Дошка 2а

 

Муж прав, ходяй домовѣ, нѣсть, іжє рѣком, єстє хочящєт прав биті, но єсь, іжє слъвєси го а вьршєна до цѣ съвпадашєт. Тому рчєно єсь о стара або сьєми творялі бяхом лѣпая а, яко Дяді наші рѣклі, то усємь а боуду такождь.

За часі зъльнославні а боусі Русь потятя бя рукоу върозіу. А злочіна твъряі. І коняз тоі нємоцєн бя. І оусла сині сва до брань. А ти върягом подлєгоша, Вѣча нє брєгошя, ащє сого рѣчєно Вѣчєм, нє оуважі. Тому бо істє ростържєні а одєрєнь взяті. А та, колє рѣчємо днєсє: кънязі соутє наша, тому бо нѣстє…

До полудєнє ходяі, да імємо зємѣ намо бо а дѣцкѣм нашім. А тамо грьці налѣзша на нє, яко бо усѣдьліца на нь. А бія сѣча вєлька а многая мѣсяці. Стоікрати почінасє Русє а стоікрати розбієна бя од полуночє до полудєнє.

Тако скъті вѣдша праоцовє наша, а бя оцєм Орієм до Крає Руська вєдєні, понєвжді тамо прєбитя, утрпєніа многая нєсоуща – раніа хлуд нєсє. Тако отоідша до сіу а тако оусєлішася огніщани на Зємѣ Руштѣі. То бо сє оутворі за двіє тємє до суть. А по тѣма двѣ тємі врязі прідоша а зємє бєряі од хъзаром до роуцє сва. Тѣм бо одєрєнє работахомо.

Бя нароуд родічє с кільмєрстіі, а с того жє корєнє одвоста народо нашя. Ко прідє поздѣ до Русє Зємѣ а сєліщєся срєдє ільмєршті, тіі бо сутє брачкє нашє а намо подобі соутє. Ащє колі вороужнѣ, ті бо нас храніша од зли.

Вѣча імяі. Ащє сого рѣшєно о Вѣчѣ таки єстє, ащє сого нє рѣшєна – нє єстє би.

Ізбіраша къонязі од полюдя до полюдя, а тако жівяй. Ми жє сьми імо помочє даяхом, а тако бяхом. Зєлє бо знаяі твъріті, сосуді пєцєнє во огніщѣх, – а соутє бѣ гончарі доблі. Зємє раті а скотія водящєті бѣ розоумѣяі – таки отцє нашє соутє. А прідє род зол на нє, а налѣзє. А тому [Дошка 2б] бяхом понузєні оскочіті до лясія.

 

 

***

Муж прав, ходя домом¹, не єсть, іже рече, що хоче правим бути, но єсь, іже слова його і звершення до цього співпадають. Тому речено єсь од стара аби самі творили були ліпше і, яко Діди наші рекли, то все і буде такождь.

За часи зільнославні² і бусі³ Русь потята була рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані. А ті варягам підлягли, Віча не берегли, якщо чого⁴ речено Вічем, не зважили. Тому були розторжені і в одерень взяті. І так, коли речемо днесь: князі суть наші, тому бо не єсть.

До полудня ходили, да маємо землю нам бо і діткам нашим. А тамо греки налізли на нас, яко усілися на них. І була січа велика і многая місяці. Стократ починалася Русь і стократ розбита була од полуночі до полудня.

Тако скотину вели праотці наші, і були отцем Орієм⁵ до Краю Руського ведені, понині там перебувають, утерпіння многая несущі – ранній холод несе. Тако одійшли сюди і так оселилися огнищанами на Землі Руській. То бо се утворилося за дві теми⁶ до суть. А по тим двом темам варяги прийшли і землю брали од хозарів до рук своїх. Тим бо одерень работаємо.

Був народ родичем з кільмерцями, і з того ж кореня обидва народи наші. Хто прийде пізніше до Руської Землі і селиться серед ільмерців, ті бо суть братчики наші і нам подібні суть. Якщо коли ворожнеча, ті бо нас хранили од злих.

Віче мали. Якщо чого рішено од Віча, так єсть, якщо чого не рішено – не єсть бути.

Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми же самі їм поміч даємо, і так було. Зілля бо знали творити, посуд печений в огнищах, – суть бо гончарі добрі. Землю орати чи скотину водити бо розуміли – такі отці наші суть. І прийшов рід злий на нас, і наліз. І тому [Дошка 2б] були понужені відскочити до лісів.

_____

¹ Гнатюки розділяють слово "до мові", пояснюючи "мовь", як місце священного обряду молитви й омовіння, але в інших місцях зустрічається слово "домовє" в значенні "дім".

² В ориг. "зъльнославні". Яценко і Лозко перекладають як "злославні".

³ Сірі.

⁴ В оригіналі слово написано разом – "чесото", виправлено за аналогом нижче за текстом.

⁵ Отець Орій є мітологічним персонажем близьким до Ярила. Тому повідомлення, що він ввів Праотців до Руського краю, треба розуміти, як прихід із потойбічного світу, тотожно сходженню Сонця.

⁶ Тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато". Так як далі в тексті зустрічаємо "І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі."; (д. 4б), то треба вважати, що тут тема – 10 тис.