Проект для обговорення

КОНЦЕПЦІЯ

формування сталої національної транспортної політики

розвитку всіх видів транспорту

та засад (стратегії) транспортної політики

Концепціюформування сталої національної транспортної політики розвитку всіх видів транспорту та засад (стратегії) транспортної політики (далі – Концепція) розроблено з метою визначення основних напрямків розвитку транспортно–дорожнього комплексу на довгострокову перспективу на основі комплексного розв’язання проблеми збалансованого розвитку усієї транспортної системи країни у відповідності до поставлених Урядом завдань економічного зростання країни та її європейської інтеграції.

 

1. Аналіз сучасного стану та проблем розвитку транспортно-дорожнього комплексу України

 

Перехід України до нової фази стійкого соціально-економічного зростання, курс на європейську інтеграцію вимагає випереджуючого розвитку усієї транспортної системи країни.

Транспортний комплекс є важливою складовою у структурі економіки країни, фактором реалізації її геостратегічного потенціалу та зростання її ролі у міжнародному поділі праці. Частка транспорту та зв’язку у валовому внутрішньому продукті України складає 12,1%, у вартості основних виробничих фондів – 14,8% загального виробничого потенціалу. За роки ринкових перетворень транспорт став самостійним системоутворюючим чинником економічного зростання країни.

Україна володіє розвиненою транспортною мережею, до складу якої входить 22,3 тис. км залізниць, 169,5 тис. км автомобільних доріг, майже 3,0 тис. км внутрішніх водних шляхів, 19 морських та 10 річкових портів, 36 аеропортів.

Усіма видами транспорту щорічно перевозиться 1,5 млрд. тонн вантажів та 8,0 млрд. пасажирів. Після тривалого і значного зменшення транспортної роботи у 90-і роки, починаючи з 2000 року на транспорті склалась позитивна тенденція зростання обсягів перевезень.

Транспорт України є інвестиційно привабливим: п”ята частина від загальних обсягів інвестицій в основний капітал припадає на долю транспорту. При цьому 80% інвестицій у транспортно-дорожній комплекс здійснено за рахунок власних коштів підприємств галузі.

В результаті ринкових трансформацій, які активно відбувалися в транспортній галузі, на ринку транспортних послуг діють десятки тисяч суб”єктів господарювання різних організаційно-правових форм та форм власності. Частка обсягів перевезень вантажів суб”єктами приватної форми власності складає 50,0%, у тому числі на автомобільному транспорті – 72,0%; відповідно перевезень пасажирів – 42,0%, автомобільним транспортом – 90,0%.

Сьогодні транспорт у цілому задовольняє потреби економіки та населення у перевезеннях, однак рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів та вантажів, рівень екологічного навантаження на довкілля не задовольняють сучасним вимогам.

Найбільшим забруднювачем атмосферного повітря в Україні є автомобільний транспорт, його частка становить 33,0% загального обсягу викидів. що перевищує аналогічний показник розвинених країн світу більш ніж в 1,7 рази.

Показники безпеки транспортного процесу не відповідають світовому рівню. Так, кількість загиблих в ДТП з розрахунку на 1000 автомобілів в 3-5 рази перевищує аналогічний показник в розвинених країнах. У середньому за добу в автоаваріях гинуть 20 і отримують травми 130 учасників дорожнього руху.

Продовжує залишатися низьким рівень сервісного обслуговування клієнтури, наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни використовуються лише на 70-75%.

Ефективність діяльності транспортної системи та швидкість просування вантажів не відповідають сучасним вимогам. Середня швидкість руху на дорогах України у 2-3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах. Як результат, частка транспортних витрат в собівартості продукції надто висока.

Переважна частина флоту, контрольованого вітчизняними судновласниками, зареєстрована в іноземних суднових реєстрах, що загрожує незалежності транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі України.

У всіх галузях транспортного комплексу зберігається стійка тенденція старіння основних фондів, рівень зносу яких складає 50 - 65%, відмічається відставання у рівні транспортних технологій. Із зростанням обсягів перевезень загострилася проблема оновлення рухомого складу. Вже зараз рівень попиту на пасажирські перевезення перевищує провізні спроможності наявного парку.

