ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИЗвуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв’язками, ротову та носову порожнину, губи, язик, зуби та піднебіння. АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв’язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення. Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок. Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості. Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю). ГОЛОСНІ ЗВУКИ
Голосних звуків шість: [і], [и], [е], [у], [о], [а] Голосні звуки можуть бути: 1. переднього і заднього ряду 2. низького, середнього і високого підняття 3. огублені і неогублені 4. ненаголошені і наголошені
1. За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду: голосні переднього ряду [е], [и], [і] голосні заднього ряду [а], [о], [у]
2. В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття: голосні низького підняття [а] голосні середнього підняття [е], [о] голосні високого підняття [і], [и], [у]
3. За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані): огублені голосні [о], [у] неогублені голосні [і], [и], [е], [а]
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ В українській мові 32 приголосних звука:[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Класифікація приголосних звуків 1. За участю голосу й шуму приголосні звуки поділяють на: Сонорні — (лат. sonorus — «звучний») — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й] Для запам'ятовування сонорних: Ми винили рій. Ми – не Валерій
Шумні — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на: дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом глухі — ці звуки складаються тільки з шуму [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'] [г], [ж], [дж], [ґ], [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [х], [ш], [ч] [ф], [к], Речення для запам'ятовування глухих приголосних: Це теща Феха кашу спече. Усе це кафе «Птах і чаша». Крім того, шумні звуки (дзвінкі і глухі) утворюють акустичні пари (крім [ф]). Сонорні звуки таких пар не мають [б] -- [п] [д] -- [т] [д'] -- [т'] [ж] -- [ш] [з] -- [с] [з'] -- [с'] [дж]--[ч] [дз] -- [ц] [дз'] -- [ц'] [ґ] -- [к] [г] --[х] Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має. Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
2. За місцем творення приголосні поділяються на: Губні: [б], [п], [в], [м], [ф] язикові — приголосні, які в залежності від того, яка частина язика торкається до піднебіння, поділяються на: передньоязикові: [д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [c], [c'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р'] середньоязикові: [й] задньоязикові: [ґ], [к], [х] глотковий (фарингальний) Глотковий [г]
3. За способом творення приголосні звуки поділяються на: зімкнені (проривні) :[ б], [п], [д], [д'], [т], [т'], [ґ], [к] носові: [м], [н'], [н] африкати: [дж], [дз], [дз'], [ч], [ц], [ц'] щілинні: [в], [ф], [з], [з'], [с], [с'], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л'] дрижачі: [р], [р'] За акустичним вираженням -свистячі (ц, с, з, дз) -шиплячі (ш, ч, ж, дж)
1. За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які: тверді приголосні [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] м’які приголосні: [д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р'] Речення для запам'ятовування (усіх, крім [дз']та [р']): Де ти з'їси ці лини Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість” утворюють пари: [д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ], [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]
Звук [ґ] Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку. Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін. Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух: [г] - гортанний щілинний, глухіший; [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.
ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням. Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова. В українському мовознавстві використовують такі знаки: [ ] знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції [ а ]- голосний звук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко [ ' ] знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос [ ' ] знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного [ син'е ]; [ с'н'іг ] [ ’ ] знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного [ c'в’ато ];[ затиш’ш’а ] [: ] позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного [ жит':а ] позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; дужка ставиться вгорі над буквою Основні правила запису фонетичних транскрипцій: ü м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються; ü кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками); ü у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос; ü у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви. Приголосні звуки
Змістовий модуль І. Фонетика. Фонологія. Тема 3-4: Зміни звуків у мовному потоці. Фонетична транскрипція Мета: а) повторити загальну характеристику звукового складу української мови, навчити визначати роль звуковідтворення в художніх текстах; б) удосконалювати орфоепічні вміння студентів; в) за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати повагу до краси рідної мови. План 1. Фонетичні та історичні чергування фонем, їх відмінність. 2. Давні і найдавніші чергування голосних фонем. 3. Чергування приголосних фонем: а) зміна /г,к,х/ на /ж,ч,ш/; б) зміна /г,к,х/ на /з',ц',с`; в) чергування твердих передньоязикових і м'яких відповідників; г) чергування передньоязикових зубних із шиплячими; д) чергування однієї приголосної фонеми із сполученням двох. 4. Зміни звуків у мовному потоці: а) асиміляція, типи асиміляції; б) дисиміляція звуків; в) спрощення в групах приголосних; г) подовження приголосних. 5. Фонетична транскрипція.
Література: 1. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. — К.: Вища шк. -1986.-С.41-44, 64-77. 2. Доленко М.Т. та ін. Сучасна українська мова. — К.: Вища шк. 1987. -С.25-36. 3. Сучасна українська мова. /За ред. Грищенка А.П. — К.: Вища шк. 1997. -С.27-50. 4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Вид.4.ч.1. — К.: Вища шк., 1972. 5. Сучасна українська літературна мова /За ред. Плющ М.Я. К.: Вища шк. 1994.-С.24-43.
|
