Мистецтво Франції ХVІ століття.

Під кінець панування Людовика ХІ (1461-1483) Франція стала єдиною і, мабуть, найбільш згуртованою державою Західної Європи. Цим позначені в Європі нові часи, коли на арені з’являються великі політичні об’єднання, що формують нову єдність – єдність нації. Проте, державна згуртованість була ще нестійка. Принци крові: Алансони, Орлеани, Бурбони – мали великі феодальні володіння. Вони, як і інші титуловані аристократи, дивились на посилення влади короля, як на узурпаторство. Незадоволення особливо загострюється в другій половині століття, що призводить до громадських гугенотських війн. Але їх завершення довело, що гору взяли об’єднуючі сили.

В XVI столітті у Франції поступово – при Франціску І (1515-1547), та Генріху ІІ (1547-1559) - формуються риси абсолютної монархії. Абсолютизм опирається на середньо-дрібне дворянство та “дворянство мантії”, на міську буржуазію. Певному суспільному згуртуванню сприяли італійські війни (1494-1559), що велись із загарбницькою метою з династією Габсбургів. Навпаки, гугенотські війни ледве не привели країну до розпаду. Але загальногосподарська криза, викликана боротьбою протестантів і католиків, викликала народні заворушення. Це обумовило необхідність компромісу між ворогами та відновлення сильної королівської влади при Генріху ІV (1589-1610).

XVI століття у Франції називають добою Відродження. Італійські війни не принесли країні реальних вигод, але сприяли розвиткові культури. Зокрема, французькі аристократи познайомились з високим рівнем життя, побуту і культури італійських вищих кіл. Їх вразили розкішні шати, паркет та інше декоративне оздоблення іньер’єрів палаців, картини, статуї. В цей період поряд із живописцями рівня Леонардо, скульпторами, графіками і архітекторами були вивезені до Франції парфумери, кравці, ювеліри, садівники тощо. Італійська розкіш заполонила Францію і стиль життя став набагато пишнішим.

Через п’ятдесят років після смерті Людовика ХІ Францію не можна було впізнати. Елегантні палаци-замки звелись на Луарі, в околицях Парижу. Звичайно, Ренесанс у Франції був більше, ніж в Нідерландах чи Німеччині, відродженням античної науки, філософії, культури. Видатним філософом доби був епікурець Мішель де Монтень (“Досліди”). Відомим філологом, математиком, юристом був Гільом Бюде. Іншим значним гуманістом того часу став Лефевр д’Етапль, чиї трактати створили в країні цілу школу математиків і географів. Значна роль в згуртуванні гуманістів навколо королівського двору належала Франціску І та його сестрі, знаменитій поетесі відродження Маргариті. За часів Франціска був створений французький коледж – вільна асоціація вчених на противагу ортодоксальній Сорбоні. XVI століття – розквіт літературної французької мови, час Війона, Ронсара, Рабле. Характерною рисою французького відродження був великий вплив аристократичних смаків на всі явища культури.

Архітектура. Пам”ятники першої половини століття споруджувались за участю італійських майстрів, які поєднували досягнення ренесансного палацового будівництва з традиціями замкової архітектури. Будівлею перехідного періоду є замок Амбуаз з рисами “розкішного стиля”. Маса тут переважає, частини не підпорядковані цілому. В Амбуазі співіснують низькі середньовічні переходи і гігантські палацові масштаби, італійські сади і середньовічні башти, готичні конструкції та елегантні італійські арабески. Замок Блуаприваблює поєднанням червоної цегляної кладки та білокам’яних деталей. Завдяки цим колонам, підвіконням, люкарнам тощо фасад набуває чіткої викресленості. Особливо своєрідним поєднанням старого і нового відрізняється Корпус Франціска І із знаменитими гвинтовими сходами, які винесені на фасад і відкриті світлу і повітрю. Поєднуючи зовнішній і внутрішній простір сходи в Блуа відіграють роль лоджій Італійських палаццо.

Замок в Блуа відкриваж блискучу низку знаменитих “Замків на Луарі”, які перетворились на розкішні палаци, зберігаючи певні риси замкових споруд як атрбуту феодалів. Башти, галереї з маашикулями, підйоні мости з ровами зберігаються як символічні елементи декору. Типові приклади такої архітектури – замки Шенонсо, Шомон, Азе-ле-Рідо. Шедевром цього напрямку став уславлений “Шамбор” – улюблене створіння “короля Французького Відродження”. Шамбор – архітектурна мрія, де оживають спогади про романські донжони без їх похмурості, феодальні фортеці в життєрадісних формах. Тут використані риси замку: внутрішній двір, башти, рови, мости, гвинтові сходи. Але в цілому споруда має врівноважений і живописний симетричний план з єдиною композицією. Замок має надзичайно виразний силует з високими дахами, димарями, баштами, горищевими вікнами. В оформленні використані ордери як декоративні форми.

Значні зміни відбуваються в другій половині століття. Зокрема, працюють видатні архітектори П’єр Леско та декоратор Жан Гужон, які разом почали зведення Лувра на березі Сени. Цей корпус започаткував величезний палацовий комплккс. Корпус має ренесансний характер.Трьохповерхова будівля розчленована в перших поверхах ордерами, а верх – аттиковий. Стримані класичні ордери визначають композиційну структуру фасаду. Широко використані декративні скульптурні рельєфи. Архітектор ФІлібер Делорм спорудив Гробницю Франціска і в Аббатстві Сен-Дені.Мотив триумфальної рамки поєднується в ній з традиційними формами надгробків. Часково зберігся і Палац в Ане, автором якого теж був Делорм.

Скульптура і живопис. Скульптура першої половини століття має компромісний характер. З ім’ям братів Джусто (Жюст) пов’язана Гробниця Людовика ХІІ в Сен-Дені.Це складна двоярусна споруда типу каплиці з саркофагами і статуями небіжчиків, алегоріями внизу та постатями короля і королеви навколішках на верхньому ярусі. Якщо апостоли та "цноти" цілком італійські, то королівська пара – старої традиції. Відомим майстром був Мішель Коломб, автор Гробниці герцога Бретонського Франціска в Нанті.

Франаціск І колекціонував італійський живопис і запрошував до себе італійських митців. Але перебування Леонардо чи дель Сарто не мало впливу на французький живопис. Набагато більшу роль відіграв Пріматіччо (1494-1570) та Батіста Россо. Ці майстри жили при дворі до смерті і принесли у Францію нові уявлення про красу, пов’язані з ідеалами Високого Відродження. Але самі митці були вже типовими маньєристами, зимними віртуозами і прагнули до витонченого манірного мистецтва. Батіста Россо (1494-1541) був живописецем, ліпщиком, постановником балетів, автором тріумфальних арок. Він виконав алегоричні композиції для Галереї Франціска і у Фонтенбло, по яким були виконані і шпалери. Але невдовзі був запрошений Пріматіччо і суперництво між ними приаело до самовбивства Россо. Приматіччо декорував інтер’єри Фонтенбло, гроти і фонтани парку, розробляв проекти для інших майстрів. Уславлена галерея Фонтенбло поділена на два яруси. Вгорі алегоричні композиції, облямовані оголеними фігурами, виліпленими у високому рельєфі.

Крім Пріматіччо великий вплив на французьку скульптуру мав Бенвенуто Челліні, який жив у Франції в 1540-1545 роках. З його робіт цих років збереглись золота сільничка та бронзовий рельєф “Німфа Фонтенбло”

Найвизначніший скульптор французського відродження – Жан Гужон (1510-1568) почав працювати в Руані, де створив надгробокЛуї де Бреза –двоярусна спруда з кінною статуєю. З 1544 року він в Парижі. Збереглись п’ять рельєфів для амвона церкви Сен-Жермен л’Оксерруа: чотири євангеліста і сцена Оплакування Христа. В них відчутний вплив ман’єризму Пріматіччо: характеристика почуттів підпорядкована декоративним завданням. Проте, приваблює висока майстерність лінійних ритмів в передачі драпувань.

За проектом архітектора Леско було створено фонтан у вигляді галереї з семи аркад, а рельєфи між аркадами із зображенням німф виконав Гужон. “Фонтан німф” – шедевр Гужона. Це – шість вузьких вертикальних рельєфів (зараз в Луврі) з постатями німф в легких, прозорих шатах, що тримають глеки з струмуючою водою. Три горизонтальних рельєфа зображують наяд і тритонів, а три – амурів. Вражає різноманітність і грація рухів і поз, вишукана елегантність, тонке чуття ритму і гармонії. Дещо маньєристично-видовжені постаті виглядають виправданими та природніми Послідовником Гужона був Жермен Пілон (1537-1590).Він виконавдві гробниці короля Генріха ІІ.Одна складається в основі з трьох грацій, що тримають урну з серцем короля. Друга – мавзолей з чотирма фігурами доброчинностей, та постаттями Генріха і Катерини Медічі. Гробниця дружини канцлера Рене де Бірага Валентини Бальбіані глибоко вражає сміливістю зображення спотвореного смертю людського тіла, що протиставлене прекрасному образу молодої, розкішно вбраної жінки на горі саркофагу. Майстер виконав також надгробок самого канцлера.

Живопис. У Франції живопис розвивається менше, ніж в інших країнах північного відродження. Власне, розповсюджується лише портретний жанр, та й то поза межами “школи Фонтенбло”. Високо цінувались сучасниками роботи нідерландця за походженям Жана Клуе (?-1541). З 1516 року він жив у Парижі, був придворним живописцем. До числа його шедеврів належить портрет Франціска І. Авторові щастить стримано передати королівську гідність, величність постави, елегантність світського кавалера. Водночас, перед нами постає ніби уособлення государя із трактата Ніколо Маккіавелі, що поєднує якості лева та лисиці, розумного, хитрого, освітченого та жорстокого. Велика увага приділяється передачі фактури роскішних тканин, прикрас тощо.

Ще значнішою фігурою був син Жана - Франсуа Клуе (1510-1572). Його портрети найвідоміших при дворі осіб поєнують стриману імпозантність з детальним відтворенням зовнішності моделей. однією з кращих робіт Клуе є портрет королеви Єлизавети Австрійської, дружини Карла ІХ. Чопорна поза пом’якшується привабливістю молодості. Справляє враження сила її характеру, стриманість і моральна чистота молодої жінки, вихованої при суворому іспанському дворі. Старанно виписані чисті лінії чола, виразні брови, міцно стиснені вуста, вольове підборіддя і допитливий погляд карих очей. Не менш уважно передано і розкішне вбрання королеви.

Слід, також згадати таке своєрідне явище тогочасного мистецтва як французький олівцевий портрет. В ті часи жанр камерного графічного портрету набув великої популярності і до нього звертались відомі майстри: Клує, батько та син Дюмустьє, Ланьо тощо. Широке розповсюдження портретних малюнків було яскравим проявом ренесансної зацікавленості людей простими і щирими почуттями, бажанням зберегти на згадку образи рідних і друзів. Короткочасні зображення з натури коштували дешево і тому до нас дійшла численна кількість робіт, що зображують молодих і літніх, простих і знатних, уславлених та невідомих французів XVIстоліття. Серед кращих – портрети Франциска ІІ та його дружини Марії Стюарт, КарлаІХ, Катерини Медичі, поета Ронсара та інші.