Птиця … Божеська, Вишня, Мати– див.Матир-Сва.

П’ЯТИРІЧЧЯ – легендарна країна з п’яти священних річок, які згадуються на ряду з Семиріччям, від них вийшли роди стародавніх русів. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. ілюстр.). – 36а.

 

Р

Рай (Ір, Райські Степи, Луки Райські, Рай Славянський, Рай травний) – за стародавніми легендами, сонмище Богів та померлих душ, острів у всесвіті. У Раю росте Першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками на ньому. Сюди ж злітаються птахи на зиму. У ВК це є уявна країна, куди потрапляють померлі руси: "се душі Пращурів суть і ті світять зорями нам од Іру" [д.1], вони їдять в Раю "їжу вічну" [д.8(3)], "і ніхто не є одерень у краї тому" [д.26]. – 1, 7е, 8(3), 11а, 11б, 26, 30, 31.

РА-РІКА (Рай-ріка, Рая-ріка) – ототожнюється із Волгою. Розрізняють Ра-річку, яка тече по землі і небесну, яка відокремлює Явь від Небесного царства. Назва походить від Сонця-Ра, звідси – “ранок”, тобто це східна ріка. На д.9б розповідається як слов’яни, повторюючи рух Сонця, перейшли Ра-ріку і направилися на захід до Дону, де "Суне спить вночі". Тобто, Ра-ріка є кордоном, що відокремлює Рай від землі, де проживають слов’яни. Ця ж ріка на сході "одділяє нас од інших людей" [д.9б]. Див. Волга. – 6а, 6б, 9б, 10, 11б, 34.

РАДОГОСТ (Радогощ, Радогощі) – Бог, покровитель гостей. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того."; Із цього уривку слід визначити, що свято Радогоща можна ототожнювати або зі Спасами, або з ушануванням осіннього (вечірнього) Сонця, яке ототожнюється з купцем (гостем). Таким, наприклад, виступає билинний Садко. У хроніках зазначено, що Радогосту особливо поклонялися лютичі і чехи. – 11б, 14, 22, 33.

рать перунова – тотожна Полку Перунову. – 25

РОД-Рожаниць – головний Бог слов’ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в “світовому яйці” (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю. – 15а, 28.

РОМЕЇ (роми, ромове) – римляни (народ). Рим (Roma) – столиця Римської держави, первісно на л. бер. Тібру, що впадає в Тіренське море. Нині м. Рим – столиця Італії. В давній Русі ромеями також називали візантійців, держава яких виникла на основі провінцій Римської імперії в Східному Середземномор’ї. Її громадяни вважали свою державу продовженням Римської імперії та іменували себе ромеями. – 6а, 6б, 6е, 7а, 7б, 7в, 28, 29, 33(ур.).

РОСІЄ (Росіє-град) – «Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росії-граді маючи був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Ніпровські землі». Напевно мається на увазі сучасне болгарське місто Русе, бо мова на дощечці йде саме про Дунай і волохів (суч. румуни і молдавани). В тих же місцях облаштувалося військо Святослава і можливо там знаходилося Тмутороканське князівство (суч. місто Тутракан) – 33.

РУС – син отця Богумира, родоначальник племені русів. – 9а.

РУСАЛІЇ – зелені свята в травні місяці, на які приходять душі Предків. Люди ходили до лісу, поля ушановувати русалок (представниць світу Нави) і перші паростки весни; наривали трави, гілля і прикрашали ними хати і двори. – 7а.

рускень – це, напевне, укорочений варіант назви Руськолані. – 36а.

русь (Край Руський, Земля Руська, Стол Руський, Держава Руська, Руське Море, русь, руси, русичі) – народ і держава, що розташовувалася на великому просторі між Чорним і Балтійським морями, від Карпат до Волги. В межах державного утвореня Русь зараз знаходяться Україна, Білорусь, Молдавія, західна частина Росії, частково Польша, Словакія, Угорщина, Румунія, Болгарія. – 1, 2а, 4а, 4б, 4в, 4г, 6а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6е, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 9а, 14, 16а, 17а, 17б, 18а, 18б, 19, 20, 21, 22, 23, 24а, 24б, 24в, 24г, 25, 27, 8(27), 28, 29, 32, 33, 33ур, 34, 36а, 37б, 38б.

руська гора – не відомо що мається на увазі, можна подумати, що це Карпати, але тут же згадуються Хорпи Карпенські. – 17а.

Руськолань (Руськолунь) – одна з назв Русі або її відгалуження. Можна припусти, що центром Руськолуні був град Колунь (Голунь): "маємо частину русів Колунь" [д.19]. – 4а, 4б, 4в, 6в, 7в, 7з, 22, 24б, 27, 8(27), 32, 34, 38б(ур.).

 

С

саха – князь берендеїв, який "миру глядів з русами";. – 6б.

сВАРОГ (Ісварг) – Бог Всесвіту (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави (Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од “перст своїх”. Він же чоловічий прояв Рода: “Сварог, іже створив світ, Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави…” [д.15а]. “Яко не мали Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих.” [д.30]. Всі інші Боги є сваржичами: “Сварог є Отець, а прочі суть сини” [д.22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Щитом Сварогавважається восьмикутна зірка. – 7г, 7е, 8(2), 11а, 14, 15а, 15б, 22, 23, 24г, 25, 26, 28, 30, 36б, 38а.

СВАРГА – найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є Богом Сварги. – 3а, 4г, 6а, 6г, 6д, 7г, 7д, 7є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 14, 19, 20, 21, 22, 23, 24в, 26, 29, 30, 36б, 37а, 38а, 38б.

Сваржець (Сварець, Сварожичі) – Сварожичами (синами Сварога) називають кількох Богів. Можливо під іменем Сварець виступає сам Сварог. – 23, 25.

Свентовид (Свентовенд) – західнослов’янське ім’я Дажбога -Сонця, що підтверджують дослідники М.Костомаров і Я.Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: “І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить.” [д.11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне Сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (за Гловацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. – 11а, 26.

свентояр (Свентор) – князь борусичів на Русколуні, переможець готів. – 4б.

Свередзь – земля племені свередзі, що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем (землею) на березі Балтії. ВК, 8(27) наголошує, що "Сверензі суть дві: одна – венедська, а друга – годська". – 1, 4б, 8(27)).

сегеня – боярин, що убив сина Германаріха. – 6д, 27.

семаргл (Семургль, Семорегель, Семирьгл, Огнебог Семаргл, Огень-Смар і Гьл) – Бог земного вогню. Вогонь горів у вівтарній частині храму і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Семаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. ВК,3а: “Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа. Наречемо його іменем Огнебоже...”. Див. Огнебог. – 3а, 11б, 31, 36а.

СЕМИРІЧЧЯ – легендарна країна русів з семи священних річок, де утворилися їхні роди, нащадки Богумира. Припускаємо, що Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі). Руси вирушають із Семиріччя, повторюючи рух Сонця із потойбічного світу: "… ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія". [15а]. Як варіант: Семиріччя чи П’ятиріччя символічно позначені на фібулах у вигляді декоративного щитка у формі півкола з 5 чи 7 пальчастими відростками (див. Ілюстрації до ВК). – 15а, 19, 36а.

сережень – руський князь. – 36б.

сивий яр – один із руських Богів, якого можна ототожнити з Місяцем. – 11б.

Синє море – Чорне море, на думку деяких дослідників – Азовське море. – 7б, 21, 24б.

Сирія (Осуре, Суре) – сучасна Сирія (араб. Сурійя), країна на заході Азії на узбережжі Середземного моря. – 6в, 15а?.

сіверяни – східнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Десни та над гор. течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернігівщині, Сумщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов. Головні міста: Чернігів, Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Курськ, Рильськ, Любеч. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами. За ВК походять від сина Богумира Сіви. – 9а.

сіва – син отця Богумира, родоначальник племені сіверян. – 9а.

сіньсте – вважають, що мова йде про китайців. – 9б.

СКІВ (Скіф) – князь русів, брат Славена. За легендою переказаною Геродотом, Скіф – один із трьох синів Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. Саме Скіфу вдалося виконати завдання Геракла, і він залишився царювати на землі, де народився. – 17а.

скотень (Скотич) – боярин іронського походження. – 4а, 4б, 4в.

скрева – дочка отця Богумира, родоначальниця племені кривичів. – 9а.

Скуф (Скуфь Київська, скуфи, степ скіфський) – країна і народ скіфів (скотів, скотарів) – руського племені чи просто скотарів іншої належності. Греки довгий час називали русів скіфами, можлио через постачання ними великої кількості скота на продаж. Можливо, що літери "ф" в тексті ВК не було, а була літера на зразок "фіти" (th), яка могла читатися "ф" або "т". Також в тексті спостерігаємо взаємозамінність літер "о" і "у", що могло позначатися в оригінальному тексті літерою "оу". Миролюбов заміняв літери на власний розсуд. Звідси маємо два варіанти прочитання: "скуф" і "скот", під цими словами розуміємо або назву племені скотарів, або просто скотину (худобу). Подібну назву має Шотландія - Scotland. – 6в, 7в, 7г, 7є, 8, 17а.

славен – князь Русів, брат Сківа. – 17а.

Славень – невизначений ільмерський град на півночі. – 17а.

славер – син Кия, він же Лебедян, див. Лебедень. – 36б.

СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира, від яких пішли слов’янські роди. “Ми потомки роду Славуни” [д.,6г,8], " То бо ми маємо імено Слави [д.8(2)]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матир-Сви. – 6г, 8, 8(2), 9а.

СЛОВЕНЬ – брат волхва Ухоренза. – 25.

СЛОВ’ЯНИ (славуни, славени) – група племен арійського походження, які займають територію Центральної, Східної і Південної Європи. Назва “слов’яни”, за однією з версій, походить від славлення – богослужби, де прославляється Бог: “…ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.” [д.8(2)]. Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира [д.9а]: “Ми потомки роду Славуни” [д.6г,8], “То бо ми маємо імено Слави” [д.8(2)]. "Якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи." [д.24а]. – 4б, 4г, 7е, 8, 8(2), 8(3), 9а, 22, 24а, 36б, 38а.

СНІП – останній зжатий сніп із поля (Дідух), урочисто освячений під час обжинок і внесений у комору. На Святвечір перед Різдвом (25 грудня) він вноситься до хати і ставиться на покуті як символ Отця Божого. В Дідусі перебуває дух Роду: "…огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" [15б]. 8(2), 11б, 15б, 24б, 24в.

староград – руси покинули Старий град і пішли до Ільмер-озера, де заснували Новий град (Новгород). Можливо мова йде про відомий слов'янський град на Балтійському узбережжі (нині Ольденбург в Німеччині). Староград був головним укріпленням Вагрів (західнослов'янське плем'я, що мешкало на півострові Вагрія). Вагри були найбільш віддаленим плем'ям союзу ободритів. Можна припустити, що вагри (варіант waari) це й є ті варяги, яких за ПВЛ запросили на правління в Новгород. Тим більше, що вагри, подібно до вікінгів, були відомими піратами, які часто пустошили острова Данії. – 15а.

стезя Праві (Стезя) – праведний шлях, на який наші Боги і родичі наставляють нас. – 8(2), 11а, 11б.

Стрибог (Стриб, Стриба) – Бог, якому підвладні вітри. “І так Стриби свистять во степах” [д.5б]. У “Слові” вітри названі “онуками Стрибога”. У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова “Треба” і “Стриба(г)” мають одне коріння. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв’язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. “Стрибнути” – підскочити до Бога. – 5б, 7ж, 11а, 38а.

сумь – угро-фінське плем'я. – 4б.

Суне (Слонце-Суне, Суне-Суране, Суне-Саре, суне-Сурь, Суне-Саруме, Сунь, Суньце) – назви Сонця: "… се вісники комонні скачуть до закату Суне, аби управити його човен золотий до ночі" [7є]; "І се венди осядуть на землі, де Суне-Сурь спати вночі на златім ложі має"[д.28]. – 3а, 4в, 5а, 7г, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 9б, 11а, 13, 15б, 20, 22, 23, 26, 28, 31, 36а.

суре – одна з назв сонця. – 30.

суренце Земля – сонячна, південна земля біля Чорного моря. – 34.

Суриця (суряна, суриня, сура питна, мед-сура) – священний напій русичів. "; Квасуро одержав од Богів тайну утверджувати сурину. А то бо єсь вжижене утління², яку мали ми до Радогощі в Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи… Л адо до нього (Квасури) прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську” [д.22]. У ВК також подається додатковий рецепт приготування напою: “Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі¹ удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим”. [24в]. Назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, як і суритися – настоюватися на Сонці. У ВК,4г розповідається про спосіб вживання священного напою: “Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю й іних трав, як же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина Богам, повинні єсть потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.” – 3а, 4г, 12, 22, 24б, 24в, 33, 34.

сурій-світлодід (Сурія) – одна із назв Сонця: "Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу";. – 4г.

СурОж – одна з назв Бога Сонця, Світла. – 3а, 4г, 16 (рев.), 31.

СурОж (Сарунж, Суренж, Сурень, Суражград) – давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних шанованих центрів слов’ян. Сурож був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. На д. 8(3) дається пояснення цьому: "Коли наші пращури Сарунж се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх…";. В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. – 4в, 6в, 6д, 8(3), 16б, 21, 22, 24г.

сУРОЗЬКА РУСЬ – одна із гілок прадавнього слов’янства, що розселялася на Північному Причорномор’ї. – 6в.

сурське море – Азовське море. – 21.

сурянта (Суря) –Сонячна Богиня, одне з імен Матерсви; ім’я близьке до Оранти. – 7в, 8(3).

Т

тамоторк – первісно місто Гермонасса, що засноване греками в VI ст. до н.е. на Таманському п-ві. В VI ст. місто було захоплене Тюркським каганатом і з того часу отримало нову назву – Таматарха. – 14.

танас – місто Танаїс у гирлі Дону (Танаїсу), засноване греками на початку ІІІ століття до н.е. – 14.

ТВОРЕЦЬ (Твастир, Іствар, Стварега, Істварегва) – у ВК головним Богом-Творцем названий Сварог: “Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.” [д.15а]; “Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть". [д.25]. Дажбог, як прояв Сварога також виступає Творцем: "Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш." [д.1]. На д. 22 Твастирем названий отець Богумир. – 1, 6в, 15а, 22, 25, 30, 36б.

тиверці – східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю – до берегів Чорного моря. Згадуються в ПВЛ. Хоча Яценко слово "тівєрсє" поділяє і перекладає "тих верхів". – 24г.

ТРЕБА (требища) – Требою (требищем) називається велика колода з плоским зрізом в центрі святилища човнового типу, що вкопується в землю на рівні живота. Ця колода замінює щоглу або Дерево Всесвіту. На колоду кладеться Треба Богам, як і під дерево Всесвіту чи щоглу-хрест на кладовищі. Якщо до слова "треба" доставити приставку "с", то виходить "Стриба". Стрибог, будучі Богом вітрів, має доставити Требу до Богів. Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів. – 8(3), 33.

ТРИГЛАВ – образ Всесвіту, Роду: "Се бути перво Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо" [д.11а], під символами Триглава на знаменах збиралися руси: "І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас" [д.25]. ВК не пояснює значення Триглава, хіба є побічні натяки, наприклад: "Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, став ов одесну [*праворуч] нас" [д.33]. Згідно світогляду пропонуємо наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловічий початок), ліворуч – Макош (Нава, жіночий початок, іноді замінюється на чоловіче місячне божество). Макоша не згадується у ВК, але Матир-Сва частково має її функції. Чоловічий і жіночі початки сходяться у нижній частині Триглаву у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Русь-Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог). – 11а, 11б, 25.

ТРИЗНА – день установлений на пам’ять померлого(их). – 7д, 7ж, 11а, 23, 25.

трієдорій – можливо це готський воєвода син Германаріха, про якого йдеться у наступному реченні. Яценко та інші перекладають як "Дарій Третій". – 6д.

ТРояня земля (Троянь-Вал) – земля коло Дунаю, де руси часто билися з римлянами: "Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу" (ВК,7ж). – 7б, 7в, 7ж.

ТРоян – можливо мається на увазі римський імператор Траян з династії Антонінів, р.ж. 53–117. – 3б, 29.

У

УХОРЕНЗ – волхв. – 25.

 

Ф

ФАРСІЙСЬКА ЗЕМЛЯ – Яценко і Лозко мають думку, що мова йде про Перську землю, вважаючи, що попередній вислів "ізъ края іньска"; стосується Індії (хоча на дошках "іньске"; подається в розумінні "інших", а і "інь"; – "іний"). Можна було б з цією версією погодитися, адже Фарс (Парс) – істоична область в Ірані. Але на д.8 згадується Дарій Перський (Парцішьтего), тобто надпис відрізняється. Згадки про Персію без подробиць є сумнівними, тому поки ця земля є не визначеною. Фарсійська може бути якась інша місцевість, наприклад: притокою Лаби (басейн Кубані) є річка Фарс (адигейською – річка, що перекочується, розливається). Тобто описувані на дощечці події цілком могли відбутися на північному Кавказі та Кубані, тим більше, що є аналогічна вірменська легенда про згадуваних в тексті братів Кия, Щека і Хорива – Куара, Мелтея і Хореана. – 38а.

фасісте море – Каспійське море, в яке впадає річка Ра (Волга). – 9б.

фряги – так називали італійців на Русі, безпосередньо купців з Венеції або Генуї, що також мешкали в колоніях на морському узбережжі Криму, Дону. Ще можливо маються на увазі фракійці. – 9б, 17а, 33(ур.), 36б.

 

Х

Халабут(ій) – напевне мова йде про Хільбудія. На початку VI ст. були великі вторгнення слов'янських племен у межі Візантійської імперії. Згідно свідоцтва Прокопія Кесарійського слов'яни майже щорічно робили набіги на Візантію, іноді досягаючи передмість Константинополя. Захопивши багату здобич, вони поверталися на лівий берег Дунаю. Щоб убезпечити імперію, імператор Юстиніан (527 – 565) приймає термінові заходи з охорони дунайського кордону. Прокопій Кесарійський пише: "Був такий собі Хільбудій, близький до імператорського дому, у військовій справі людина виключно енергійна і настільки далекий від користолюбства, що замість найбільших багатств він не придбав жодного майна. На четвертому році своєї єдинодержавної влади імператор, призначивши цього Хільбудія начальником Фракії, поставив його для охорони річки Істр (Дунай), наказавши йому стежити за тим, щоб тамтешні варвари не переходили річку. Справа в тому, що варвари, які жили по Істру: гуни, анти і слов'яни, часто роблячи такі переходи, наносили римлянам непоправну шкоду. Хільбудій настільки був страшний варварам, що протягом трьох років, поки він там був, маючи звання воєначальника, не тільки ніхто з варварів не наважувався перейти Істр для війни з римлянами, але самі римляни під начальством Хільбудія, неодноразово переходячи в землі по той бік річки, били і забирали в рабство варварів, що там жили. Через три роки після свого прибуття Хільбудій за звичаєм перейшов річку з невеликим загоном, слов'яни ж виступили проти нього всі поголовно. Битва була жорстока, загинуло багато римлян, в тому числі і їх начальник Хільбудій. Надалі річка назавжди стала доступною для переходів варварів за їх бажанням, і римська область абсолютно відкрита для їх вторгнень…". – 33 ур.

Хозари – напівкочові тюркські племена юдейського віровизнання (можливо на зразок сучасного юдо-христосівства), що жили між Каспійським та Азовським морями в Хозарському каганаті. Столиця Ітіль, розташовувалася в пониззі Волги. – 2а, 3б, 4а, 4б, 4в, 4г, 16б.

хорбер – переможець злої сили (можливо слово "хоробрий"). – 21.

хорви – плем'я хорватів, що походять від легендарного родоначальника Хорива. Зараз хорвати – південнослов’янський народ, що мешкає переважно в Хорватії, Боснії і Герцеговині та прилеглих країнах. –36а.

ХОРИВ (Горовато, Хорав, Хорват) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. Згад. в ПВЛ. За трьохмірним розподілом корабля Хорив символізує корму чи кермо. – 4г, 7з, 31, 36а, 36б, 38а.

Хорига – отець в Русі, який є "просиць ваш перед Богами". Можливо, що мова йде про священнослужителя. – 29.

ХОРС (Хор) – Бог Місяця. Згадується в ВК, “Слові…”, ПВЛ, “Легенді про доньку Шана” подніпровських болгар (Хорсу). Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Хорсу не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З англ. мови horse – кінь. Хорс – це потойбічне Сонце, його часто плутають з денним Сонцем. Хорсу присвячені всі перші числа місяця, які раніше починалися з молодика. Найголовніше свято – Народження нового Місяця – Новий рік. Символ Місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Хорсу відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім’я місяця – Василь (святкується 1 січня). Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого Сонця) відбувається засівання на Життя Вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Близький за діями та іменем до Хорса грецький, юдейський, мусульманський Харон (Хурон, Аарон), індуський Кришна, євангельський Христос. – 4г, 8, 11а, 12, 16(рев.)20, 31.

Хорсун (хоросун, Хорсинь) – кримське місто, залишки якого знаходяться поруч з сучасним Севастополем. Літописна руська назва – Корсунь, грецька – Херсонес. – 6в, 7б, 7в, 7д, 8 (3).

Хоругинь – посланець отця Хориги. – 29.

хуни – невідоме зле плем'я, що спонукало Отця Ора піти до іншої землі. Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця. – 4г.

 

Ч

ЧИСЛОБОГ – Бог часу, літер, чисел, календаря: “Числобог учте [*порахує] дні наші і речіть Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі.” [д.11б]. У греків йому відповідає Кронос, у римлян – Сатурн. – 11б.

ЧОРНОБОГ – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому.” [д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас’ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв’язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: “… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов’яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців] ”. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов’язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов’язується з марою, мором, мраком. Ушановують Чорнобога 15 січня. – 11а, 22.

чудь – угро-фінське плем'я, згадується в ПВЛ. – 4б.

 

Щ

Щек (Щех, Пащек) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Чехи. Згад. у ПВЛ. За трьохмірним розподілом корабля Щек – вигнута носова частина у вигляді Змія-Щека. Або, як це бачимо на грецьких суднах, попереду яких малювалися очі, передня частина позначає щоки, або за іншим варіантом імені – пащу. – 4г, 5а, 7г, 7з, 31, 36а, 36б, 38а.

 

Я

ЯВА – життєва (явна) сутність, символізує день, літо; одна з трьох проявів Триглава. 1, 7ж, 11а, 11б, 15а, 17в, 26.

Яги – можливо у ВК мається на увазі язиги (язи, яси), племена, які жили біля Азовського моря. Див. Яси. – 8, 8(2).

ЯЗИЧНИКИ – дослівно “народні”, тобто ті, хто дотримується віри свого народу, “язика”. Язичниками називають національні чи релігійні меншини або сусідні народи, які мають іншу віру. ВК щодо язичників відгукується негативно: "І так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками (азенце) [д.5а]; Отож ці язичники (іензенце) одворотилися до полудня і самі не хаять інших. (…) Була тут січа велика: язичники (ензіце) і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. [д.5б]; Наші отці одні се хомита носити мали (були рабами – С.П.), і ніколи ми [не] називалися інакше, як язичники (езеце), коли бо рабство вавилонське терпіли. [д.6г]; Себто ми одійшли від гір Карпенських до Кия і там була також ворожість від злих язиків (язецех). [д.18а]";. Язик чи жало може символізувати вогонь, полум'я. Початкова літера азбуки "Аз" ("Яз") відображається на Триглаві в яйці у вигляді перевернутої п’ятикінцевої зірки і може означати земний вогонь, а пряма зірка – небесний. Тому "язичник" тотожний "вогнепоклонникові". Так як вогонь символізує зародок, пагонок Сонця, а саме Сонце постає на Небі у повній красі, то можливо виникло порівняння, що недосконале, то є поганим, а що розвинене, то є гарним. – 5а, 5б, 6г, 18а.

ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: “… і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам” [д.22]; “І се огидний Яма жереть убієних.” [д.28]. – 22, 28.

ЯР (Ярбог) – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщеня і воно рівнозначне Великодню, яке грекоортодоксами і католиками вираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов’янське ім’я – Яровит. У грекоортодоксів свято, яке пов’язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщеня) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв’язок з Сонцем-Дажбогом, який щоразу вмирає і воскресає. – 4г, 7а, 8, 23, 37а, 38а.

Яров день (яр) – день присвячений Яру (Ярилу). Є два народних свята, які можна віднести до ушанування Ярила: це Великдень (Благовіщення), що відповідає весняному рівноденню – 25 березня, коли мав народжувати черговий прояв Сонця; і свято Юрія-Ярила – 23 квітня. – 7а, 37а.

Яси (Ясь) – нащадки сарматського племені аланів, що жили біля Азовського моря. Згадуються в ПВЛ. Ясів ще ототожнюють із сучасними осетинами. Див. Яги. – 13, 14.

ЯСНА – Богиня, яка з’являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: “…се бо Ясна тче йому.” [д.16а]. Ясна також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: “Бо Ясна й Інтра ідуть за нами”. – 7в, 16а, 28.

ясунь – зазначається, що це є руський воєвода, боярин, але, можливо, мається на увазі мітологічний образ, що близький до тут же згадуваного Сунь – Сонця. – 7д, 7е, 7з.