Зміст та значення фінансової політикиПолітика - це сфера людської діяльності, форма суспільної життєдіяльності. Вона виникла внаслідок необхідності узгодження приватних, часткових (групових) інтересів більш загальному інтересу – суспільному. Поняття "фінансова політика" поєднує в собі категорії – фінанси та політика. Можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати на наступних рівнях: - світовому; - макроекономічному; - мікроекономічному. Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні, мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями, що і є основною метою фінансової політики. На мікроекопомічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів. На цих основах мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. У цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню. Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх так і внутрішніх факторів. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо. Внутрішні фактори, які суттєво впливають па фінансову політику, це форма власності па основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави виливають також інші фактори, що диктують ними економічні умови, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку із цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності. Природно, що реалізація фінансової політики повинна відповідати призначенню, меті, відбувається в її конкретному механізмі функціонування і базується па певних принципах, адекватних економічному стану держави, підприємства. Реалізація фінансової політики проводиться в три етапи: 1. Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів. Формується на основі вивчення вимог економічних законів, усестороннього аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб населення. 2. Визначення основних напрямів використання фінансів на перспективу і поточний період, тобто вироблення стратегії і тактики фінансової політики. Тут, виходячи з поставлених цілей, ураховують можливості зростання і падіння фінансових ресурсів, а також зовнішні і внутрішні політико-економічні чинники. 3. Здійснення практичних дій, направлених па досягнення поставлених цілей. Природно, що прямий вплив фінансової політики на економіку розпочинається лише на третьому етапі, але визначається воно змістом двох попередніх етапів. Фінансова політика держави як мистецтво управління фінансами включає в себе стратегію і тактику. Фінансова стратегія визначає загальні напрямки та способи використання фінансових засобів для досягнення поставлених цілей. Вона направлена па вироблення фінансових концепцій та програм. Іншими словами, фінансова стратегія - це довгостроковий курс фінансової політики, розрахований па перспективу для вирішення масштабних завдань. Фінансова тактика включає в себе конкретні методи, прийоми досягнення поставлених цілей у конкретних умовах. Вона визначає найбільш оптимальні варіанти вирішення проблеми в конкретній господарській ситуації. Сучасна фінансова практика виробила два типи фінансової політики: а) дискреційна політика або політика, що проводиться безпосередньо урядом; б) не дискреційна фінансова політика, тобто політика, яка функціонує автономно, па основі вбудованих стабілізаторів (податки (в період спаду економіки, знижуються доходи підприємств і населення, що автоматично призводить до зменшення податків, що й потрібно державі), соціальні виплати (в період економічного росту збільшуються і резерви на соціальні виплати, у період спаду ці резерви "вливаються" в економіку) дотації сільського господарства (закупівля зерна в Україні)). У залежності від терміну дії фінансова політика держави поділяється па поточну й довготермінову. Сутність поточної фінансової політики заключається в оперативному регулюванні фінансової системи і її лапок, у забезпеченні нормального функціонування фінансового механізму, у підтримці збалансованої рівноваги між ланками фінансової системи. Довготермінова фінансова політика направлена на вирішення широкомасштабних економічних завдань, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона діє довгий період часу і призводить до кардинальних змін в фінансовій системі і фінансовому механізмі. Залежно від способів та прийомів регулювання фінансових відносин фінансову політику можна поділити па дефляційну й рефляційну. Дефляційна фінансова політика являє собою комплекс заходів направлених на стримування інфляції шляхом зменшення ділової активності і темнів економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення податків при одночасному зменшенні державних витрат, збільшення облікової ставки п т.д. Рефляційна фінансова політика - це комплекс заходів направлених на підвищення ділової активності та прискорення економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення державних витрат при одночасному зменшенні податків, зниження облікової ставки й т.д. Найважливішими напрямами державної фінансової політики виступають: бюджетна, податкова, інвестиційна, соціальна, митна політика Бюджетна політика - це сукупність заходів щодо здійснення взаємодії бюджетів різних рівнів. Бюджетна політика виражається в структурі видаткової частини бюджету, у розподілі витрат між бюджетами різних рівнів, у джерелах і способах покриття бюджетного дефіциту, у формах і методах управління державним боргом. Від характеру вирішення цих питань залежить соціально-економічна спрямованість бюджетної політики, тип побудови моделі бюджетного федералізму в державах з федеральним устроєм. Податкова політика виступає діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування з примусового вилучення частини доходів, одержуваних економічними суб'єктами і населенням, з метою формування дохідної частини відповідних бюджетів. Податкова політика знаходить своє втілення в побудові тієї або іншої податкової системи. Податкові системи в розвинених країнах світу характеризуються різноманітністю видів податків і об'єктів оподаткування, а також характером взаємовідносин платників податків з податковими органами. Проте світовою практикою вироблені певні принципи і підходи до побудови податкової системи, виявлені негативні наслідки введення певних податків, систем оподаткування. Інвестиційна політика представляє собою комплекс заходів щодо створення умов для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій перш за все в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика як частина фінансової політики реалізується па різних рівнях державного управління й управління фінансами господарюючих суб'єктів. Головна мета цієї політики полягає в створенні умов для економічно вигідного вкладання фінансових коштів в економіку України інвесторами, щоб величезні капітали не "спливали" з України, а навпаки, щоб відбувався приплив іноземного капіталу. Облікова політика (грошово-кредитна) являється складовою фінансової політики та одним із методів грошово-кредитного і валютного регулювання. Вона проводиться Національним (центральним) банком шляхом маніпулювання (збільшення, зменшення) обліковою ставкою. Обліковій політиці властиві дві функції: внутрішня й зовнішня. Внутрішня функція - регулювання центральним банком об'єму грошової маси в обігу і темпів інфляції. Зменшення облікової ставки призводить до здешевлення кредитних ресурсів та збільшенню їх пропозиції на ринку (мета - пожвавлення інвестиційної діяльності і стимулювання економічного росту), а її збільшення - до зменшення грошової маси, зменшенню темпів інфляції та скороченню інвестицій. Зовнішня функція - залучення іноземного капіталу та підвищення курсу національної валюти. Соціальна фінансова політика пов'язана перш за все з вирішенням завдань фінансового забезпечення прав громадян України, встановлених у Конституції. У даний час соціальна фінансова політика охоплює пенсійну політику, імміграційну політику, політику фінансової допомоги окремим соціальним групам населення та ін. Митна політика є симбіоз податкової й цінової політики, обмежуючи або розширюючи доступ на внутрішній ринок товарів і послуг та заохочуючи або стримуючи цим самим експорт товарів і послуг з країни. Таким чином, митна політика багато в чому зумовлює розподільчі процеси не тільки між господарюючими суб'єктами і державою, але й між господарюючими суб'єктами, галузями, регіонами. Митна політика України в даний час багато в чому залежить від бюджетної політики, направленої на збільшення збору митних податків і платежів. Можна виділити три основні напрями фінансової політики держави: 1) мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо; 2) досягнення підвищення суспільного добробуту (сприяння зростанню ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, впровадження матеріально - та ресурсозберігаючих технологій, побудова раціональної структури економіки тощо); 3) запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а, з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти - податки, штрафи й інші санкції, домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Крім цього, фінансова політика повинна забезпечувати відповідними фінансовими ресурсами реалізацію тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньоекономічної діяльності і формування якнайбільшого, обсягу фінансових ресурсів держави - єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень. Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення життя людини в умовах здорового навколишнього середовища, достатку й інших сприятливих соціально-економічних умов. На жаль, ці права людини постійно порушуються і за планової, і за ринкової економіки.
|