Невідповідність між темпами зміни параметрів транспортної системи, проведенням інституціональних перетворень та зростанням вимог вітчизняної економіки до транспорту призведуть до відставання темпів розвитку транспортної галузі від потреб соціально-економічного розвитку країни.

 

Системними проблемами розвитку транспорту на сучасному етапі є:

· наростаюче старіння основних фондів, яке приводить до невідповідності технічного та технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам;

· незадовільний транспортно-експлуатаційний стан існуючих автомобільних доріг та їх невідповідність високим темпам автомобілізації країни;

· недостатній рівень обслуговування населення транспортом загального користування;

· зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на світових ринках перевезень, що особливо загостриться в умовах вступу до СОТ;

· зменшення обсягів зовнішньоторговельних перевезень вантажів українськими судовласниками – частка українського флоту у міжнародних перевезеннях зменшилася з 55% у 1985 р. до 7,5 % у 2005 р.;

· відставання розвитку транспортних технологій – інтермодальних перевезень, рівня контейнеризації, логістичних принципів управління вантажопотоками;

· недостатнє використання експортного потенціалу транспортних послуг, перш за все – транзитного потенціалу України;

· зростання транспортної складової у вартості товарів та високий рівень транспортоємності ВВП – 7,4 ткм/ дол. ВВП, у той час як у розвинених країнах – 1 ткм /дол. ВВП;

· незадовільний рівень безпеки перевезень, зростання викликів світового тероризму на транспорті;

· значне екологічне навантаження транспорту на оточуюче середовище, перш за все - автомобільного транспорту у великих містах.

 

Таким чином, основною проблемою розвитку транспорту є його наростаюче технічне та технологічне відставання, що не сприятиме подальшому економічному розвитку країни, її європейській інтеграції та може привести до незадовільного рівня транспортного обслуговування, зменшення швидкості просування товарів, залежності зовнішньої торгівлі України від іноземного транспорту, втрати конкурентоспроможності вітчизняного транспорту, росту аварійності та екологічного навантаження. Вирішення цих проблем є особливо важливим в умовах переходу національної економіки в фазу інтенсивного економічного зростання та курсу на європейську інтеграцію.

 

2. Аналіз причин виникнення проблемита обґрунтування необхідності її розв’язання

 

На виникнення проблеми вплинув цілий ряд негативних факторів:

· незавершеність структурних реформ, у тому числі на залізничному, морському, міському та приміському громадському транспорті;

· збитковість підприємств міського та приміського пасажирського транспорту внаслідок недостатньої компенсації втрати коштів від перевезень пільгових категорій пасажирів та відсутність фінансування оновлення пасажирського рухомого складу з Державного бюджету у відповідності із Законом України „Про залізничний транспорт”;

· недостатнє фінансування державних програм розвитку транспорту, дорожнього господарства, нівелювання вимог та підходів до утримання різних за значенням доріг;

· незадовільна система містобудівництва та утримання транспортної інфраструктури у містах;

· несприятливий інвестиційний клімат, недостатній обсяг залучення коштів на розвиток транспорту, недосконалість механізму лізингу транспортних засобів;

· невідповідність розвитку мережі прикордонних пунктів пропуску стрімким темпам зростання обсягів зовнішньої торгівлі та комерційних поїздок громадян;

· недосконала система оподаткування, особливо у порівнянні з країнами відкритої реєстрації, що призвело до виводу українського флоту в оффшори;

· недосконалість нормативно-правової бази, низький темп гармонізації вітчизняного транспортного законодавства до міжнародного;

· посилювання екологічних вимог до вітчизняного транспорту,

· загострення конкурентної боротьби за транзитні потоки в умовах наближення Європейського Союзу безпосередньо до кордонів України;

· дискримінаційна тарифна та митна політика Росії щодо відмови від користування українськими морськими портами та залізницями, переорієнтація експортно-імпортних потоків на власні порти.

 

Розв’язання проблем підвищення ефективності діяльності, комплексного оновлення та модернізації транспорту України можливо провадити системними методами, поєднавши комплекс заходів нормативно-правового забезпечення його діяльності, створенням сприятливого інвестиційного клімату, поєднанням бюджетних та небюджетних джерел інвестування, завершенням ряду структурних реформ на транспорті.

Мета

Основною метою розвитку транспорту на найближче десятиріччя є забезпечення засобами транспортно-дорожнього комплексу стабільного економічного зростання країни та її регіонів, підвищення якості життя народу.

Транспорт має забезпечувати потреби населення та галузей економіки у безпечному та якісному перевезенні пасажирів та вантажів на рівні міжнародних стандартів, виконання соціально–економічних, зовнішньо-торговельних, оборонних, природоохоронних та мобілізаційних потреб суспільства.

Курс на європейську інтеграцію вимагає відповідної гармонізації транспортної політики з ЄС. Основними принципами транспортної політики відповідно до Білої книги ЄС є:

· Досягнення балансу використання різних видів транспорту.

· Розміщення користувачів у центр транспортної політики, чітке визначення їх прав та обов’язків.

· Зменшення вдвічі аварійності на автомобільних дорогах.

· Використання науково-технічних досягнень для створення екологічно чистого транспорту.

· Управління результатами транспортної глобалізації, зокрема адекватне суспільне фінансування інфраструктури в нових країнах-членах.

 

Основними стратегічними напрямами розвитку транспортно–дорожнього комплексу України на наступне десятиріччя є:

1. Технічна та технологічна модернізація транспорту.

2. Розвиток ринкового середовища на транспорті.

3. Підвищення безпеки транспортних процесів.

4. Інтеграція до Європейського Союзу.

5. Розвиток експорту транспортних послуг.

 

4. Основні шляхи розв’язання проблеми.

1.Технічна та технологічна модернізація транспорту, яка передбачає:

1.1.Розвиток транспортної мережі.

1.2.Прискорене оновлення рухомого складу.

1.3.Впровадження прогресивних транспортних технологій.

1.4.Створення сприятливого інвестиційного клімату, залучення інвестицій.

 

1.1. Розвиток транспортної мережі передбачає пріоритетну розбудову магістральних шляхів сполучення, на яких сконцентровані найбільші транспортні потоки та включає:

розбудову міжнародних транспортних коридорів відповідно до Програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 рр.,

впровадження швидкісного залізничного пасажирського сполучення між найбільшими містами України та з Києвом,

поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг,

будівництво нових автомагістралей на умовах державно-приватного партнерства: Львів – Броди, Львів – Краківець, Вінниця – Київ;

розбудову мережі метрополітенів у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку;

модернізацію морських, річкових портів та аеропортів;

будівництво морського порту в Донузлаві.

 

1.2. Прискорене оновлення рухомого складу суттєво покращить ефективність використання транспортного потенціалу країни, обслуговування економіки та населення, забезпечить у повній мірі безпеку перевезень та охорону навколишнього середовища.

Основні напрями:

оновлення транспортного парку усіх видів транспорту за рахунок їх поповнення новими прогресивними транспортними засобами (локомотиви, вагони, автомобілі, морські та річкові судна, літаки), які забезпечують їх відповідність прогнозним обсягам перевезень, їх раціональну структуру за потужністю, вантажністю, пасажиромісткістю, спеціалізацією, видами палива та іншими;

організація серійного вітчизняного виробництва та поставки рухомого складу нового покоління залізничного, автомобільного, водного та авіаційного транспорту;

подовження терміну експлуатації локомотивів та вантажних вагонів, модернізація пасажирських вагонів шляхом проведення капітально-відновлювальних ремонтів;

фінансування з державного бюджету оновлення парку електропоїздів та пасажирських вагонів, автобусів на міських маршрутах загального користування;

удосконалення нормативно-правової бази з питань розробки і впровадження економічного і фінансового механізмів (у т.ч. лізингу) оновлення рухомого складу транспорту.

 

1.3. Впровадження прогресивних транспортних технологійпередбачає впорядкування схеми вантажоруху на основі транспортної логістики з побудовою загальнодержавних і міжнародних логістичних систем, які дозволяють зкоординувати рух матеріальних, інформаційних і фінансових потоків за принципами “від дверей до дверей” і “точно за терміном”, що вимагає:

- створення мережі взаємопов’язаних логістичних центрів та мультимодальних терміналів;

- всебічне сприяння розвитку й широкому застосуванню контейнерних, контрейлерних та інших видів комбінованих перевезень;

- створення правових засад здійснення змішаних (комбінованих) перевезень та взаємодії різних видів транспорту та інших структур, пов’язаних з пропуском вантажопотоків у транспортних вузлах;

- впровадження сучасних інформаційних технологій обміну даними, системи обміну торговою та транспортною документацією, електронного документообігу;

- впровадження навігаційних технологій, включаючи супутникові, засоби радіонавігації, ідентифікації місцезнаходження транспортних засобів на базі загальноєвропейської системи Галілео.

1.4. Інструментом сталого розвитку транспортної галузі є активна інвестиційна діяльність. Шляхи забезпечення інвестиційної діяльності:

запровадження державно-приватного партнерства з метою концентрації ресурсів для змішаного фінансування розвитку транспортної інфраструктури, перш за все – автомобільних доріг, поєднання державних капітальних вкладень та приватного капіталу вітчизняних та іноземних інвесторів;

запровадження механізмів довгострокового пільгового кредитування інвестицій у ресурсо- та енергозберігаючу техніку та технології;

переоцінка основних фондів та запровадження механізму прискореної амортизації;

розширення елементів платності користувачів транспортної інфраструктури (автошляхи, залізнична мережа) на принципах самоокупності. Встановлення ставок плати, які дозволять максимально відшкодовувати експлуатаційні витрати та збитки за шкоду, нанесену природному середовищу, сформувати ресурси для стійкого розвитку інфраструктури, підтримання її на високому технічному та технологічному рівні.

2. Розвиток ринкового середовища,що передбачає:

2.1.Вдосконалення системи ефективного державного регулювання транспорту.

2.2. Завершення інституціональних перетворень, розвиток конкурентного середовища на транспорті.

2.1. Вдосконалення системи ефективного державного регулювання транспорту виходить з принципу скорочення втручання держави в транспортну діяльність до мінімально необхідного рівня. Економічною основою функціонування транспортної системи має стати конкуренція незалежних операторів. Розвиток транспортної інфраструктури передбачає розширення сфери залучення приватних інвесторів.

Сферами відповідальності держави в управлінні транспортом є:

· забезпечення правових основ транспортної діяльності;

· застосування механізмів ліцензування і сертифікації суб'єктів, продукції і послуг транспорту;

· вдосконалення тарифно-цінового регулювання та фіскальної політики на окремих видах діяльності транспорту;

· удосконалення системи технічного регулювання у сфері транспорту;

· підвищення рівня взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади у розвитку транспорту;

· підвищення ефективності контрольно-наглядової діяльності на транспорті;

· створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання фінансових інститутів для інвестування в транспортний комплекс;

· забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування для всіх верств населення і регіонів країни;

· розробка і контроль дотримання правил конкуренції і умов доступу до інфраструктури;

· забезпечення безпеки транспортних процесів та безпеки від актів незаконного втручання у діяльність транспорту;

· удосконалення стандартів екологічних вимог щодо впливу транспорту на навколишнє середовище та контроль за їх дотриманням;

· проведення структурних перетворень на транспорті;

· забезпечення потреб оборонного і мобілізаційного характеру.

2.2. Структурна реформа на транспорті спрямована на розвиток ринкових відносин, скорочення державної участі в транспортній діяльності, розподілення потенційно-конкурентних і природно-монопольних видів діяльності, скорочення монопольного сектора. Передбачається:

· проведення корпоратизації залізниць з розмежуванням господарських функцій та функцій державного управління, створення урядового органу - Державного департаменту залізничного транспорту з передачею йому регуляторних функцій

· утворення операторських компаній та державної компанії з експлуатації інфраструктури;

· створення у перспективі акціонерного товариства ВАТ «Українські залізниці»;

· реформування структури управління морських торговельних портів з розмежуванням господарських функцій та функцій державного управління;

· реформування існуючої системи утримання автомобільних доріг шляхом розподілу сфери управління і відповідальності (за значенням доріг): запровадження для доріг державного значення регіонально-лінійного принципу їх обслуговування спеціалізованими (казенними) дорожньо-експлуатаційними підприємствами та передачею місцевих доріг до органів місцевого самоврядування після законодавчого вирішення джерел фінансування та визначення структури управління місцевими дорогами;

· реформування міського громадського транспорту шляхом введення цільових адресних дотацій замість діючої політики права на безкоштовний проїзд.

 

3. Підвищення безпеки транспортних процесів передбачає:

3.1. Підвищення рівня безпеки руху.

3.2. Підвищення паливної ефективності.

3. 3. Забезпечення стійкого розвитку транспортної системи.

3.1 Підвищення рівня безпеки рухумає на меті зменшення вдвічі рівня аварійності на дорогах, щовимагає:

прийняття Державної концепції підвищення безпеки дорожнього руху в Україні:

реформування системи державного управління безпекою дорожнього руху шляхом розподілу функцій убезпечення та функцій нагляду та контролю;

створення єдиної методології експертно-аналітичного аналізу та реєстру ДТП;

підвищення вимог до системи підготовки водіїв, контролю за виконанням правил дорожнього руху водіями та пішоходами, системи медичної допомоги жертвам дорожньої пригоди;

удосконалення системи забезпечення відповідності транспортних засобів вимогам пасивної та активної безпеки на всіх стадіях їх життєвого циклу;

підвищення до європейського рівня якості будівництва, ремонту, утримання автодоріг та організація на них безпечного руху.

3.2. Підвищення паливної ефективності на транспорті має відбуватися за такими напрямами:

- формування та вдосконалення нормативно-правових основ з енергозбереження та використання альтернативних видів палива;

- оптимізація системи управління, регулювання та контролю у сфері енергоспоживання та енергозбереження на транспорті;

- здійснення проектів з реконструкції і модернізації комунікацій та об’єктів інфраструктури (електрифікація залізниць; оптимізація розвитку шляхового господарства);

- забезпечення ефективної координації між підгалузями транспорту з метою зниження загального споживання енергоресурсів;

- удосконалення режимів експлуатації рухомого складу, організації технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів;

- масове запровадження обліку та контролю використання палива та енергії;

- заміщення видів енергоносіїв на більш ефективні, включаючи застосування альтернативних палив: стиснутого природного газу, біопалива (сумішеві бензини, біоетанольні та біодизельні палива) та водень, добавок и присадок до палив.

 

3.3. Враховуючи, що основним забруднювачем атмосферного повітря в Україні є автомобільний транспорт, необхідно реалізувати наступні заходи з екологічної безпеки:

- поетапний перехід до прямого застосування європейських нормативів (ЄВРО-2... ЄВРО-4) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобілів та двигунів;

- підвищення контролю за якістю паливно-мастильних матеріалів, дотриманням та встановленням більш жорстких стандартів на автомобільні бензини і дизельне паливо (врегулювання та гармонізація з міжнародними документами);

- розроблення законодавчої бази щодо диференційованого оподаткування власників транспортних засобів залежно від їх конструктивної енергоефективності, класу емісії шкідливих речовин та виду моторного палива;

- встановлення диференційованих величин акцизного збору на традиційні нафтові палива та на нетрадиційні палива з поліпшеними екологічними властивостями. Дотримання при цьому загальновизнаного принципу "за забруднення повинен платити забруднювач".

 

4. Основними напрямками європейської інтеграції в галузі транспорту є:

- формування національної транспортної політики з урахуванням керівних принципів транспортної політики ЄС, зазначених в Білій Книзі „Європейська транспортна політика до 2001 року: час вирішувати”;

- гармонізація законодавства в галузі транспорту відповідно до положень міжнародних конвенцій та угод, а також наближення до транспортного законодавства ЄС (Acquis communautaire);

- впровадження європейських технічних і екологічних стандартів до транспортних засобів;

- активна участь у розбудові Пан’європейських транспортних вісей та реалізації Програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 рр.;

- визначення та реалізація спільних з Євросоюзом пріоритетних інвестиційних проектів;

- розвиток взаємодії в рамках транскордонного регіонального співробітництва (Нижній Дунай, Карпати);

- подальший розвиток сумісно з Євросоюзом прикордонних пунктів пропуску Ягодин, Чоп, Косини, ін.;

- участь України в міжнародних транспортних організаціях: Європейській конференції міністрів транспорту, Комітеті внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН, Міжнародній морській організації, Міжнародній організації цивільної авіації та ряду інших міжнародних транспортних організацій.

