Тема 1. Дієслово як самостійна повнозначна частина мови

Дієслово як самостійна повнозначна частина мови

Питання для вивчення:

1. Загальна характеристика дієслова як частини мови.

2. Початкова форма дієслова. Інфінітив

3. Основні граматичні категорії дієслова: перехідності/неперехідності, виду, способу дії, стану, часу, особи:

I. Категорія виду

II. Категорія часу

III. Категорія способу дії

IV. Категорія перехідності/неперехідності

V. Категорія стану

VI. Категорія особи

VII. Категорія роду і числа

4. Безособові дієслова.

5. Дієслівні основи, система граматичних форм дієслова, способи їх утворення.

6. Словозміна дієвідмінюваних форм дієслова. Типи дієвідмінювання.

7. Особливості словозміни та функціонування у реченні недієвідмінюваних форм дієслова.

 

Список літератури

Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища шк., 2000, 2005.

Сучасна українська літературна мова /за ред. А.Грищенка. - К.: Вища шк., 1993, 1997.

Сучасна українська мова / за ред. О. Д. Пономаріва - К.: Либідь, 1997, 2005.

Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.: Академія, 2006.

Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 2007.

Жовтобрюх М. Ю. Сучасна українська літературна мова - К.: Наук. думка, 1984.

Ющук І. П. Українська мова. - К.: Либідь, 2004.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000.

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. – К.: Вища шк.,1993.

Український правопис / НАН України, Ін-т укр.. мови, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К.: Наук. думка, 1999.

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. -К.: Либідь,1992.

Дієслово - це самостійна, повнозначна частина мови, що означає дію або стан як процес і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду. Дієслова відповідають на питання що робити? що зробити?

Дієслово як частина мови є системою різноманітних форм, які за значенням і граматичними ознаками поділяються на такі розряди:

§ неозначена форма дієслова (інфінітив): робити, читати, писати;

§ форми теперішнього і майбутнього часів: роблю, робиш, робить, робитиму, робитимеш, робитиме;

§ форми минулого часу: робив, робила, робили;

§ форми умовного і наказового способів: робив би, робила б, робило б; роби, робіть

§ дієприкметники: роблений, зроблений, писаний, написаний;

§ безособові форми на -но, -то: зроблено, написано, зшито;

§ дієприслівники: роблячи, зробивши, читаючи, читавши

 

Дієслову властиві такі морфологічні ознаки: вид, перехідність/неперехідність, стан, спосіб, час, особа, число.

Особові дієслова виступають у реченні в ролі присудка: Шалений вітер хвилі гнав і розсівав руками.

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособовому реченні: Минуло півроку.

Інфінітив може бути будь-яким членом речення - підметом, присудком, додатком, означенням, обставиною.

Підмет: Яке то щастя - свій народ у світі бачити!

Присудок: А слова дружнього за гроші не купити.

Додаток: Дочка вечерять подає.

Означення: Команда шикуватися вивела його з важкого забуття.

Обставина: Дівчата вийдуть воду брать.

 

Дієслово являє собою сукупність граматичних форм, до яких належать:

§ інфінітив (неозначена форма дієслова ): везти, писати, співати;

§ особові форми дієслова: несу - несеш - несе - несемо тощо;

§ родові форми: писав - писала - писало;

§ дієприкметник: посіяний, пришитий;

§ дієприслівник: написавши, малюючи;

§ безособові форми на -но,-то: написано, намальовано, збито.

Розрізняють дієслівні форми незмінні (інфінітив, дієприслівник, безособові форми на -но,-то) і змінні - дієвідмінювані (особові й родові), відмінювані (дієприкметник). Постійними граматичними ознаками дієслова, що властиві всім формам, є належність до певного виду (доконаного чи недоконаного, зворотньо-середнього), а також перехідність/неперехідність. До непостійних ознак, що властиві певним граматичним формам, належать категорії способу, часу, особи, роду, числа. У реченні дієслово найчастіше виконує роль присудка, може виступати й іншим членом речення.

КАТЕГОРІЯ ВИДУ

Категорія виду - граматична загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до дії внутрішньої межі. Дія в часі може бути необмежена й обмежена. Наприклад: дієслова читаю, малюю називають дію, не обмежену в часі, а дієслова прочитав, намалював називають дію, що завершилася, тобто обмежену в часі. В українській мові розрізняють форми недоконаного і доконаного видів.

Дієслова недоконаного виду означають дію незавершену, не обмежену в часі: пишу - писав - писатиму, мию - мив - митиму. Вони вживаються у теперішньому (слухаю, танцюєш, співаємо, з'ясовують), минулому (питав, вчила, переписували), майбутньому (голосуватимемо, буду сіяти) часах.

Дієслова доконаного виду означають дію, завершену в минулому або яка обов’язково відбудеться в майбутньому: збудував - збудую, переписав - перепишу.

Дієслова доконаного і недоконаного виду здебільшого об’єднуються у видову пару. Традиційно члени видової пари кваліфікують як форми того самого слова, тобто вони не мають відмінності у лексичному значенні - виражають ту саму дію, але один із них передає її як незавершену, нерезультативну, а другий - як завершену, результативну.

Парновидових дієслів в українській мові порівняно небагато. Співвідносні видові форми утворюються за допомоги таких засобів:

§ префіксів: креслити - накреслити, бронювати - забронювати, реєструвати - зареєструвати, робити - зробитии;

§ суфіксів: зменшити - зменшувати, підписати - підписувати, оподаткувати - оподатковувати, вилити - виливати, винести - виносити;

§ чергуванням фонем: набрати - набирати, заплітати - заплести, скакати -скочити;

§ зміною місця наголосу: викликати - викликати, нарізати - нарізати, викидати - викидати, розсипати - розсипати;

§ використанням суплетивних основ дієслів: брати - взяти, ловити - піймати, говорити - сказати (слово).

В українській мові є дієслова, які не протиставляються за видовою ознакою в межах видової пари. їх називають одновидовими. Вони мають форму тільки одного виду - недоконаного (грюкати, стукати, кричати, свистіти, гриміти, вити, балакати, думати, мислити, міркувати, бігати, возити, водити) або доконаного (закричати, зашипіти, заговорити, подумати, поспівати, політати, провчителювати, відшуміти, попоходити, набігатися, нагулятися).

Крім одновидових дієслів, виділяються й двовидові, в яких та сама основа виражає одночасно значення недоконаного й доконаного виду. Це переважно дієслова, утворені від слів іншомовного походження за допомоги суфіксів -ува-,-ізува-/-изува,-ірува-/-ирува,-фікува-: атестувати, гарантувати, експортувати, вітамінізувати, електризувати, модернізувати, плісирувати, кінофікувати, кодифікувати, радіофікувати. Значення недоконаного та доконаного виду у двовидових дієслів встановлюється з контексту: Міністерство освіти і науки атестує університети ( недоконаний вид). - Міністерство освіти і науки потім атестує університети ( доконаний вид).

 

Категорія СПОСОБу ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися у дійсному, умовному чи наказовому способі. Спосіб дієслова вказує на відношення дії до дійсності:

Дійсний спосіб дієслова означає дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися (ходив, люблю, одягатимеш).

Дієслова дійсного способу змінюються за часом (грав- граю- гратиму) і можуть вживатися із заперечною часткою не (не ходитиму, не гріє, не називатиму). Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).

Умовний спосіб дієслова означає дію бажану або можливу за певних умов (полетіти б, казала б).

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: привезла б, співала б) або би (після приголосних: намалював би, підібрав би), які завжди пишуться окремо і можуть стояти як беспосередньо після дієслова, так і після інших частин мови (якби дали мені скуштувати хоча б одну крапельку цього чарівного напою). Дієслова умовного роду змінюються за числами (малював би- малювали б), а в однині- і за родами (малював би малювала б малювало б).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання чи пораду закликає до виконання дії (приходь, навчайся, привітай). Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині і множині: в однині вони мають форму 2-ої особи (стань), а в множині- 1-ої і 2-ої (станьте, станьмо).

2- особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (ляж, зіграй, святкуй); 1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (зіграймо, ведімо, святкуймо), 2-а особа множини- - іть (-іте), -те (зіграйте, ведіть, святкуйте).

Спеціальної форми 3-ої особи наказовий спосіб не має. Для того, що б передати наказ або прохання у 3-й особі, вживаються частки хай (нехай) і форма 3-ї особи дійсного способу (хай працюють; нехай завжди буде сонце).

 

 

КАТЕГОРІЯ ЧАСУ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія:

Минулий час означає дію, яка колись відбувалася або вже відбулася.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в час мовлення або постійно.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься у майбутньому.

 

Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л - і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують)

Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити).

Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).

 

ПЕРЕХІДНІ ТА НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні:

Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (налити води, виконувати вправи, не читати книгу). Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:

• у знахідному відмінку без прийменника (написати лист, намалювати портрет);
• у родовому відмінку:
• якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, не намалювати портрета);
• якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).

Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). Такі дієслова не вимагають додатка (бігти, заплакати). Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів і зустрічатися з друзями).

До неперехідних дієслів належать також всі дієслова з суфіксом -ся (-сь): Ці дієслова виділяються в окремий розряд- зворотні дієслова.

КАТЕГОРІЯ СТАНУ

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб’єкта (виконавця дії) і об’єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан). У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і зворотньо-середній.

Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб’єкта (діяча) на об’єкт (предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: Бризки променя нетлінного золотять пожовклий лист (В. Ярошенко). Лише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану.

Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії, виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль підмета: Де трактором нива ореться, там добре живеться (Нар. творч.). Іменник трактор -суб'єкт дії, бо він оре ниву, але виступає додатком, а іменник нива є об'єктом дії, бо її оре трактор, виконує функцію підмета.

Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся: Студент пише курсову роботу - Курсова робота пишеться студентом.

Дієслова зворотньо-середнього стану виражають такі відношення, за яких дія виконується суб'єктом і на нього ж спрямовується - суб'єкт є водночас і об'єктом дії: В бризках променя купаються вже прив'ялії квітки; листя жовкне і згортається, і знесилено схиляються пелюстки (В. Ярошенко).

Дієслова зворотньо-середнього стану означають дію:

Ø що спрямована на діючу особу: одягатися, вмиватися, взуватися, голитися, фарбуватися;

Ø виконувану кількома особами: листуватися, зустрічатися, сперечатися, змагатися, цілуватися;

Ø що виконується особою в своїх інтересах: готуватися до екзаменів, лаштуватися в дорогу;

Ø як постійну властивість предмета: (собака) кусається, (кішка) дряпається, (кропива) жалиться;

Ø що виникає під впливом іншого предмета: (лоза) гнеться, (скло) б'ється, (палиця) ламається.

Категорія стану властива не всім дієсловам. Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать:

ü неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти, плакати, спати, пливти, стояти;

ü неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися, намагатися, пишатися;

ü безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється;

ü дієслова, утворені від неперехідних за допомоги префікса і постфікса -ся, які надають їм нового лексичного значення: наплакатися (пор.: плакати), насидітися, добігатися.

КАТЕГОРІЯ ОСОБИ, ЧИСЛА І РОДУ

Категорії особи, числа і роду належать до не власне дієслівних.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт повідомлення).

Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач ), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають.

Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення. У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона розповіла б, вони розповіли б.

Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною. Форми першої, другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний характер.До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу. Родове розрізнення репрезентується відповідними суфіксами: купив, купила, купило, купив би, купила б, купило б.

БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

Безособові дієслова називають дію поза відношенням її до особи: сутеніє, морозить, не віриться. Вони ніколи не поєднуються з підметом.

Безособові дієслова не виражають особових протиставлень, здебільшого вживаються в третій особі однини теперішнього чи майбутнього часу (дощить, смеркає, розвидняється) або у формі середнього роду минулого часу (вигоріло, замело).

В українській мові вирізняють кілька семантичних груп безособових дієслів:

ü дієслова, що означають стан природи: розвидняється, смеркає, сутеніє;

ü дієслова, що визначають фізичний або психічний стан людини: нудить, спиться - не спиться, не лежиться, кортить, тягне;

ü дієслова, що передають стихійні явища природи: залило, замело, висушило, вигоріло;

ü дієслова, в яких оцінюється міра чи необхідність якої-небудь дії: вистачає, бракує, розійшлося, належить;

ü дієслова, що виражають значення випадковості, незалежного від особи стану: щастить, таланить.

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням. За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін. Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ій особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни - закінчення -ать, -ять (сушать, варять).

Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

• з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);
• з односкладовою основою (бити, лити, пити);
• з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а -, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);
• з основою на приголосний (берегти, могти, нести);
• дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

Дієслова 1-ої дієвідміни відмінюються так:

	однина	множина
1-ос. 2-ос. 3-ос.	везу, принесу везеш,принесеш везе, принесе	веземо,принесемо везете,принесете везуть,принесуть

 

До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

• з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);
• з суфіксами -и-, -і- (-ї-) -, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);
• дієслова бігти, спати.

Дієслова 2-ої дієвідміни відмінюються так:

	однина	множина
1-ша 2-га ос. 3-тя ос.	Стою, прошу стоїш, просиш стоїть,просить	стоїмо, просимо стоїте, просите стоять, просять

Окрему групу складають дієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасній мові вживається лише з префіксами: розповісти, відповісти та ін.):

	однина	множина
1-а особа 2-а особа 3-я особа	відповім, їм відповіси, їси відповість, їсть	відповімо, їмо відповісте, їсте відповідять,їдять

Від дієслова бути вживається лише форма є (втім, інколи в поетичній мові зустрічаються єсть - для першої і третьої особи однини, а також суть - для третьої особи множини)

 

ІНФІНІТИВ

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли (" Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).

Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко). Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).

У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:

• підмета (Зробити це буде доброю справою);
• означення (Навіть камні інколи можуть кричати);
• частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);
• обставини ("Як би не попастися "- раптом подумалося Сергію);
• додатка (Пора вже збиратися).

У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Нічого не можна вже повернути).

 

ДВІ ОСНОВИ ДІЄСЛОВА

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда- ти, шука- ти, гукну- ти).

Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед- уть, гука- ють, леж- ать, сто- ять.

Від основи інфінітива творяться:

Основа	вести бажати
дієприкметники минулого часу	ведений бажаний
дієприслівники доконаного виду	привівши бажаючи
Ф-ми минул. часу	привів бажав
Ф-ми ум. способу	привів би

Від основи теперішнього (майбутнього) часу творяться:

основа	ведуть бажають
дієприкметники тепер. часу	ведучий бажаючий
дієприслівники недок. виду	ведучи бажаючи
Ф-ми тепер. часу	веду бажаю
форми майбут. часу від дієслів доконаного часу	приведу побажаю
форми наказ. способу	приведи побажай

БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

 

Безособові дієслова - особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).

Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи.

Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни:

- у дійсному способі мають одну форму 3-ої особи теперішнього часу (вечоріє) і майбутнього (буде вечоріти, вечорітиме);

- в умовному способі мають форму середнього роду (вечоріло б).

У реченні безособові дієслова виступають присудком, при якому не може бути підмета (Пощастило як ніколи; Дихалося все легше і легше). Такі речення називаються безособовими.

Безособового значення можуть набувати і деякі безособові дієслова 3-ої особи однини або середнього роду (морозить, віє; загуло, повіяло).

 

БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

 

В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).

Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)

Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).

 

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄСЛОВА ЯК ЧАСТИНИ МОВИ

 

1. Слово. Частина мови.

2. Неозначена форма (інфінітив).

3. Вид.

4. Перехідне чи неперехідне,

5. Спосіб.

6. Час.

7. Число.

8. Особа (якщо є), рід (якщо є).

9. Дієвідміна.

10. Особливості правопису.

11. Спосіб творення.

12. Синтаксична роль.

 

 

Зразок розбору дієслова

Соняшники царять на подвір’ях, за огорожами, вони повиходили до самої дороги, тут ростуть на вільному місці, й, дивлячись на них, хочеш усміхнутись, ловиш себе на тому, що зласкавів й здобрів безпричинно. (Є.Гуцало)

Горять — дієслово; неозначена форма — горіти; недоконаний вид, неперехідне, дійсний спосіб, теперішній час, множина, 3-я особа; II дієвідміна; пишеться з о та ь; непохідне; у реченні простий дієслівний присудок.

 

ДІЄПРИКМЕТНИК

Дієприкметник - це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою).

 

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА

Дієслівною ознакою дієприкметника є і те, що він може керувати іменником (залиті ( чим? ) сонцем гори), а також мати при собі обставини слова (написаний давно; одержаний вчора).

У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення (Наче зачарований велетень,стояв ліс; Освітлена сонцем кімната здалася Юркові казковою), інколи- іменної частини складеного присудка (Людина народжена для щастя).

Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).

 

РОЗРЯДИ ДІЄПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

За своїм значенням дієприкметники поділяються на активні і пасивні:

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо). Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад).

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч (ий), -юч (ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і - ач (ий), -яч (ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве ревучий, працює працюючий, дрижать дрижачий, сидить сидячий). Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л (ий): замерзнути замерзлий, побіліти побілілий.

Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав). Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито ( хтось посіяв ), засмалені сонцем ( сонце засмалило ), пошите пальто ( хтось пошив ).

Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т (ий), -н (ий), -ен (ий), -єн (ий): мити митий, засіяти засіяний, везти везений, засвоїти засвоєний.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА

Дієприкметник поєднує в собі ознаки прикметника і дієслова, тому має такі ознаки:

рід:
чоловічий жіночий середній	інкрустований стілець ржавіюча монета заросле подвір’я
число:
однина множина	проголошений тост проголошені тости
відмінок:
називний родовий давальний знахідний орудний місцевий	відточене відточеного відточеному відточене відточеним (на) відточеному
вид:
доконаний вид недоконаний вид	вивчений,пронизаний   креслений, читаний
час:
минулий теперішній	зниклий, гаданий малюючий, керуючий

 

Дієприкметник має прикметникові закінчення і відмінюється як прикметник твердої групи (ці зміни залежать від форм іменника, з яким він узгоджується).

Разом з тим, дієприкметник зберігає вид того слова, від якого утворений (шити - шитий; пошити - пошитий).

 

 

ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ І ІМЕННИКИ

 

Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун).

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність - прикметник: палена цегла).

У прикметниках дієприкметникового походження інколи змінюється наголос (дієприкметник: пй чений, вб рений - прикметник: печй ний, варй ний).

Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).

 

ВІДМІНЮВАННЯ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

Дієприкметники відмінюються, як прикметники, за родами, відмінками і числами:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	зроблений зробленого зробленому зроблений зробленим (на) зробленому	зроблена зробленої зробленій зроблену зробленою (на) зробленій

 

	середній рід	МНОЖИНА
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	зроблене зробленого зробленому зроблене зробленим у зробленому	зроблені зроблених зробленим зроблені зробленими (на) зроблених

 

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

1. Слово. Частина мови, її форма.

2. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду).

3. Активний чи пасивний.

4. Вид.

5. Час.

6. Число.

7. Рід (в однині).

8. Відмінок,

9. Особливості правопису.

10. Будова, спосіб словотворення.

11. Синтаксична роль.

 

Зразок розбору дієприкметника

Щось казкове було в широкому привіллі, по вінця сповненому зеленими хвилями, бризками проміння і хвилюючим співом жайворонка.

(За М. Стельмахом)

Сповненому - дієслово, дієприкметник; початкова форма - спов­нений; пасивний, доконаного виду, минулого часу, в однині, середньому роді, місцевому відмінку; пишеться з префіксом с-; утворений префіксально-суфіксальним способом; у реченні виступає означенням;

 

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник - це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).

 

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

У реченні дієприслівник пов’язується з тим іменником, що й дієслово- присудок, і виступає у ролі обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії (Не знаючи броду- не лізь у воду - не лізь у воду за якої умови?- не знаючи броду; Засипаючи, він почув раптом голос- почув коли?- засипаючи).

Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот. Дієприслівниковий зворот у реченні виступає обставиною (Пірнувши у пітьму і безодню небуття, Олексій зосередився).

За більшістю ознак дієприслівник відносять до дієслівних форм.

 

ІНШІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:

• керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);
• утворюється від дієслівних основ (прийти прийшовши);
• зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся посміхнувшись; недоконаний: посміхався посміхаючись);
• має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).

З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:

• не змінюється;
• у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).

перехідність:
перехідні:   неперехідні:	беручи (що?), вітаючи (кого?) співаючи, ідучи
вид:
Докон.вид недок. вид	взувши, передпочивши думаючи, ведучи
час:
минулий теперішній	сказавши, бігши киваючи, стежачи

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИСЛІВНИКІВ

1. Слово. Частина мови, її форма.

2. Вид.

3. Від перехідного чи неперехідного дієслова утворений.

4. Особливості написання.

5. Спосіб творення.

6. Синтаксична роль.

 

Зразок розбору дієприслівника

Несильний вітерець проносив легенькі хмарини, і вони летіли на схід, до сонця, вибагливо змінюючи форму і немовби намагаючись перегнати одна одну.

(В. Собко)

 

Змінюючи — дієслово, дієприслівник; недоконаного виду; утворений від перехідного дієслова змінити; пишеться з й в кінці; утворений суфіксальним способом; у речен­ні виступає в складі дієприслівникового звороту обста­виною.

 

 

Змістовий модуль Х

Незмінні повнозначні частини мови

Прислівник

 

 

Службові частини мови.

 

 

Змістовий модуль Х. Незмінні повнозначні частини мови. Прислівник

Тема 1 – 2.

Прислівник як самостійна частина мови

 

План

1. Значення прислівника як частини мови.

2. Структурно-семантичні розряди прислівників.

3. Ступені порівняння якісних прислівників.

4. Морфологічні типи прислівників.

5. Складні