Студопедия — Таємничий лицар 7 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Таємничий лицар 7 страница






— Ви спізнилися на учту, пане, — мовив той, натягаючи рукавиці. — А ще я помітив, що ваш меч знову при вас.

— Ви матимете за нього викуп, не переймайтеся.

Дунк залишив побитого щита і накинув скривавлену руку киреєю, аби сховати з виду.

— Якщо виживу. Або ж доведеться вам обідрати мій труп.

Пан Утор засміявся.

— Цікаво, я чую тут хоробрість чи звичайну дурість? Одне від іншого часто-густо важко відрізнити. Але ще не запізно прийняти мою пропозицію, пане.

— Пізніше, ніж ви гадаєте, — застеріг його Дунк.

Він не чекав, поки Підлисток відповість, але проштовхався повз нього крізь подвійні двері. Трапезну заповнювали пахощі пива, диму, вологої вовни. На галерейці тихо грали кілька музик. Від верхніх столів доносився сміх. Там пан Кірбі Пім і пан Лукас Острівець змагалися, хто кого переп’є. На помості князь Пик про щось настійливо переконував князя Костяна, тоді як молода дружина Амброза Маслоплава сиділа покинута на панському кріслі.

Нижче солі Дунк побачив пана Кайла, який топив своє горе у пиві пана Маслоплава. Його полумисок був повний густої юшки, намішаної з залишків минулої учти. У харчівнях Король-Берега така страва прозивалася «бевка з мнясом». Панові Кайлу бевка, вочевидь, у горло не лізла і тому вистигала недоторкана, вкриваючись плівкою жиру.

Дунк ковзнув на лаву поруч із ним.

— Здоровенькі були, пане Кайле.

Кіт кивнув головою.

— І вам того ж, пане Дункане. Вип’єте пива?

— Та ні.

Якраз пива він зараз потребував найменше.

— Ви нездорові, пане? На виду ані кровинки немає.

— Аби всередині якась лишилася. Що зробили з Глендоном Палом?

— Його потягли до підземелля. — Пан Кайл заперечливо захитав головою. — Хвойдин він вилупок чи ні, але на крадія мені не схожий, хоч убийте.

— Він нічого не крав.

Пан Кайл скосився на нього уважніше.

— Ваша рука… як це вас…

— Кинджалом.

Дунк обернувся до помосту і спохмурнів. Сьогодні він двічі уник смерті. Він розумів, що будь-хто уже б наївся пригод за один день, але ж… «Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.» Він пружно звівся на ноги і покликав:

— Ваша милість!

Кількоро людей на ближніх лавах поклали ложки, перервали балачки та обернулися подивитися.

— Ваша милість! — покликав Дунк гучніше. І закрокував мирійським килимом до помосту.

— Даемоне!

Тепер замовкла половина трапезної. За високим столом молодик, який називав себе Скрипалем, обернувся та посміхнувся. Дунк звернув увагу, що задля учти він вдяг лілову сорочку. «У колір очей.»

— Пане Дункане! Радий бачити вас у наших лавах. Чого бажаєте?

— Правого суду, — відповів Дунк, — для Глендона Пала.

Ім’я загриміло луною серед стін, і на пів-удару серця кожен чоловік, жінка та юнак у трапезній скам’яніли. А тоді князь Костян гримнув кулаком по столі та заволав:

— Смерть йому, а не правий суд!

Те саме підхопив десяток голосів, а пан Гарберт Пужел заявив:

— Він народився байстрюком. Усі байстрюки — злодії, а коли й гірше. Кров завжди візьме своє.

На мить Дунк впав у відчай. «Я тут зовсім один.» Але раптом на ноги звівся пан Кайл-Кіт, майже не хитаючись од випитого.

— Може, він і байстрюк, панове товариство, та він байстрюк Вогнепала! Як зазначив пан Гарберт, кров завжди візьме своє.

Даемон спохмурнів.

— Ніхто не шанує Вогнепала більше за мене, — відповів він. — Та я не повірю, що той негідний лицар народився від його сім'я. Він вкрав драконяче яйце, при тому вбивши трьох вірних людей.

— Він нічого не крав і нікого не вбивав! — наполягав Дунк. — Якщо вбито троє людей, то шукайте їхнього убивцю деінде. Ваша милість знають незгірш мене, що пан Глендон цілісінький день був у дворі, виграючи один двобій за іншим.

— Так і є, — визнав Даемон. — Я сам дивувався. Але ж драконяче яйце знайшли у його речах.

— Хіба? І де воно зараз?

Поволі, статечно підвівся князь Гормон Пик, холодно виблискуючи очима.

— У безпеці, під доброю вартою. Але що вам до того, пане?

— Накажіть його принести, — відповів Дунк. — Хочу на нього поглянути, мосьпане. Бо тієї ночі як слід не роздивився.

Пикові очі звузилися.

— Ваша милосте, — мовив князь до Даемона, — пригадую, що цей заплотний лицар прибув до Білостін’я разом з паном Глендоном, до того ж без запрошення. Він може бути співучасником злочину.

Дунк на це навіть не зважив.

— Ваша милосте, — продовжив він, — драконяче яйце, знайдене паном Пиком серед Глендонових речей, він же сам туди й підклав. Хай принесе його, якщо зможе. Огляньте його самі. Ставлю що завгодно — ви побачите лише розмальовану каменюку.

Трапезна вибухнула гармидером. Одночасно заговорили кількасот голосів, півтора десятки лицарів скочили на ноги. Даемон зараз виглядав зовсім молодим — геть як пан Глендон, коли того звинуватили в крадіжці.

— Чи ви п’яні, друже мій?

«Якби ж то.»

— Я втратив трохи крові, — зізнався Дунк, — але не розум. Пана Глендона звинувачено облудно.

— Але навіщо? — здивувався Даемон. — Якщо Пал не вчинив ніякого злочину, то навіщо його вельможності винуватити хлопця, підкріплюючи свої слова якимсь розмальованим каменем?

— Аби прибрати його з вашої дороги. Його вельможність купили інших ваших суперників золотом та обіцянками, але Пал так легко не продався.

Скрипаль почервонів.

— Це неправда.

— Це правда. Пошліть по пана Глендона і спитайте його самі.

— Я саме так і вчиню. Пане Пику, хай до нас негайно приведуть цього байстрюка. І драконяче яйце хай принесуть. Я бажаю краще роздивитися його.

Гормон Пик кинув на Дунка погляд, повний ненависті.

— Ваша милосте, байстрюка вже допитують. Ще кілька годин, і ми матимемо зізнання, запевняю вас.

— Коли його мосць кажуть «допитують», то мають на увазі «катують». Ще кілька годин, і пан Глендон зізнається, що власноруч убив батечка вашої милості, а заразом і двох ваших братів.

— Годі! — Обличчя Пика налилося буряковою барвою. — Ще одне слово, і я накажу вирвати вам язика з коренем.

— Ви брешете, — мовив Дунк. — Ось вам два слова.

— І ви гірко пошкодуєте про обидва, — пообіцяв Пик. — Схопіть його і прикуйте ланцюгами у підземеллі.

— Ні. — Даемонів голос був зловісно спокійний. — Я хочу дізнатися правду. Розставець, Вирвел, Рідколіс, візьміть вашу сторожу і знайдіть пана Глендона у підземеллі. Звільніть його негайно і простежте, щоб йому не чинили шкоди. Якщо хтось заважатиме, кажіть, що виконуєте королівську волю.

— Як накажете, — відповів пан Вирвел.

— Я залагоджу справу так, як залагодив би її мій батько, — відповів Скрипаль. — Пана Глендона звинувачують у тяжких злочинах. Як лицар, він має право захищати себе силою зброї. Тому я зустрінуся з ним на полі честі й попрошу богів розсудити винного та невинного.

 

XXI

 

«Не знаю, чиєї він крові, звитяжця чи хвойди», подумав Дунк, коли двоє пахолків князя Вирвела кинули голого пана Глендона до його ніг, «та випустили її з нього добряче». Хлопця жахливо відлупцювали: обличчя було запухле та вкрите чорними синцями, кілька зубів зламалися або вилетіли, праве око спливало кров’ю. На грудях виднілося червоне потріскане м’ясо там, де його припікали гарячим залізом.

— Тепер ви в безпеці, — пробурмотів пан Кайл. — Тут самі заплотні лицарі, а ми, бачать боги, нікому зла не бажаємо.

Даемон віддав їм помешкання маестра, наказавши полегшити, скільки можливо, страждання пана Глендона і приготувати його до герцю.

З лівої руки Пала висмикнули три нігті. Дунк побачив це, коли змивав кров з його обличчя та рук, і занепокоївся більше, аніж від усього іншого.

— Ви зможете тримати списа?

— Списа? — Коли пан Глендон розкрив рота, з нього потекла кров зі слиною. — В мене ще є пальці?

— Усі десять, — відповів Дунк, — хоча нігтів лише сім.

Пал кивнув.

— Чорний Том хотів відрізати мені пальці, але його кудись покликали. Чи не з ним я маю битися?

— Ні. Його я вже вбив.

Почувши це, молодий лицар посміхнувся.

— Такі своєю смертю не помирають.

— Ви вийдете на поле супроти Скрипаля, справжнє ім’я якого…

— …Даемон. Еге ж. Мені сказали. Чорний Дракон. — Пан Глендон засміявся. — За нього помер мій батько. Я б з радістю пристав до його війська. Я б радо бився за нього, убивав би його ворогів, помер би за нього. Але програти герць заради нього не можу.

Він повернув голову та виплюнув вибитого зуба.

— Можна мені кухоль вина?

— Пане Кайле, дайте-но сюди міха.

Хлопець пив довго і жадібно, тоді витер рота.

— От тобі й раз. Мене трусить, наче полохливе дівчисько.

Дунк спохмурнів.

— Ви хоч на коні зможете всидіти?

— Допоможіть помитися, дайте щита, списа та сідло, — відповів пан Глендон, — і ви побачите, що я зможу.

 

XXII

 

Майже світало, коли дощ нарешті припинився і дозволив почати двобій. Замковий двір перетворився на болото рідкої грязюки, що волого виблискувала у світлі сотні смолоскипів. За полем здіймався сірий туман, простягав примарні пальці вздовж блідих мурів, хапав ними замкові зубці та башти. За минулі години багато з весільних гостей зникли з замку, але ті, які залишилися, знову зайняли глядацький поміст і повсідалися на мокрих соснових дошках. Серед них стояв пан Гормон Пик, оточений купкою дрібних панів та служивих лицарів.

Пройшло лише кілька років з тієї пори, як Дунк служив зброєносцем панові Арлану. Він ще не забув, що й до чого: позатягав ремені не надто добре припасованого обладунку пана Глендона, прикріпив шолома до ринграфа, допоміг сісти на коня та передав йому щита. Після минулих двобоїв на щиті залишилися глибокі вибоїни, але вогняна куля ще збереглася.

«З виду він молоденький, наче Яйк», подумав Дунк. «Переляканий набурмосений хлопчак.» Його гніда кобила не мала на собі ладрів, ще й вигравала баско. «Ліпше б узяв власного коня. Ця, може, чистопородніша та хуткіша, але ж він її щойно здобув, а вершникові краще на знаному скакуні.»

— Мені потрібен спис, — мовив пан Глендон. — Бойовий спис.

Дунк пішов до стійок зі списами. Бойові списи були коротші та важчі, аніж турнірні, що ними билися в усіх попередніх двобоях: вісім стоп суцільного ясену з гострим сталевим вістрям. Дунк вибрав одного з них, висмикнув зі стійки, провів поздовж рукою, аби впевнитися, що немає тріщин. На дальньому кінці поля один з Даемонових зброєносців подавав йому такого самого.

Лицар більше не був Скрипалем. Замість мечів та скрипок на чабраку коня був зображений триголовий дракон дому Чорножар — чорний на червоному. Також принц змив з волосся чорну фарбу, і воно спадало на комір хвилею срібла та золота, блимало під смолоскипом, наче вилощений метал. «Якби Яйк відростив волосся, то мав би таке саме», усвідомив Дунк. Зараз він його таким навіть не уявляв, та на все свій час — колись ще побачить і на власні очі. Аби ж їм обом дожити до того дня.

І знову на поміст видерся герольд.

— Пана Глендона Байстрюка звинувачено у крадіжці та вбивстві! — оголосив він. — Звинувачений стає поля, аби тягатися смертельним двобоєм у своїй невинності! Даемон з дому Чорножар, Другий тако наречений, законний король андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелитель і на Державі господар, стає поля, аби тягатися у правдивості звинувачень проти названого байстрюка Глендона!

Раптом забулися кілька бурхливих років, і Дунк згадав себе на Ясенбродській луці, почув Баелора Списолама перед битвою, яка коштувала тому життя. Він поставив бойового списа на місце, висмикнув з іншої стійки турнірного: дванадцяти стоп завдовжки, тонкого, майстерно зробленого.

— Беріть оцього, — мовив він до пана Глендона. — Ми брали такі у Ясенброді, коли билися судом Седмиці.

— Але Скрипаль взяв бойового списа. Він хоче мене вбити.

— Спершу хай дістане. Якщо ви поцілите вірно, його вістря вас навіть не торкнеться.

— Не знаю…

— А я знаю.

Пан Глендон вихопив у нього списа, зробив коло кобилою і затупотів до поля.

— Тоді хай береже нас обох Седмиця.

Десь на сході через блідо-рожеве небо зазміїлася блискавка. Даемон вдарив боки свого огиря золотими острогами і прожогом ринув уперед, нахиляючи бойового списа зі смертоносним сталевим вістрям. Пан Глендон підняв щита і рушив назустріч, перехиляючи свого довшого списа через шию кобили, аби поцілити у груди молодого пошукача трону. Від копит коней летіли хвилі грязюки. Здавалося, шалений біг коней роздуває смолоскипи, повз які проносилися двое лицарів.

Дунк заплющив очі. Почув «хрясь», скрик, глухе падіння.

— Ні! — почувся болісний зойк Гормона Пика. — Ні-і-і!

Якусь мить Дунк навіть жалів його. А тоді відкрив очі. Великий чорний огир без вершника стишував крок до ристі. Дунк стрибнув уперед і вхопив його за повід. На дальньому кінці поля пан Глендон Пал розвернув кобилу і струснув у повітрі потрощеним списом. На поле, де обличчям у калюжі лежав без руху Скрипаль, ринули пахолки. Коли його підняли на ноги, він був викачаний у грязюці з голови до ніг.

— Багняний Дракон! — заволав хтось. Сміх пробіг хвилею по дворі. А тим часом мури Білостін’я омивав світанок.

За кілька ударів серця, поки Дунк та пан Кайл допомагали Глендонові Палу злізти з коня, заревла перша сурма, і вартові на мурах підняли тривогу. Навколо замку потроху виникало з вранішнього туману велике військо.

— Ти ба! Схоже, Яйк не збрехав, — мовив до пана Кайла зачудований Дунк.

 

XXIII

 

З Дівоставу прибув пан Мутон, з Крукоберігу — пан Чорноліс, з Сутіндолу — пан Морочник. Королівські маєтності навколо Король-Берега вислали Сінобродів, Росбів, Стоквартів, Масеїв. З’явилися особисті королівські компанійці під проводом трьох лицарів Королегвардії, зміцнені трьома сотнями Крукових Зубів при довгих луках з оберіг-дерева. З проклятих башт Гаренголу приїхала на чолі немалого загону, розвіваючи рудою гривою, Навіжена Данела Лотстон, узброєна в чорний обладунок, що сидів на ній, мов залізна рукавичка. Світло вранішнього сонця сяяло на вістрях списів у руках п’яти сотень кінних латників і вдесятеро численнішої піхоти. Корогви, що вночі здавалися сірими, зараз переливалися веселкою з півсотні барв. А над усіма іншими майоріли два королівські дракони на чорному, як ніч, полі: величезне і червоне, мов вогонь, триголове чудовисько короля Аериса I Таргарієна, і з ним поруч — біла крилата потвора з кривавим полум’ям у пащі. «А таки не Маекар», подумав собі Дунк, щойно побачив ті корогви. Прапор принца Перелітку ніс на собі чотири триголові дракони, по двоє з кожного боку, і тим позначав четвертого сина покійного короля Даерона II Таргарієна. Що до єдиного білого дракона, то він вказував присутність Правиці Короля — князя Бріндена Водограя.

Отже, Білостін’я вшанував своєю особою сам Кровокрук.

Перше повстання Чорножара загинуло на Червонотрав’ї у крові та славі. Друге повстання Чорножара сконало, ледве народившись, із жалюгідним скимлінням.

— Вони нас не залякають, — оголосив Даемон Молодший з замкових мурів, побачивши залізне кільце з усіх боків, — бо ми б’ємося за правду! Ми прорубаємо собі крізь них дорогу і ринемо, як буря, на Король-Берег! Сурміть атаку!

Замість того лицарі, князі й прості вояки забурмотіли щось один до одного, а дехто почав задкувати до стаєнь та потерн або ж ховатися у різні схрони, сподіваючись якось пересидіти. Коли Даемон витяг меча і підняв його над головою, всі побачили, що то не Чорножар.

— Сьогодні на цьому полі ми влаштуємо нове Червонотрав’я! — пообіцяв бунтівний ватажок.

— Сцяти я хтів на те поле, скрипалику! — гукнув до нього сивочолий зброєносець. — Мені аби макітру на плечах зберегти.

Зрештою другий Даемон Чорножар виїхав з брами сам, став перед королівським військом і викликав князя Кровокрука до двобою.

— Я битимуся з тобою, або з полохливим Аерисом, або з будь-ким, кого ти поставиш за себе!

Натомість його оточили вояки Кровокрука, стягли з коня й закували у визолочені кайдани. Корогву, яку він ніс, увіткнули у грязюку й підпалили. Вона горіла довго, посилаючи догори закручений дим, видний на багато верстов навколо.

Єдина кров, яку того дня пролили, належала воякові на службі пана Вирвела, що став вихвалятися, мовби він є оком Кровокрука і скоро отримає нагороду.

— Ще до повороту місяця я гойдатиму шльондр і хлюскатиму дорнійське червоне, — теревенив він, як переповідали люди, просто перед тим, як один з лицарів пана Костяна перерізав йому горлянку.

— Оцього скуштуй, — мовив той до Вирвелового сердюка, поки хвалько захлинався власною кров’ю. — Хоч не дорнійське, та червоне.

Якщо ж не рахувати одного дурника, усі вийшли похмурою мовчазною вервечкою крізь браму Білостін’я живими і здоровими, поскидали зброю на велику блискучу купу, дали себе зв’язати і лишилися чекати суду пана Кровокрука. Дунк вийшов разом з рештою, біч-о-біч з паном Кайлом-Котом і Глендоном Палом. Вони шукали пана Майнарда, щоб узяти з собою, та Бросквин зник іще вночі.

Вже надвечір пан Роланд Кракегол з Королегвардії знайшов Дунка серед інших в’язнів.

— Пане Дункане! Де ви, в сьомого дідька, ховаєтеся? Пан Водограй питає про вас уже кілька годин. Ідіть за мною, будьте ласкаві.

Дунк рушив поруч із лицарем. Довге корзно Кракегола, біліше за місячне сяйво або свіжий сніг, завівалося навколо нього з кожним подихом вітру. Корзно нагадало йому про слова Скрипаля, які той вимовив на даху: «Я бачив вас уві сні в усьому білому, від голови до п’ят, з довгим білим корзном на широких плечах». Дунк пирхнув. «Еге ж, а ще ти бачив, як з кам’яних яєць налуплюються дракони. Так само воно і справдиться: що одне, що друге.»

Шатро Правиці стояло за верству від замку в тіні розлапистого в’яза. Поблизу жували траву корови, з десяток чи більше. «Королі підносяться й гинуть», подумав Дунк, «а корови та селяни знають собі своє». Приблизно так казав старий лицар.

— Що станеться з ними усіма? — запитав він пана Роланда, проходячи повз купку полонених, що всілися на траву.

— Їх відведуть до Король-Берега на суд. Лицарям та затяжцям, гадаю, нічого не загрожує. Зрештою, вони лише корилися наказам.

— А панам князям?

— Хтось отримає пробачення, коли розкаже, що знає, і віддасть сина чи дочку в залогу майбутньої вірності. Ті, кого вже пробачали після Червонотрав’я, так легко не відбудуться. Їх ув’язнять або ж позбавлять титулів і статків. Найзапекліші втратять голови.

Коло шатра Дунк упевнився, що Кровокрук дарма часу не гаяв. По обидва боки від входу на списах стирчали відрубані голови Гормона Пика та Чорного Тома Гедля, а під ними висіли їхні щити. «Три замки, чорні на жовтогарячому. Убивця Рогера Грошодуба».

Навіть по смерті очі пана Гормона зберегли холодний та суворий погляд. Дунк закрив їх пальцями.

— Нащо це ви? — запитав один стражник. — То ж гайворонам утіха.

— Я дещо заборгував йому.

Якби Рогера не вбили того дня, старий лицар не глянув би вдруге на Дунка, що ганявся за свинею провулками Король-Берега. «Якийсь давно померлий король віддав меча одному синові замість іншого і накликав лихо. Тепер я стою тут, а Рогер лежить у могилі.»

 

— Правиця чекає, — нагадав Роланд Кракегол.

Дунк пройшов повз нього і опинився у присутності князя Бріндена Водограя — байстрюка, чаклуна і Правиці Короля.

Поруч із ним стояв Яйк, відмитий і вдягнений, як належить принцові, небожеві короля. Неподалік на похідному стільці сидів князь Фрей з келихом вина і своїм відразливим синком на колінах. Князь Маслоплав теж там був… стояв навколішки і трусився, збліднувши з лиця.

— Від того, що зрадник — боягуз, його зрада не стає менш тяжкою, — саме казав пан Водограй. — Я вислухав ваше бекання, пане Амброзе, і повірив одному слову з десяти. За цим рахунком дозволяю вам утримати десяту частину ваших статків. Молоду наречену теж собі залиште. Бажаю подружнього щастя.

— А Білостін’я? — тремтливим голосом спитав Маслоплав.

— Стягується на користь Залізного Трону. Я маю намір розібрати його по камінцях і засіяти сіллю самий грунт, де стоїть замок. За двадцять років усі забудуть, де він і був. Старі дурні та молоді колотники усе ще ходять на Червонотрав’я, мов на прощу, і садять там квіти на місці, де загинув Даемон Чорножар. Та я не дозволю, щоб Білостін’я стало ще одним пам’ятником Чорному Драконові.

Він майнув блідою рукою.

— А тепер геть звідси, ниций таргане.

— Дякую Правиці за добрість та ласку. — Маслоплав пошкандибав геть, такий засліплений горем, що й не впізнав Дунка, проходячи мимо.

— Ви, пане Фрею, теж можете йти, — наказав Водограй. — Побалакаємо пізніше.

— Як накажуть ваша ясновельможність. — Фрей повів свого малого геть із шатра.

Тільки тоді Правиця Короля звернув увагу на Дунка.

Він був старший, аніж Дунк пам’ятав: різко окреслене обличчя, шкіра бліда, мов кістка, на щоці та шиї потворна родима пляма винного кольору, яку дехто вважав схожою на крука. Мав на собі чорні чоботи, кармазинову сорочку, а зверху делію димчастого кольору із залізною застібкою у вигляді правиці. Довге біле пряме волосся спадало йому на плечі, зачісане так, щоб ховати відсутнє око — те саме, якого Лихий Булат позбавив його на Червонотрав’ї. Око, яке залишилося, було налите червоним. «Скільки очей має Кровокрук? Тисячу, і ще одне».

— Напевне, принц Маекар мав поважну причину, аби дозволити синові служити при заплотному лицареві, — мовив той, — хоч і не можу собі уявити, щоб у таку службу входили відвідини замку, де зрадники змовлюються проти престолу. Яким вітром мого родича занесло до цього гаспидського гнізда? Пан Маслом-срав благає мене повірити, що принц Маекар надіслав вас сюди, аби рознюхати про бунт під виглядом таємничого лицаря. Чи дійсно так і було?

Дунк впав на одне коліно.

— Ні, мосьпане. Тобто, так, мосьпане. Яйк йому таке справді сказав. Тобто Аегон. Принц Аегон. Дійсно, так і сказав. Але правдою ви б це не назвали.

— Зрозуміло. Тобто ви двоє дізналися про заколот проти корони і вирішили викрити його самотужки. Так чи ні?

— Ну, не те щоб… Ми, можна сказати, не в ту дірку пхнули носа, от і все.

Яйк схрестив руки і бундючно випростався.

— А між іншим, поки ви нарешті зізволили припхатися з військом, ми з паном Дунканом вже самі зарадили справі.

— Щоправда, нам допомогли, мосьпане, — додав Дунк.

— Заплотні лицарі?

— Саме так, мосьпане. Пан Кайл-Кіт, Майнард Бросквин. А ще Глендон Пал. Це ж він вибив із сідла Скри… тобто самозванця.

— Так, цю байку мені вже повідали півсотні людей. Байстрюк з «Дуплястої Калини». Народжений від шльондри та зрадника.

— Народжений від крові звитяжця, — наполягав Яйк. — Якщо він є серед полонених, його треба знайти і звільнити. А також нагородити.

— Хто ти такий, щоб казати Правиці Короля, що йому робити?

Яйк навіть оком не зморгнув.

— Ви знаєте, хто я такий, дядечку.

— Ваш зброєносець поводиться нестерпно, пане лицарю, — мовив князь Кровокрук до Дунка. — Вам слід вибити з нього дурість.

— Я намагався, мосьпане. Та він же принц.

— Радше сказати, — зазначив Кровокрук, — він дракон. Встаньте, пане.

Дунк підвівся з коліна.

— Серед Таргарієнів завжди хтось бачив пророчі сни, ще задовго до Завоювання, — мовив Кровокрук, — тож не дивуймося, що й Чорножар час від часу показує своє обдарування. Даемон бачив, що у Білостін’ї має народитися дракон, і він народився. Дурник, щоправда, не вгадав кольору.

Дунк зиркнув на Яйка. «Перстень», подумав він. «Батьків перстень. Вже не запханий до чобота, а надітий на пальця.»

— От би забрати тебе з собою до Король-Берега, — звернувся князь Кровокрук до Яйка, — і тримати там при дворі, як… скажімо, гостя.

— Батькові це не сподобається.

— Авжеж ні. Принц Маекар має, м-м-м… важку вдачу. Мабуть, треба відіслати тебе назад до Перелітку.

— Моє місце коло пана Дункана. Я його зброєносець.

— Ото ж бо й воно. Та грець із вами, ідіть, куди хочте, і хай боронить вас Седмиця.

— Підемо, — відповів Яйк, — але спершу нам треба трохи грошей. Пан Дункан має виплатити Слимакові викупа за поразку.

Кровокрук зареготав.

— Куди подівся той сором’язливий хлопчина, якого я знав у Король-Березі? Та нехай. Я накажу підскарбієві видати вам стільки золота, скільки забажаєте, ясновельможний принце. Звісно, у розумних межах.

— Тільки в борг, — устряг Дунк. — Я все поверну.

— Авжеж. Щойно опануєте списа як слід.

Князь Кровокрук відіслав їх геть помахом руки, розгорнув сувій пергамену і взявся відмічати імена пером.

«Вирішує, кому померти», здогадався Дунк.

— Пане князю, — мовив він, — ми бачили знадвору голови. А чи ви… ну, Скрипалеві… Даемонові… йому теж зітнуть голову?

Князь Кровокрук підняв очі від пергамену.

— Це вирішувати королю Аерису… але Даемон має чотирьох менших братів, не рахуючи сестер. Якби я вчинив дурість і відтяв його красненьку голівку, то його мати вдягла б жалобу, його друзі прокляли б мене як убивцю родича, а Лихий Булат почепив би корону на його брата Гаегона. Мертвий Даемон став би мучеником, ідолом. А живим він затуляє моєму зведеному братові шлях до трону. Хіба коронуєш третього короля Чорножара, коли другий так недоречно ходить по землі живий? Окрім того, шляхетний полоняник прикрасить наш двір і слугуватиме живим доказом добросердя його милості короля Аериса.

— Я теж маю питаннячко, — встряг Яйк.

— Починаю розуміти, чому твій батько радий був тебе здихатися. Чого тобі, небоже?

— Хто вкрав драконяче яйце? Коло дверей стояла варта, і на сходах теж. Ніхто б не пробрався до опочивальні пана Маслоплава непоміченим.

Князь Водограй посміхнувся.

— Якби я грав у загадки, то припустив би, що хтось видерся нагору зливом з нужника.

— Злив з нужника надто вузький, щоб ним пролізти.

— Для дорослого чоловіка. А для дитини, приміром, достатній.

— Або ж для карлика! — вигукнув Дунк, раптом склавши усе докупи.

«Тисяча очей, і ще одне. Чому б не мати свої очі й у ватазі карликів-мартоплясів?»

 

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 425. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Кран машиниста усл. № 394 – назначение и устройство Кран машиниста условный номер 394 предназначен для управления тормозами поезда...

Приложение Г: Особенности заполнение справки формы ву-45   После выполнения полного опробования тормозов, а так же после сокращенного, если предварительно на станции было произведено полное опробование тормозов состава от стационарной установки с автоматической регистрацией параметров или без...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

Вопрос 1. Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации Коллективные средства защиты: вентиляция, освещение, защита от шума и вибрации К коллективным средствам защиты относятся: вентиляция, отопление, освещение, защита от шума и вибрации...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия