О. ШЕЛЕГУ

 

У Баришівський закапелок

Летять вірші засмучені,

Бо вже давно веселий Шелег

Не усміхається мені.

 

У сумовитих коридорах

Навшпиньки сум підводиться,

Ми люд вчимо по звичних норах

Та молим Богородицю:

 

Щоб і надійно і свободно

Пливти до щастя-берега

Пошли нам долю благородну

А в побратими - Шелега.

 

ОЛЕНІ МАТУШЕК

 

З високого гнізда майнуло пташеня,

Мов струни, рими-крила тріпотіли.

Засліплене величним сяйвом дня,

Воно в колючі зарості злетіло.

 

Побите, закривавлене лежить

У напівтемній жорсткій лісосмузі,

Саме не знає ще чи буде жить,

Чи може згине в безвісті і тузі.

 

Уклін тобі, натхнення, - дивний птах,

Нехай твій спів у верховінь полине.

Тобі благословення на вустах:

Злети, як маєш серце солов’їне.

 

1986

 

 

Л. ТЕРТИЧНІЙ

 

Вірша, мов сповідь, надсилав,

Стійку тамуючи тривогу,

Бо чимось схожий Богуслав

На мій Чорнобиль, їй же Богу.

 

З ворожих дій не збереглось

Святе єство у нашім краї,

І чистою сльозою Рось

Душі каміння обмиває.

 

Та треба з ночі, друже мій,

Зринать, як вранці з дна - лілеї,

Співать, злітать у небо мрій

Німої доленьки своєї.

 

Серед мирських буденних справ

Лікую серця біль жорстоку,

За медсестру собі обрав

Богуславчанку карооку.

 

Хай доля стрінеться тобі,

Хай обмине лиха година.

Красу і щастя, далебі,

Дарує мати - Україна.

 

1988

Богуслав

 

ТАМАРІ ПУШКУЦЕ

 

Твоя любов - палкий дарунок серця,

В безмежжі світу викоханий цвіт,

Що причаївся тихо край віконця

І береже сім’ю від зла і бід.

 

Твоє кохання - подарунок долі,

В безмежжі горя - щастя світла мить,

Що ненароком, не по нашій волі,

Примусить серце ніжно защеміть.

 

Не довіряю правді язикатій,

Та в найдорожче вірячи, скажу:

Люблю троянди аромат в мускаті,

В твоїм жіноцтві - зрілості межу.

 

1989

 

ТАМАРІ ПУШКУЦЕ

 

Твій сміх - синонім голосу сердець,

Коханням перевіреному тесту:

Шляхи до щастя важкі навпростець

І легші через піки Евересту.

 

Ти мовиш тихо: "Роки, сивина...",

Та непокоять сни мої безвинно

Твоїх очей незаймана весна,

Веселі губи - маки з полонини.

 

Відлунням праці і дзвінких пісень

Плекаєш ніжність лагідного слова

І вмієш залучить в наступний день

Весільну свіжість пагінця обнови.

 

Вже осінь поспішає навпрошки,

А на межі Чорнобильській, останній,

Дві росні, в різні сторони, стежки

Біжать в яснім міжзорянім світанні.

 

 

ЗІНАЇДІ САЛАТОВІЙ

 

Світогляд твій

Під тінню вій

Щоранку відновляється,

Куди не йдеш, -

Сама простеж

Там квіти піднімаються.

 

Дівочий вік

З твоїх повік

Сльозою мовить чистою.

Ти йшла, дитя,

Вмивать буття

Росою променистою.

 

В цвіту весни

І восени

Краса не меркне - міниться.

В твоїм житті

На всім путі

Душі краса - не зміниться.

 

В ліси, в гаї

В святі краї

У наш Чорнобиль лину я.

У серце вій

Теплом з-під вій -

Святою Батьківщиною.

 

13 липня 1987

 

 

 

КОХАНІЙ

 

Ти - полон мій

І воля

І не відаєш ти,

Що в безкрає роздолля

Вже не хочеться йти,

Бо в широкому світі

Я ніде не знайду

Цвіт любові і квітів,

Котрі в нашім саду...

 

1994

 

 

ЛЮБЛЮ

 

(акро-вірш)

З ацілую рано

 

І подовжу сон

 

Н е поруш, кохана

 

У стоньок полон…

 

Л юбить, чи не любить

І ншим ворожить!

 

В ік тебе голубить

 

М аю в світлу мить!

 

1994

 

Зінаїді Салатовій-Михайлюк

 

(акро-вірш)

З азирну за золоті заграви

І мені іронія шепне:

Н е шукай ні почестей, ні слави

І любов тебе не обмине.

 

З азирав за золоту заграву,

 

Л аштував палаци на піску,

Ю них снів, наївно-кучерявих,

Б ільш не мрію мати на віку.

О бніму твої дівочі плечі,

В любі очі знову зазирну.

Ю ний спів і сміх дзвінкий малечі

 

Я до серця – серцем пригорну.

 

10 вересня 1998

 

ДРУЖИНІ

 

На перехресті мрій рум’яних,

Де зорі - Прип’ять привіча

Цвіло, мов мак, чиєсь кохане,

Талантом хрещене дівча.

 

Своїй матусі - Україні

Чарівний альт пісні співав

І в поетичному сумлінні

Повік мене зачарував.

 

Обом сповідуватись мушу,

Аби любов святу плекать.

Обоє ніжно гріють душу,

Щоб серце болем обпікать.

 

1998

 

МИКОЛІ БЯТЦЮ

Можливо істину просту

Скажу, що ти, боєць, сумлінно

В собі несеш і простоту,

І щире серце України.

 

Завжди доречно бути тим,

Ким ти залучний Батьківщині,

Ким історичний побратим

Тебе звеличував би нині.

 

В сполоханні за світ мети

Вразливим серцем - чуйним, ясним,

В захопленнях єднаєш ти

Минувшину із днем сучасним.

 

Подорожують за віки

З тобою - в наше покоління

Богатирі січовики,

Мистецтв нев’янучі творіння.

 

Переді мною в світлу мить

Твоя засукана штанина

Очей примружена блакить

Та у волоссі соломина...

 

І скільки б я не повертавсь

В літа щасливі та юнацькі,

До мене Бятець усміхавсь

У вуса трішечки козацькі.

 

1990

 

 

ЛЮБОВІ МАСИЧ

 

На тебе, веселко, гляну

І вродливу, і стрімку

Й заздрю дядькові Касьяну,

Як твоєму земляку.

 

На Полтавщині б орати

Ниви сизо-голубі,

Між такими вибирати

Долю-доленьку собі.

 

Ми ж блукаєм по одному,

Відірвавшись від землі

У проваллі кам’яному

В сірій смоговій імлі.

 

Мо прозріють небораки,

Необачні козаки

І прийдуть у Кобеляки

Де живуть такі дівки?

 

І зостануться на згадку

На альбомних сторінках

Непосидливі дівчатка

У рожевих платтячках...

 

1990

 

 

ІВАНУ ГОНЧАРУ

 

Якби ми шанували ту любов,

Що кобзарі її відголосили,

Ми б розіп’яли ідолів, або

Приречених, себе, благословили.

 

Та підвелись над схилами Дніпра

На мирний бій ладнатися сумлінно,

А біль і хист Івана Гончара

Нам нагадав би, хто ми, Україно...

 

Не набивали б лівером нутро

Про честь і гідність витоптавши згадки,

Не віддавали б ласим лірам кров,

Приховуючи правду від нащадків.

 

Не висла б на похмілля голова

У капоснім зажерливім двобої,

Не хизувався б Ярославів вал

Під щирим серцем нації святої.

 

Якби ми знали ту святу любов...

 

1991

 

 

ДЕНИСУ ДУНАЄВУ

 

Святине, молодість, наснися,

Слова душевні роздобудь,

Щоб поздоровити Дениса

З путівкою в далеку путь.

 

Спасибі, матінко природа,

За те, що ти йому дала

Відверті риси Дон-Кіхота

І Санчо праведні діла.

 

В громаді щирій українській

Лягла Дунаєвих стезя:

Сердечний почерк материнський

І фах душевний - татуся.

 

1992

 

 

ЛЕВКУ ЛУК’ЯНЕНКУ

 

Для Бога нації однакі

В байдужій атомній імлі.

Стражденні сірі небораки

За долю б’ються на землі.

 

Іду, хрещений Заповітом,

Розбіжжям в’язнівських доріг.

Волію Господа вмолити,

Щоб рід мій людяність зберіг.

 

Не розбігався поодинці

З своїх неораних полів,

Щоб працьовиті українці

Не обертались на "хохлів".

 

1992

 

 

МИКОЛІ ШАРУДИЛО

 

В Родинцях народився

На трактор потягло.

З пелюшок надивився

На ріднеє село,

А потім закрутило

Камишин, Крим і Санкт...

Майстерно правив діло

Козак і лейтенант.

В стрімкім армійськім русі

Досяг щасливих днів

Завоював Катрусю,

А з нею - двох синів.

Та в Україну - неньку

Прийшлось з брачком прийти:

Горілку п’є слабенько!

То ж можем помогти!

Бо щирий співрозмовник

І в ділі - навпрошки!

За тебе, пан полковник,

Піднімемо чарки.

Щоб в нетрях генеральських

Твоїх стрімких доріг

Ти гартував надійність

І людяність зберіг!

І в нелюдській напрузі

Не схибить суть твоя,

Бо є надійні друзі

Україна твоя!

 

1992

 

 

БОРИСУ ІВАЩЕНКУ

 

Я запрошу

Обом з дитинства милі

Слова прості, мов жита колоски,

І напишу

В народнім щирім стилі

Тобі, мій друг, віршовані рядки.

І може ти,

Коли-небудь з похмілля,

На вірші ці натрапиш, мимохідь,

Із далини,

Чи тугу, чи весілля

Тобі хлібами степ нашелестить.

Згадаються

Пісні у колі друзів,

Путі важкі, що ти в житті долав...

Збігаються

(Людині по заслузі)

У шлях - стежки,

Мій щирий Богуслав!

 

МИКОЛІ СОМУ

 

 

Душа скавчала,

 

Гнула втома,

 

У світі всім вважалось зло.

.

Та, благо,

 

Стрів Миколу Сома

 

І все, що нудило -

 

Пройшло!

МИКОЛІ

трактористу

 

Готувала мати речі

Меншому синочку:

"Вже не влазять твої плечі

В найбільшу сорочку.

Що робити маєш сину -

Давня мудрість знає:

Пошукай собі дівчину

Котра покохає,

Бо миліш за все на світі

Серце променисте".

Погодився син - Микола:

"Думай, трактористе,

Оженися, бо вже сорок,

Кохайся завзято

До восьмидесяти - діток

Вирости з десяток",

По засіяному полю

Пролягло відлуння,

Що прийшла в козацьку долю

Дівчина - красуня.

Щирість душу обгортала

В материнськім слові:

"Щоб на все життя хватало

Вашої любові".

 

 

МИКОЛІ ГУРІНУ

 

 

Не новина оці рядки:

Ти й сам це, певно, знаєш,

І щиро, з дружньої руки,

В життя мене вертаєш.

 

То ж тричі іменем святим

Замкнулось віще коло...

Мій по природі побратим,

Подвійний мій Миколо!

 

1992

ВАСИЛЕВІ ЧМИШУКУ