 

5. Розвиток експорту транспортних послуг передбачає:

5.1. Ефективну реалізацію транзитного потенціалу України.

5.2. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародних ринках перевезень.

 

5.1. Для підвищення рівня реалізації транзитного потенціалу необхідно здійснити такі заходи:

· реалізація Програми утвердження України як транзитної держави;

· спрощення документального оформлення процедур перетину державного кордону відповідно до норм міжнародного права;

· подальший розвиток транспортно-митних технологій, інформаційних систем, електронного документообігу, інфраструктури транзитних перевезень, що прискорюють доставку і митну обробку транзитних вантажів;

· впровадження автоматизованих систем прискорення переходу залізничного рухомого складу з широкої на європейську колію;

· створення за участю держави національного оператора транзитних перевезень;

· створення на державному рівні системи моніторингу та прогнозування розвитку міжнародного транзиту вантажів;

· активізація діяльності дипломатичних представництв України за кордоном, спрямованої на залучення вантажів до транзиту територією України;

· забезпечення пільгового оподаткування операцій з надання послуг, пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів і пасажирів транзитом через територію України;

· розробка тарифів (включаючи наскрізні) за напрямками проходження транспортних коридорів;

· здійснення заходів щодо тарифного стимулювання розвитку транзитних контейнерних перевезень;

· включення залізничного транспорту України в систему транзитних перевезень Транссибірською магістраллю;

· організація на основних напрямках транзитного руху пунктів обслуговування водіїв автотранспортних засобів.

5.2. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародних ринках транспортних послуг, має здійснюватися за такими напрямами:

- створення перевізникам сприятливих за рівнем оподаткування економічних умов ведення бізнесу;

- створення вітчизняним міжнародним перевізникам рівних з перевізниками інших країн режимів проведення митних і прикордонних процедур;

- створення умов придбання перевізниками сучасної транспортної техніки (перш за все – сідельних тягачів), що забезпечує конкурентоспроможність на міжнародних ринках;

- збільшення для української сторони кількості дозволів ЄКМТ на виконання міжнародних автомобільних перевезень;

- розробка механізмів оперативного реагування у випадках дискримінації українських перевізників за кордоном;

- підвищення ефективності механізмів національного регулювання сегментів ринку міжнародних перевезень, на яких діє двостороння дозвільна система;

- проведення політики захисту національних інтересів в міжнародних організаціях, що здійснюють допуск на міжнародні ринки транспортних послуг.

 

5. Найбільші інвестиційні проекти наступного десятиріччя

· Впровадження швидкісного пасажирського руху на найважливіших залізничних магістралях: Київ – Полтава – Харків, Київ – Дніпропетровськ – Сімферополь, Київ – Тернопіль – Львів, Київ – Жмеринка – Одеса;

· будівництво другої нитки залізничного тунелю Бескид – Скотарське;

· будівництво залізнично-автомобільного мосту через р. Дніпро у м.Києві;

· модернізація автомобільних доріг Кіпті – Бачівськ; Київ - Чоп, Київ – Харків – Довжанський, Київ – Одеса, Київ – Ковель – Ягодин, Львів – Кіровоград – Знам’янка, Херсон – Сімферополь, Харків – Сімферополь – Севастополь,

· будівництво нових автомагістралей на умовах концесій та державно-приватного партнерства Львів – Броди, Львів – Краківець, Вінниця – Київ,

· впровадження системи супутникової радіонавігації „Галілео”;

· модернізація судноплавних шлюзів на Дніпрі,

· будівництво другої черги каналу Дунай – Чорне море;

· будівництво та реконструкція контейнерних терміналів в морських портах Іллічівськ, Маріуполь, Одеса та ряду інших;

· створення логістичних центрів у Чопі, Усатово, Дніпропетровську, Харкові.

