Рух психогігієністів світу

Український і польський вчений Ю.Л.Охорович, один із засновників Міжнародного інституту психології в Парижі у 1900 році, організував 1-й Міжнародний психологічний конгрес, встановивши таким чином наукові взаємини між психологами різних країн світу. «Саме цей міжнародний форум психологів послужив поштовхом для створення цілої низки міжнародних інститутів, наукових шкіл, об’єднань, що неодноразово відзначали психологи різних країн». Це був І-й Міжнародний конгрес фізіологічної психології, важливий тим, що поклав початок диференціації галузей психологічного знання, об’єднанню вчених різних напрямків.

Педагогічна мета, яка була поставлена Ю.Л.Охоровичем, Б.Д.Грінченком, іншими вченими становила собою вибудовування особистості дорослої людини на засадах самоусвідомлення, змістом якого мали служити наукові знання, і цим самим забезпечення внутрішньої цілісності уявлення про себе, власну національну спільність і навколишній світ.

Ідея здоров’я духовного життя людини і народу розроблена Б.Д.Грінченком, розкриває гуманістичний спосіб збільшення духовної та інтелектуальної могутності людства. Із загальнолюдської точки зору має пристати і той, хто не належить до українського народу, система освіти української нації разом із ставленням до неї має бути змінена з тим, щоб духовно непрацездатний член світової родини міг одужати і, як у минулому – культурний і повний життєвих творчих сил – взяти продуктивну участь у духовній роботі людства.

У громадський рух просвіти українського суспільства на початку XX століття включились відомі педагоги і психологи – Іван Огієнко, Юрій Сірий, Степан Сірополко, Іван Стешенко, Софія Русова, Яків Чепіга, Спиридон Черкасенко, Григорій Шерстюк та багато інших.

Спрямованість і зміст роботи просвітницьких об’єднань сприяли оздоровленню моральних основ життя українського суспільства, створенню громадської системи товариської взаємодопомоги населення. Це мало важливе соціально-психогігієнічне значення в умовах утисків і пригнічення українців на територіях, що входили до складу різних імперій і держав. Проте обмеження свободи зборів, включаючи й наукові об’єднання, не дали змоги належним чином поглибити і розвинути наукові набутки у галузі психічної гігієни.

У 1908 році за активної участі американського психіатра Адольфа Майєра в штаті Коннектикуті було засноване психогігієнічне товариство, а в 1909 році – Американський національний комітет психогігієни. Американські дослідники стверджують, що поштовхом для створення психогігієнічного товариства послужила книга Кліфорда Бірса «Психіка, яка знайшла сама себе», написана пацієнтом у гіпоманіакальному стані протягом трьох днів після того, як його виписали із психіатричної лікарні. Обурений режимом і поводженням із ним персоналу клініки автор таким чином самокомпенсував почуття, викликані у нього цим перебуванням. Початок громадського руху американських психогігієністів, до якого увійшли й колишні пацієнти психіатричних клінік, і лікарі-психіатри, які уважно поставились до суспільних запитів, знаменував собою етап соціалізації психогігієнічних знань і психогігієнічної практики, що відділилась від клінічної психіатрії. Саме тому, неправомірно розглядати громадський психогігієнічний рух у межах певної галузі людської діяльності, наприклад, в рамках психіатричної практики, утримання в закладах закритого типу (інтернатах, казармах, монастирях), оскільки спрямованість цього руху націлена на оволодіння суспільством знаннями і вироблення в ньому відповідного усвідомленого ставлення до цих частковостей. Отже, за своєю сутністю суспільний психогігієнічний рух становив собою рух до відновлення цілісності суспільств, повернення до нього відчужених частин, які тепер уже відкрито заявляли про свою повноправну належність до людського роду.

Як зазначає Л.П.Рохлін, «психогігієна досить широко утверджується як самостійний предмет у вищій медичній школі. Якщо вперше викладання її було введене у 1915 році в університеті Говард США, то в 1930-31 рр. за даними Американського національного комітету психогігієни, викладання психогігієни було поставлене в 303 коледжах. В педагогічних навчальних закладах психогігієна як самостійний курс, що проводиться регулярно, поставлена у 52 педагогічних закладах.

Перший і Другий Міжнародні конгреси з питань психогігієни відбулись відповідно у 1930 році у Вашингтоні і в 1937 році в Парижі, але вчені з тодішнього СРСР і тим більше з України участі у них взяти не змогли.

За період діяльності Ліги Націй з 1920 по 1945 рік цією міжнародною організацією було прийнято чотири документи з проблем психічного здоров’я.

Психогігієністи, які у 1946 році на засіданнях підготовчого комітету Міжнародної конференції з охорони здоров’я готували Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), відзначили, що ними достовірно встановлений зв’язок між збільшенням числа випадків психічних захворювань і великою економічною депресією 30-х років. Проте питання взаємозв’язку психічної захворюваності з іншими значущими для XX століття подіями в тодішньому СРСР 30-х років через відсутність достовірних даних проаналізовані не були.

Велике значення мав Третій міжнародний конгрес з питань психогігієни, який відбувся у 1948 році в Лондоні. На цьому Лондонському конгресі була заснована Всесвітня федерація психічного здоров’я, а також виданий її програмовий документ під назвою «Психічне здоров’я і громадяни світу». Програма федерації засудила війну і масове знищення людей, підтвердила важливість соціальних аспектів психогігієни. Найважливішим психогігієнічним фактором була визнана ідея миру.

