ТЕМА: ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ В ТЕХНОЛОГІЇ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ. БІОФАРМАЦІя.

ЛЕКЦІЯ №1

 

Мета: мати поняття про технологію ліків, як наукову дисципліною;

 

знати: - способи введення лікарських форм у організм;

- класифікацію лікарських форм за агрегатним станом, шля-хами введення і ступенем дисперсності;

- основні поняття та терміни технології ліків;

- принципи дозування ліків.

 

- вміти: - розв’язувати проблемні та ситуаційні задачі відносно даної

теми.

 

ПЛАН:

 

1. Технологія ліків як наука.

2. Сучасний стан та перспективи аптечного виробництва (ПСРС).

3. Основні терміни і поняття технології ліків.

4. Класифікація лікарських форм.

5. Поняття «дози» в технології ліків.

6. Поняття про біофармацію.

 

Однією з основних фармацевтичних дисциплін, з яких складається комплекс наук, що називається фармацією, є технологія лікарських форм.

 

Слово “технологія” походить від грецьких techne – майстерність, уміння і logos – наука, вчення. Цей термін запропонований у 1772 р. для позначення науки про виробничі процеси. В дослівному перекладі “технологія ліків” означає “вчення про вміння готувати ліки”.

 

ТЕХНОЛОГІЯ – це сукупність методів обробки, приготування, зміни стану, властивостей, форми сировини або матеріалу, здійснюваних у процесі виробництва продукції.

 

Технологія лікарських форм – це наука про теоретичні основи і виробничі процеси переробки лікарських засобів у лікарські препарати (ліки) шляхом надання їм певної лікарської форми на підставі визначених фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей.

Основними поняттями технології ліків, є: фармакологічний засіб, лікарський засіб, лікарська речовина, лікарська форма і лікарський препарат (ліки).

Фармакологічний засіб - це речовина або суміш речовин з установленою фармакологічною активністю. Після одержання позитивних результатів клінічних випробувань і дозволу уповноваженого на те органу на медичне застосування вона одержує назву лікарського засобу.

Лікарський засіб - це фармакологічний засіб, дозволений уповноваженим на те органом відповідної країни для застосування з метою лікування, попередження і діагностики захворювання людини чи тварини.

Лікарські засоби представляють значну групу найрізноманітніших речовий, що відрізняються за своїм зовнішнім виглядом, походженням і складом. Вони можуть бути рослинного і тваринного походження, органічної і неорганічної природи, речовинами індивідуальними і складними, мати різний агрегатний стан і т. п.

Лікарські засоби, застосовувані в медичній практиці, різноманітні за силою фармакологічної активності та виділені в три групи: отруйні (Venena), сильнодіючі (Негоіса) і несильнодіючі.

Отруйні лікарські речовини — це лікарські речовини, що входять до списку А, установленого ДФ. Це група лікарських засобів, фізіологічна дія яких на організм виявляється вже при дуже малих разових дозах.

Сильнодіючі лікарські засоби — це засоби, що входять до списку Б, установленого ДФ. Це лікарські засоби, призначення, застосування, дозування і зберігання яких повинно виконуватися з обережністю у зв'язку з можливим ускладненням при їх застосуванні.

Відмінність між отруйними і сильнодіючими засобами в значній мірі
тільки кількісна: отруйні речовини застосовуються звичайно в дозах порядку
тисячних і десятитисячних долей грама, а сильнодіючі — в сотих і десятих
долях грама.

Зберігання, облік і відпускання отруйних, наркотичних і сильнодіючих
лікарських засобів в аптеках проводиться з дотриманням правил, визначених
МОЗ України (наказу №360 від 19.07.05 р.).

 

Наркотичні, отруйні й особливо отруйні лікарські засоби: миш'яковистий
ангідрид, натрію арсенат кристалічний, стрихніну нітрат, ртуті дихлорид
(сулема), ртуті ціанід і оксиціанід — повинні зберігатися тільки в сейфах, при
цьому особливо отруйні засоби — у внутрішньому відділенні сейфа, що
запирається на замок.