 

6. Основні напрямки розвитку за видами транспорту

Залізничний транспорт

· прискорене оновлення рухомого складу;

· розвиток інфраструктури за двома напрямками: забезпечення якості масових перевезень та впровадження швидкісного і високошвидкісного руху поїздів. Підвищення дозволеної швидкості руху на напрямках міжнародних транспортних коридорів (МТК); впровадження швидкісного руху поїздів - на магістралях, що з’єднують найбільші міста України між собою та з Києвом;

· реформування системи управління залізничним транспортом шляхом розмежування регулятивно-контрольних та виробничих функцій: створення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту та залізниць господарюючого суб'єкта, передача існуючих функцій державного управління від Укрзалізниці до Міністерства транспорту та зв’язку;

· забезпечення рівноправного доступу компаній-операторів до виробничої інфраструктури залізничного транспорту

· виключення перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних,

· введення нової системи обліку та звітності: виділення інфраструктурної складової, калькуляція собівартості перевезень за родами вантажів та видами перевезень;

· проведення відповідної тарифної політики, що забезпечить компенсацію суспільно необхідних витрат та оновлення залізниць.

 

Автомобільний транспорт

· зниження рівня аварійності на дорогах шляхом підвищення державних вимог до перевізників, посилення контролю за дотриманням ними норм та стандартів чинних нормативно-правових документів та законодавства;

· зменшення рівня екологічного навантаження від автотранспортної діяльності;

· подальший розвиток міжнародних автомобільних перевезень, логістичних центрів та облаштування міжнародних транспортних коридорів;

· впровадження системи обов’язкової сертифікації пасажирських автотранспортних послуг, які надаються на автобусних маршрутах загального користування, вдосконалення системи ліцензування, а також посилення державного контролю за дотриманням ліцензійних вимог;

· розробка правової бази та економічного механізму регулювання взаємовідносин автобусних станцій з перевізниками та пасажирами;

· державна підтримка та законодавче регулювання процесу оновлення парку автобусів, що використовуються на маршрутах загального користування.

Дорожнє господарство

· першочергове виконання робіт з проектування, будівництва та реконструкції, ремонту та експлуатаційного утримання доріг державного значення, в т. ч. під”їзних шляхів до пунктів пропуску через державний кордон України та підвищення капітальності дорожніх одягів на них, створення безпечних умов руху;

· активізація інвестування будівництва автомагістралей, зокрема платних, за рахунок видатків з державного бюджету, кредитів міжнародних фінансових організацій та недержавних інвестицій на основі державно-приватного партнерства;

· залучення до інвестування будівництва під’їздів до сільських населених пунктів та облаштування автобусних маршрутів в сільській місцевості, що мають під’їзди з твердим покриттям, коштів з місцевих бюджетів;

· інституціональні зміни та удосконалення правових засад функціонування дорожнього господарства, розмежування відповідальності за стан автодоріг між рівнями центральної та місцевої виконавчої влади, (Укравтодору - за стан магістральних автодоріг, органів місцевої виконавчої влади – за стан місцевих доріг);

· підвищення якості дорожніх робіт на основі вдосконалення інженерного супроводу та моніторингу, удосконалення методів перспективного і оперативного планування дорожніх робіт на основі результатів функціонування системи управління станом покриття;

· удосконалення ринку дорожніх робіт шляхом підвищення рівня конкуренції;

· технічне переоснащення дорожнього господарства, впровадження нових матеріалів і технологій, модернізація та розвиток виробничої бази, удосконалення методів проектування та будівництва автомобільних доріг, що забезпечить зменшення собівартості дорожніх робіт.

Авіаційний транспорт

· оновлення парку повітряних суден одночасно з заміною більшості наявного парку на сучасні літаки з високим рівнем комфорту, паливної ефективності та зменшеними витратами на їх технічне обслуговування, віддаючи перевагу вітчизняним виробникам повітряних суден;

· створення провідного (флагманського) національного повітряного перевізника;

· підвищення рівня безпеки польотів та авіаційної безпеки;

· сприяння концентрації транзитних перевезень пасажирів та вантажів через аеропорти України та створення на базі Державного міжнародного аеропорту (ДМА) “Бориспіль” головного “хабу” України, будівництво терміналів в аеропорту Бориспіль;

· подальше розширення існуючої мережі внутрішніх та міжнародних повітряних ліній з поступовою її оптимізацією у відповідності до потреб в авіаційних перевезеннях, розвиток аеропортів Сімферополь, Одеса, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ;