Діагностика соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку в умовах дитячого будинку

Ефективна соціалізація особистості є однією з провідних завдань сучасного суспільства, що вимагає від освітніх установ виховання соціально адаптованої, ініціативної особистості, здатної до взаємодії з соціумом. Особливої актуальності проблема соціалізації набуває в умовах державних закладів опіки, зокрема, в дитячих будинках, якщо мова йдеться про дітей-сиріт дошкільного віку. Як відомо, саме дошкільний вік виступає сензитивним щодо формування суб’єкта діяльності, спілкування та пізнання, засвоєння певних соціальних ролей (Р. Буре, Н. Гавриш, О. Кононко, С. Курінна, В. Мухіна, Т. Піроженко, І. Рогальська та ін.). Проте, умови дитячого будинку залишають негативний відбиток на процесі соціального становлення дитини-сироти, її соціально-психологічному розвитку, що в цілому позначається на рівні соціалізованості дитини-сироти дошкільного віку. Вчасна діагностика дозволяє оперативно виявляти певні порушення процесу соціалізації та ефективно корегувати їх.

Саме тому, метою статі є: на основі виокремлених критеріїв та показників охарактеризувати рівні соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в умовах дитячого будинку, та дібрати діагностичний інструментарій для їх виявлення.

Соціалізованість дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в умовах дитячого будинку, розглядається нами в контексті суб’єкт-суб’єктної концепції соціалізації та визначається як успішна й активна адаптація до умов дитячого будинку та усвідомлення себе як особистості, здатної взаємодіяти із соціальною дійсністю та змінювати її; як результат соціалізації на певному віковому етапі розвитку особистості.

Нами було виокремлено певні критерії для оцінки рівнів соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, а саме: ціннісно-мотиваційний, емоційно-вольовий, комунікативно-діяльнісний та особистісний. Під критерієм ми маємо на увазі певну ознаку, на основі якої робиться оцінка [1, с. 149].

Відокремлення ціннісно-мотиваційного критерію зумовлено наявністю в кожної особистості певних ціннісних позицій, поглядів, переконань, мотивів тощо. Дитина-сирота дошкільного віку має власну моральну біографію, яка виявляється в двох аспектах: вербально-інтелектуальному, який проявляється через судження дитини про моральні норми та правила та діяльнісному, що стосується безпосередньо вчинків дитини у реальному житті. Крім того, дитина дошкільного віку розуміє, що дотримання (або недотримання) норм викликає певну оцінку з боку соціального оточення (заохочення або покарання), що впливає на вироблення адекватної моделі поведінки. [2, с. 13 – 14].

Ціннісно-мотиваційний критерій включає такі показники:

– соціальна свідомість, що передбачає наявність соціально-моральних знань, уявлень про норми та відповідні форми та засоби поведінки у соціумі. Соціально-моральні знання розуміються нами як система уявлень та понять про моральні норми та правила поведінки в соціумі, що прийняті дитиною як особистісно-значущі [3, с. 65]. Володіння соціально-моральними знаннями дає можливість виокремлювати певні вчинки та розрізняти їх як “погані” або “добрі”, розкривати внутрішню моральну силу вчинків (уявлення про те, чому можна поводитись саме так, а не інакше). Знання та розуміння моральних норм у певній мірі сприяє наслідуванню їх через вчинок, виробленню відповідної моделі поведінки [2, с. 14]. Без наявності відповідних знань ефективна соціалізація дитини стає неможливою;

– домінування соціально-ціннісних мотивів у процесі власної життєдіяльності, що передбачає домінування просоціальних мотивів та альтруїстичних проявів у процесі спілкування з оточуючими та сумісної взаємодії з ними (орієнтація на користь іншого);

– здатність до правильного морального вибору та вчинку з боку дитини у реальному житті. Дитина має вміти самостійно зробити правильний моральний вибір, навіть якщо він не повністю співпадає з його особистісними інтересами. Мається на увазі нормативна регуляція поведінки (свобода морального вибору), тобто своєрідний “механізм”, який при відсутності інших форм детермінації, виявляє загальноприйняту форму поведінки людини в певних ситуаціях, коли особистісні інтереси вступають у протиріччя з інтересами більш широкого суспільного оточення; добровільне слідування нормам, навіть у випадку відсутності покарання [4, с. 41].

Емоційно-вольовий критерій соціалізованості дітей-сиріт обумовлений значним впливом емоційно-вольової сфери особистості на процес її соціалізації. Він впливає на здатність особистості до розуміння емоційного стану іншого, самоконтролю та вольових проявів. А. Щетиніна виокремлює соціально-перцептивні здібності в структурі соціально-адаптованої особистості, та наголошує на їх важливості при побудові системи стосунків з оточуючими [3, с. 21].

Емоційно-вольовий критерії включає наступні показники:

– наявність емоційно-перцептивних здібностей, що розуміється нами як властивість людини сприймати та розрізняти експресію іншого, розуміти його емоційний стан та адекватно реагувати на нього в процесі сумісної взаємодії [3, с. 33]. Важливою характеристикою зазначеного показника є емоційна чутливість та емпатія, вміння опинитись на місці іншого, відчути його емоційний стан. Наявність та розвиненість зазначених здібностей дозволяє успішно співпрацювати з оточуючими, активно входити у світ людських взаємин, що сприяє не лише успішній адаптації в соціумі, а й становленню власного “Я”;

– здатність до емоційної стійкості та самоконтролю, вибір якого зумовлений необхідністю контролювати власний стан у певних життєвих ситуаціях під час сумісної діяльності з оточуючими (дорослими та однолітками), а також контролювати та долати негативні емоційні прояви (тривога, нудьга, депресивні стани), що виступає запорукою психоемоційного комфорту особистості й сприяє успішній соціалізації;

– здатність до цілепокладання та досягнення мети. Під останнім показником мається на увазі вміння ставити мету власної діяльності, розуміти заради чого виконуєтьсь діяльність та бачити ймовірні результати та наслідки такої діяльності (цілепокладання); а також здатність доводи розпочату справу до логічного завершення.

Комунікативно-діяльнісний критерій виступає в якості інтегрованого розуміння необхідності спілкування й діяльності в процесі соціалізації особистості. Вміння ефективно взаємодіяти з оточуючими, співпрацювати в системі різних видів діяльності (ігровій, трудовій, побутовій та ін.), розуміти цінність дружби та товаришування є необхідною умовою входження дитини у світ реальних стосунків. Під сумісною діяльністю ми, разом із Я. Коломинським, Б. Жизневським, розуміємо таку діяльність, в процесі якої реалізується спілкування між її учасниками, спрямоване на узгодження дій щодо досягнення спільної мети [5, с. 39]. Важливим аспектом сумісної діяльності виступає засвоєння дитиною-сиротою певних соціальних ролей, що сприяє успішній соціалізації.

У структурі комунікативно-діяльнісного критерію ми виокремили такі показники:

– наявність розвинених комунікативних здібностей, що передбачає вміння ефективно спілкуватись з однолітками та дорослими на засадах гуманізму (вміння розпочати й завершити бесіду, прохати, вибачатись, тощо), наявність особистісно-смислових стосунків (одного-двох близьких друзів) та альтруїстичних мотивів спілкування (спілкування заради спілкування);

– здатність до взаємодії в певних видах діяльності – відображає вміння працювати разом, змінювати напрям власної поведінки в залежності від зміни умов діяльності, контролювати себе та узгоджувати власні дії з колективом; конструктивно вирішувати конфлікти та ситуації непорозуміння, відсутність екстрапунітивних реакцій (звинувачення, погрози, агресії, що вказують на так звану “слабкість особистості”) [6, с. 83 – 84]. Наявність емоційної складової та комунікативно-організаційної основи сумісної діяльності.

Вибір останнього – особистісного критерію – зумовлений впливом на рівень соціалізованості особистості певних її якостей, зокрема таких, що сприяють процесу соціалізації (активність та ініціативність, відповідальність, самостійність) та позитивної самооцінки, що виступає запорукою ефективної взаємодії з оточуючими. Важливість особистісного критерію зумовлена концепцією педагогічної підтримки соціалізації, адже успішне входження людини у світ людських стосунків неможливе без самопізнання, розуміння та усвідомлення дитиною себе як особистості.

Особистісний критерій включає такі показники:

– наявність розвинених особистісних якостей, необхідних для успішної соціалізації – активність й ініціативність, самостійність, відповідальність. Безумовно, для успішної соціалізації її учасник повинен бути рішучим у своїх вчинках, активним діячем, відповідати за свої дії та усвідомлювати їх результат;

– позитивна самооцінка та самоповага. Вибір показника зумовлений необхідністю позитивної “Я-концепції” дитини-сироти, що виступає в якості регулятора поведінки та міжгрупових стосунків, а, отже, й вважливою умовою успішної соціалізації дитини. Самооцінка впливає на моральну поведінку та вибір дитини, є умовою та засобом формування “Я-концепції” людини, впливає на рівень розвитку всіх попередніх критеріїв.

На основі виокремлених критеріїв та охарактеризованих показників нами було визначено три рівні соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, які виховуються в умовах дитячих будинків: достатній, середній та низький. Ми не застосували характерний для традиційного розподілу високий рівень, оскільки вважаємо, що діти-сироти дошкільного віку, які є вихованцями дитячих будинків не досягають високого рівня соціалізованості, про що свідчать численні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених, крім того, в умовах дитячого будинку це практично неможливо.

Достатній рівень соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, які виховуються в умовах дитячого будинку, констатується у тому випадку, якщо дитина володіє соціально-моральними знаннями, у більшості випадків правильно оцінює власні вчинки та вчинки інших з моральної точки зору, вміє порівнювати їх, у реальній життєвій ситуації робить правильний моральний вибір, у процесі сумісної діяльності домінують соціально-ціннісні мотиви; під час взаємодії з оточуючими дитина-сирота виявляє певний інтерес до емоційного стану інших, вдало розрізнює емоційні прояви людей, та відповідно поводиться, вміючи контролювати власні емоції, у більшості випадків вміє поставити мету діяльності та розуміє її значущість, доводить розпочату справу до логічного завершення; під час гри або іншого виду сумісної діяльності з оточуючими дитина вдало будує лінію спілкування та вміє ефективно вирішувала конфліктні ситуації, володіє навичками сумісної роботи та взаємодії, виявляючи при цьому власну активність та ініціативу та усвідомлюючи наслідки діяльності та її результат; самооцінка дитини-сироти дошкільного віку на достатньому рівні характеризується більше як адекватно-позитивна.

На середньому рівні дитина-сирота з одного боку, володіє певними соціально-моральними знаннями, з іншого – не вміє застосувати їх на практиці в ситуації реального морального вибору, дитина-сирота знає та розуміє важливість альтруїстичної поведінки, проте, на практиці провідними мотивами діяльності виступають особистісні (привертання уваги вихователя, уникнення покарання, присвоєння певних речей, іграшок тощо); дитина розрізнює певні експресивні стани людини, проте не завжди керується отриманими даними під час сумісної діяльності (відсутність адекватної поведінки на плач, крик або радість з боку іншого), у більшості випадків дитина здатна до контролю власного емоційного стану, проте вміє маніпулювати ним, володіє навичками постановки мети власної діяльності, натомість, не завжди усвідомлює її значущість, не бачить шляхи її реалізації та часто залишає розпочату справу незавершеною; під час сумісної діяльності з оточуючими виявляє певні комунікативні здібності, проте інколи не може вдало подолати конфлікт. Ефективна робота в групі виявляється можливою за участі вихователя та його підказок.

Низький рівень соціалізованності констатується при наявності таких проявів з боку дітей-сиріт: недостатнє володіння соціально-моральними знаннями та, відповідно, неспроможність їх реалізації на практиці (у більшості випадків дитина не здатна до правильного морального вибору та вчинку), домінування особистісних мотивів поведінки, що виявляється у ситуативних бажаннях та потребах дитини; під час взаємодії з оточуючими дитина-сирота ігнорує та неспроможна оцінити емоційний стан іншого, співчувати одноліткам та, відповідно, адекватно поводитись у ситуації сумісної діяльності, нерідко сама провокує конфлікти та нездатна контролювати свій настрій та емоційний стан (плаче, скаржиться на оточуючих, звинувачує інших, перекладає провину на оточуючих тощо), часто виявляючи агресію стосовно інших, на шляху постановки та досягнення мети діяльності стикається з багатьма труднощами, що виявляються в розрізненості та хаотичності дії та нездатності завершити розпочату справу; дитина виявляє практичне невміння взаємодіяти з оточуючими, координувати власну діяльність із загальною; спостерігається практична відсутність таких особистісних якостей як самостійність, ініціативна під час діяльності, рішучість та відповідальність за результати власних дій, самооцінка коливається від заниженої до яскраво-негативної.

Зупинись на змісті діагностичної діяльності, спрямованої на визначення рівнів соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, відповідно до визначених критеріїв та показників.

Для оцінки рівня соціалізованості за ціннісно-мотиваційним критерієм та показником наявності соціальної свідомості використовується метод розповіді (ситуація розповіді). Метою розповіді є визначення наявності соціально-моральних знань та рівня їх розвиненості у дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в умовах дитячого будинку.

Дорослий запрошує дитину в окрему кімнату та розповідає їй історію, що включає в себе певні моральні норми. Провідною тезою виступає положення про необхідність ділитися з іншими (за основу можна взяти розповідь В. Осєєвої “Три товариша”). Після чого дитину просять відтворити історію власними словами (у разі неможливості відтворення дитині задають певні питання навідного характеру) й оцінити вчинки головних героїв. Наприкінці дитина має висловити власну точку зору – як би вона вчинила на місці героїв?

Експериментатор фіксує відповіді дітей та ступінь впевненості у власній відповіді. Достатній рівень констатується у тому разі, коли дитина доволі чітко відтворює розповідь та, відповідаючи на питання експериментатора, висловлює думку про необхідність ділитися з іншими, допомагати їм (2 бали); середній рівень – якщо дитина відтворює розповідь з певними неточностями, вагається при відповідях на питання, проте, доходить висновку, що необхідно ділитися з іншими (1 бал); низький рівень фіксується у випадку, коли дитина не може відтворити розповідь та не знає, що відповідати на питання, або висловлюється про те, що ділитися з іншими не обов’язково (0 балів).

Для визначення домінуючих мотивів у процесі життєдіяльності та взаємодії з оточуючими – наступного показника за ціннісно-мотиваційним критерієм – застосовано адаптовану методику “Чарівна квітка”. Матеріалом виступає аркуш паперу з намальованою на ньому “Чарівною квіткою” з сьома різнокольоровими пелюстками. Розмір пелюсток такий, щоб дитина могла намалювати своє бажання.

Методика передбачає індивідуальне проведення процедури діагностики у спеціально відведеній кімнаті. У разі розгублення з боку дитини, кількість пелюсток можна скоротити, проте, експериментатор має фіксувати усні висловлювання дитини. Експериментатор просить дитину намалювати власні бажання на кожній пелюстці та проговорити їх. Якщо у дитини виникають певні запитання, дослідник має відповісти на них. Достатній рівень констатується, якщо у дитини домінують соціально значущі мотиви при виборі бажання (наприклад, “щоб всі були щасливі”, “щоб світ був добрим” тощо) (2 бали), середній – соціально-значущі та особистісні мотиві розподіляються приблизно нарівно (1 бал), низький – домінують особистісні мотиви (наприклад, “щоб мені подарували іграшку, солодощі” тощо), або дитина не знає, що намалювати (0 балів).

Здатність до правильного морального вибору та вчинку у реальному житті, що виступає останнім показником за ціннісно-мотиваційним критерієм, ми пропонуємо перевіряти за допомогою методики С. Карпової, Л. Лисюк, що адаптована до дітей-сиріт дошкільного віку. Метою застосування методики виступає перевірка здатності дитини-сироти до правильного морального вибору та вчинку в певній життєвій ситуації [7, с. 35 – 36].

Експериментатор запрошує дитину в окрему кімнату та просить допомогти зі складанням карток, на яких намальовані тварини. Після виконання завдання дитині в якості нагороди даються дві цукерки. Далі експериментатор запрошує у кімнату ще одну дитину та пропонує обом намалювати те, що їм подобається. Цукерки в цей час лежать на столі.

У ході дослідження необхідно з’ясувати чи поділиться дитина з іншим (правильний моральний вибір). Достатній рівень визнається у тому випадку, коли дитина поділилась цукеркою самостійно чи за проханням іншої дитини (не з власної ініціативи) (2 бали); середній – поділилась, але довго вагалась, намагалась відкласти “на потім” (1 бал); низький рівень констатується у разі небажання ділитися, дитина залишила цукерки собі (0 балів).

З метою оцінки рівня соціалізованості за емоційно-вольовим критерієм і показником наявності емоційно-перцептивних здібностей ми пропонуємо застосовувати тест на здатність до співчуття, з метою виявлення вміння співпереживати іншому (інтерпретована методика Л. Славіної) [8, с. 73].

Експериментатор читає розповідь дитині після чого остання має відтворити її та відповісти на поставлені питання. Фіксується поведінка дитини під час прослуховування тексту, рівень її уваги, наявність самостійного повернення до незрозумілих моментів тексту, чіткість та послідовність при відтворенні, розуміння (нерозуміння) переносних смислів.

Достатній рівень розвиненості емоційно-перцептивних здібностей констатується при уважному прослуховуванні тексту та правильному його відтворенні, розумінні більшості переносних значень, та співчутті головним героям (дитина жаліє того, хто опинився у складній ситуації) (від 4-х до 5-ти балів); середній – дитина відтворює текст, проте, не здатна інтерпретувати переносні смисли та, в деяких випадках, не розуміє чому необхідно співчувати герою (від 2-х до 3-х балів), низький – дитина не здатна відтворити текст, або відтворює надто дослівно, що свідчить про нерозуміння смислу тексту, не висловлює співчуття героям (від 0 до 1-го балу).

Для визначення здатності до емоційної стійкості та самоконтролю – наступного показника за емоційно-вольовим критерієм – нами застосовано метод тестування (О. Захаров “Оцінювання рівня тривожності та схильності дитини до неврозу”) [9, с. 74].

Експериментатор спостерігає за кожною дитиною та відзначає особливості поведінки дитини-сироти на бланку з твердженнями. У разі вираженої тієї чи іншої особливості (твердження бланку) нараховується 2 бали. Якщо зазначені прояви зустрічаються періодично, відповідний пункт оцінюється в 1 бал. За відсутності названих у пункті особливостей поведінки виставляється 0 балів. Інтерпретація результатів здійснюється шляхом суми балів: 28 – 20 балів – невроз безсумнівний; 19 – 15 балів – невроз або був, або буде найближчим часом; 14 – 10 балів – є ознаки нервового розладу, але вони не обов’язково свідчать про наявність захворювання; 9 – 5 балів – є схильність до виникнення нервового розладу; 4 – 0 – відхилення не суттєві.

Достатній рівень (майже повністю відсутнє почуття тривоги) визначався у разі, коли дитина набирала від 0 до 8 балів; середній (є схильність до неврозу, почуття тривоги, проте показники не свідчать про серйозні порушення в емоційні сфері дитини) – від 9 до 19 балів; низький (постійне почуття тривоги, невротичні стани) – від 20 до 28 балів.

Для оцінки останнього показника – здатність до цілепокладання та досягнення мети – використано методику, запропоновану В. Калін, метою якої виступає оцінка здатності виконувати певний вид діяльності (як результат вольового зусилля) в умовах впливу подразників.

Дитині пропонується прокотити м’яч, штовхаючи його обома руками по вузькій площі (проміжок від 5 до 12 м.). Завдання дається кожній дитині окремо. Коли дитина подолала половину шляху назустріч їй пускають красиву нову машину (чи іншу привабливу іграшку в залежності від статі дитини-сироти). Експериментатор фіксує реакцію дитини. Достатній рівень констатується у разі зорової реакції дитини на машину, проте вона завершує роботу з м’ячем (2 бали); середній – дитина відволікається на подразник, зацікавлюється ним впродовж певного часу (не більше 15 хв.), проте, потім закінчує роботу з м’ячем (1 бал); низький рівень – увагу дитини повністю привертає подразник, м’яч залишається без уваги (0 балів).

Оцінюючи рівень соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в умовах дитячого будинку за комунікативно-діяльнісним критерієм для показника розвиненості комунікативних здібностей ми пропонуємо використовувати метод тестування “Якою є дитина у взаємовідносинах з іншими людьми?”, метою якого є дослідження рівня розвитку комунікативних здібностей дітей-сиріт та оцінка їх якості [10, с. 144].

Експериментатору пропонується охарактеризувати кожну дитину за десятьма запропонованими комунікативними якостями Оцінюються такі комунікативні якості дитини: доброта, увага до людей, відвертість (чесність), ввічливість, товариськість, щедрість, чуйність (готовність прийти на допомогу), справедливість, життєрадісність, відповідальність.

За кожну відповідь типу “так” дитина отримує 1 бал, та, відповідно, за кожну відповідь типу “ні” – 0 балів. У разі наявності відповідей “коли як” та “не знаю” нараховується 0,5 балів. У результаті підраховуються загальна кількість балів, яку набирає дитина по всіх 10 комунікативних якостях особистості. У випадку, коли дитину оцінює декілька фахівців та відповіді різнилися, розраховувався середній бал.

Достатній рівень констатується у тому випадку, коли дитина отримує 10 – 9 балів, середній, якщо 8 – 5 балів та низький у разі отримання 4 та менше балів.

Для визначення здатності дітей-сиріт дошкільного віку взаємодіяти у певних видах діяльності, що є наступним показником за комунікативно-діяльнісним критерієм, ми вважаємо за доцільне використовувати тест “Зробимо разом”, що має на меті виявити та оцінити здатність дітей-сиріт до співробітництва з однолітками у грі, моральну спрямованість особистості, що виявляється під час сумісної діяльності.

До участі залучаються діти-сироти попарно (бажано з емоційно нейтральними стосунками), яким пропонується скласти картинку із пазлів за зразком (тренувальна) та ще 2 – 3 картинки (основні). Експериментатор поділяє пазли між дітьми нарівно. Під час виконання завдання експериментатор не надає вказівок дітям, не робить зауваження та коментарі, лише спостерігає та веде протокол спостереження. Під час аналізу протоколу виокремлюються ознаки, що поєднуються в чотири комплексних параметра (симптомокомплекси):

1. Позитивна моральна спрямованість особистості:

– допомагає партнерові, поправляє його фігурки, дає поради (від 0 до 2-х балів);

– віддає свої фігурки, кладе їх на стіл ближче до партнера (від 0 до 2-х балів);

– використовує в реченні займенники типу “ми”, “нас” (від 0 до 1 балів);

– одразу розуміє слово “разом” та намагається налагодити співробітництво (від 0 до 2-х балів);

– працює разом з партнером (від 0 до 1 балів).

2. Комунікативність та контактність дитини:

– мова спрямована на партнера (1 бал за кожну репліку, проте, не більше 5 балів);

– мова спрямована на дорослого (експериментатора) (1 бал за кожну репліку, проте, не більше 5 балів);

– реагує дією на поради партнера (від 0 до 2-х балів).

3. Зацікавленість у запропонованій діяльності: виконує завдання активно (сам чи з партнером) (від 0 до 2-х балів); слідкує за роботою партнера (від 0 до 2-х балів); надає поради та коментує роботу (від 0 до 2-х балів). Бали сумувались по кожному симптомокомплексу.

Достатній рівень виявляється у разі, якщо дитина отримала бали у такому діапазоні: 7 – 8 балів (1 симптомокомплекс); 8 – 9 балів (2 симптомокомплекс); 5 балів (3 симптомокомплекс). Загальна кількість балів на достатньому рівні дорівнює від 19 до 25 балів.

На середньому рівні показники сягають 6 – 5 балів (1 симптомокомплекс); 7 – 5 балів (2 симптомокомплекс); 4 – 3 бали (3 симптомокомплекс). Загальна кількість балів для середнього рівня становить 13 – 18 балів.

Низький рівень констатується у разі отримання таких балів відповідно: 4 та менше (1 симптомокомплекс); 4 та менше (2 симптомокомплекс); 2 та менше (3 симптомокомплекс). Кількість балів для даного рівня становить 12 і менше.

Для оцінки рівня соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку за особистісним критерієм та його показником розвиненості особистісних якостей, необхідних для успішної соціалізації (активність, ініціативність, відповідальність та самостійність) використовується метод спостереження у грі, результати якого заносяться до протоколу спостереження. Бали нараховуються у разі наявності зазначених проявів.

По кожному з визначених якостей (активність й ініціативність, відповідальність, самостійність) визначаються рівні (достатній, середній, низький). Загальна кількість балів щодо показника наявності розвинених особистісних якостей, необхідних для успішної соціалізації розраховується таким чином: достатній рівень – від 12 до 14 балів; середній: від 8 до 11 білів; низький – 7 и менше балів.

Показник позитивної самооцінки та самоповаги до власної особистості діагностується за допомогою методики визначення самооцінки (В. Щур) та методу спостереження через дидактичні вправи.

Методика визначення самооцінки має на меті діагностику рівня самооцінки дітей-сиріт дошкільного віку, що виховуються в умовах дитячого будинку. Експериментатор пропонує дитині шість однакових відрізків (“здоров’я”, “розум”, “характер”, “щастя”, “доброта”, “краса”) та просив помітити “своє місце серед всіх дітей” по рівнях відповідно “здоров’я”, “розум”, “характер”, “щастя”, “доброта”, “краса”.

Достатній рівень констатується у разі, якщо дитина оцінює себе достатньо об’єктивно (25 – 20 балів), середній – схиляється до низької самооцінки (19 – 13 балів), низький – оцінює себе як негативно забарвлену особистість (12 і менше балів).

Метою дидактичної вправа “Який ти?” (інтерпретація методики С. Курінної) є виявлення вміння дітей-сиріт об’єктивно визначати свої позитивні риси, чесноти [11, с. 213].

Експериментатор пропонує дитині: “Подивись у люстерко. Ти собі подобаєшся? Чому? Як би ти розповів про того, хто в люстерці чужій людині, дитині? Скажи про себе так, щоб і тому і іншому ти сподобався”.

На достатньому рівні щодо позитивного самосприйняття дитина може назвати не менше трьох своїх позитивно забарвлених особистісних рис (2 бали); для середнього рівня достатньо двох рис (1 бал); низький рівень констатується в тому разі, коли дитина може назвати лише одну рису, не підкріплюючи її прикладом або взагалі не може дати відповіді (0 балів).

Дидактична вправа “Гарний чи поганий?” (інтерпретація методики С. Курінної) має на меті виявлення вміння дітей об’єктивно оцінювати себе, визначати власні позитивні та негативні риси [11, с. 214].

Експериментатор пропонує дитині продовжити речення: “Я гарний, тому що в мене...”, “Я поганий, тому що...”. Якщо дитині важко виконати завдання, експериментатор спочатку пропонує оцінити іншу людину, наводячи приклади про себе: “Які люди тобі подобаються? Чому?”, “Чому інші люди не приємні для тебе?”

Достатній рівень щодо вмінь адекватно оцінювати себе констатується у випадку, коли дитина вміє назвати три позитивні та негативні якості (2 бали); середній рівень – дві позитивні та негативні якості (1 бал); та низький – по одній якості (чи дві позитивні та жодної негативної або дві негативні та жодної позитивної) (0 балів).

Таким чином, для виявлення рівнів соціалізованості дітей-сиріт дошкільного віку необхідним виступає діагностика їх ціннісної, мотиваційної, емоційно-вольової, міжособистісної та особистісної сфер. Зрозуміло, що така діяльність виступає в якості складного та тривалого процесу, адже вона є доволі індивідуалізованою та потребує високого професіоналізму педагогів. Натомість, своєчасна діагностична робота дозволить оперативно корегувати негативні наслідки впливу умов дитячого будинку на процес психосоціального розвитку та соціалізації його вихованців.