Студопедия — Історія філософії та філософія історії 37 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Історія філософії та філософія історії 37 страница






Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки техніки й побудувати філософське визначення на їх основі. Німецькі філософи-техніки X. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки, виявлених у німецькій філософській літературі, яких налічується більше десятка — від «прикладного природознавства» до «прагнення до влади і підкорення природи». Простий їх перелік ні на крок не наблизив до розуміння природи досліджуваного феномену та розробки його цілісного й несуперечливого визначення. Проблема ускладнюється й у звґязку з розбіжностями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Ще П. Енгельмейєр використав у російській філософії термін «філософія техніки». В англомовній літературі цей термін подається як «philosophy of technology», однак це не є «philosophy of technique». Отже, філософія техніки у західному її розумінні постає швидше як «філософія неподільних техніки-технології». В іншому разі більшість контекстів західних авторів ризикують залишитися незрозумілими або зрозумілими неадекватно. Так, наприклад, французький філософ Ж. Еллюль трактував техніку як «суму раціонально напрацьованих методів, яким властива безумовна ефективність... у будь-якій сфері людської діяльності». Як бачимо, і тут йдеться про «техніку-технологію».

Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі у філософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології», виділяючи два його типи — вузьке й широке. У вузькому значенні техніка, на його думку, є сукупністю предметних артефактів, створених для здійснення інженерної перетворюючо-конструктивної діяльності. Таких визначень багато. Але у всіх них варіюється та фундаментальна якість техніки, яку можна було б назвати принципом перетворення. Тобто техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І головною соціальною функцією, культурним покликанням техніки є конструювання та реконструювання предметної реальності. Техніку репрезентують за допомогою знарядь, предметів або алгоритмічно-технологічно. Вона є тим, чим людина впливає на обґєкти, змінюючи їх. Але техніка є й тим, як саме вона діє щодо цих обґєктів, однак при цьому виявляє себе як технологія.

Розвиток техніки — обґєктивна передумова вдосконалення людської діяльності. Звісно, камґяна індустрія первісної епохи, ремісницька майстерність багатьох тисячоліть та сучасне високотехнологічне виробництво — це різні етапи в бутті техніки та її ролі в людському житті.

Існує кілька концепцій історичного розвитку техніки. Для марксистського бачення, приміром, її історія відображена послідовними щаблями: ручні знаряддя, ремісничо-мануфактурний період, машинна техніка, автоматизовані системи. Зміни в цій історії зумовлені перенесенням на технічний пристрій функцій, які раніше виконувала людина. «Природне» підміняється «штучним», створеним, розширюючи межі опанування людиною зовнішнього світу та глибин власної життєдіяльності. Змінюється тип звґязку між людиною і технічними робочими органами.

Сучасний світ — це технізований простір і технологізований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої природи, а в світі техніки — у техносфері.

Американський філософ і соціолог Л. Мамфорд вважав, що відлік в історії сучасної техніки слід починати з початку другого тисячоліття нашої ери. Спираючись на досвід європейської історії, він виділив три технічні епохи:

— еотехнічну (1000—1750), в основі якої — «технологія води й дерева»;

— палеотехнічну (від другої половини XVIII ст. до середини XX ст.), для якої характерними є комплекс «вугілля та заліза»;

— неотехнічна (від середини XX ст.), яка використовує комплекс «електрики й сплавів».

В основу періодизації покладено основний вид енергії, що використовується в техніці, та «речовину», яка є головною у створенні технічних приладів.

Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим» віком цієї філософії, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченому знанні, а також єдності щодо використання термінології.

Свого часу різноманітні проблеми філософії техніки намагалися розвґязати М. Гайдеггер, Г. Маркузе, Е. Дюркгейм, А. Бергсон, К. Ясперс. Однак їм не вдалося знайти несуперечливі, цілісні й систематизовані рішення. Більше того, своєрідна, свідомо ускладнена мова праць М. Гайдеггера, приміром, робила їх незрозумілими для більшості практичних інженерів. К. Ясперс, що критикував у своїх працях антропологічні наслідки технічного прогресу для індивіда та суспільства, не надто заглиблювався у предмет своєї критики.

 

Головні проблеми досліджень у філософії техніки

 

Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і концепція людини, що створює та використовує техніку. Особливість цієї проблеми повґязана нині зі стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають обґєктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі. Тому суспільство не повинно без попередньої експертизи виробляти все, що може виробити, не повинно робити всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей.

Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування компґютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної техніки та повґязана з цим необхідність її оцінки; взаємозвґязки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.

Проблема наслідків компґютеризації суспільства і створення штучного інтелекту є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки. У цій сфері виділяють певні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки компґютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних компґютерних засобів докорінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільства — від державного управління до освіти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовлені цими змінами: перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, зміни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути соціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільство, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класичним прикладом цього напряму є концепція «глобального села» Г. Маклюена.

Певною мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосередньо повґязана з головними пластами філософської проблематики. Можливості сучасних технічних систем в обчисленні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямованій поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною. Реакція філософів на цю проблему складається з констатації того, що навіть за найточнішого моделювання сутнісні риси людини зникають при спробах їхнього відтворення в компґютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апаратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим.

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навчатися та самонавчатись, а й здатні до так званої інтерактивної поведінки й корекції помилок, до самостійного пошуку та отримання інформації. Така поведінка може розглядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософська інтерпретація поведінки інших програм — компґютерних вірусів, здатних до свавільного копіювання (розмноження), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді — й усупереч їй. Чи означає це, що людина створює певне нове життя, своєрідний «дух у людині»? Цю точку зору обстоює прихильник біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні «Кібернетика та філософія розуму» він стверджує, що компґютер чи компґютерна програма здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типової для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зрештою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ.

Протилежний погляд означає, що машина чи програма створюються людиною і в цьому сенсі є відображенням мети, яка попередньо поставлена людиною і для реалізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки визначається її творцем.

Врешті-решт питання про можливості створення штучного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософського питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфує, автор книги «На що спроможний компґютер? Межі штучного інтелекту», зазначає: «Те, що ми дізнаємося про межі розуму компґютера, засвідчить нам багато й про людський інтелект». Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припустивши, що магістральним шляхом розвитку для компґютерів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропізмів. На його думку, розвиток штучного інтелекту суперечить одній із головних домінант усього технічного прогресу — принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інформаційних систем, можуть бути досягнуті без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням.

Отже, сама постановка проблеми про наслідки створення штучного інтелекту є не досить коректною. Але відповідь на питання, чи здатні машини до самостійного мислення, ще довго бентежитиме думку філософів.

Проблема оцінки техніки

 

Ця проблема, породжена потребами адекватного управління довгостроковими інвестиціями у складні та великозатратні технічні проекти, є надзвичайно гострою і актуальною. Йдеться про те, що ще до реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інновації. До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоровґя людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід мати ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту.

Оцінка техніки й мала враховувати соціально значущі наслідки другого і третього порядку для масштабних технічних проектів. Але традиційні інженерні методи і критерії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісно нейтральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Наприклад, чим є «сам по собі» автомобіль: предметом гордості й престижу, який забезпечує людині вільне пересування, чи чотириколісним монстром, який вбиває людей та отруює атмосферу? Відповідь на це запитання не можна дати на основі жодного з методів, жодної з інженерних дисциплін, її не можна отримати апріорно й раціонально, бо вона цілком залежить від переліку базових цінностей, на яких ґрунтуватиметься.

Отже, якості й характеристики, які людська свідомість повґязує з технічним обґєктом, більше залежать від свідомості, ніж від особливостей обґєкта. А тому вторинні наслідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьому питання про ціннісну навантаженість «запланованої інновації» стає надзвичайно важливим. Для досліджень оцінки техніки необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а філософське підґрунтя. На цьому — філософському — рівні проблема розроблялась американськими філософами В. Байєром, К. Парселом, Г. Портером, Г. Решером та іншими, які розглядали проблеми аксіології техніки, методів її оцінки, вдосконалення планування технічних інновацій тощо. Вони зазначали, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спробі стилізації історичного процесу за певним зразком. Така спроба повґязана з певними хибами, неприпустимими для демократичного суспільства.

Оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, то неможливо й гарантувати, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків.

Однією з класичних філософських проблем, яку висуває філософія техніки, є питання про походження техніки та її взаємозвґязок з природою і суспільством. На філософському рівні воно означає спробу дослідження процесу формування нової техніки, тобто процесу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Цей процес є аналогічним процесу дослідження в науці, може бути досліджений за допомогою гносеологічних методів. Але оскільки техніку неможливо звести до прикладного природознавства, існує принципова розбіжність між створенням нової техніки та процесом наукового пошуку. Так, автори нової наукової теорії мають на меті розкриття якнайзагальнішої закономірності. Щодо творців нової техніки, то цим вони майже не переймаються: їхня мета — розробка конкретного технічного рішення. І тому, на відміну від природознавства, техніка формується як знання «для даного випадку», що зумовлює істотні розбіжності у гностичних методах техніки і науки.

Природознавство, прагнучи сягнути обґєктивної, незалежної від волі природознавця картини світу, намагається мінімізувати неминучі викривлення, які додає до світобудови наявність самого дослідника. У техніці, де її ускладнення і вдосконалення є головним гностичним актом, ситуація протилежна: обґєкт дослідження постійно змінюється у процесі пізнання, будучи залежним як від цього процесу, так і від волі своїх творців. Наприклад, створюючи нову модель літака, її досліджують в аеродинамічній трубі, і залежно від результатів випробування конструкція може підлягати певним змінам. Але зміни можливі не тільки на основі цих випробувань — вони можуть бути й довільними.

Існує й інша точка зору, яка не визнає таких глибоких розбіжностей між природознавством і технікою. Серед дослідників-марксистів популярним є підхід, який передбачає не розґєднання науки і техніки як окремих феноменів, а розгляд єдиного феномену сучасної науки і техніки. Такий підхід адекватний відомій марксистській тезі «про перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства». Дещо парадоксальним є підхід німецького філософа П. Яніха, який у своїй роботі «Фізика — природнича наука чи техніка?» стверджує, що діяльність фізики, яка ґрунтується на спогляданні, вимірюванні та експерименті, є технічною діяльністю, а сама фізика — різновидом техніки, що відображає поведінку конкретних артефактів. На думку Яніха, фізика як наука базується на застосуванні приладів, які за своєю суттю є технічними артефактами. Більше того, з точки зору фізики науковий результат стає ним тоді, коли від простого споглядання обґєктивних сутностей переходять до їх вимірювання. Але будь-яке вимірювання є засобом для виробництва штучних, тобто технічних, явищ. Фізичний експеримент Яніх розглядає як специфічно організований штучний обґєкт, оскільки для цього потрібно технічно реалізувати певні умови експерименту. Тому, на його думку, швидше природознавство слід вважати вторинним наслідком техніки, ніж техніку — застосуванням природничих наук.

У теперішній час ключовим є питання про взаємозвґязок техніки з природою та суспільством. Традиційні уявлення про парадигми технічного прогресу як безмежного шляху «поліпшення» ґрунтувалися на двох головних ідеях науки та філософії Нового часу: тезі про безмежність природних ресурсів планети; тезі про людину як «царя природи», покликаного панувати над нею. Обидві вони є хибними. Ресурси планети обмежені, ці межі очевидні, а отже, необмежене екстенсивне зростання є неможливим. Крім того, дедалі більшої популярності набуває розуміння місця людини в природі, яке ґрунтується на визнанні того, що людина — лише частинка природи і не може існувати поза нею. Цим пояснюється необхідність філософського усвідомлення феномену технічного прогресу, тобто звґязків між технікою, природою і людиною.

Яким буде розвиток технічної цивілізації? Має вона це майбуття чи розпадеться, не витримавши власної ваги та знищивши біосферу планети? Як повґязані між собою технічний і суспільний прогрес? І якщо, наприклад, технічний прогрес уповільниться або зупиниться, як це позначиться на соціальній картині, чи не призведе це до стагнації та регресу? Іншими словами, постає головне для цієї проблематики питання: що є визначальним для розвитку у парі «суспільство — техніка» і що є детермінантою прогресу? Однозначної відповіді на ці питання не існує. Серед різних точок зору в філософії техніки виокремлюють передусім моделі детермінізму в соціальному й технологічному розвитку людського суспільства, поділяють на дві великі групи: моделі «технологічного» і моделі «ціннісного» детермінізму.

Різноманітні форми технологічного детермінізму набули значної популярності передусім у марксистській концепції. К. Маркс започаткував таке розуміння історичного процесу, в якому визначальним є рівень розвитку продуктивних сил (стан техніки суспільства), що зумовлює рівень виробничих відносин (соціальну картину суспільства). Відтак запроваджується поняття «спосіб виробництва», який визначає «формацію». Таких формацій пґять: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та у перспективі — соціалістична й комуністична як вінець усієї історії. Специфічним тут є розуміння технічного процесу як незалежного не лише від індивіда, а й від суспільства загалом. Саме перебігом цього процесу визначаються всі соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві. Дії людей розглядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обмежені переліком засобів, який пропонує їм існуюча в певному суспільстві технологія. І напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму, до яких Ф. Рапп відносить таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. Маклюен, А. Хабермас, Г. Маркузе, Т. Адорно, мають рацію.

Прихильники моделі ціннісного детермінізму слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який підпорядковується необхідності законів фізичного світу. Техніка розвивається на основі свідомої діяльності людей і завдяки цій діяльності. Діяльність людини детермінується аксіологічно. Отже, розвиток техніки визначається вільним вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Такий вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин. Істотними труднощами в цій моделі технологічного розвитку є те, що магістральні напрями розвитку сучасної техніки не залежать від соціальних, політичних систем, а також від панівних у суспільстві релігій з їх розвинутими ціннісними системами. Отже, модель ціннісного детермінізму має таке ж обмежене застосування, як і модель технологічного детермінізму.

Поряд з проблемою розуміння чинників технічного та історичного прогресу ще нагальнішою є необхідність вироблення ідеалів розвитку людини. Ця проблема — побудови адекватних моделей розвитку — є нормативною і підносить філософію техніки на соціопрогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу рівнозначне спробам моделювання прогресу історичного, однак потреба у виробленні нових ідеалів є надзвичайно актуальною.

Існує декілька груп різноманітних нормативних моделей розвитку техніки. Традиційна «модель НТР» ґрунтується на принципах технологічного детермінізму, популярна у світі. Оптимістична за своєю суттю, вона виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського розуму. Технологічний прогрес у межах її сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Згідно з нею швидкість технічного прогресу останнім часом зростає у звґязку з розвитком науки (це і є НТР) і такий стан збережеться в майбутньому.

Альтернативні думки, повґязані з обмеженістю природних ресурсів і можливостей адаптації довкілля, в цій моделі відкидаються. Першим аргументом тут є твердження, що людський розум, безперечно, буде спроможний в історичній перспективі підшукати замінники всіх невідновлюваних ресурсів. Другий аргумент, що відкидає тезу про обмежену здатність природи впоратись із зростаючим техногенним тиском, ґрунтується на вірі в могутність розуму наших нащадків і на висновку, що людство ще з часів виникнення осідлого землеробства живе практично не в дикому природному середовищі, а в умовах організованих, технологізованих ландшафтів (найпростіший приклад — засіяне житом поле). Отже, техніка, спрямована на організацію дикої природи, зможе перетворити її на цілком адекватне середовище для існування людини. Логіка такого підходу очевидна: якщо зникнуть річки — будуть створені штучні озера.

Однією з домінуючих і найвпливовіших на Заході є загальна модель, що ґрунтується на тезі про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасної техніки, повґязаною з активністю людства щодо реалізації масштабних і довгострокових технічних проектів і водночас — незнанням наслідків, до яких призведе така реалізація. В межах цієї моделі головну увагу зосереджено на розробці методів оцінки техніки. На думку її прихильників, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, має бути компетентним.

Модель обмеження узагальнює підходи, засновані на необхідності обмеження людських потреб або масштабів технічних проектів. Вона досліджує критичні межі, за якими вдосконалення техніки заподіює більше шкоди, ніж приносить користі. Моделі обмеження людських потреб пропонуються країнам, що розвиваються, з огляду на обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення. Згідно з моделями другого типу, ті самі людські потреби можна задовольнити за допомогою найрізноманітнішої техніки. Тому слід уважно дослідити її і застосовувати ті види, від яких буде найменше шкоди. Так, сучасний рекорд швидкості для автомобілів наблизився до швидкості звуку, але більшість машин споживчого класу має граничну швидкість нижчу за 180—200 кілометрів за годину, оскільки за цією межею різко зростає небезпека їх експлуатації.

Сучасні «зелені» максимізували цю модель розвитку техніки. Взявши за основу економічні міркування, вони стверджують, що людство має відмовитися від своїх переваг у взаємодії з природою і жити простим життям пращурів. Ця модель є не досить привабливою і для самих захисників довкілля.

 

 

Зміст

 

1. Вступ до філософії

 

Сутність філософії та її роль у суспільстві

 

Світогляд, його структура і функції

 

Типи світоглядів

 

Поняття «філософія»

 

Предмет філософії

 

Соціальні умови формування філософії

 

Духовні джерела філософії

 

Філософські проблеми і дисципліни

 

Специфіка філософського знання

 

Філософські методи

 

Функції філософії

 

2. Історичні типи філософії

 

Методологічні проблеми історії філософії

 

Предмет історії філософії

 

Історія філософії та філософія історії

 

Методи історико-філософського аналізу

 

Західна та східна моделі (парадигми) філософії

 

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

 

Давньоіндійська філософія

 

Давня китайська філософія

 

Філософія Давньої Греції

 

Філософія середньовіччя та епохи Відродження

 

Філософія середньовіччя

 

Патристика

 

Схоластика

 

Філософія епохи Відродження

 

Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)

 

Наукова революція XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії

 

Основні протилежні напрями у філософії Нового часу

 

Емпіризм. Англійська філософія XVII — XVIII ст.

 

Раціоналізм

 

Філософія Просвітництва

 

Німецька класична філософія

 

Критична філософія І. Канта

 

Субґєктивний ідеалізм І. Фіхте

 

Обґєктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга

 

Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля

 

Філософія Л. Фейєрбаха

 

Філософія марксизму

 

Сучасна світова філософія

 

Позитивізм

 

Прагматизм

 

Ірраціоналізм у сучасній філософії

 

«Філософія життя»

 

Феноменологія

 

Екзистенційна філософія

 

Українська філософія

 

Дохристиянські витоки української філософії

 

Філософська думка часів Київської Русі

 

Філософія українського Відродження та бароко

 

Філософія Г. Сковороди

 

Філософія Просвітництва й романтизму в Україні

 

Філософія української національної ідеї

 

3. Філософське розуміння світу

 

Філософське вчення про буття (онтологія)

 

Проблема буття у філософії

 

Вчення про світ

 

Підстави існування світу

 

Сфери буття світу

 

Категорії як структури буття

 

Проблема категорій в історії філософії

 

Основні категорії онтології

 

Діалектика парних категорій та їх методологічна функція

 

Свідомість

 

Поняття «свідомість»

 

Проблема свідомості в історії філософії

 

Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

 

Виникнення свідомості

 

Ознаки (властивості) свідомості та її структура

 

Філософія пізнання (гносеологія)

 

Пізнання як предмет філософського аналізу

 

Сутність пізнання у філософській традиції

 

Чуттєве та раціональне в пізнанні

 

Методологія наукового пізнання

 

Проблема істини в пізнанні

 

Теорія цінностей (аксіологія)

 

Визначення цінностей. Обґєктивістська та субґєктивістська концепції цінностей

 

Класифікація цінностей

 

Функції цінностей

 

4. Філософія людини

 

Філософська антропологія

 

Релігійно-міфологічна антропософія

 

Натуралістична (наукова) антропософія

 

Філософські проблеми антропогенезу

 

Біологічне і соціальне в людині

 

Біологія і культура в генезисі людини

 

Сфери буття людини

 

Філософія культури

 

Поняття культури та її сутнісні начала

 

Атрибутивні ознаки і властивості культури

 

Генезис теорії культури

 

Проблема кризи сучасної культури

 

Філософія релігії

 

Поняття і проблемна сфера філософії релігії

 

Поняття феномену релігії

 

Філософські концепції природи релігії

 

Основні елементи та структура релігії

 

Буття Бога у філософській інтерпретації

 

5. Філософія і суспільство

 

Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства)

 

Природа суспільства у філософській традиції

 

Онтологія соціального

 

Форми організації суспільного буття

 

Малі та середні соціальні групи

 

Великі соціальні групи як основні субґєкти суспільного розвитку (класи, нації)

 

Філософія історії

 

Філософія історії: поняття і предмет

 

Лінійна філософія історії

 

Нелінійна філософія історії

 

Філософія права

 

Філософія права: поняття і предмет

 

Сутність права

 

Право і закон

 

Людина і право

 

Правова держава

 

Громадянське суспільство

 

Філософія економіки

 

Сутність і проблемна сфера філософії економіки

 

Зміст та еволюція поняття «економіка»

 

Сутність та особливості суспільного виробництва

 







Дата добавления: 2015-09-06; просмотров: 694. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

ЛЕЧЕБНО-ПРОФИЛАКТИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ НАСЕЛЕНИЮ В УСЛОВИЯХ ОМС 001. Основными путями развития поликлинической помощи взрослому населению в новых экономических условиях являются все...

МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ МОРФЕМНОГО СОСТАВА СЛОВА В НАЧАЛЬНЫХ КЛАССАХ В практике речевого общения широко известен следующий факт: как взрослые...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Менадиона натрия бисульфит (Викасол) Групповая принадлежность •Синтетический аналог витамина K, жирорастворимый, коагулянт...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия