Приклади.

Ліричний герой Прощання з Ньюстедським абатством.„Тіні славних предків, прощайте! Із рідного домуВаш нащадок іде. У чужій чужиніСама згадка про вас, вашу честь, всім відому,Додаватиме сил і відваги мені. Нехай нині слізьми затуманені очі, – Не зіц страху вони: я ж минаю свій дім,Йду боротись, як ви, множить подвиги отчі,І про вас не забуду я в краї чужім”.(Дж. Байрон, переклад Д. Паламарчука). У творі відображені переживання самого поета, змушеного поїхати з родинного маєтку (Ньюстедського абатства). Об’єктивований герой „Рвала Дженні золотунці,Квіти лугові,Заросилась, замочиласьВ росяній траві. В тої Дженні спідничина –Литовки нові,Заросилась, замочиласьВ росяній траві”. (Р. Бернс, переклад М. Лукаша). Герой-маска Я ще мала.„Я, пане, мамина дочка,Не можу жити без мами я,Не знаю, що мені зробити,Як поберусь із вами я. Я ще мала, я ще мала.Я ще мала, не підросла,Я ще мала, не підросла,
Чого б то заміж я пішла?”(Р. Бернс, переклад М. Лукаша).

Пісня

I я була дівка, коли - не згадать;

Та з хлопцями досі люблю я гулять.

Драгун молодецький мені був за тата -

Чи ж дивно, що завжди люблю я солдата?

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

Люблю я солдата!

 

Веселого спершу собі юнака

Знайшла я - він був барабанщик полка:

Рум'яні уста і стрункі ноженята -

Ну, як не любить молодого солдата!

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

Любити солдата!

 

У нього мене був одбив капелан;

Зміняла на церкву я свій барабан:

То перша була в мене зрада і втрата -

Він душу згубив, а я тіло й солдата.

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

Згубила солдата!

 

Та скоро наскучили дурні святі;

Я з цілим полком загуляла тоді:

Чи плед з позументом, чи бурка космата -

Однаково, тільки б любити солдата.

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

Любити солдата!

 

Скінчилась війна - і в старці я пішла,

На ярмарку хлопця свого я знайшла:

За славний мундир, хоч над латою лата,

Я знову свого полюбила солдата.

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

Люблю я солдата!

 

Давно я ходжу, волочусь по краю,

Та з радістю й нині співаю і п'ю -

I, поки ще держиться чарка піднята,

Я п'ю за героя свого, за солдата!

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

За героя-солдата!

(Р. Бернс, переклад В. Мисика)

Ліричний герой

George Gordon Byron On This Day I Complete My Thirty-sixth Year ’Tis time this heart should be unmoved, Since others it hath ceased to move: Yet, though I cannot be beloved, Still let me love! My days are in the yellow leaf; The flowers and fruits of love are gone; The worm, the canker, and the grief, Are mine alone! The fire that on my bosom preys Is lone as some volcanic isle; No torch is kindled at its blaze— A funeral pile! The hope, the fear, the jealous care, The exalted portion of the pain And power of love, I cannot share, But wear the chain. But ’tis not thus—and ’tis not here— Such thoughts should shake my soul, nor now, Where glory decks the hero’s bier, Or binds his brow. The sword, the banner, and the field, Glory and Greece, around me see! The Spartan, borne upon his shield, Was not more free. Awake! (not Greece—she is awake!) Awake, my spirit! Think through whom Thy life-blood tracks its parent lake, And then strike home! Tread those reviving passions down, Unworthy manhood!—unto thee Indifferent should the smile or frown Of beauty be. If thou regret’st thy youth, why live? The land of honourable death Is here:—up to the field, and give Away thy breath! Seek out—less often sought than found— A soldier’s grave, for thee the best; Then look around, and choose thy ground, And take thy rest. Percy Bysshe ShelleyOZYMANDIAS of EGYPTI met a traveller from an antique land Who said:—Two vast and trunkless legs of stone Stand in the desert. Near them on the sand, Half sunk, a shatter'd visage lies, whose frown And wrinkled lip and sneer of cold command Tell that its sculptor well those passions read Which yet survive, stamp'd on these lifeless things, The hand that mock'd them and the heart that fed. And on the pedestal these words appear: "My name is Ozymandias, king of kings: Look on my works, ye mighty, and despair!" Nothing beside remains: round the decay Of that colossal wreck, boundless and bare, The lone and level sands stretch far away.

Джордж Гордон Байрон В день мого тридцятишестиліття Вгамуйся серце. Вибив час.Нікого нам не зворушить.Нехай любов обходить нас, Та нам — любить. Пожовкли днів моїх листки,Засох любові цвіт і плід.Повзуть скорбота й хробаки За мною вслід. Немов вулкан той із жерла,Жирущий пломінь в груди б'є,—Та не світильник, то пала Життя моє. Минули дні тривог, надій,Любові, ревнощів, жаги.З кохання весь набуток мій — То ланцюги. Та геть ганебні ці думки!Душе моя, гори лиш там,Де Слава лаврові вінки Сплітає нам. О поле битви, зброї дзвін,Що славить Грецію мою!Вільніший я, ніж Спарти син, Що ліг в бою! Повстань! Еллади лине зов.Зміцни свій дух! Не забувай,Чия у тебе в жилах кров. На бій рушай! Притлум чуттів невчасних жарІ ниці пристрасті круши!Хай вроди згубної пожар Не йме душі! Як шкода молодих років,На жертву волі їх оддай!До битви стати час наспів. В борні сконай! За волю в гордім цім краюБорися всупір долі злій.Знайди в бою і смерть свою, I супокій! Переклад Д. ПаламарчукаПерсі Біші Шеллі Озімандія Я стрів мандрівника — й такі словаВін мовив: «Статуя серед пустиніСтоїть розбита, поряд — головаПощерблена, і з уст її дониніНе стерся усміх владної гордині. Як видно, добре скульптору булиТі риси знані, що пережилиI руку майстра, й серце, що до зброїТа гвалту прагло. Нижче — кілька слів;«Я — Озімандія, я цар царів,А це;— діла мої. Тремтіть, герої!»Навколо — пустка, та руїни тінь,Німі уламки статуї старої,Та безконечна мертва далечінь. Переклад В. Мисика

Об’єктивований герой

Rudyard Kipling If If you can keep your head when all about you Are losing theirs and blaming it on you, If you can trust yourself when all men doubt you, But make allowance for their doubting too; If you can wait and not be tired by waiting, Or being lied about, don't deal in lies, Or being hated, don't give way to hating, And yet don't look too good, nor talk to wise;   If you can dream — and not make dreams your master, If you can think — and not make thoughts your aim, If you can meet with Triumph and Disaster And treat those two impostors just the same; If you can bear to hear the truth you've spoken Twisted by knaves to make a trap for fools, Or watch the things you gave your life to, broken, And stoop and build them up with worn-out tools;   If you can make one heap of all your winnings And risk it on one turn of pitch-and-toss, And lose, and start again at your beginnings And never breathe a word about your loss; If you can force your Heart and Nerve and Sinew To serve your turn long after they are gone, And so hold on when there is nothing in you Except the Will which says to them: «Hold on!»;   If you can talk to crowds and keep your virtue, Or walk with Kings — nor lose the common touch, If neither foes nor loving friends can hurt you, If all men count with you, but none too much; If you can fill the unforgiving minute With sixty seconds' worth of distance run, Yours is the Earth and everything that's in it, And - which is more – you`ll be a Man, my son!

Редьярд Кіплінг Якщо… Якщо спокійний ти перед юрбою, Де зведено на тебе поговір, Зневірений, залишився собою, І зрозумів тягар чужих зневір; Якщо навчився ти терпляче ждати, Поміж брехні самому чесним буть, Не прибирався у святецькі шати І люттю не відплачував за лють;   Якщо ти мріям не віддавсь на ласку, Якщо ти владар пристрастям своїм, Якщо приймаєш Успіх та Поразку І знаєш, що ціна та сама їм; Якщо слова твої, немов приманку, Негідник перед дурнем вихваля, І знищено твій труд весь доостанку, — А ти зумієш все почать з нуля;   Як все, твоїми створене руками, Зробити зможеш ставкою у грі, Програть і знову працювать роками, Не згадуючи програші старі; Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили Служить тобі, як їх уже й нема, І вистоїш, коли бракує сили І залишилась Воля лиш сама;   Як ти шляхетний між простого люду, Як ти простий і серед королів, Якщо на тебе не зведуть облуди Ні ворог твій, ні друг твій поготів; Якщо, забувши біль, поразки, втому, Свій шанс єдиний зможеш віднайти, Твій, сину, світ і все, що є у ньому, Та більш того — тоді Людина ти! Переклад М. Стріхи

„Слова «епічне» («епічність»), «драматичне» («драматизм»), «ліричне» («ліризм»), позначають не лише родові особливості творів, про які йшла мова, але і інші їх властивості. Епічністю називають велично-спокійне, неквапливе споглядання життя в його складності і багатоплановості, широту погляду на світ і його прийняття як певної цілісності. У зв'язку з цим нерідко говорять про «епічне світобачення», що художньо втілилося в гомерівських поемах і низці пізніших творів. Епічність як ідейно-емоційна налаштованість може мати місце у всіх літературних родах — не лише в епічних (оповідних творах, а також в драмі і ліриці. Драматизмом прийнято називати умонастрій, пов'язаний з напруженим переживанням якихось суперечностей, зі схвильованістю і тривогою.

І, нарешті, ліризм — це піднесена емоційність, виражена в мові автора, розповідача, персонажів. Драматизм і ліризм також можуть бути присутніми у всіх літературних родах” [34, с. 204].

Лірична проза поєднує риси епосу і лірики.

Риси епосу.

Риси лірики

- Сюжетність; - настанова на об’єктивність; - всебічне розкриття характеру персонажа; - широка панорама дійсності.

- Зображувана у творі дійсність сприймається читачем крізь призму свідомості ліричного героя (у його оцінці, баченні); - монологізм (оповідь – монолог одного ліричного героя); - складна художня образність; - особливий час (події показані не в порядку хронології, одна за іншою, як вони відбувалися насправді, а по мірі того, як про них згадує ліричний герой – асоціативний принцип); - експресивність, емоційність. Присутність медитативного початку (медитація – схвильоване, психологічно напружене міркування про щось).

До ліричної прози відносять, наприклад, твори М. Пруста.