Поняття фінансової системи. Фінансова система України

У фінансовій науці, як ні в якої другої, існує термінологічна плутанина, що призводить до неправильного визначення змісту фінансової системи.

Для теорії й практики правильне розуміння сутності фінансової системи, як загальної так і окремих її складових, зокрема має важливе значення, оскільки сприяє ефективності фінансової політики.

Проте на сьогодні у періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з системою фінансів і з фінансовим апаратом (органами управління системою фінансів). Але, система фінансів і фінансовий апарат – це самостійні і в той же час взаємопов’язані частини фінансової системи.

Система фінансів в цілому (внутрішня побудова фінансової системи) – це сукупність різних сфер (підсистем) і ланок фінансових відносин, у процесі яких створюються та використовуються різні грошові фонди.

В цілому, вся система фінансів України складає шість сфер (підсистем) (див. рис. 1).

Ці підсистеми в залежності від конкретних форм і методів формування доходів і грошових фондів, в свою чергу, поділяються на більш часткові підсистеми (ланки), як представлено на рис. 1.

Необхідність виділення окремих ланок системи фінансів викликано різницею в участі суб’єктів економічних відносин у створенні, розподілу і перерозподілу ВВП, формуванні і використанні доходів. Кожній ланці системи фінансів притаманні власні специфічні форми і методи формування і використання грошових фондів і доходів.

Фінансовий апарат – це інфраструктура, яка здійснює управління системою фінансів на підставі фінансового законодавства. Фінансова інфраструктура включає фінансові органи і інститути, які характеризують систему управління фінансами.

Таким чином, фінансова система – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, що мають особливості з приводу створення та використання грошових фондів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Фінансові відносини, що виникають при розподілі і перерозподілі ВВП, є надзвичайно різноманітними, але їх можна поділити за певними ознаками. Цей поділ знаходить своє відображення у внутрішній побудові фінансової системи – системі фінансів.

Кожна сфера та ланка системи фінансів має певні ознаки і певне призначення.

Фінанси підприємницьких структур – одна з основних підсистем

 

Рис. 1. Фінансова система України.

(сфер) системи фінансів держави. Це відносно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Вони обслуговують створення ВВП – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї сфери належать фінанси комерційних та некомерційних підприємств, фінансові посередники, фінанси громадських організацій і доброчинних фондів.

Особливістю фінансів підприємств є те, що вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства працюють, головним чином у сфері матеріального виробництва, торгівлі.

Але в ринкових умовах і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо). Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету, а також внесків у державні цільові фонди.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їхніх затрат. Це – лікарні, школи, дитячі садки, музеї, бібліотеки тощо.

Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називають бюджетними.

Фінансові посередники – це, як правило великі структури. До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Винятково важливу роль у господарській структурі країни з розвиненим ринковими відносинами відіграє банківська система. Остання організує й обслуговує рух основного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу. У конкурентоспроможному світі банки є звичайними посередниками, які враховують потреби і можливості позичальників та кредиторів.

Небанківські кредитні інститути у країнах з розвиненими ринковими відносинами подані лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних патерів; надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

Основні види діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги, мобілізації капіталу через усі види акцій.

На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово формується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торгових посередників (торгівців цінними паперами) тощо.

Контрактні фінансові інститути. До них, як правило, входять інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, позиково-ощадні асоціації та благодійні фонди.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії є посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Пенсійні фонди – це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

Страхові компанії – це установи, які забезпечують інвесторам страховий захист від різних ризиків та відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку. Угоди страхування, що укладаються з інвесторами, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Страхові компанії мають достатні довгострокові страхові резерви і є основними постачальниками довгострокового капіталу.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В Україні вони виникли на початку 20-х років ХХ ст. як державні госпрозрахункові підприємства, що перебували у віданні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання населенню можливості зберігати предмети особливого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Благодійні фонди – це установи, розвиток яких пов’язаний з низкою обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів пояснюється бажанням власників великих особистих капіталів у разі передання їх нащадкам і дарування уникнути великих податків. Остання обставина – найважливіша і визначальна, оскільки дає змогу великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком і податком на спадщину.

Позиково-ощадні асоціації – це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли майже 150 років тому, але справжнього розвитку дістали після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90% активів), а також вклади в державні цінні папери. Загалом позиково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, його послугами у західних країнах користуються переважно середні верстви населення.

Громадські організації та доброчинні фонди – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій і доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності (а отже і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є відсутні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації не мають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого доходу. Найбільш масовим і популярним серед громадських організацій є політичні партії, професійні спілки, товариства діячів мистецтв, спортивні товариства тощо.

Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Державні фінанси включають такі ланки: Державний бюджет України, бюджет автономної республіки Крим, місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний кредит, фінанси державного сектора.

У сфері державних фінансів центральне місце посідають бюджети, сукупність яких утворює бюджетну систему. До неї входять: Державний бюджет України, бюджет автономної республіки Крим та місцеві бюджети (обласні, міські, районі, селищні, сільські). Всього в Україні налічується понад 10 тис. бюджетів. За допомогою їх перерозподіляється майже половина ВВП України. Головним джерелом доходів бюджетів є податки і обов’язкові збори, а також неподаткові надходження (доходи від зовнішньоекономічної діяльності, доходи від конфіскованого майна та контрабанди, штрафи тощо). Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів.

Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. В систему державних цільових фондів в Україні входить біля 20 фондів. У західних країнах кількість таких фондів коливається від 30 до 80. В Україні до державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Державний фонд сприяння зайнятості населення, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та інші.

Державні цільові фонди формуються за рахунок чітко визначених джерел і суттєво підвищують маневреність фінансової системи, забезпечуючи реалізацію стратегічних напрямків економічної та соціальної політики держави. Порядок їх формування та використання регламентується чинним законодавством.

Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Кредиторами можуть виступати юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути. Мобілізовані з допомогою державного кредиту кошти спрямовуються переважно на покриття бюджетного дефіциту.

Фінанси державного сектора економіки включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на основі законів, так і у формі державного управління.

Фінанси страхування – це сукупність особливих замкнених перерозподільчих відносин, що виникають з приводу формування цільових фондів страхування за рахунок грошових внесків. Ці фонди призначені для відшкодування можливих втрат суб’єктів господарювання й населення. За таких умов економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів. У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою такий підхід до страхування не випадковий. Страхові платежі становлять там значні суми.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, страхова справа тільки починає розвиватися. Започатковано створення повноцінної системи фондів страхування. Зазначимо, що наявність у державі ефективної системи страхування визначає рівень розвиненості ринкових відносин і соціально – економічної захищеності громадян.

Фінанси домогосподарств (населення) – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населенням. Фінанси домогосподарств виражаються у формі його бюджету; якщо доходи перевищують видатки, з’являється можливість заощаджувати, а отже здійснювати інвестування, поповнювати страхові фонди і здійснювати підприємницьку діяльність. Основними доходами домогосподарств є заробітна плата, рента, прибуток від підприємницької діяльності, орендна плата, проценти, дивіденди, пенсія, субсидія, стипендія, спадщина, виграші.

Фінансовий ринок – це сукупність фінансових відносин, пов’язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею – продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об’єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб’єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Основними складовими фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці складові фінансового ринку знаходяться у тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Міжнародні фінанси – це фінансові відносини між суб’єктами різних країн – урядами, підприємствами та фізичними особами – щодо концентрації та перерозподілу грошових ресурсів на світовому фінансовому ринку з метою досягнення безперервності й рентабельності національного виробництва.

Особливість міжнародних фінансових відносин полягає в організації руху фінансових ресурсів з обов’язковою участю урядів країн, резиденти яких беруть участь у фінансових операціях. Така участь передбачає законодавче забезпечення фінансових відносин юридичних та фізичних осіб різних країн на міжурядовому рівні на основі норм міжнародного економічного права.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих фондів цільового призначення, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.