Доба Едо.

З 1615 року, після падіння осакського замку в історії Японії наступає останній період пізнього середньовіччя, що отримав назву доби Едо (Токіо). Новою столицею Едо став за часів панування сьогунської династії, засновником якої був Токугава Іеясу, що правила країною до 1868 року. При режимі Токугава країна стала міцною централізованою державою. Прагнучи за будь-яку ціну припинити розпад феодалізму, уряд сьогунату намагається ізолювати Японію від зовнішнього світу, гальмує соціально-економічні зміни. Та штучні перепони не в змозі зупинити поступового зміцнення капіталістичних відносин. Це впливає і на демократизацію мистецтва, на поєднання художнього та функціонального в творах, споживачами яких стають широкі маси громадян. Все більшого значення в оформленні приватного житла набувають ширми, які є і предметом побуту і твором мистецтва, що визначає художньо-емоційний тонус житла. В цьому виді декоративного живопису плідно працював видатний митець Огата Корін (1658-1716). Його парні ширми “Червоні і білі квіти сливи” – шедевр світового живопису.

Графіка. Новим явищем в розвитку мистецтва Едо став розквіт гравюри на дереві укі-йо (“земне, звичайне”). Спочатку, як явище, що поєднує ремесло і мистецтво, в Японії гравюра вважалась набагато нижчою, ніж живопис на згортках чи ширмах. Вона мала дійсно всі ознаки масової культури: тираж, доступність, дешевизну. Майстри укі-йо прагнули простоти як у виборі сюжетів, так і в їх втіленні. Проте, поступово формується особлива художня школа, що висунула ряд чудових майстрів і в ХІХ столітті Європа саме через гравюру познайомилась з феноменом японського мистецтва.

В мистецтві укі-йо майстрів приваблюють життя міста і постійність буденного життя. І в традиційних жанрах – квіти, птахи, пейзаж – це вже не абстрактні образи, а конкретне зображення рідної природи.

Започаткував японську гравюру Хісікава Моронобу (1618-1694). Його гравюри – чорно-білі, з сильною, виразною лінією. Улюблений жанр – побутовий, з яскравим життям вулиці столиці: з ошатними городянами, вуличними торговцями тощо. Першим майстром багатоколірної гравюри вважають Судзукі Харунобу, що працював в середині XVIII столітті (1725-1770). Його кольорові ксилографії оповиті серпанком поетичного суму. Основною темою творчості Харунобу стає образ тендітної молодої жінки – продавщиці з чайних будиночків, куртизанки, танцюристки синтоїстського храму тощо. При цьому майстер не прагне передавати індивідуальну зовнішність героїнь, а створює ідеальний образ одухотвореної краси, настрій ніжності і кохання. Гравюрам Харунобу притаманний тонкий колорит, побудований на поєднанні приглушених відтінків.

Надзвичайною популярністю сучасників користувався Кітагава Утамаро (1753-1806). Він безроздільно присвятив себе зображенню жінок – в різних життєвих ситуаціях, образах, позах та вбраннях. В його красунях поєднуються внутрішня краса і привабливість зовнішності, естетизованість образу і певний стан душі. Роботи відзначаються співуче-гнучкою лінією та тонким кольоровим рішенням, ретельністю вимальовування деталей одягу, зачісок, прикрас і – відсутністю середовища. Вся увага зосереджується на головному.

Найвищою майстерністю позначена творчість Кацусіко Хокусайя (1760-1849). Надзвичайно працелюбний, він вважається автором 30 тисяч гравюр та малюнків та понад 500 ілюстрованих книжок. Але лише в старості він досяг слави. В 70 років Хокусай створив найзнаменитішу серію “36 видів Фудзі”, а за нею – “Квіти”, “Мости”, “Подорож по водоспадам країни”, альбом “100 видів Фудзі”. Кожна з серій дає глибоку своєрідну концепцію буття, Всесвіту та місця людини в ньому. “36 видів Фудзі” представляють священну гору в різні пори дня і ночі, при різному освітленні і з різних місць країни – зблизька і здалеку, з моря і крізь бамбукові хащі. Це – образ Батьківщини – конкретний і узагальнено-символічний.

