Західноєвропейська поезія модернізму1. Імажизм в англо-американській поезії. Творчість Т.С. Еліота 2. Творчість Г. Аполлінера. Сюрреалізм у французькій поезії 3. Експресіонізм у німецькомовній поезії Художні твори: Т.С. Еліот. Поезії. Безплідна земля. Вибране. В пер. Д. Павличка Г. Апполінер. Поезії. Зона. М. Лукаш. Від Боккаччо до Аполлінера. Київ, 1990. Критична література: Теорія літератури. О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв. Київ, 2001. Т. Денисова. Історія американської літератури ХХ століття. – К., 2012. Експресіонізм. Збірник наукових праць. Упоряд. Т. Гаврилів. – Львів, 2005. Самостійна робота: В.Б. Єйтс. Поезії. Сенчук І.А. Ірландський модернізм к. ХІХ – першої половини ХХ ст.: творчість Єйтса і Джойса. Е. Паунд. Ф.Г. Лорка А. Бретон. Маніфест сюрреалізму Мета лекції: · проаналізувати теоретичні положення та їхню художню реалізацію кожної з поетичних течій і виявити загальні закономірності художнього експерименту поезії модернізму, ті спільні принципи, які дозволяють віднести сюрреалізм, експресіонізмі, імажизм, творчість кожного з їхніх представників до скарбниці світового мистецтва · вважаючи український художній переклад націєтворчим чинником (цю тему розкриває проф. Зорівчак у статті з такою назвою), з’ясувати, хто з українських перекладачів працював із західноєвропейською поезією модернізму · додаткова мета – з’ясувати, в поезії яких поетів-модерністів відтворено образ України
Вступні зауваги. Модернізм як літературний напрям п.п. ХХ ст. розвинувся на засадах відмови від раціоналізму, детермінізму, історизму у пізнанні світу, відмови від традиційних художніх форм, які не були здатні передати усю складність тогочасного світу. Відтак принцип суб’єктивізму замість декларації об’єктивного відтворення дійсності, спроба подати життя людини поза часом і поза історією за допомогою міфу та певних архетипів мислення, які залишаються сталими через віки, відтворення внутрішнього світу через занурення у свідомість людини – залучення принципу асоціативності мислення, техніки потоку свідомості були тими принципами, на яких митці – представники модернізму будували свою творчість, намагаючись відшукати нові способи художнього мислення. Поняття «модернізм» охоплює практично всі сфери мистецтва, філософію і психологію. В літературі та мистецтві це поняття узагальнює цілу низку художніх течій, літературних шкіл та тенденцій. Серед них – дадаїзм, футуризм, абстракціонізм, кубізм тощо. Поетичні жанри, слід зауважити, є найбільш гнучкими, сприятливими до естетичних новацій. Найвпливовішими течіями в поезії п. десятиліть ХХ ст. вважають імажизм, сюрреалізм та експресіонізм. Кожна з них відкрила нові перспективи поетичного вираження внутрішнього світу особистості, його граничних станів, нові мотиви та засоби. Художні потенції поезії модернізму актуальні донині.