При ВООЗ у 1949 році створений відділ психогігієни і комітет експертів, який визначив три основні принципи роботи ВООЗ в галузі охорони психічного здоров’я в міжнародному масштабі:

Перший принцип – створення при кожному національному міністерстві охорони здоров’я секції психогігієни з метою координації всієї роботи щодо попередження нервово-психічних захворювань всередині країни і обміну досвідом з іншими країнами.

Другий принцип – звернення особливої уваги на роботу серед дітей, оскільки в дитячому віці профілактичні заходи найбільш ефективні.

Третій принцип – об’єднання роботи з психогігієни із усіма іншими видами діяльності ВООЗ, такими, як служба охорони здоров’я матері і дитини, а також з роботою спеціалізованих і неспеціалізованих закладів Організації Об’єднаних Націй.

За домовленістю між Всесвітньою організацією охорони здоров’я і Всесвітньою федерацією психічного здоров’я 1960 рік було проголошено Всесвітнім роком психічного здоров’я. У програму в 1961 році, поставили завдання досягти якомога вищого рівня психічного здоров’я населення в найширшому педагогічному, медичному, соціальному і біологічному плані. Семінар «Психогігієна і сім’я» був скликаний у 1962 році в Афінах Європейським регіональним бюро ВООЗ. На семінарі відзначалось, що поняття психогігієна сім’ї включає вивчення складних взаємовпливів усіх членів сім’ї в минулому і в теперішньому. На семінарі були розглянуті доповіді за результатами досліджень ролі матері в сучасному суспільстві, організації охорони материнства в Данії, створення замість «Служби охорони материнства» – «Служби охорони сім’ї» з тим, щоб уникнути опору з боку членів сім’ї чоловічої статі. Обговорені питання, що стосуються переваг і збитків, пов’язаних з роботою жінки поза домом, працюючої жінки як проблеми психогігієни, родинних форм психотерапії, розвитку шкіл для батьків і вихователів, діяльності Гемпстедської дитячої клініки Ганни Фрейд, доньки Зігмунда Фрейда, у Великобританії.

Девізом щорічного конгресу Всесвітньої федерації психічного здоров’я у 1964 році в Берні була проблема: «Індустріалізація і психічне здоров’я». На цьому конгресі була розкрита індивідуальна і колективна відчуженість людей у великих індустріальних центрах, яка є наслідком відірваності від рідних місць великих груп населення, раніше об’єднаних етнічними традиціями, звичаями, родинними узами. Новара і Аромандо (Італія), що провели дослідження на заводах Оліветті, прийшли до висновку, що психічному здоров’ю тут сприяє добра організація трудового життя і своєчасне лікування психічних порушень за допомогою «соціальної служби». Вікерс (Великобританія) підкреслив, що сучасне виробництво залишає надто мало місця для самостійності і не дає повного творчого задоволення, що негативно позначається на стані психічного здоров’я.

На конгресі було підкреслено значущість для психічного здоров’я «поля соціальної напруженості», що виникає і діє між роботодавцями і людьми, які працюють за наймом. У цій ситуації лікарі і психологи, що працюють на підприємствах, постійно потрапляють у становище, з якого важко знайти правильний вихід.

Діапазон проблем, які були розглянуті на конгресі, охоплював питання оптимального і гуманного утримання лікувальних установ, терапія психозів і неврозів, до якої входять групова терапія, терапія родинних взаємин, трудова терапія, терапія музикою, реабілітація психічно хворих і їх повернення до громадського життя та продуктивної діяльності, пов’язана з вивченням питань етіології і патогенезу психічних або психосоматичних розладів. Розглянуті проблеми містили в собі виразні психолого-педагогічні аспекти, як принципи і способи гармонізації родинних взаємин, методик трудового і музичного виховання. Певна увага була приділена соціально-педагогічній проблемі формування навколишнього середовища у сфері суспільних комунікацій: подолання конфліктів у шлюбі, створення рівних умов для розвитку в дитинстві, а також забезпечення раціональних умов праці і відпочинку, що належало до кола проблем професійної педагогіки.

Важливість результатів роботи конгресу полягала у визначенні факторів, які зумовлюють виникнення і розвиток психічних і психосоматичних захворювань: злиденне становище людини, соціальне зубожіння; безробіття; одноманітність життя; соціальна ізоляція вдома і на роботі; соціально-психологічні і соціально-педагогічні аспекти дитячого віку, що стосуються відхилень у поведінці, вміння тримати себе, надмірної зманіженості та інші; соціальні конфлікти; тривалий вплив негативних емоцій, що особливо характерно для психосоматичних захворювань, наприклад, гіпертонії.

При цьому першорядне значення приписується страху: страх перед життям; перед начальником; боязливість у прийнятті рішень у керівних кадрів; страх, що не зможеш виконати запропоноване завдання; побоювання опинитись неспроможним у подружньому житті; політичні конфлікти; заходи, пов’язані з маніпулюванням думками, особливо «таємні спокусники».

Етнічні аспекти психогігієни у контексті суспільних і культурних трансформацій у 1971 році порушив Ібаданського університету Нігерії професор Ламбо. Враховуючи цілісність і чітко структуровану багатофакторність психогігієнічної оцінки такого складного явища, як вплив суспільно-культурної трансформації на духовний світ людини.

До недавнього часу хвиля матеріального добробуту, що з’явилась після промислової революції, тріумфальний розвиток науки, вражаючі перемоги людини над зовнішнім світом породили могутнє оптимістичне світовідчуття.

Успіхи визначались швидкістю, і той, хто рухався швидше і вкладав більше енергії в кожну швидкоплинну мить, досягав перемоги. Часу на роздуми не залишалось.