Студопедия — Предмет фінансової науки
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Предмет фінансової науки






Фінанси – це і наука і мистецтво. Але, якщо мистецтво показує, то наука доказує. Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об’єктивно, тому пізнання їх функціонування пов’язано з аналізом, вивченням і поточним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей. „Фінанси – це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності”. У підручнику „Державні фінанси в умовах демократії” Шарль Планкарт дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як „економічний аналіз державної діяльності” Американський професор Карл Шарп зазначає, що „наука державних фінансів описує і аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціальних виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей”.

Фінансова наука, як і інша наука, складається з ряду постійних елементів: 1) предмета науки; 2) сукупності використовуємих даною наукою методів; 3) основних категорій; 4) бібліографії.

Фінансова наука – складова соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ – лише ті, що пов’язані з розподілом та перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту. У енциклопедичному словнику надається таке визначення науки: „Сфера людської діяльності, функцією якої є виробка і теоретична систематизація об’єктивних знань про діяльність”. З цього визначення можна зробити висновок про те, що люба наука є: 1) певна сума накопичених, осмислених та систематизованих знань про яку-небудь галузь дійсності; 2) пізнавальна діяльність спеціалістів в цій галузі. Кажучи по-іншому, в кожній науці знаходимо направленість на дещо, що в силу цієї направленості є для цієї науки її предметом. Як відзначав ще Аристотель, кожна наука має „діло з тим чи іншим спеціальним буттям, і відводячи собі якусь (окрему) галузь, вона займається цією галуззю”. Відмітимо, що фінансова наука відповідає аристотилівським словам, вона має своє спеціальне буття, свій предмет дослідження. Саме предметом дослідження фінансова наука відрізняється від інших соціально-економічних наук.

Предметом фінансової науки є система знань про фінанси. Думається, що можна говорити про три направленості цих знань.

По – перше, ці знання втілюються у формі фінансових категорій (понять). Фінансова наука характеризується тим, що її зміст створює система пов’язаних і скоординованих основних категорій типу „публічні (державні) фінанси”, „державний бюджет”, „фінансові ресурси”, „гроші”, „фінансова діяльність”, „фінансові відносини”, „фінанси підприємницьких структур”, „фінансово-правові норми” тощо.

По – друге, ці знання втілюються у формі досліджень про фінансову систему та її інститути-органи управління фінансами, фінансовий механізм, фінансову політику, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок, страхування, міжнародні фінанси. Ці знання класифікуються, систематизуються, узагальнюються.

По – третє, ці знання втілюються у формі пізнання дії об’єктивних законів і в закономірності у сфері фінансів, а також передачі результатів наукових досліджень до практичного використання. Фінансова наука узагальнює досвід становлення та розвитку фінансів у цивілізованих державах з розвиненою ринковою економікою; аналізує фінансово-правові моделі, які можна брати за приклад і використовувати в Україні. Інакше кажучи, фінансова наука вивчає практику застосування фінансових законів шляхом її аналізу і синтезу.

Об’єктивні закони в сфері фінансів – це найстійкіші зв’язки та залежності фінансових явищ. Так, рівень бюджетного дефіциту тісно пов’язаний з рівнем інфляції в державі, поряд із цим від джерел фінансування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізичних осіб. Можна впевнено стверджувати, що ставки податків впливають на розвиток певних видів діяльності чи виробництв. Але на запитання, в яких випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську діяльність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не завдають шкоди підприємницькій діяльності, повинна відповісти фінансова наука.

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв’язаних проблем. Це передусім пов’язано з тим, що економіка з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв’язки і сфери активного впливу фінансів на економіку. Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією відповідно до існуючої економічної ситуації в державі.

Характеристика предмету фінансової науки дозволяє дати коротке визначення.

Фінансова наукаце система специфічних знань про фінанси, яка має достатню ступінь єдності, систематизації і узагальнення. Хоча у цих знаннях були узагальнені три направленості, в цілому їх характеризує єдність, яка обумовлена тим, що вони ґрунтуються навколо ряду основних базових понять: „державні фінанси”, „фінанси підприємницьких структур, „бюджет”, „фінансова система”, „банківська система” тощо.

Предмет і зміст фінансової науки нерозривно пов’язані з її методом пізнання. Якщо предмет науки говорить про те, який об’єкт слід вивчати, а зміст науки означає систему проблем, складаючи об’єкт пізнання, то метод свідчить про те, за допомогою яких прийомів і засобів треба даний об’єкт вивчити, дослідити. Англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626 рр.) порівнював метод пізнання з джерелом світла, висвітлюючого шлях дослідження, організуючого і направляючого працю вченого. Спочатку запалюють світло і вказують світлом дорогу до пошуку, потім починаються ці пошуки.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя. Охарактеризуємо найбільш важливі з них.

Метод взаємозв’язку з іншими науками полягає в тому, що фінансова наука при аналізі фінансових явищ широко використовує положення і висновки, які розроблені іншими науками. Французький спеціаліст з фінансів П. Годме підкреслює, що „дослідження фінансових явищ потребує звертання до багатьох наук, наприклад, до політичної науки, політичної економії, соціології і психології”. Найбільш близько в цьому розумінні до фінансової науки стоять політекономія, макро- і мікроекономіка. Фінансова наука на рубіжі ХVIII – ХIХ вв., відокремилась від політекономії. Цей родинний зв’язок проявляється в тому, що політекономія дає фінансовій науці основні категорії, поняття, положення. Наприклад, найбільш важливі фінансові категорії „гроші”, „бюджет”, „доходи”, „видатки”.

Метод порівняльного дослідження – це спосіб дослідження двох або більш фінансових інститутів, який вирішує задачу їх порівняння, виявлення загального і відмінного. Порівняння, як логічний прийом, передбачає, що у досліджуваних об’єктах є якісь сходні ознаки. Так, наприклад, об’єктивною основою для порівняння податкових систем України та Росії і США є їх одно порядкова сутність, загальні виконуємі функції, структурна побудова. Таке співставлення, вивчення дуже корисно як з теоретичної, так і з практичної точок зору, бо дає важливий і необхідний матеріал щодо обміну досвідом, запозичення, уніфікації і вдосконалення вітчизняної податкової системи.

Порівняльний метод пізнання це засіб розкриття суті фінансових явищ іншої держави, засіб аналізу, виявлення окремих переваг інших держав і засіб переносу цих переваг на вітчизняну почву. Слід відмітити, що в недавньому минулому цей метод використовувався виключно у негативному плані – плані пошуку недоліків у фінансових системах держав Західної Європи і Америки. Сучасні умови пізнання фінансових явищ дозволяють конструктивно використовувати метод порівняльного дослідження і роблять його плідним для фінансової науки.

Метод конкретно-соціологічного дослідження включає такі прийоми, як особисте спостереження діяльності фінансових органів, усні опитування фінансових робітників, анкетування, співбесіди. Ці прийоми корисні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації і фактів безпосередньо з самого життя.

Поняття „соціологія” було введено Ог. Контом у 30-х роках ХІХ в. Конт і Спенсер піддали критиці формально-догматичний метод дослідження, зазначивши, що не можна всі питання вирішувати на базі формально-логічних суджень. Соціологія була об’явлена ними справжньою наукою, яка вивчає не правові норми і поняття, а факти реального життя, що відбуваються на основі використання відповідних правових норм.

У фінансовій науці велику роль при використанні метода конкретно-соціологічного дослідження має практика роботи фінансових органів, податкових інспекцій, банківських установ та органів фінансового контролю. У цих органах дослідник може отримати фактичні дані, на базі яких перевіряється ефективність фінансового законодавства, формулюються рекомендації і пропозиції.

Важливу роль у комплексі прийомів конкретно-соціологічного дослідження відіграє особисте спостереження. В процесі особистого спостереження збирається фактичний матеріал, який не можна запозичити у кабінеті за книгою. Особисте спостереження надає факти, які допомагають глибше зрозуміти правове регулювання фінансових відносин, ефективність діючих фінансово-правових норм, шляхи їх вдосконалення.

До методу конкретно-соціологічного дослідження входять прийоми статистичної обробки фактичного матеріалу. Статистичні дані дозволяють вивчити багато фактів і явищ, установити їх повторювальність, знайти певні закономірності і зробити на цій основі відповідні висновки. Статистичні дослідження явищ фінансової дійсності складаються з декілька пов’язаних етапів: спостереження і збір фактів, зведеної обробки статистичних даних, їх аналізу, рекомендацій для законодавця.

Особливе місце у ряду конкретно-соціологічних прийомів має анкетування. Добре складені анкета, аналіз відповідей поліпшують і прискорюють отримання необхідних результатів, допомагають попередити помилки, які були б можливі у фінансових відносинах суб’єктів господарювання.

Порівняльно-історичний метод дослідження передбачає історичний підхід до аналізу і оцінки фінансових явищ. Фінансова наука не може ігнорувати все те цінне і позитивне, що було накопичено фінансовим законодавством України і що представляє собою вклад України в загальний потенціал світової фінансової культури. Історичне описання в фінансовій науці (фінансових законів епохи Олександра ІІ) виконує функцію, яку виконують інші методи цієї науки: збирає матеріал, порівнює його, залучає старі, але актуальні і на цей час для моделі фінансової системи, робить висновки і рекомендації.

Хоча однотипні фінансові інститути на різних історичних етапах (наприклад, податкові системи Петра І і Сталіна) ніколи не бувають тотожними, порівняння виявляє елементи подібності, а це допомагає не тільки систематизувати фінансові явища і мати добру панорамну картину, але і будувати прогнози та здійснювати ефективну фінансову політику.

Характеристика методів дослідження, які використовує фінансова наука, їх співставлення, облік особливостей кожного метода, дозволяють вказати на два моменти загального характеру:

По – перше, усі охарактеризовані між собою методи дослідження і кожний з них може застосовуватися в поєднанні з іншими. Так, метод порівняльного дослідження повинен опиратися на інші методи пізнання: формально-догматичний, історичний тощо. У відриві від інших методів любий метод пізнання може дати несправжню картину.

По – друге, незважаючи на різноманітність методів дослідження, що використовуються фінансовою наукою, всі вони мають загальну підставу, яка визначається загальною властивістю того предмету (об’єкту, буття), що вивчається і пізнається. Ця властивість предмету пізнання чи буття заключається в тому, що дане буття – це матеріальні предмети, людське середовище, мир живих людських особистостей, поведінка яких визначається нормами фінансового права. Фінансова наука вивчає фінансові відносини, норми яких адресовані різним суб’єктам – учасникам цих відносин. Це суспільна наука, яка має діло, вкінець-кінцем, з людським середовищем. Така своєрідність предмету пізнання накладає відпечаток на усі викладені методи пізнання. Кожний з них є методом живого пізнання.

Метод живого пізнання. Розпочав аналіз цього метода німецький філософ Шеллінг. В подальшому найбільш плідно він розроблявся російськими філософами Н.О. Лоским, П.А. Флоренським, С.Л. Франком. Метод живого пізнання потребує зрозуміння об’єкту через сприйняття його суб’єктом, зобов’язує вжитися в досліджувану категорію, зрозуміти її внутрішній сенс і призначення. „Вивчаємо ми історію, політичну економію, чи право – писав С.Л. Франк, обґрунтовуючи цей метод, – у всіх суспільних науках ми просто не мали б перед собою об’єкта, не розуміли б, про що йде мова, коли б не могли поставити себе на місце учасників спілкування, яких ми вивчаємо і через внутрішній досвід уловити живий зміст суспільного життя ”.

Метод живого пізнання – антитеза методу діалектичного матеріалізму. Якщо останній відводить досліднику чітко певне місце, забезпечує його тільки одним інструментом, заздалегідь визначає оцінку, то метод живого пізнання передбачає процедуру, за якою матеріал пізнається завдяки вільному зануренню суб’єкта у досліджуваний об’єкт, обєднанню з об’єктом дослідження, осмисленню його з тих позицій, що представляються найбільш зручними до пошуку істини.

Фінанси є історично сформованою, багатоплановою категорією. Історичний аспект – основа будь-якої наукової категорії. Історичні корені й джерела допомагають розкрити її зміст. Якщо історія не є актуальною без сучасності, то сучасність без історії просто не зрозуміла. Як історична категорія фінанси виникли разом з появою держави і нерозривно пов’язані з її існуванням та функціонуванням.

Термін „фінанси” походить від латинського слова „finis” – кінець, закінчення, фініш. Пізніше від „finis” з’явився термін „finansia”, що в перекладі означає „платіж”. Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися обов’язкові платежі та внески, які здійснювалися на користь держави. Так тривало майже до початку XVIII ст. Ввів його французький професор Жан Боден (1577 р.) у праці „Шесть книг о государстве”.

У цій праці Ж. Боден дає перелік джерел фінансових доходів держави, ставить питання про раціональне оподаткування населення, дає більш ширше розуміння терміну "фінанси" – як сукупність публічних доходів і видатків. Пізніше з’явився термін „публічні фінанси” – як в російському, так і усіх західноєвропейських мовах; він означав сукупність державних доходів і видатків. В тлумачному словнику В.І. Даль визначив термін „фінанси” „як все, що торкається доходів і видатків держави”.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. Лише з виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (XVI-XVII вв.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

У XVIII ст. трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і її витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов’язано з розвитком економіки держав.

У XIX ст. спостерігається бурхливий економічний розвиток. В цей час поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі.

Найвищого розвитку фінанси досягли у XX ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошових відносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та започаткованих на її основі організаційно-правових форм господарювання, економічною відособленістю їх суб’єктів і зовнішньоекономічними зв’язками.

Іншими словами, фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно дієвий елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси викладені в науковій літературі, внесли певну термінологічну плутанину. Поняття „фінанси” ототожнюють з „капіталом”, „фінансовими ресурсами”, „грошовими потоками” тощо. Дуже часто у повсякденному житті поняття „фінанси” вживають у значенні „гроші”, але це дві різні економічні категорії з різним суспільним призначенням. „Гроші – більш древня категорія, яка виникла на зорі розвитку людства, як товар, що виник стихійно, відіграючи роль загального еквіваленту і виміряючи витрати праці асоційованих виробників. Фінанси, як було зазначено вище, виникли з появою держави, для функціонування якої були потрібні певні ресурси – спочатку у виді натуральних податей і трудових повинностей, а потім і в грошовій формі”. Фінанси – це не гроші, хоча вони і мають грошову форму. Їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку.

Фінанси – це економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, знаряддя контролю за створенням і використанням фондів грошових коштів. Головне їх призначення – забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій, задоволення громадянами власних потреб.

Фінанси – це завжди грошові відносини і за своєю природою є розподільчими. Причому цей розподіл вартості відбувається, насамперед між економічними суб’єктами.

Але, не всі грошові відносини можуть бути фінансовими. Наприклад, одна людина позичає гроші другій. Чи виникають в цьому разі грошові відносини? Дійсно виникають. Але це не фінансові відносини, оскільки держава цих відносин не регулює, не втручається в них, не нав’язує своїх правил поведінки. Ці відносини рівноправні, тобто партнери рівні у правах і зобов’язаннях. Те ж саме можна сказати і щодо відносин між громадянами і продавцями магазинів, тобто відносинах, які виникають в роздрібній торгівлі. І їх з цієї ж причини не можна віднести до фінансових.

Фінанси відображають грошові відносини, які виникають між:

підприємствами у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

підприємствами і вищестоящими організаціями при формуванні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілу;

державою і підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну систему і фінансуванні видатків;

державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів;

підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і отриманні ресурсів;

окремими ланками бюджетної системи;

страховими організаціями і підприємствами і населенням при сплаті страхових внесків і відшкодування збитків при виникненні страхового випадку.

Таким чином, фінансові відносини визначаються як суспільні відносини між державою, юридичними особами та фізичними особами, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання певних грошових фондів.

З огляду на багатоплановість прояву фінансових відносин існують різні підходи до визначення економічної суті поняття „фінанси”.

По – перше, фінанси – це сукупність грошових відносин, організованих державою, у процесі яких здійснюються формування і використання загальнодержавних фондів грошових коштів з метою вирішення економічних, соціальних завдань.[9]

По – друге, фінанси – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення. [10]

По – третє, фінанси – це економічна категорія, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій.

По – четверте, фінанси – це сукупність об’єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб’єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення, соціальних потреб суспільства.

По – п’яте, фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

По – шосте, фінанси – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства.

По – сьоме, фінанси – це сукупність економічних відносин, виникаючих у реальному грошовому обігу при формуванні, розподілу і використанні фондів фінансових ресурсів.

По – восьме, фінанси – це система економічних відносин, які склалися в суспільстві між економічними суб’єктами з приводу створення, формування та використання фондів грошових коштів на основі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП).

Як свідчать існуючі підходи до визначення суті поняття „фінанси”, сучасна теорія фінансів пострадянських країн продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро та мікро рівнях, а на таких характерних ознаках фінансів:

грошовий характер фінансових відносин;

розподільчий характер фінансових відносин;

формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Слід визначити, що зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить розширено, не обмежуючись здебільшого будь-якими рамками. Де існує товар і гроші – там мають місце фінанси. Проте в більшості зарубіжних наукових джерел основна увага приділяється фінансам лише в практичному розумінні. Йдеться здебільшого про те, як краще їх використати для розвитку економіки та зростання суспільного добробуту.

Так, наприклад, у навчальному посібнику „Фінанси” Єві Боді та Роберт Мертон відзначають, що „фінанси – це наука про те, яким чином люди управляють витрачанням та надходженням дефіцитних грошових ресурсів на протязі певного періоду часу”. Французький вчений- фінансист П.М. Годме вказує - „державні фінанси – це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке знаходиться у розпорядженні органів держави”.

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов’язково з’являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто з фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х’юго Дальтон (Великобританія) зазначає:„державні фінанси – наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов’язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільше прийнятне”.

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку привласнює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб’єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Є. Нікбахтом і А. Гроппелі: „Фінанси – це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу”.

 

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 2130. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Репродуктивное здоровье, как составляющая часть здоровья человека и общества   Репродуктивное здоровье – это состояние полного физического, умственного и социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на всех этапах жизни человека...

Случайной величины Плотностью распределения вероятностей непрерывной случайной величины Х называют функцию f(x) – первую производную от функции распределения F(x): Понятие плотность распределения вероятностей случайной величины Х для дискретной величины неприменима...

Схема рефлекторной дуги условного слюноотделительного рефлекса При неоднократном сочетании действия предупреждающего сигнала и безусловного пищевого раздражителя формируются...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ   Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия