Сучасний стан та перспективи розвитку соціального страхування в Україні

В умовах ринкових перетворень фінансові відносини використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Важливу роль у фінансовій системі відіграє соціальне страхування, що тісно пов’язане з виконанням специфічних функцій та формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких покрити витрати громадян, що виникли з непередбачених причин. Будь-яка модель фінансової системи може успішно діяти тільки за умови розвиненого соціального страхування.

Особливо актуальною на сьогодні є проблема формування та подальшого розвитку соціального страхування, тому що в державі відбуваються кардинальні зміни в економічній системі. В той же час інтеграція України до ЄС, вимагає забезпечення соціального захисту всіх верств населення на європейському рівні та перехід до європейських цінностей життя. Отже, процеси ринкової трансформації національної економіки зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження теоретичних засад та практики соціального страхування з метою розробки шляхів його сталого розвитку з урахуванням світового досвіду.

Вагомий внесок у розвиток соціального страхування в Україні зробили вітчизняні фахівці – як науковці, так і практики. Питання сутності, проблематики та сучасного розвитку соціального страхування проаналізовано в працях таких вчених як Белінська О.В., Бастричев В.С., Бровенко М.О., Шахов В.І, Максимчук Є.О., Сидорчук А., Скотаренко А.О., Григораш Т., Юрій С.І.

Метою роботи є аналіз основних аспектів соціального страхування в Україні, визначення проблемних питань його розвитку та надання пропозицій щодо вдосконалення. На думку С.І. Юрія, соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. В той же час, особисте страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують життю, здоров’ю та працездатності людини, а також однією із галузей страхування, що законодавче закріплені в Україні.

Основною метою соціального страхування в Україні є створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у зв’язку з безробіттям, тимчасовою непрацездатністю, нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, старістю за рахунок внесків роботодавців та застрахованих осіб.

Від ефективності роботи системи соціального страхування залежить соціальна захищеність мільйонів громадян, гарантована Конституцією України.

На сьогодні система загальнообов’язкового соціального страхування є складною, щодо адміністрування соціальних зборів, обтяжливою для підприємств та неефективною з огляду на адміністративні витрати для забезпечення функціонування чотирьох діючих фондів. Існує чимало суттєвих недоліків у діяльності фондів, обумовлених такими особливостями.

По-перше, у системі соціального страхування накопичилися проблеми: чотири страхові фонди здійснюють схожі функції – реєстрацію платників страхових внесків, збір цих внесків, контроль за їх надходженням. Таке дублювання обтяжує й роботодавців, які мають звітувати перед чотирма фондами, подавати чотири платіжних доручення до банку, обслуговувати чотирьох контролерів. Навряд чи є потреба в кожному з фондів створювати власну систему персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб, якщо можна вдосконалити систему Пенсійного фонду для застосування її в інших видах страхування. Завдяки цьому впровадження єдиної системи збору обліку та контролю за сплатою страхових внесків потребуватиме найменшого фінансового та матеріально-технічного забезпечення. По-друге, діяльність страхових фондів не є прозорою для суспільства. Це при тому, що першою передумовою ефективності соціального страхування є абсолютна прозорість діяльності фондів.

По-третє, популістські й незбалансовані кроки попередньої влади поставили на межу виживання систему пенсійного страхування [3].

Необхідно зазначити, що система соціального страхування в Україні не є досконалою. Про це свідчить відсутність законодавчої бази щодо обов’язкового медичного страхування, а відповідно, і його запровадження, також існують проблеми у сфері пенсійного забезпечення осіб, які виходять на пенсію (пенсійні виплати не відповідають заробітній платі та трудовому стажу застрахованих осіб) або отримують її з незалежних від них причин.

Вцілому, система соціального страхування виступає як складова системи соціального захисту населення і, в той же час, як суттєва частка цілісної економічної системи держави, де відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту. Вирішуючи питання підвищення розмірів страхових виплат, система соціального страхування впливає на економіку.

Одним із найбільш актуальних питань для будь-якої сучасної економічної системи є оптимізація ставок обов’язкових платежів. Економічна теорія вивчає це питання досить глибоко, проте застосування наукових рекомендації часто ускладнене неможливістю точного передбачення тих змін, що відбуватимуться в балансі економічних чинників.

Особливо важко піддається прогнозуванню тіньова частина ринку. Ця проблема негативно позначається і на подальшому розвиткові системи соціального страхування в Україні. Найбільше навантаження на фонд оплати праці змушує керівників підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності виплачувати значну частину заробітної плати в «конвертах». Тому зниження соціального навантаження – це один із перших напрямів зменшення тонізації економіки.

Для подальшого розвитку системи загальнообов’язкового державного соціального страхування необхідно запровадити цілісну систему звітності, фінансового обліку, державного контролю в сфері соціального страхування. Система має забезпечити, окрім інших функцій, збирання страхових внесків у формі консолідованого платежу, що отримав назву «єдиний соціальний внесок». З 1 січня 2011 року запроваджується сплата єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та його розподіл Державним казначейством України на централізовані рахунки фондів соціального страхування. Органом, який здійснюватиме функції, пов’язані з формуванням страхових коштів, визначено Пенсійний фонд України [6].

Єдиний соціальний внесок визначено як консолідований страховий внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування у разі безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що сплачується в обов’язковому порядку з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб і членів їх сімей у випадках, передбачених законодавством, на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.

Запроваджуючи в Україні концепцію консолідації в одному контролюючому органі виконання подібних для усіх фондів функцій, слід зберегти побудовану систему соціального страхування – страховий принцип фінансування видатків на соціальну сферу, відокремлення коштів державного бюджету та бюджету соціального страхування.

Запровадження єдиного соціального внеску в Україні не призведе до порушення фінансової стабільності фондів, оскільки законодавством не передбачено введення регресивної шкали, а пропозиції щодо розміру єдиного соціального внеску та пропозицій його розподілу за видами соціального страхування запропонувало Міністерство соціальної політики, беручи до уваги результати розрахунків фондів.

Загалом, реалізація законопроекту про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування дозволить:

- забезпечити додаткове надходження коштів завдяки розширення бази нарахування єдиного соціального внеску, виведення заробітної плати з тіньового сектора та розширення кола платників за рахунок дієвішого контролю;

- раціональніше використовувати кошти соціального страхування шляхом уникнення дублювання страховими фондами окремих функцій, пов’язаних із формуванням страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, який відповідає за збір, облік і контроль сплати страхових внесків, зокрема відмовитися від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування;

- гарантувати повну прозорість фінансових потоків для суб’єктів системи загальнообов’язкового соціального страхування;

- забезпечити ефективніший облік внесків за рахунок їх персоніфікації за всіма видами соціального страхування;

- запровадити загальнообов’язкове медичне страхування в системі єдиного соціального внеску без підвищення страхових тарифів та збільшення навантаження на фонд оплати праці [3].

Шляхом здійснення вказаних правових та інституційних змін можуть бути створені умови для ефективного аналізу та планування соціально-економічних показників розвитку суспільства на основі даних зведеного бюджету та відповідних аналітичних показників бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

У сучасних умовах Україна потребує створення та подальшого розвитку належного підґрунтя для недержавного пенсійного забезпечення. Зростання кількості недержавних пенсійних фондів, якості надання послуг, страхування ризиків протягом останніх років зумовлює удосконалення існуючого законодавства з метою створення належної правової основи для їх ефективного функціонування. Зволікання із запровадженням накопичувальної загальнообов’язкової системи пенсійного страхування, яка б мала спричинити позитивні зрушення у свідомості людей через відчуття ними переваги накопичувального пенсійного забезпечення, призводить до зниження потенціалу соціального захисту вцілому. Тому незначна місткість ринку недержавного пенсійного забезпечення на сьогодні не дає змогу показати його інвестиційний потенціал як довгострокового джерела фінансування потреб реального сектору економіки. Головною причиною також є постійна політична нестабільність в країні, не проводиться масово-роз’яснювальна робота, приведення законодавства країни до європейських норм.

Актуальним є також прийняття закону щодо обов’язкового медичного страхування в Україні, в якому обов’язково потрібно визначити джерела фінансування послуг у сфері охорони здоров’я, показники оцінки якості надання медичних послуг і врегулювання страхових відносин у системі охорони здоров’я.

Основними перевагами запровадження медичного страхування в Україні мають бути: наявність можливостей держави у розв’язанні проблем організації соціально-справедливої системи охорони здоров’я, незначна залежність від державних дотацій і можливостей Державного бюджету, фінансова самостійність, що забезпечуватиме доступність медичної допомоги для всіх, оптимізація використання ресурсів системи охорони здоров’я і попередження попиту, який стимулюватиметься виробниками, зацікавлюватиме медичних працівників в ефективній діяльності [1].

Ще однією нагальною проблемою в сфері соціального страхування є погіршення збалансованості ресурсів державного соціального страхування, що супроводжується зниженням забезпеченості внутрішніми фінансовими ресурсами та зростанням частки зовнішніх ресурсів окремих видів соціального страхування, передусім пенсійного. Одним із можливих шляхів забезпечення збалансованості фінансових ресурсів державного соціального страхування є перегляд напрямків їхнього використання, зміна яких може мати стратегічний (для пенсійного страхування) або тактичний (для інших видів). Збалансування фінансових ресурсів державного соціального страхування загалом можна досягнути шляхом зміни джерел фінансування поточних витрат на утримання апарату управління державних цільових фондів.

Наступним кроком, що дозволить збалансувати фінансові ресурси є запровадження єдиних вимог щодо формування фінансових резервів державних цільових фондів. До стратегічних напрямків слід віднести запровадження другого рівня пенсійної системи, що сприятиме зменшенню навантаження на бюджет ПФУ, адже незадовільна структура його фінансових ресурсів зумовила погіршення стану фінансових ресурсів соціального страхування загалом [4].

Таким чином, питання щодо підвищення рівня захисту населення України і зокрема розвитку соціальних видів страхування обумовлює необхідність: розробки державної політики ефективного розвитку соціального страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для: подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази; визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема необхідно прийняття закону про органи місцевого самоврядування; державної ефективної підтримки розвитку страхування додаткових пенсій; подальшу інтеграцію ринку страхування України в міжнародні структури, запровадження накопичувальної загальнообов’язкової системи державного пенсійного страхування, об’єднання соціальних фондів та запровадження сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що дасть змогу запровадити єдину базу даних для нарахування внесків, з введенням однакового звітного періоду та єдиної форми звітності.