В О Л И

 

А ми, воли, поволеньки йдемо,

Свої дороги топчем, не чужїї.

І досконалий винахід, - ярмо,

Ласкаво обійма дебелі шиї.

 

Погонич, познімавши постоли,

Дріма на возі, взявши пугу в руки,

Ми, лихоліттям навчені воли,

Веземо від багнюки до багнюки.

 

І звістку файну чуєм звідусіль,

Воляча радість душі обгортає:

Вже нас не поженуть у Крим по сіль,

ЇЇ достатньо стало в нашім краї.

 

Ригнувши жвачку, тягнем навпрошки:

На ратиці пускаєм нитки слини,

А на возах мугичуть чумаки

Старі пісні про долю України.

 

1992

 

* * *

 

Злочинність, насильства

 

Не мають меж!

 

Нахабство штрикає в лиця.

 

Гуманність до злочину -

 

Злочин теж!

 

Не вірите?

 

Озирніться!

 

"НЕ УБИЙ...";

 

Засторогу, скорботну й криваву,

Розмінявши на сльози й слова:

Спільне свято солдатської слави

Люди звично підуть святкувать.

 

Уквітчають високі могили

Тих, що в битвах покинули світ...

Тільки людству й донині несила

Захистити святий заповіт.

 

Гинуть юні.

Без зовніх кордонів.

Набрякає від крові межа.

 

На гранітній солдатській долоні

Нерозквітлі кохання лежать...

 

1993

 

РІКА ЖИТТЯ

 

Є зміст життєвий в течії ріки:

Дитинства втіхи - мілина вітає,

Бездонна круча - сиві старики.

І стремінь - зрілість, сила молодая.

 

Ген мілководдя - стремінь підкорив,

Стрімка вода перевесла звиває,

У чорних вирах грузом якорів

Потік могутній - в кручу обриває...

 

Щомить трудитись - доленька ріки.

Спішить, спішить в солоний простір моря...

Аби колись - нехай через віки,

Поменшало і гіркоти і горя.

 

1993

 

 

* * *

 

Життя в блюзнірстві круговерті

Поволеньки сповзає вниз.

Нема нічого, легше смерті.

Нема нічого, важче сліз.

 

Бодай собі зізнатись мушу,

Що над проваллям стоїмо.

Байдужість-крига студить душу

І серце ссе голодомор.

 

Убогі трубадури часу,

Засилля рекету й ракет, -

Такого ти й не снив, Тарасе,

Як ясновидець і поет.

 

На "развитую" вбогість духу

Поклавши довгії роки,

Земляк посмоктує сивуху

Та "гне" байдужі "матюки".

 

Перепродавши велич Роду,

Вже бутафорські козаки,

Ведуть заморськую "свободу"

В свої забрехані кутки.

 

1993

 

* * *

 

Клянуть минувшину руду

Панове в черзі за харчами,

А на Дніпровському льоду,

Вже призвичаївши біду,

Полюють мовчуни з драчами.

 

Ми не звикаємо до зла,

А до краси чомусь звикали:

До нас традиція дійшла, -

Красунь з сусіднього села

Мужі в дружини вибирали.

 

Невпинно повінь весняна,

По краплі, набирає силу.

Непереможена весна

Струмками вимете до дна

Сміття іржаве, застаріле.

 

Відтануть крижані поля,

Розбудять пісню дні пророчі,

Птахи повернуться здаля,

Сльозами вимита земля

Красою зачарує очі.

 

1993

 

* * *

 

Голосять жорна,

Скрегочуть жорна,

Сивіють жорна

Од зерен чорних

 

Поза віками,

Попід зірками,

Сивіє камінь

Над козаками.

 

1993

 

ВЕСНА

 

Вже весна милується

Лісом синьооким

Душу не лінується

Причащати соком.

Кришталеві крапельки

Солодко - пророчі:

Сестроньки - березоньки

Розвидняють очі,

 

Заплітають косоньки

На весільнім лоні,

Розсівають квітоньки

З білої долоні...

Голоси із вирію

Збудять голос крові,

Між снігами вигріють

Пролісок любові...

 

1993

 

 

НАВІЩО СЛОВА...

 

Навіщо нам словес намисто?

Образи, примхи злі руїни?

Коли з дитинства, мов Пречистій,

Б’ємо поклони Україні.

 

Вона, чужинцями розп’ята,

І розкуркулена братами,

Мов доля-доленька затята,

Вп’ялась у серце до нестями.

 

Не заздримо чужій одежі.

Своє дрантя зігріє тіло.

На океанськім узбережжі

Нам душі пестить не кортіло.

 

В своєму домі, Україно,

І злого й доброго - доволі.

Цвіте любов -

Згинає спини

Самими вибрана сваволя.

 

1993

 

* * *

 

Життєва суть...

В ній не минуть нікого.

Надія,

Віра,

Щем цупких тривог.

І найповніш висвітлює дорогу

Ясний вогонь духовних перемог.

 

Найперша перемога - над собою

В сумлінні, праці, потягу до знань.

Чимало душ, в одвічному двобої,

Не йшли за межі кволих сподівань...

 

Наступна перемога - над минулим.

Довершено збагачуючи мить

Ми все, що чуйним серцем осягнули,

В суспільній праці прагнем завершить.

 

Подальші перемоги - незліченні.

Щоб від поразок відрізнити їх

Міркуй, що краще: горобець у жмені,

Чи журавель у небі, - мрія всіх!

 

Мінливий час цупким потоком плине,

В ній гартувалась мудра суть життя:

Тим, хто будує щастя Батьківщини,

Вклоняться щиро люди й майбуття!

 

1993

 

 

* * *

 

Не вірю нікому,

Не вірю ніколи,

Зневага довкола,

Зневіра довкола.

Фальшиве єство

Тютюнового диму

На мертве різдво

Наші душі вестиме.

Знедолює "масу"

Зневірює "масу"

Дволикість,

Підступність

Великого часу.

 

1993

 

 

НА МЕЛОДІЮ "ЦИГАНОЧКИ";

 

В зорі заметів сивина,

А розтопить – не вийшло.

І там – труна, і тут – труна,

А в центрі синє дишло.

 

Куди ще можна повернуть

Тачанку нездоланну?

Ліворуч – п’ють, праворуч – ссуть,

А в центрі – безталання.

 

Під дзвін шабель і грім копит

Хиренна воля бавила,

Де кожен "свиснуть норовит",

Якщо роззявиш "хавало".

 

Не вируча геройство мас,

Ні закордон під знаменем.

Красивих слів міцний запас

Горить блакитним пламенем.

 

Міркує "казанком" своїм,

Чи довго будем бавитись?

Якщо враги в собі самім,

Непросто з ними справитись.

 

І жаль Петра і Василя,

Душа болить і корчиться,

І пісня мало звеселя,

І матюкатись хочеться…

 

Зоря злетіла на замет,

А розтопить – не вийшло.

Під небом – зад, в землі – перед,

Під ребра тисне дишло…

 

1992

 

* * *

 

Кров пролилась у братній хаті,

Фашизмом тхне довкола знов.

І мислять бонзи хаз-руцкаті

Себе основою основ.

 

Народе мій, многоязикий

Голодний, голий і сліпий.

В борні безглуздій і безликій

Нехай стріляються "стовпи".

 

А ти - не руш машину смерті:

Між трударів нема врагів,

І мозолі в труді натерті

Знаряддям станів і плугів.

 

1993

 

 

НОВОРІЧНЕ

Оспівана струнка береза

І в наші дні і в давнину.

А я люблю - чи це не проза?

Свою поліськую сосну.

 

Сама пухнастеньке малятко,

Щоб не попалося на стіл,

Сопливе крихітне маслятко,

Ховала потайки в поділ.

 

Та подорослішала з часом

І в темних нетрях берегла

Розплату войовничим расам

За нерозважливі діла.

 

Ми всі сосну, хоч різно, любим.

Отож, святкової пори,

Бокал шампанського пригубим,

Зустрівши з нею Новий рік.

 

А з повсякдення - подих смерті,

І в морг післясвяткових днів

Лягають деревця обдерті

І жалюгідні і сумні.

 

І черство призвичаїм горе

В серцях маляток - ми самі:

Красу і свято, рідні вчора,

Сьогодні топчем чобітьми!

 

Нехай же з кожним щирим тостом

Добрішає наш Новий рік,

І в домі буде добрим гостем

Лиш синтетичний твій двійник!

 

А ти - рости сосна кохана,

У всі прийдешнії часи.

Лікуй на серці чорні рани

Цілунком вічної краси!

 

1993