Імажизм Перша і найвпливовіша поетична течія англо-американського модернізму. Назва – походить від слова «образ». «Образ у поезії – це не просто декорація, це сама сутність інтуїтивної мови», писав теоретик Т. Х’юм. Зображення, засноване на конкретності, ясність, точність і безпосередні розмовні інтонації – це гасла нової модерної поезії. Теоретиком імажизму вважають американського поета Томаса Х’юма, навколо якого, починаючи з 1908 року у Лондоні об’єдналися молоді поети-новатори, серед яких були американці Е. Паунд, Хільда Дулітл, яких також вважають засновниками й теоретиками течії, Т.С. Еліот, для якого імажизм став лише етапом в творчій кар’єрі, Емі Лоуелл, англійці Р. Олдінгтон, Д.Г. Лоуренс, Г. Рід. Т. Х’юм поставив під сумнів канон гуманізму, сформований у добу Відродження, виступив проти вікторіанської і неоромантичної поезії, піддав сумніву поняття «прогрес», оскільки з розвитком цивілізації людина втрачає духовність. Він прагнув створити новий поетичний стиль: «той особливий вірш, позначений енергією, сухістю та інтелектом». Як бачимо від початку розвитку імажизму задекларовано інтелектуалізацію поезії, яка стала загальною ознакою літератури ХХ століття. Головною метою імажисти оголошують оновлення англомовного вірша, його «тіла й духу» (Паунд). Принципи імажизму, запропоновані Е. Паундом: 1. Пряме і точне зображення речі, об’єктивне чи суб’єктивне; 2. відмова від вживання будь-якого слова, необов’язкового для презентації предмета; 3. компонування вірша наслідуючи музичність фрази Літературною подією можна вважати Антологію імажистів і статті Паунда, які вийшли 1913 року. Вона узагальнила теоретичні постулати імажизму – поєднання суб’єктивного враження з об’єктивною експресією, драматизацію, високу художність і лаконічність. Одним з найяскравіших зразків поезії імажизму можна вважати вірш Паунда «На станції метро». Поезія написана у формі хайку (3 рядки, 17 складів) – передає єдиний цілісний образ – людські обличчя в підземці: “The apparition of these faces in the crowd;// Petals on a wet black bough” «Привид цих облич у натовпі; пелюстки на вологій чорній гілці» Езра Паунд (1885-1972) «Маски» (1912), «Cantos» «Пісні» (1917-1970) Річард Олдінгтон ( 1892-1962) Творчий шлях розпочав як поет-новатор, член гуртка імажистів з 1912 року, друкувався в усіх імажистських антологіях, в антології 1914 року з 37 поезій 10 належали саме йому. Культивував положення Т. Х’юма про пряме безпосереднє вираження сутності предмета. Військові мотиві, єдиний серед імажистів брав участь в Першій світовій війні. Його роман «Смерть героя» став програмним твором літератури втраченого покоління. Поетичні збірки – «Образи» (1915), «Образи старі й нові» (1916), «Образи війни» (1919), «Війна і кохання. Вірші 1915-1918 років».
Т.С. Еліот (1888-1965) Один з найвпливовіших поетів ХХ століття, літературний критик № 1 у Великій Британії. Народився у США, здобув блискучу філософську освіту в Гарварді, Сорбонні, Оксфорді. З 1914 року жив у Лондоні. З Америки поїхав через масову бездуховність і меркантилізм. Європа притягує величезним культурним спадком та традиціями. З 1927 року підданий Британії. Життєве кредо: рояліст у політиці, класицист у літературі, католик у релігії. На світоглядному рівні Еліот песимістично сприймає тогочасну цивілізацію, людина, на його думку, ув’язнена у великому місті, приречена. Еліот висуває тезу про складність поезії: «поезія примушена бути важкою, оскільки таким є світ», формально ця складність реалізується у фрагментарності, інтертекстуальності, порушенні зв’язків у поетичному творі. Поетичний дебют – поезія «Пісня кохання Альфреда Пруфрока» у 1915 році. У творі Еліот застосовує техніку потоку свідомості і пропонує читачеві мандрівку лабіринтами свідомості й підсвідомого ліричного героя, який вражає своєю антигероїчністю: Отож, ходім, удвох ходім В час, коли вечір простягнувсь під небом цим блідим, Як хворий на столі хірурга під наркозом… Крізь рівні свідомості рефреном проривається банальна убога реальність міщанського життя: «Жінки базікають і за теревенів тло// їм править Мікеланджело…» «Ні! Я не Гамлет, я не був ним зроду <…> Подеколи, нівроку, смішкуватий, / А часом – майже Блазень» Мотиви занепаду, вмирання, вичерпаності є відчутними у творі і розгортаютьсяв наступних поезіях. Справжньою подією світової літератури стала його поема 1922 року «Безплідна земля». 1943 року завершує поему «Чотири квартети», яку можна визначити як філософську і як поему-заповіт. У ній реалізована ідея, яка буквально пронизує творчість митця – це безперервність часу-культури-історії. Відтак, духовність і культура – основні теми твору і творчості. «Те, що звемо початком, часто буває кінцем, А дійшовши кінця, доходимо ми початку… Кожен вірш – епітафія. Кожна дія – то крок на плаху, в огонь, в безодню морської пащі Чи під надгробок із написом стертим: ось де ми починаємо..»
Сюрреалізм Гійом Аполлінер (1880-1918) французький поет, художник, критик. Провідник авангардної паризької літератури (член руху кубістів і футуристів). Визнаний одним із натхненників сюрреалізму,визначив розвиток французької поезії на десятиріччя вперед. Син польської дворянки Анжеліки Костровицької італійського аристократа, офіцера. Дитиство Аполлінера пройшло в Італії, у 1899 році перебрався в Париж. Стаття Аполлінера «Новий дух і поети» (1918) прозвучала як маніфест нового покоління поетів. У ній поет обстоював широке охоплення сучасної дійсності та висував положення про «новий реалізм» у поезії.
Перекладач: Микола Лукаш. Лукашу першому в Україні вдалося перекласти «Фауста». За переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років.
Із збірки "АЛКОГОЛІ" ЗОНА Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься
ВІДПОВІДЬ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНОВІ
У гротескна п’єсі «Груди Тересія» (1917) вперше вжито слово «сюрреалізм».
Сюрреалізм – мистецька течія в межах реалізму. Філософські підвалини складають інтуїтивізм А. Бергсона, теорія мистецтва В. Дільтея, класичний психоаналіз З. Фройда. Надреальність – це сфера підсвідомого. Теоретичне оґрунтування ця течія отримує в маніфестах сюрреалізму (три маніфести). Перший – 1924 року – належить Андре Бретону. Метод сюрреалізму у ньому визначений як метод «вільних асоціацій і метод психічного автоматизму». Мета сюрреалістичної поезії полягає у виявленні реальної думки, тобто поза контролем розуму, естетичних або моральних правил. Поль Елюар, Луї Арагон. Експресіонізм Експресіонізм – це ідейно-естетична течія в розвитку художнього модернізму, яка розвинулась на початку ХХ ст. в Німеччині та Австрії. Її представники було програмно зорієнтовані на перехід від зображення дійсності до вираження внутрішньої сутності об’єктів та явищ. Експресіоністи виступали проти позитивістського емпіризму, копіювання і відображення дійсності. Вони вважали, що митець повинен виражати її суть. "Світ перед нами. Було б безглуздям повторювати його, — зауважує К. Едшмід. — Схопити його в найсправжнішій суті й відтворити - ось найвагоміше завдання мистецтва". Для експресіоніста "весь простір... стає видінням. У нього не погляд — у нього бачення. Вій не описує - він співпереживає. Він не відображує — він зображає. Він не бере він шукає". Для експресіонізму характерна нервова емоційність, трагічність світовідчуття. Найхарактернішим для експресіонізму образом Й. Бехер вважав "напружений, відкритий в екстазі рот".
До найяскравіших поетів цього напряму належать Георґ Гайм, Георг Тракль, Йоганнес Бехер, Готтфрід Бенн, Ельзе Ласкер-Шюлер, Якоб Ван-Годдіс, Франц Кафка, Леонгард Франк. Одним із найзнаменитіших маніфестів експресіоністичної лірики стала антологія «Сутінки людства. Симфонія новітньої поезії», що з’явилася 1919 року й була укладена Куртом Пінтусом. У ній були представлені понад двісті поезій двадцяти трьох авторів. Антологія мала величезний успіх і за два роки була перевидана чотири рази. Вона й на сьогодні вважається класичним зразком експресіоністичної лірики. У передмові до неї К.Пінтус писав, що визначальними факторами стали для нього інтенсивність почуттів і художнє вираження в ліриці молодого покоління. Пінтус уклав антологію не за алфавітним чи хронологічним принципом, а згрупував поезії за законом «динамічного співзвуччя», орієнтуючись на музичний твір з чотирьох частин, в якому переплітається велика кількість мотивів, що взаємодоповнюються. Антологія, за задумом автора, повинна була допомогти читачеві розчути в «гуркоті дисонансів, мелодичних гармоніях, важкому поступі акордів, переривчастих напів- і чвертьтонах мотиви і теми найспустошенішої епохи світової історії». Чотири частини збірки відповідають чотирьом основним мотивам експресіоністичної лірики: «Крах і крик», «Пробудження серця», «Заклик і протест», «Люби людину». У назві збірки обіграно двозначність німецького слова «сутінки», яке означає тут час заходу, занепаду, кризи епохи, яка відходить, але водночас і світанок, ранок нового часу, народження майбутнього людства. Збірка відкривається віршем Якоб ван Годдіса (1887-1942) «Кінець світу». Він характерний для експресіоністичного світовідчуття, відображає передчуття катастрофи.
Капелюхи з голів зриває вітер, На світі метушня і безголов’я А гонтарі з дахів летять в повітря Росте – читаємо – шалена повідь Лютують вихорі на узбережжі, і греблі рве скажений біг морів У всіх людей тепер проклята нежить Вниз потяги летять з усіх мостів (Освальд Бургардт, «Життя й революція»щомісячний журнал, 1926 р.) Вірш створює ефект повсюдного настання кінця світу, показує одночасність подій, використано кінематографічні прийоми: зміна близького й загального плану та монтаж цих планів. Від капелюха, що його зірвало вітром з голови перехожого (у першому рядку), ми переходимо до вселенської перспективи. Кінець світу представлений у вірші як бунт природи проти людської цивілізації. Незважаючи на актуальність змісту, за формою цей вірш досить традиційний. Зберігаються поділ на строфи, рифма, розділові знаки. Ритм оповіді досить спокійний, розмірений. Ґеорґ Гайм (1887-1912). Біографія – традиційна для представників цієї течії (розрив із сім’єю, скадал у гімназії). «Безвихідний інтузіазм душить мене в цей банальний час. У своїх мріях я бачу себе Дантоном, бійцем на барикадах…» Співець великого міста, залишив по собі досить невелику літературну спадщину, бо трагічно загинув зовсім молодим. Збірки «Тіні життя» (1911), «Вічний день» (1912). Життя мегаполісів, у яких ритм світового розвитку відчувався найповніше, в яких індустріалізація відбувалася прискореними темпами, затягуючи у свою круговерть дедалі більшу кількість людей, загалом належать до важливих тем поетів-експресіоністів. Для Ґ.Гайма джерелом натхнення був Берлін, причому поет звертається саме до тих найменш привабливих сторін столиці, які, здавалось би, не варті того, аби бути увіковічненими у поезії. Ґ.Гайм розгортає перед читачем панораму нічного передмістя з усіма його потворними й відразливими рисами. Ґоттфріда Бенна (1886-1956). Скандальна слава, якої зажив Бенн своїми ранніми творами, була не в останню чергу зумовлена його професією. Ґ.Бенн, здобувши медичну освіту, починав свою кар’єру лікаря як асистент паталогоанатома. У його обов’язки, серед іншого, входило протоколювання розтинів трупів, і таких протоколів Ґ.Бенн записав близько 2000. Відтак враження від діяльності та точний стиль, вироблений при записі протоколів, позначилися на перших поезіях літератора-початківця. Перша збірка поета мала відповідну назву: «Морг та інші поезії». Вже потім був поділ на звуки Перший сказав: скорбота. Пронизливий крик: у смуті Інший: нема провидіння Радикалізм Бенна мав, окрім розрахунку на епатаж та скандал, безумовно, ще й інший намір, який, врешті, стояв за цілковитою більшістю експресіоністичних поезій: протест проти всього усталеного, звичного, затхлого й привертання уваги до тих сторін життя, які зазвичай залишаються поза видноколом пересічного громадянина. Заручник мозку, що вагітний Богом, я глуздом ситий вже. Важливо зауважити, що Ґ.Бенн сміливо експериментує і з поетичною формою. Більшість його ранні поезій, як і цитовані дві, позбавлені «пут» рими, розміру, поділу на строфи. Новаторство Ґ.Бенна є загалом одним із найпомітніших серед експресіоністів. Він, зрештою, пройшовши довгий шлях літературної творчості, став однією із знакових фігур німецькомовної літератури 20-го століття. Підсумок – основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.
|
