Різновиди мажоритарних систем за типом голосування.

Мажоритарна система альтернативного (пільгового) голосування (мажоритарно-преференційна виборча система). Різновид мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості з преференціями по одномандатному виборчому округу. Дана система є досить складною для використання. Виборці голосують за одного кандидата у депутати, відзначаючи в той же час позитивні якості інших (преференції). Вона вимагає від виборця поставити одиницю навпроти прізвища кандидата, якому той віддає найбільшу перевагу, після чого виборець може (а в Австралії мусить) проставити біля прізвищ решти кандидатів цифри 2, 3, 4 і т. д., тим самим визначаючи ступінь прихильності до того чи іншого кандидата. Повторні вибори в такому разі не проводяться. Спочатку підраховуються перші преференції, і якщо хтось з кандидатів одержує на свою користь абсолютну більшість (50 % + 1), він вважається обраним. Якщо при першому підрахунку голосів жоден з кандидатів не набирає абсолютної більшості, першим з гри вибуває той, хто набрав найменшу кількість голосів, а потім проводиться повторний підрахунок, у ході якого відбувається поступова передача голосів кандидата, що вибув, іншим кандидатам. Дана процедура повторюється доти, доки в результаті такої передачі голосів один з кандидатів не набирає абсолютної більшості. Суть такої системи можна проілюструвати наступним прикладом: у певному виборчому окрузі боротьбу за депутатський мандат ведуть шість кандидатів. Проголосували 109269 виборців, отже, необхідна кількість голосів становить 54635. Згадані кандидати отримали у виборчих списках таку кількість “перших місць”: А – 29147, В – 20448, С – 18991, D – 18307, E – 13171, F – 9205. Отже, жоден із кандидатів не отримав необхідної для перемоги кількості голосів виборців. За цієї ситуації вилучається кандидат з найменшою підтримкою - F, а отримані ним голоси виборців (9205) розподіляються між іншими кандидатами з огляду на отримані ними “другі місця”. У результаті А отримав 886 голосів і має 30033, В + 2770 = 23218, С + 1348 = 20339, D + 3501 = 21808, E + 824 = 13995. У цьому “раунді” із підрахунку голосів вилучається кандидат E, а отримані ним голоси знову розподіляються між рештою претендентів. У результаті багаторазового повторення цієї операції мандат остаточно дістається кандидату С, незважаючи на те, що за підрахунку “перших місць” він був лише на третій позиції. Система альтернативного голосування надає другій преференції силу голосу тільки в тому разі, коли перша є безперспективною і жоден з кандидатів одразу не одержує підтримки абсолютної більшості виборців. Дана система дозволяє виборцеві підтримати інші бажані кандидатури, не зашкоджуючи при цьому шансам свого пріоритетного кандидата. Ця виборча система, припускаючи кількаваріантний вибір, дає можливість уникнути додаткового голосування. У політичному розумінні альтернативна система є досить суперечливою. Перш за все тому, що друга чи навіть третя преференція ототожнюється з першою, пріоритетною. Крім того, в умовах суперечностей між лівими і правими силами виборці як тієї, так і іншої орієнтації зупиняють свій другий за пріоритетом вибір на кандидаті-центристі. Нарешті, ця система, за певних політичних обставин може легко перекручувати реальні політичні розклади. Система альтернативного голосування не допускає одержання більшості парламентських місць партією, яка не спроможна забезпечити собі другі преференції прихильників інших партій. Тому деколи кажуть, що ця система найбільше підходить для сильно розділених суспільств, бо вона може змусити кандидатів шукати підтримки не лише серед своїх прямих прихильників, але й серед тих, хто може вказати на них на виборах як альтернативних кандидатів. Щоб залучитися такою “альтернативною” підтримкою, кандидати повинні пропонувати широкі центристські передвиборчі програми, а не зосереджуватися на обмеженому колі сепаратистських чи екстремістських питань. Крім того, завдяки вимозі про отримання кандидатами підтримки більшості, ця система розширює суспільну підтримку кандидатів-переможців, тим самим посилюючи усвідомлення її легітимності. Разом з тим, альтернативне голосування має низку недоліків. По-перше, для ефективного застосування цієї системи необхідно, щоб виборці були принаймні писемними й вміли рахувати, а через те, що голосування проходить в одномандатних округах, його результати можуть бути диспропорційними порівняно з системами пропорційного представництва. По-друге, навряд чи система альтернативного голосування сприятиме взаємному зближенню різних груп у дуже розрізнених суспільствах, де різні етнічні групи компактно проживають на окремих територіях, і, вона також не виправдовує себе при застосуванні у великих багатомандатних округах. (Єдиним винятком є Науру, де дещо модифікована система альтернативного голосування використовується переважно у двомандатних округах. Кандидатури другої, третьої черги і т. д. отримують певну частку голосу. Кандидат, вказаний у бюлетені першим, отримує один повний голос, другий отримує півголоса, третій – третину голосу і т. д. Якщо ніхто з кандидатів не отримав абсолютної більшості голосів першої черги, то голоси інших черг сумуються, і переможцем вважається той, у кого в результаті буде найбільша кількість голосів). З іншого боку, досвід використання системи альтернативного голосування у Папуа-Новій Гвінеї та Австралії свідчить, що ця система сприяє врівноваженій центристській політиці, дає можливість об’єднувати різні інтереси, і в сприятливому суспільному контексті може стати потужним стимулом для політики злагоди і співробітництва. Сьогодні дану виборчу систему використовують лише в Австралії та Науру, а також на президентських виборах в Ірландії й охоплює вона лише 18 млн. чол. Ця система використовувалась також для проведення загальних виборів у Папуа-Новій Гвінеї протягом 1964-1975 рр., а в 1996 р. її було рекомендовано як нову виборчу систему для Фіджі. Отже, ця система є прикладом регіонального поширення виборчих систем: дотепер ця система існувала лише в межах Океанії і швидше за все ця тенденція спостерігатиметься і в майбутньому.

Мажоритарна система з правом передачі голосу іншому кандидату. Різновид мажоритарної виборчої системи. Вона застосовується лише у Ірландії в 1921 р. та на Мальті з 1947 р., де проживає 4 млн. чол. Один раз її також застосовували в Естонії у 1990 р. Цю систему також використовують в Австралії для виборів до Палати зборів Тасманії, Законодавчих зборів столичної території і федерального Сенату Австралії, а також для місцевих виборів у Північній Ірландії. Основні принципи системи винайшли у ХІХ ст. Томас Гер з Великобританії та Карл Андре з Данії незалежно один від одного. У цій системі використовуються багатомандатні виборчі округи і виборці визначають у виборчих бюлетенях порядок, у якому вони віддають перевагу запропонованим кандидатам, так як це робиться за системи альтернативного голосування. У більшості випадків така класифікація кандидатів є факультативною, і виборці не зобов’язані розставляти всіх кандидатів в порядку віддання переваги; виборець може поставити позначку тільки поряд з прізвищем одного кандидата. Після підрахунку всіх голосів першого порядку, визначається квота голосів, необхідних для обрання одного кандидата (виборчий метр). Квота визначається за простою формулою:

.

На першому етапі підрахунку необхідно встановити загальну кількість голосів першого порядку, відданих за кожного кандидата. Кандидат, який отримав голосів першого порядку не менше, ніж передбачено квотою, одразу ж вважається обраним. Якщо ніхто не набрав квоти, то кандидат з найменшою кількістю голосів першого порядку вибуває, а його голоси другого порядку розподіляються між іншими кандидатами. Разом з тим, надлишок голосів обраних кандидатів (тобто голоси надміру квоти) перерозподіляються між кандидатами другого порядку, вказаного в бюлетенях. Для справедливості всі бюлетені кандидата перерозподіляються, але голоси діляться у процентному співвідношенні, так щоб у сумі перерозподілені голоси дорівнювали надлишку, що утворився у кандидата (крім Республіки Ірландії, де використовується так званий “зважений вибір”). З точки зору механізму відбору представників, ця система є, мабуть, найскладнішою з усіх виборчих систем. Вона дає можливість обирати як між партіями, так і між окремими кандидатами від партій. Остаточні результати також є досить пропорційними, а оскільки при цій системі виборчі округи є переважно невеликими, то зберігається важливий географічний зв’язок між виборцями і їх представниками. Крім того, виборці можуть впливати на склад післявиборчих коаліцій, як, наприклад, в Ірландії, і через взаємний обмін голосами другої, третьої черги і т. д. Ця система стимулює міжпартійний діалог. Система голосування з правом передачі голосу іншому кандидату також дає більше шансів популярним незалежним кандидатам, ніж система партійних списків, бо виборці обирають радше кандидатів, а не партії (хоча до цієї системи можна додати і компонент голосування за партійними списками; саме так обирається Сенат в Австралії). Разом з тим, цю систему часто критикують за те, що голосування в порядку віддання переваги зовсім незнайоме багатьом країнам і вимагає певного рівня грамотності та вміння рахувати. Схема підрахунку голосів у цій системі є досить складною, і це також вважається її недоліком. Цій системі притаманні недоліки, характерні загалом для пропорційних парламентських виборів, зокрема, те, що за певних обставин посилюється влада малих партій, що представляють меншість. Більш того, інколи ця система, на відміну від пропорційних виборів за партійними списками, може спричиняти внутрішню фрагментацію політичних партій, бо під час виборів члени однієї партії фактично змагаються за голоси як між собою, так і з опозицією. Частина парламентарів стверджує, що діюча система змушує їх витрачати надто багато часу на розгляд скарг окремих громадян та груп громадян з їхніх округів, бо тільки так можна розраховувати на переобрання. Але це відволікає їх від вирішення власне політичних і парламентських питань, і тому не йде на користь загальнодержавним інтересам. Також існує думка, що виборча система, яка послаблює зв’язок між депутатми та виборцями і таким чином знімає стимул працювати на потреби округу, може привести в політику більш яскравих особистостей. Слід однак зазначити, що багато критичних зауважень не виправдовують себе на практиці. Вибори з правом передачі голосу іншому кандидату в Ірландії, на Мальті та Тасманії допомагають сформувати стабільний, легітимний уряд з представників однієї чи двох основних партій. У Ірландії не виникало проблем зі стабільністю та ефективністю уряду. Багато років при владі тут перебував уряд, сформований однією найбільшою партією “Фіанна Фейл”, і лише інколи уряд формувався коаліцією, створеною іншими двома великими партіями. У останні роки через послаблення позицій “Фіанна Фейл” та появу низки малих партій коаліційний уряд став нормою. З 1989 р. кожна з найбільших п’яти партій, тобто тих, які набрали більше 2 % голосів на виборах, побувала при владі принаймні два роки. Сформований уряд, як правило, працює достатньо довго – в середньому три роки. У 1959 і 1968 рр. в Ірландії за ініціативою правлячої партії “Фіанна Фейл” було проведено два референдуми з метою заміни даної виборчої системи на британську мажоритарну систему відносної більшості. Однак у обох випадках ця ініціатива не була підтримана населенням.

Мажоритарна система з голосуванням обмеженою кількістю голосів. Мажоритарна система голосування у багатомандатних округах, де виборець має більше одного голосу, але менше загальної кількості кандидатів, яких треба обрати. Голоси підраховуються так само, як і при голосуванні за принципом відносної більшості, тобто перемагає кандидат, який отримує найбільшу кількість голосів.

Мажоритарна система ”подвійного одночасного голосу.” Різновид мажоритарної виборчої системи, яка застосовується на президентських виборах в Уругваї та Гондурасі. Дана система використовується в ситуаціях, коли від політичної партії виставляється одразу декілька кандидатів. Переможцем стає той з кандидатів від партії, який отримує найбільшу кількість голосів.

Мажоритарна система представницького голосування. Представницьке голосування – це те саме голосування за принципом відносної більшості тільки у багатомандатних округах. Кожному виборцеві дається стільки голосів, скільки мандатів виділено на відповідний округ і голосувати, як правило, можна за незалежних депутатів, незважаючи на їх партійну приналежність. У більшості систем представницького голосування виборець може використати стільки голосів, скільки бажає. Використовується у 13 країнах та підпорядкованих територіях, тобто у 6 % країн, що застосовують прямі вибори парламенту, населення яких складає 143 млн. чол. або 3 % всього населення земної кулі. Застосовується у Палестині, Лаосі, Таїланді, Кувейті, Філліпінах на Мальдівських і Віргінських островах, о-ві. Маврикій. Одна третя держав, у яких використовується система представницького голосування, знаходяться в Азії. Ця система також використовувалася в Йорданії у 1989 р. і в Монголії у 1992 р., але в цих країнах її було змінено з огляду на певні проблеми пов’язані з наслідками її запровадження. До 1945 р. декілька місць у Палаті общин парламенту Великобританії, зокрема так звані “університетські” місця, заповнювалися за системою представницького голосування. Систему представницького голосування часто хвалять за те, що вона дає виборцеві змогу голосувати за окремих кандидатів, забезпечує можливість поділити країну на округи, які мають розумні географічні межі, і одночасно підвищує роль політичних партій та сприяє зміцненню тих партій, які демонструють узгодженість дій і організаційну єдність. Але якщо виборці віддають всі свої голоси за кандидатів однієї партії (кумулятивне голосування), як це часто буває, тоді ця система ще більше загострює мінуси системи голосування за принципом відносної більшості, особливо її диспропорційність. Наприклад, у Маврикії в 1982 і 1995 рр. колишня опозиція виграла всі місця в парламенті, хоч отримала на виборах лише 64 % і 65 % голосів виборців відповідно. Це створює величезні труднощі для ефективного функціонування парламентської системи, що позначається на засадах формування уряду і діяльності опозиції. Через аналогічні причини Філіппіни відходять від цієї системи голосування до голосування за партійними списками.