Контрольні запитання.

 

1. На яких концепціях базується середньовічна культура? В чому розбіжність з ідеалами античного мистецтва?

2. Чому Візантія вважала себе спадкоємицею античного світу?

3. Які ідеї та їх художнє втілення лежать в основі образу православного храму?

4. У чому полягає специфіка візантійської художньої системи і як ці принципи втілюються у мозаїчних та фрескових композиція?

5. Яке місце займає архітектура в системі мистецтв Візантії?

6. З яких етапів складається еволюція мистецтва Західної Європи доби середньовіччя?

7. Які риси притаманні художній культурі часів “великого переселення народів”?

8. Прокоментуйте основні риси романського мистецтва.

9. Проаналізуйте основні пам’ятники архітектури романського періоду в Німеччині та Франції.

10. Порівняйте соціально-економічний та культурний розвиток країн Західної Європи в ХІ-ХІІ століттях та ХІІІ-XV? Як загальні зміни вплинули на еволюцію мистецтва?

11. Визначіть основні конструктивні особливості готичних споруд.

12. Окресліть зміни, що мали місце в скульптурі готики в різних країнах.

13. Які національні школи формуються в європейській готиці?

14. Які спільні та відмінні особливості притаманні скульптурі Франції та Германії?

15. Охарактеризуйте основні локальні центри культури Арабського сходу.

16. Порівняйте пам’ятки архітектури мавританської Іспанії та Середньої Азії.

17. Реконструюйте основні етапи становлення і розвитку мистецтва Індії: ведичного, буддійського, індуістського, мусульманського тощо.

18. Як релігійний світогляд індійців на різних етапах впливав на стилістику видів мистецтва?

19. Визначіть історичні періоди розвитку Китаю і охарактеризуйте систему мистецтв на кожному етапі.

20. Розкрийте специфіку китайської каліграфії та її вплив на живопис Китаю.

21. Як своєрідність загальнофілософських поглядів впливає на специфіку китайського та японського мистецтва?

22. Проаналізуйте основні типи японської архітектури та історію їх еволюції.

23. Які особливості притаманні монументально-декоративному живопису Японії XV-XII століть?

24. Визначіть, яким чином певна демократизація життя вплинула на розвиток японської гравюри та охарактеризуйте її специфіку.

 

Рекомендована література.

 

1. Алпатов М.В. Этюды по истории русского искусства. В 2-х т. Т.1.–М., 1967.

2. Бартенев И.А., Батажкова В.Н. Очерки истории архитектурных стилей. – М., 1983.

3. Виноградова И.А., Николаева Н.С. Искусство стран Дальнего Востока. – М., 1979.

4. Власов В.Г. Стили в искусстве. Словарь. – М., 1998.

5. Всеобщая история искусств. – Т.2, части 1 и 2. – М., 1961, 1962.

6. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1985.

7. Данилова И.Е. От средних веков к Возрождению. – М., 1975.

8. Дмитриева Н.А. Краткая история искусства. Вып. 1. – М., 1968.

9. История русского искусства. В 2-х т. / Под ред. Машковцева М.А. Т.1. – М., 1957.

10. История искусства зарубежных стран: Первобытное общество, Древний Восток, античность. – М., 1979.

11. Каптерева Т.П., Виноградова Н.А. Искусство средневекового Востока. – М., 1989.

12. Лазарев В.Н. История византийской живописи: В 2-х т. – М., 1986.

13. Лясковская О.Ф. Французская готика XII-XVI веков. – М., 1973.

14. Любимов Л. Искусство западной Европы. – М., 1982.

15. Сопоцинский О.И. Искусство западноевропейского средневековья. – М., 1964.

16. Сопоцинский О.И. Искусство западной Европы в средние века. – М., 1964.

17. Ткачев В.Н. История архитектуры. – М., 1987.

18. Тяжелов В.Н., Сопоцинский О.И. Искусство средних веков. – М., 1975.

19. Тяжелов В.Н. Искусство средних веков в Западной и Центральной Европе. – М., 1981.

20. Чегодаев А.Д. Мои художники. Избранные статьи об искусстве от времени Древней Греции до ХХ века. – М., 1974.

ЗМІСТ