Лекція 18. Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності

 

18.1. Всесвітня організація інтелектуальної власності

18.2. Міжнародна охорона промислової власності

18.3. Міжнародна охорона літературної і художньої власності (авторське право)

 

18.1. Всесвітня організація інтелектуальної власності.

 

Національне законодавство про охорону права інтелекту­альної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка йо­го прийняла. За межами цієї держави правова охорона результа­там інтелектуальної діяльності не надається. Там виникає мож­ливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Та­кий стан не міг задовольнити суб'єктів прав інтелектуальної влас­ності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав па резуль­тати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявили­ся в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправда­ними. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.

На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Все­світня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Фактично вона була започаткована ще в 1883—1886 pp., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону промислової влас­ності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної влас­ності. Вона набрала чинності в 1970 р.

У грудні 1974 p. BOIB набула статусу спеціалізованої уста­нови Організації Об'єднаних Націй Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:

- сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

- забезпечувати адміністративне співробітництво між створе­ними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів І удоскона­лення національних законодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам, що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і розповсюдження інформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають одержати одночасно в кількох каїнах, сприяння розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами-членами.

У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ центра­лізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.

На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функ­ції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднаних Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбаче­них Конвенцією, якою вона була утворена, а також договорами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує. ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової влас­ності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх еко­номічного, соціального і культурного розвитку.

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для за­охочення національної творчої діяльності.

ВОІВ має три керівні органи, які засновані в межах Конвенції:

1. Генеральна Асамблея (країни — члени ВОІВ за умови, що воші також є членами Асамблеї Паризького і/або Бернського союзів).

2.Конференція (всі країни — члени ВОШ).

З. Координаційний комітет (країни, обрані із числа БОЇВ, Паризького і Бернськото союзів, та Швейцарія). На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн). Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіх Союзів. Конференція приймак дворічний бюджет Конвенції. Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз на рік.

Виконавчим главою БОЇВ t: Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути подовжений.

За станом на 9 квітня 1995 р. членами БОЇВ були 152 дер­жави, точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Україна є членом БОЇВ.

Будь-яка держава може стати членом ВОІВ за таких умов:

• держава є членом Паризького або Бернського союзу;

• держава є членом ООП або будь-якої спеціалізованої уста­нови, пов'язаної з ООН.

• держави — члени Міжнародного агентства з атомної енергії або такі, що с стороною Міжнародного Суду, чи запрошені Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції.

Членство ВОІВ оформляється здачею на охорону ратифі­каційної грамоти або акта про приєднання Генеральному дирек­тору ВОІВ у Женеві. Держави, які є членами Паризького або Бернського союзів, можуть стати членами БОЇВ тільки у тому ви­падку, коли вони уже пов'язані, принаймні, адміністративними положеннями Стокгольмського акта (1967 р.) Паризької кон­венції або Паризького акта (1971 р.) Бернської конвенції. Вони можуть стати членами ВОІВ шляхом одночасної ратифікації або приєднання до адміністративних положень одного із них.

 

17.2. Міжнародна охорона промислової власності

Промислова власність мае; своею метою охорону винаходів, знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), промислових зразків і боротьбу з недобросовісною конкуренцією.

Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси, оскільки охорона винаходів, знаків і промислових зразків на­дається у вигляді виключних прав на використання. Боротьба з недо­бросовісною конкуренцією не має відношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових І торгових справах, наприклад, у зв'язку з конфіденційною інформацією (комерційна таємниця).

У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює також охорону географічних вказівок (вказівки джерела походження і найменування місця походження).

Відповідно до законодавства багатьох країн і міжнародних угод винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє на прак­тиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для того, щоб така ідея стала об'єктом правової охорони (стала патентос­проможною), вона має відповідати певним вимогам: бути новою, тобто ще ніде ^ну опублікованою, і не використовуватися. Ідея має бути неочевидною, тобто вона не повинна бути звичайним інже­нерним рішенням фахівця відповідної галузі господарювання. І нарешті, ідея має стосуватися рішення проблеми, придатного для застосування в промисловості, тобто це рішення може бути ви­користане промисловим шляхом.

Патент — це техніко-юридичний документ, що містить опис винаходу, на підставі якого фахівець може це рішення використа­ти. Патент видається урядовим органом тієї держави, куди подана заявка, і має чинність у межах цієї держави. Патент встановлює такий правовий режим, відповідно до якого запатентований ви­нахід може бути використаний (виготовлений, застосований, вве­зений тощо) тільки патентовласником або з його дозволу. Патент­на охорона винаходу в більшості країн обмежена терміном 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.

На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько 4 мли патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.

Промислові зразки. Промисловим зразком є орнаменталь­ний аспект корисного виробу. Орнаментальний аспект може скла­датися із тримірних елементів (форма виробу) абодвомірних еле­ментів (контуру, малюнка, кольору). Проте він не повинен обу­мовлюватися лише призначенням корисного виробу.

Охороноспроможність промислового зразка зумовлюється його оригінальністю або новизною і має бути зареєстрована в дер­жавному відомстві. Охорона промислового зразка означає, що крім володільця ніхто інший не може використовувати зареєстро­ваний промисловий зразок. Правова охорона промислового зраз­ка надається на 10—15 років.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько 200 гис. промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької угоди було зареєстровано ще 5 198 промислових зразків. На кінець 1993 р. були чинними близько 1.1 млн реєстрацій промислових зразків.

Знаки. Це позначення, які мають своєю метою розрізнен­ня товарів і послуг одного промислового чи торгового підприємства від таких самих товарів і послуг іншого підприємства. Знак може складатися із одного або кількох ха­рактерних слів, букв, цифр, малюнків або зображень, монограм або підписів, кольорів або комбінації кольорів, емблем. За зако­нодавством деяких країн Ішаком може бути також форма або інше спеціальне оформлення контейнера чи упаковки товару (за умови, що це не випливає виключно із функцій контейнера чи упаковки). Знак може також складатися із комбінації будь-яких зазначених елементів.

У деяких країнах знаки одержують правову охорону не на підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного викорис­тання. Проте для більшої ефективності охорони знака все ж кра­ще його зареєструвати у патентному відомстві. Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якою особою, крім во­лодільця свідоцтва на знак.

Не допускається також використання подібного іншому по­значення, яке здатне ввести споживача в оману.

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн знаків. Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано ще 20762 міжнародних знаки, що відповідає приблизно 220 тис. національних реєстрацій. На кінець 1993 р. у світі налічувалось понад 8 млн чинних pet-страши знаків. Сюди не входить 295 тис. міжнародних рестраціі, здійснених на підставі Мадридської уго­ди, що відповідає приблизно 3 млн. національних реєстрацій.

Недобросовісна конкуренція. Припинення недобросовісної конкуренції ма своєю метою зупинити такі дії чи практику, що здійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, які суперечать чесній практиці, зокрема щодо:

• дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чи по­слугами або промисловою чи торговою діяльністю підприємства;

• неправдивих відомостей, здатних дискредитувати про­дукцію чи послуги або промислову чи торгову діяльність підприємства;

• вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодо ха­рактеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або кількості продукції чи послуг;

• дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття або використання комерційної таємниці;

• дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності або завдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спря­мованих на неправомірне використання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.

Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретної країни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент, реєстрація знака чи промислового зразка мають чинність тільки у певній країні. Якщо ж власник патенту, товарною знака чи про­мислового зразка бажає одержати правову охорону в кількох країнах, він має її одержав и в кожній із цих краін окремо.

У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, якою утворили Міжнарод­ний союз з охорони промислової власності. Мета цього Союзу - забезпечити одержання правової охорони своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.

Охорона промислової власності — не самоціль, вона є засо­бом заохочення творчої діяльності, індустріалізації, капіталовкла­день і чесної торгівлі. Усе це покликане сприяти підвищенню без­пеки і комфорту, боротьбі з бідністю і поліпшенню життя.

Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883р./

За станом на в червня 1995 р. учасницями Конвенції була 131 країна.

Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Пояснюваль­ним протоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашинг­тоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 p.. у Стокгольмі в 1967 p., а 1979 р. до неї були внесені по­правки.

Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання мають подаватися па охорону Генераль­ному директору БОЇВ.

Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, за­гальні правила.

Правила про національний режим полягають у тому, що країна — учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни — учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що надається Кон­венцією, має поширюватися також і на громадян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або не фіктивне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.

Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на ви­находи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно по­лягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана в одній із країн — членів Конвенції протягом певного строку (12 місяців стосовно патентів та моделей і 6 місяців стосовно промислових зразків), передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні - члені Паризького союзу визнання за такого заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн — членів Паризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою поданою ним заявкою в першій країні — члені Паризь­кого союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет (звідси термін "право пріоритету") стосовно тих заявок, які могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особа­ми. Однією з важливих переваг цього положення с те, що коли за­явник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпо­рядженні є 12 чи 6 місяців.

Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають дотримуватися всі її учасники.

Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн - учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує інші країни - учасниці Конвенції видавати такий само патент на такий само ви­нахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній кон­кретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн — учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні —учасниці Конвенції. Винахідник має пра­во бути названим як автор винаходу в патенті.

Важливим положенням Конвенції є: правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленого запатентованим способом, підпадає під заборо­ну або обмеження, встановлені національним законодавством.

У разі невикористання запатентованого об'єкта промисло­вої власності протягом строку, встановленого національним зако­нодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законо­давством.

Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни - учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні — учас­ниці Конвенції па тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації зна­ка в одній із країн — учасниць Конвенції не зумовлює автоматич­но визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах - учасницях Конвенції.

Якщо національним законодавством країни - - учасниці Конвенції передбачається обов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за спливом розумного строку.

Країни - учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є відтво­ренням, імітацією або перекладом іншого знака, що може і спри­чинити обман споживачів стосовно інших знаків.

Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без від­повідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і мовні найменування певних Міжурядових організацій.

Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні — учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.

Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні — учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заяв­ки чи реєстрації.

Кожна країна — учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів кроти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цьо­го продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять спожи­вача в оману.

Країна — учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефек­тивний захист від недобросовісної конкуренції.

 

17.3. Міжнародна охорона літературної! художньої власності (авторське право)

Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського права є "літературні і художні твори", тобто оригінали витворів у га­лузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм (наприклад, опера або кінофільм). Національні зако­нодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:

• літературні твори: романи, новели, вірші, драматичні.тво­ри і будь-які інші твори незалежно від їх змісту (фантастика або інша література), обсягу, мети (розваги, освіта, інформація, реклама, пропаганда тощо), форми (рукописи, машинописний або друкований текст, книга, брошура, листівка, газета, журнал), опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерні програ­ми та "усні твори", тобто твори, не зафіксовані в письмово­му вигляді;

• музичні твори; класична або легка музика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна музика чи то для одного інструмента (соло), чи кількох інструментів (сонати, камерна музика тощо) або для бага­тьох інструментів (оркестри);

• хореографічні твори;

• художні твори; двомірні (малюнки, картини, гравюри, літографії) або тримірні (скульптури, архітектурні спору­ди) незалежно від змісту (конкретні чи абстрактні) і при­значення ("чисте" мистецтво, в цілях реклами тощо);

• карти і технічні креслення;

• фотографічні твори: незалежно від теми (портрети, пей­зажі, поточні події тощо) і мети, з якою вони зроблені; • аудіовізуальні твори (раніше вони називалися "кіно­фільми" або "кінематографічні твори") — чи то німі, чи звукові незалежно від їх мети (кінопрокат, показ по теле­баченню тощо), жанру (кінодрама, документальні фільми, кінохроніка тощо), тривалості, методу зйомки (художні зйомки, мультиплікація тощо) чи технологічного процесу (фільми на прозорій плівці, на відео магнітній плівці тощо).

Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охорону похідних творів (переклади, адаптації) і збірників (добірок) творів, які за результатами добору і розташування є інтелектуальною творчістю.

Деякі законодавства передбачають охорону "програмного забезпечення ЕОМ" і "творів прикладного мистецтва" (художні ювелірні вироби, лампи, меблі, шпалери тощо).

Законодавством охороняються також так звані суміжні пра­ва (виконання, фонограми, передачі організацій мовлення).

Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн книг (назв книг) і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.

За загальним правилом твір може бути використаний тре­тіми особами лише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіювати (звідси копірайт) або іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати зву­ковий запис, виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ таких творів по дротах або пе­редавати по радіо, телебаченню або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право на про­кат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм; право екранізувати будь-які твори, зокре­ма право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.

Власник авторського права може передавати своє право іншим особам або видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові права відчуженню не підлягають.

Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають ав­торське І Іраво передусім за його творцем. Проте цивільно-правове за­конодавство деяких країн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був службовцем або працю­вав, або був найнятий спеціально для створення певного твору.

Охорона авторського права за законодавством всіх країн на­дається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського права починається з моменту виникнення твору.

Строки охорони. Охорона авторського права обмежена ча­сом. У більшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за законодавст­вом деяких кра'ін — протягом життя автора і 70 років по його смерті.

Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підляга­ють охороні за винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею відповідних конвенцій.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Антонов В.М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ,2006. – 520 с.
2. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред. д.т.н. Цибульова П.М. – К.: УкрІНТЕІ, 2006. – 276 с.
3. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень / В.В.Ковальчук, Л.М.Моїсєєв – К.: Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 240 c.
4. Кузнецов Ю.М. Патентознавство та авторське право; Підручник. – К: Кондор, 2005. – 428 с.
5. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навч. посібник для ВНЗ / В.Л. Пілюшенко, І.В. Шкрабак, Е.І. Славенко.– К.: Лібра, 2004.– 344 с.
6. Потєхіна В. О. Інтелектуальна власність: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 414 с.
7. Право інтелектуальної власності. Академ. курс; Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. д.ю.н. О.П. Орлюк, д.ю.н. О.Д.Святоцького. – К.: Видавничій Дім “Ін Юре”. 2007. – 696 с.
8. Пріб Г. А. Патентознавство: Навч. посібник для дистанційного навчання / За наук. ред. С. І. Табачнікова. – К.: Університет «Україна», 2007. – 304 с.
9. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Цехмістрова Г.С. – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.– 240 c.
10. Гордієнко С.Г. Забезпечення інтересів України у сфері захисту інтелектуальної власності: нормативно-правове регулювання: – К.: Скіф, 2008.– 248 с.
11. Дахно И.И. Патентование и лицензирование: Учеб. пособие.– К.: МАУП, 2004.– 216 с.
12. Драпак Г.М. Скиба М.Є. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб.– К.: Кондор, 2007.– 156 с.
13. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підр. / За ред. М. В. Вачевського. – К.: ВД Професіонал, 2005. – 448с.
14. Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: підручник / Н.М. Куш Удалова. – 4–те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 334 с.
15. Лудченко А.А. Основы научных исследований / A.A. Лудченко, Я.А. Лудченко, Т.А. Примак: Учеб. пособие / Под ред. A.A. Лудченко. – К.:О–во «Знання», КОО, 2000.–114 с.
16. Олехнович Г.И. Интеллектуальная собственность и проблемы ее коммерциализации.– Мн.: Амалфея, 2005.– 128 с.
17. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні:Підруч. для студ. неюрид. вузів / За заг. ред. О.А Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін. Юре», 2003. – 235 с.
18. Філінюк А.Г. Наукова робота студента: метод, рек. для студ. і магістрантів усіх навчання. – Кам'янець–Подільський: Кам'янець–Поділ. держ. ун–т, 2007. – 74 с.
19. Методичні вказівки щодо виконання розрахунково-графічної роботи з курсу магістерської підготовки «Наукова діяльність та патентознавство інтелектуальної власності» студентами напряму “Економіка і підприємництво”, «Менеджмент», «Системні науки та кібернетика» всіх форм навчання /Укл.: С.В.Філиппова, М.С. Яценко – Одеса: ОНПУ, 2011. – 41 с.
20. Конспект лекцій з курсу магістерської підготовки «Наукова діяльність та патентознавство інтелектуальної власності» студентами напряму “Економіка і підприємництво”, «Менеджмент», «Системні науки та кібернетика» всіх форм навчання /Укл.: С.В.Філиппова, М.С. Яценко – Одеса: ОНПУ, 2011. – 156 с.
21. Методичні вказівки щодо виконання контрольної роботи з курсу магістерської підготовки «Наукова діяльність та патентознавство інтелектуальної власності» студентами напряму “Економіка і підприємництво”, «Менеджмент», «Системні науки та кібернетика» для студентів Науково-навчального інституту дистанційної та заочної освіти /Укл.: С.В.Філиппова, М.С. Яценко – Одеса: ОНПУ, 2011. – 47 с.