На внутрішньому боці дверцят сейфа і шафи, в яких зберігаються
лікарські засоби списку А, повинен бути напис «А» (Venena) з указівкою
списку речовин, що зберігаються, їх разових і добових доз. У шафі «А»
повинні бути ручні терези, важки, гирі, ступки, скляні банки (циліндри) і
лійки, які потрібні для приготування лікарських препаратів. Миють і
обробляють указані предмети окремо від іншого посуду.

Сильнодіючі лікарські засоби, що відносяться до списку Б, повинні зберігатися в окремих шафах. На внутрішньому боці дверцят повинен бути напис «Б» (Негоіса) і перелік сильнодіючих речовин з указівкою вищих разових і добових доз.

 

Написи на штангласах, в яких зберігаються отруйні лікарські речовини,
повинні бути білого кольору на чорному фоні, а на штангласах, що містять
сильнодіючі лікарські засоби, — червоного кольору на білому фоні, в обох
випадках на штангласах повинні бути вказані вищі разові й добові дози. На
штангласах зі звичайними лікарськими засобами написи роблять чорного
кольору на білому фоні.

У робочий час ключ від шафи «А», яка знаходиться в асистентській
кімнаті, повинен бути у провізора-технолога. Сейфи і шафи «А» після закінчення робочого дня опечатуються або пломбуються, а ключі від них, печатка або пломбір повинні знаходитися у завідуючого аптекою або в осіб на те уповноважених наказом по аптеці.

Шафи «Б» після закінчення робочого дня повинні запиратися. Матеріальні кімнати, в яких зберігаються наркотичні й особливо отруйні лікарські засоби, повинні мати світлову й звукову сигналізації.

Приймаючи рецепт на лікарський препарат, що містить отруйний
засіб, фармацевт повинен виявити особливу пильність і точність: треба
уточнити вік хворого, перевірити правильність дозування, сумісність
прописаних інгредієнтів і підкреслити червоним олівцем назву отруйного
засобу. При приготуванні лікарських препаратів отруйний засіб відважує
провізор-технолог у присутності фармацевта. Одержаний фармацевтом
отруйний лікарський засіб негайно використовується для приготування
лікарського препарату.

 

З метою систематизації лікарські засоби, виходячи з їх складу, можна розділити на дві групи:

· Лікарські речовини.

· Лікарська рослинна і тваринна сировина (і засоби мікробного походження).

 

Лікарська речовина - це лікарський засіб, який являє собою індивідуальну хімічну сполуку чи біологічну речовину. Вона може бути використана для приготування лікарських форм без попередньої обробки.

 

Лікарські речовини за фізичними властивостями підрозділяються на:

тверді, рідкі, м’які, газоподібні і можуть бути використані для приготування лікар-ських форм без попереднього оброблення.

 

Лікарська сировина являє собою природні речовини в нео-бробленому вигляді або піддані простому, вихідному обробленню, які вима-гають при використанні тієї чи іншої переробки або очищення.

Лікарська рослинна сировина– це рослинна сировина, дозволена уповноваженим на це органом у визначеному порядку для медичного використання. До цієї групи належать висушені трави, листя, квітки, коріння, кора та інші органи лікарських рослин.

 

Допоміжні речовини – це додаткові речовини, необхідні для приготування лікарського препарату.

 

Допоміжні речовини повинні бути дозволені для медичного вико-ристання відповідною нормативною документацією: Державною фармакопеєю, фармакопейними статтями (ФС), тимчасовими фармакопейними статтями (ТФС) або спеціальними ГОСТами. У Державному реєстрі є розділ “Допоміжні засоби”.

 

Вимоги до допоміжних речовин:

· Не впливати на біологічну доступность лікарської речовини; а забезпечити виявлення належної фармакологічної дії лікарського засобу з урахуванням його фармакокінетики;

· Не вступати в хімічну або фізико-хімічну взаємодії з лікарськими речовинами, пакувальними і закупорювальними засобами, а також з матеріалом технологічного обладнання як у процесі приготування лікарських препаратів, так і при їх зберіганні;

· не впливати на органолептичні властивості лікарських препаратів: смак, запах, колір і т. д.;

· надавати лікарській формі необхідних технологічних (формоутворюючих) властивостей: структурно-механічних, а отже, і фізико-хімічних;

· бути нешкідливими, біосумісними з тканинами організму, не повинні виявляти алергуючої або інших видів токсичної дії;

· повинні відповідати вимогам гранично-допустимої контамінації (обсі-меніння), по можливості піддаватися стерилізації, оскільки допоміжні речовини – основне джерело мікробного забруднення лікарських пре-паратів;

· повинні бути економічно доступними.

 

В аптеках із лікарських засобів та допоміжних речовин готують найрізноманітніші лікарські форми у вигляді порошків, мікстур, мазей, пілюль, кульок і т. д

 

Лікарська форма – це наданий лікарському засобу або лікарській рослинній сировині зручний для застосування стан, при якому досягається необхідний лікувальний ефект.

 

Лікарський препарат – це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Лікарський препарат – це готовий продукт, який використовують з лікувальною або профілактичною метою.

 

Готують лікарські препарати з лікарських засобів, надаючи їм зручної лікарську форми, в якій досягається необхідний лікувальний ефект.

 

Класифікація лікарських форм

 

За агрегатним станом:
Тверді, рідкі, м'які,газоподібні.

 

До твердих лікарських форм віднесені порошки, збори, таблетки, свічки, шарики, пілюлі, пластирі, гранули, мікрогранули;

до рідких —мікстури, краплі для внутрішнього і зовнішнього вживання, полоскання,обмивання, примочки, ін'єкційні розчини;

до м'яких — лініменти, мазі, пасти,помади, креми, пластирі;

до газоподібних — пари, гази, рідини й аерозолі, що
розпиляються.

За способом застосування лікарських форм:

 

Ентеральні (від грецького enteron — кишечник) — введення через
шлунково-кишковий тракт (через рот, через зонд у шлунок, пряму кишку).

Парентеральний — введення, минувши шлунково-кишковий тракт
(раr еnteron — мимо кишечника), через шкіру і слизові оболонки, під шкіру
в м'язи, кров і т.д.

Ентеральні шляхи введення:

Введення через рот (рег os). Застосовується найчастіше, тому що він простий, зручний і не вимагає стерильності лікарських препаратів внаслідок бактерицидної дії шлункового соку; це звичайний шлях надходження в організм продуктів харчування.

Слід пам'ятати, що в ряді випадків застосовувати лікарські препарати
не можна: при непрохідності стравоходу, відмові хворих (психічно), сильно
подразних властивостях лікарських засобів, стійкому блюванні і т.д.

Введення в пряму кишку (рег rectum). Ректальний спосіб введення лікарських препаратів застосовується значно рідше, ніж пероральний. Через пряму кишку найчастіше вводять супозиторії і розчини об'ємом до 50 мл (лікарські клізми); останні вводяться після очищувальної клізми. Всмоктування зі слизової оболонки прямої кишки вище від усмоктування лікарських препаратів, прийнятих через рот.

Сублінгвальне введення (sub lingva — під язик). Деякі засоби можна вводити, користуючись всмоктувальною здатністю під'язичної ділянки. Всмок-тування проходить дуже швидко, лікарський засіб не руйнується травними ферментами і надходить у кров'яне русло, минувши печінку.

Способи парентерального введення:

Ін'єкційний — вимагає дотримання умов асептики, проводиться
медичним персоналом за допомогою шприца і голки чи системи.

Розрізняють внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньомязеві, внутрішньо-венні, внутрішньоартеріальні, внутрішньочерепні, спинномозкові ін’єкції. Найчастіше застосовують підшкірні і внутрім'язові введення, які забезпечують швидке й повне надходження в кров'яне русло застосовуваних
лікарських засобів. При в-в введенні ефект настає через декілька секунд, а дозу беруть у 3-4 рази меншу ніж про п-о застосуванні. В-в введення дозволяє вводити від 1 до 500 мл, а то і більше.

Інгаляційний — введення ліків за допомогою вдихання (від лат. іnha-lare — дихати). Найчастіше для цього застосовують різні леткі засоби, наприклад, нашатирний спирт, ефір, амілнітрит і гази (кисень, закис азоту, циклопропан), в окремих випадках — рідини, що дуже розпиляються, і навіть олійні розчини ментолу.

Введення через слизові оболонки. Різні слизові оболонки по-різному всмоктують лікарські засоби. Через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів — гортані, носа, трахеї — всмоктування відбувається дуже швидко. Самою чутливою оболонкою є кон'юнктива ока, тому при введенні очних крапель, що містять отруйні речовини, слід мати на увазі резорбтивну їх дію і навіть отруєння.

Введення через шкіру. Застосовуються лікарські засоби на шкіру переважно для місцевої дії: подразний, антимікробний, місцево анестезуючий і т.п.

За способом виробництва лікарські форми можна розділити на форми аптечного і заводського виробництва.

 

За ознакою дозування лікарських форм:

До дозованих лікарських форм належать: збори (розділені), порошки (розділені), таблетки, драже, мікродраже, гранули, пластирі,гірчичники, супозиторії, пілюлі, лікарські форми в ампулах, мікрокапсули, лікарські форми в капсулах, очні плівки.

До недозованих лікарських форм належать: збори (нерозділені), порошки
(нерозділені), медичні олівці, розчини (всі види), краплі, суспензії, емульсії,
настої, відвари, слизи, лініменти, мазі, пластирі, аерозолі.

 

Слово «доза» походить від грецькогоdosis — порція, прийом. Під дозою звичайно розуміють кількість лікарськогопрепарату, яка вводиться в організм.

 

Вищу дозу, допустиму на один прийом, називають разовою або
одноразовою — dosis pro dosi, а на прийом протягом доби — вищою добовою – dosis pro die.

Від величини дози залежить концентрація лікарської речовини в організмі, а значить, і інтенсивність фармакологічної реакції. Найменшу дозу, здатну викликати фармакологічну реакцію, називають мінімально діючою (порого-вою) дозою.

Вищі дози, при застосуванні яких спостерігаються патологічні явища,
називають токсичними дозами — dosis toxica.

Мінімальну дозу лікарського засобу, що викликає смерть, називають
смертельною (летальною) — dosis letalis.

Слід мати на увазі, що в лікувальній практиці можуть бути використані
лише ті дози лікарського засобу, які знаходяться в діапазоні між мінімально
діючою і токсичною дозами. Цей діапазон називають широтою терапев-тичної дії.

Терапевтична (лікувальна) доза – доза ЛЗ, що перевищує мінімально діючу і не викликає патологічних відхилень в організмі (звичайно міститься в одиниці дозованої лікарської форми: таблетки, ампула тощо.

Вищі (разові йдобові) дози отруйних ї сильнодіючих лікарських речовин, указані в ДФ X,розраховані на людей, які досягли 25-річного віку.

Вплив віку Реакція дитячого організму на лікарські речовини
відрізняється від реакції дорослих. Внаслідок цього вищі дози для дітей
повинні бути меншими, ніж для дорослих, і диференційованими в залежності
від віку дитини. Раніше вітчизняні фармакопеї обмежувалися вміщенням
тільки шкали, за якою вищі дози зменшувалися в такій послідовності:

- для молодих людей віком до 18 років — 3/4 дози для дорослих

- для підлітків 14 років — 1/2 дози для дорослих

- для дітей 7 років — 1/3 дози для дорослих

- для дітей 6 років — 1/4 дози для дорослих

- для дітей 4 років — 1/6 дози для дорослих

- для дітей 2 років — 1/8 дози для дорослих

- для дітей 1 року — 1/12 дози для дорослих

- для дітей до 1 року — 2/24-1/12 дози для дорослих

При дозуванні лікарських речовин дітям виникають певні труднощі
через різну масу тіла, а також вікову варіабельність і чутливість. З урахуванням
цього складають таблицю доз для дітей за віком, або на 1 кг маси тіла.

 

Біофармація - це сучасна галузь фармацевтичної науки, предметом дослідження якої є обширна область взаємовідносин між фізико-хімічних властивостях лікарських речовин у конкретних лікарських формах, самих лікарських форм і терапевтичною дією, яку вони мають.

Або біофармація - це наука, що вивчає дію лікарських речовин на організм в залежності від фізико-хімічних властивостей лікарської форми.

Основне завдання біофармації в сучасній технології лікарських форм - максимальне підвищення ефективності лікарських речовин і зниження до мінімуму можливої небажаної дії на організм.

 

Усі фармацевтичні фактори, які мають вплив на біологічну дію лікарських препаратів, можна розділити на 5 основних груп:

1. Фізичний стан лікарської речовини (розмір частинок, форма кристалів, поліморфізм.).

2. Хімічна природа лікарської речовини (сіль, кислота, основа, кількість гетероциклів, ефірні зв'язки, комплексні сполуки і т. д.)

3. Допоміжні речовини, їх природа, фізичний стан і кількість.

4. Вид лікарської форми і шляхи її введення в організм.

5. Технологічні операції, що мають місце при одержанні лікарського препарату.

 

Найбільш суттєвими факторами є ступінь подрібнення і поліморфізм лікарських речовин.

Подрібнення лікарських речовин - це найпростіша і в той же час одна з найважливіших технологічних операцій, виконуваних фармацевтом при виго-товленні лікарських препаратів. Від розміру частинок у великій мірі залежать швидкість і повнота всмоктування лікарської речовини при будь-яких способах призначення.

Поліморфізм - здатність однієї й тієї ж речовини утворювати різні за формою кристали. Поліморфні модифікації утворюють багато хімічних, у тому числі й лікарських речовин.

Утворення різних поліморфних модифікацій лікарських речовин можливі як при їх одержанні, так і при приготуванні лікарських форм, а також у процесі зберігання. Поліморфні перетворення залежать від умов і терміну зберігання, а також від виду допоміжних речовин, що використовувалися в процесі виготовлення даної лф.

Поліморфні модифікації однієї й тієї ж лікарської речовини мають різну розчинність, температуру плавлення, стійкість до окислювання та інших деструктивних процесів, а отже, неоднакові поверхневі властивості, від яких залежить як швидкість абсорбції лікарських речовин, так і їх стабільність у лікарських формах.

Хімічна природа лікарської речовини. Одна і та ж лікарська речовина може бути використана як лікарській засіб у різних хімічних станах (сіль, кислота, основа, комплексна сполука і т. д.).

Вид лікарської форми.

 

Для об'єктивної оцінки ступеня впливу кожного фармацевтичного фактору на активність лікарського препарату біофармація використовує ряд сучасних наукових методів, серед яких найбільш широко практикується безпосереднє визначення лікарської речовини (або її метаболітів) у біологічній рідині. Це особливо важливо у зв'язку з неможливістю на сучасному етапі прямими методами визначати терапевтичну ефективність і еквівалентність лікарських форм. Особливої уваги заслуговує тест фізіологічної (біологічної) доступності препаратів - ретельно розроблений метод порівняльного дослідження участі фармацевтичних факторів у процесах всмоктування і елімізації лікарських речовин. Цими процесами займається наука фармакокінетика, яка вивчає рух лікарських препаратів в організмі.

Мірою біологічної доступності служить відношення (в%) кількості лікарській речовини, що всмокталася, призначеної в досліджуваній лікарській формі, до кількості тієї ж лікарської речовини, призначеної в тій же дозі, але у вигляді стандартної лікарської форми (це розчин або в/в ін'єкція).

З даного визначення фізіологічна доступність може бути представлена формулою:

ФД = А х 100%

В

Де ФД - фізіологічна доступність.

А - кількість лікарської речовини, що всмокталася після призначення досліджуваної лікарської форми.

В - кількість лікарської речовини, що всмокталася після призначення стандартної лікарської форми.

Звичайно фізіологічну доступність визначають 3 способами:

1. по екскреції лікарської речовини з сечею;

2. по визначенню концентрації лікарської речовини в крові після однократного призначення;

3. після багатократного призначення.

Показник біологічної доступності є результатом взаємодії фарма-цевтичних, фізіологічних і біохімічних факторів. Тільки це і робить біологічну доступність ліків необхідною характеристикою і медицини і фармації.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Фармація, як комплекс наук.

2. Місце технології ліків у системі підготовки фармацевтів.

3. Терміни у технології ліків, нормативні акти, що їх регламентують.

4. Яке визначення понять: фармакологічний засіб, лікарський засіб, субстанція, лікарська форма, лікарський препарат?

5. Яке визначення понять: отруйний ЛЗ, сильнодіючий ЛЗ?

6. Що таке допоміжна речовина?

7. Вимоги до лікарських форм.

8. Класифікація лікарських форм.

9. Що таке доза? Які види доз існують?

10. Що таке ВРД, ВДД?

ТЕСТИ:

1. Назвіть як називається галузь охорони здоров'я, яка займається всебічним вивченням ЛЗ:

а) Лікознавство (наука про ліки) *;

б) Токсикологія;

в) Фармацевтична хімія;

г) ОЕФ;

д) Фармакогнозія.

2. Назвіть як називається наука про теоретичні основи і виробничі процеси переробки ЛЗ у лікарські препарати (ліки) шляхом надання їм певної лікарської форми на фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей:

а) Технологія ліків*;

б) ОЕФ;

в) Неорганічна хімія;

г) Біологія;

д) Аналітична хімія.

3. Речовина, або суміш речовин з визначеною фармакологічною активністю:

а) Фармакологічний засіб*;

б) Лікарська форма;

в) Лікарський препарат;

г) Допоміжна речовина;

д) Лікарський засіб.

4. Речовина, або суміші природного, синтетичного або біохімічного походження, що застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики і лікування захворювань людей або зміни стану чи функції організму:

а) Лікарський засіб*;

б) Лікарський препарат;

в) Фармакологічний засіб;

г) Стабілізатори;

д) Допоміжна речовина.

5. Лікарські засоби в залежності від фармакологічної активності виділені в:

а) 3 групи: отруйні, сильнодіючі, несильно діючі*;

б) 2 групи: отруйні, допоміжні;

в) Аптечне виробництво, заводське виробництво;

г) Готові ЛЗ: лікарські препарати, ліки, медикаменти;

д) Дозовані, не дозовані.

6. Вкажіть синонім терміну «отруйні лікарські засоби»:

а) Venena*;

б) Heroica;

в) Список Б;

г) Наркотики;

д) Список А.

7. Вкажіть термін, що в перекладі з грецької мови означає «вчення про вміння готувати ліки»:

а) Технологія ліків*;

б) Фармакогнозія;

в) Фармакотерапія;

г) Лікознавство;

д) Фармацевтична справа.

8. Наданий лікарському засобу або ЛРС стану, при якому досягається необхідний ліку-вальний ефект має назву:

а) Лікарська форма*;

б) Ліки;

в) Медикаменти;

г) Препарат;

д) Лікарський засіб.

9. Вкажіть синонім терміну «сильнодіючі лікарські засоби»:

а) Heroica*;

б) Venena;

в) Список А;

г) Список Б;

д) Отруйні.

10. Додаткові речовини, що необхідні для виготовлення готових лікарських засобів – це:

а) Допоміжні речовин*;

б) Діючі речовини;

в) Ліки;

г) Лікарська форма;

д) Лікарський препарат.

 

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Аптечна технологія ліків. Тихонов О.І.,Ярник Т.Г.,

НОВА НИГА, 2004р. – ст. 12 - 28, 81 – 88, 44 - 51.

2. Лекційний матеріал.

3. Методична рекомендація № 1Т.