Мистецтво Росії XІV-ХVІІ століть.

Російське мистецтво своїм становленням завдячує художній культурі Київської Русі – давньофеодальної наймогутнішої за часів Ярослава Мудрого в Європі держави. Ці землі протягом довгих століть належали до кола античної культури Еллади – фундаменту пізнішої культури Риму і Європейського Заходу. Завдяки високому рівню культури, успадкованому від часів Київської Русі, нівелювання руської культури не відбулося.

Ще професор М.Грушевський поставив як чергове завдання історичної науки – скласти історію великоруського народу й заснованої ним держави окремо, й окремо історію українського народу протягом його історичного життя. Адже, за словами Дмитра Дорошенка, історики перших десятиліть ХІХ століття почали були дивитись на початковий і князівський періоди української історії, як на,,спільні з росіянами”. Євген Маланюк підкреслює думку про те, що,,до цього кругу (антично-грецького) не належали тоді ані Середня, ані Західна Європа, ані сусідні нам – від Заходу і, тим більш, від Півночі – народи. Ми були північною окраїною, північним сегментом цього кругу”. Факт довговікового перебування наших пращурів в нім (від VIII-го до Х століття) дав величезні наслідки, які жили, живуть, і житимуть в нас. Але історичний процес розвитку українського мистецтва ми починаємо від часів заснування української державності, як підкреслює Д.Антонович,,…пам’ятки архітектурного, скульптурного, малярського мистецтва від часів еллінської цивілізації збереглися, але зв’язки їх із найдавнішими пам’ятками українського мистецтва Х століття ми ще не вміємо, тому фактично змушені й історію нашого мистецтва починати тільки з Х ст. н.е.”. Д.Антоновичу належить підтверджений теоретично вислів що,,українське мистецтво перестає бути європейським мистецтвом на Україні, але стає українським мистецтвом європейського народу”.

На першому етапі становлення мистецтво Росії розвивається у загальному руслі давньоруської художньої культури. Цілком логічним є необхідність провести детальний огляд еволюції всіх видів мистецтва від часів формування могутньої держави Київської доби та монгольського періоду (ІХ-ХІІІ століть) в контексті вивчення українського мистецтва. Лише в кількох словах нагадаємо основні віхи формування давньоруської культури на території Росії.

Особливий слід у художній культурі Русі залишило художнє життя Візантії, звідки прийшло до нас християнство. У зв’язку із введенням християнства виникла потреба у спорудженні церков, а перед архітектурою і мистецтвом Київської Русі постали нові художні завдання. Муроване будівництво на Русі сприйняло традиції візантійської архітектури, у якій на ті часи було вироблено так звану хрестово-купольну систему церковної споруди, що стала канонічною, обов’язковою для православних храмів.

Найдавнішими мурованими спорудами на Русі були палаци київських князів, проте архітектуру цих величних споруд ми можемо уявити лише за даними розкопок звалищ та мініатюрними зображеннями. Самобутня давньоруська архітектура започаткована Софійським собором у Києві, який є символом могутності держави, її величі. В основу цієї велетенської споруди закладено ще традиції константинопольської архітектури, але вона перевершує візантійські зразки розмірами та структурною складністю. Софію будували під керівництвом грецьких майстрів, що принесли сюди сформовану систему хрестово-купольного храму та її тринадцять куполів не мають аналогій ні у Візантії, ні в інших православних країнах, так само як і яскраво виявлена ступенева пірамідальність загального силуету, гармонійне поєднання з оточенням завдяки відкритим галереям.

Київ дав початок розповсюдженню на Русі й такого типу архітектурної споруди, як Золоті ворота – парадний в’їзд до столиці. Порядок, симетрія, ритм, природна краса, благодатна гармонія і статуарність, покладені в основу архітектури Київської Русі, тенденції до масивної ізольованості церковної споруди виявляються, розвиваються та удосконалюються найраніше поза межами Києва у Новгороді та Пскові.

Як і київський, новгородський Софійський собор зберіг свої первісні форми. Це був трохи менший від київського за розмірами п’ятинефний храм з трьома гранчастими апсидами, п’ятьма куполами, двоповерховими галереями, притворами та однією баштою. Істотно відмінна техніка будівництва Новгородського собору зумовила характерну для архітектури цього часу пластику стінних мас і відсутність дрібних деталей. Новгородський собор відрізняється від київського також пропорційним ладом. Його пропорції стрункіші, в композиції менше градацій різномасштабних елементів та ритмів відкритих аркад, а образ – могутній, дещо суворий, в ньому відчутні риси архітектури феодальних часів.

В середині ХІІ століття Київська Русь розпалася на ряд самостійних державних утворень: Київське, Чернігівське, Галицьке, Смоленське, Володимиро-Волинське, Ростово-Суздальське та інші князівства. Процес феодальної роздрібленості можна розглядати як послаблення високих починань, закладених Київською державою.

Особливий внесок зробило у формування мистецтва на території Росії Володимиро-Суздальське князівство, зокрема у спорудження однокупольного чотиристовпного, схожого на куб храму, який ніби вростав у землю. Його обсяг став меншим, але він сприймається урочистішим, позбавленим суєти реальності. Епічна міцність, велич, простота конструктивного рішення, монументалізм форм – характерні ознаки архітектури цієї доби. Вона набуває рис фортифікаційних споруд, важких, могутніх, з вікнами – амбразурами та декором з аркатурою, що походить від оборонних пристосувань замкових стін.

Крім архітектури, монментального живопису, різьблярства та декоративно-ужиткового мистецтва, в Київській Русі був дуже популярним іконопис. Іконами прикрашали дерев’яні та муровані церкви, князівські та боярські хороми, ставили їх над міськими брамами, брали з собою в похід.

Художня культура Київської Русі вирізнялась демократичністю, входила в побут будь-якої людини, незалежно від її соціальної належності. Вона характеризується гармонійним розвитком абсолютно всіх своїх компонентів, унікальністю, високим загальнолюдським рівнем, неповторністю всього створеного в кожному виді мистецтва. Київські майстри на найвищому рівні творчо перетворили принципи візантійського мистецтва.

Художня своєрідність мистецтва російського народу досягає розквіту починаючи з XIV століття. Прийшов час, і згуртувалася навколо Москви, зміцніла і виросла Російська централізована держава. У перших храмах молодої Москви в нових історичних умовах і з новими естетичними концепціями зодчі продовжують і розвивають традиції Володимиро-Суздальського білокам’яного будівництва.

Після монголо-татарської навали, лише в Новгороді та Пскові ще продовжувалося художнє життя, але дуже важко було розвивати свої культурні традиції. Відродження міст, пожвавлення торгівлі починається з середини ХІYст. Необхідність охорони консолідувала сили руського народу, у великому ступені зумовлювала об`єднання руських земель, прискорювала процес створення російської держави та формування російської народності.

Ареною гострих соціальних конфліктів в ХІУ -ХУІ ст. був "Господар Великий Новгород", заможня боярська республіка, зі своєрідними економічними та соціальними умовами існування. ХІУ ст. - період блискучого розквіту монументального будівництва Новгорода, храми якого будувалися на замовлення бояр, архієпіскопа, купців. З кінця ХІІІ ст. змінюється будівельний матеріал та техніка кладки: стіни зводяться з місцевого каменю, погано обтесаного, грубого і лише у віконних пройомахбарабанів застосовується цегла. З трох апсид в храмі залишається лише одна. В цей період були побудовані, церква Миколи на Липні, церква Спаса на Ковальові, церква Успіння на Волотовому полі.

З другої половини ХІУ ст. посилюється економічна та політична могутність Новгорода. Широко розвивається монументальне будівництво, яке спираеться на традиції ХІІІ - поч. ХІУ ст. Формується класичний тип новгородського храму, простого та конструктиво-ясного, підкреслено ошатного, аналогів якому немає в архітектурі іших країн. Це перш за все церква Федора Стратілата, церква Спаса Преображення на Ільїні вулиці. Відрізняються ці споруди багатим та складним декором, у якому знову членуються лопатки, використовуються декоративні деталі.

Паралельно з новим будівництвом у Новгороді з середини ХІУ ст. реконструювались храми ХІІ ст., що значною мірою пов`язано із загальною політикою новгородського боярства, яке активно боролося з впливом Москви. Реконструкція було фактично перебудовою споруди, але з повтором форм ХІІст. Цим пояснюється те, що охороняючи свої традиції, новгородці зверталися за допомогою скоріше на Захід, а ніж до Москви. Наприклад, новгородський архієпископ Євфімій в 1433 р. прямо звернувся до німецьких майстрів, представників зрілої готики. Саме йому належить ідея створення в центрі Новгородського дитинця самостійного феодального замку з високою сторожовою баштою. Головна будова цього комплексу - Грановита (Євфімієва) палата, виконана німецьким майстром разом з новгородцями. Вона перекрита готичним склепінням на нервюрах, які сходяться до центрального стовпа та спираються на нього.

В кінці ХУ ст. Москва підкорила Новгород. З цього моменту все будівництво в Новгороді проводиться указом з Москви. Самостійний розвиток новгородської архітектури було закінчено.

Більш демократична архітектура Пскова складається дещо пізніше, ніж новгородська. Повна самостійність мистецтва пов`язана з політичною самостійністю Пскова, у зв`язку з його відділенням від Новгорода. ХУ ст. - період стрімкого розвитку псковської архітектурної школи. Літопис вказує на будівництво в цей час 22 кам`яних церков. Храм, зведений на кошти окремих заможних псков`ян, був невиликих розмірів, складений з місцевого каменю та побілений зовні вапняковим розчином. Це надавало спорудам м`ягкого, пластичного та ліпного характеру. Від ІІ половини ХУст. добре збереглася невелика чотирьохстовпна церква Успіння в Мілетові, церква Косьми і Даміана з Примістя. В ХІУ-ХУІ ст. псковичі частіше будували оборонні, ніж культові споруди, що було продиктовано географічним положенням Пскова. До цього часу вражає уяву сувора велич та неприступність стін і башт кам`яної фортеці- Ізборськ.

Живопис. ХІУ століття - період розквіту новгородського монументального живопису, для якого характерні порушення іконографічних канонів. Складається своя місцева художня школа.

Великий вплив на розвиток новгородського мистецтва ХІУ ст. мала творчість великого візантійця Феофана Грека, який, вже на той час був відомим стінописцем, що розписав більше 40 церков в різних країнах світу. В Новгороді він в 1378 р. на замовлення боярина Василя Мошкова та мешканців Ільїної вулиці розписав церкву Спаса Преображення. Збереглися фрески в куполі: Христос Пантократор між архангелами та серафимами, фігури праотців та пророків в барабані між вікнами, фрагменти композицій " Євхаристія", сцени з Євангеліє на склепіннях і стінах храму.

Обличчя святих написані широкими мазками, легко й впевнено кладуться поверх темного червоно - коричневого тону білі пробіли. Уникаючи різких контурних та внутрішніх ліній, що розбивають форму, Феофан Грек дає гранично лаконічну характеристику образів. Ці кинуті мазки (пробіли) зливаючись на відстані в єдине ціле створюють надзвичайну ілюзію живої людини, з внутрішньою силою та великою духовною енергією. Ці образи (Макарій Єгипетський) - вираз морального ідеалу майстра. У живопису Феофана Грека, незважаючи на індивідуальність, відсутність канонів, відчувається вплив мистецтва новгородців, самої атмосфери демократичного міста та свободолюбивого духу його мешканців. З його іменем пов`язується знаменита ікона кінця ХІУ ст. "Донська Богоматір", в якій простежуються характерні для Феофана Грека творчі прийоми, використання бликів для посилення експресивності образів, моделювання рухів голів, самих фігур, які знову порушують іконографічну схему. На зворотній стороні ікони - зображення успіння Богоматері, де автор підкреслює трагічність події контрастами колористичного рішення. Феофан Грек відходить від традиційних схем не тільки в зображенні сюжетної композиції, а й у співставленнях кольорів.

Важливо підкреслити також вплив Феофана Грека на новгородське мистецтво, особливо помітний в стилістиці творів. Живопис фресок церкви Федора Стратілата (70-80 р. ХІУст.) відрізняється сміливістю композиційних рішень, емоційністю. Блискуче використання живописних прийомів Феофана ми бачимо в сценах "Зцілення сліпого", "Хід на Голгофу", "Зречення Петра", "Зішестя в пекло", "Явлення Христа Марії Магдалині". Але здебільшого аскетизм, суворість феофанівських образів поступаються місцем ліризму, м`ягкості, конкретності багатофігурних композицій.

Для формування художньої школи початку XIV – XV століть характерне існування двох художніх напрямків - місцевого й візантійського. В 40-х р. ХІУ ст. на замовлення митрополита Феогноста, грека за походженням, був розписаний старий Успенський собор. В той же час місцеві російські майтри пензля на замовлення великого князя прикрашали Архангельський собор Кремля. Ікони писали майстри іконописної майстерні великого князя і монастирські та посадські люди. Безумовно, росіянами була виконана оригінальна за іконографією, житійна ікона "Борис і Гліб" (сер.ХІУ ст.), на якій зображені канонизовані образи князів, символізувавших естетичний ідеал росіян. В їх обличчях багато м`ягкості, доброзичливості, а також мужності й стійкості. В клеймах зображені епізоди їхнього життя. Одержана в Куликовській битві перемога росіян стала стимулом для створення святкових та урочистих ікон великої емоційної напруги (житійна ікона "Архангел Михаїл" з Архангельського собору Московського Кремля, "Благовіщення").

Основні живописні роботи на початку ХУ ст. виконувалися в Москві під керівництвом Феофана Грека. Це розписи соборів Московського Кремля, цілий ряд видатних іконописних творів. Як відомо з письмових джерел, на початку ХУ ст. Феофан Грек, Прохор з Городця та Андрій Рубльов розписують Благовіщенський собор Московського Кремля, який до нашого часу не зберігся повністю. Залишився тільки іконостас, який вже з ХУ ст. стає обов`язковою частиною внутрішнього об`єму храмів. Іконостас Благовіщенського собору - один з яскравих прикладів формування видатного явища в образотворчому мистецтві Росії ХУ-ХУІІст., форма якого не була відома навіть візантійцям. Іконостас має вигляд високої стінки з поставленими одна на одну іконами, яка відділяє вівтар від іншої частини храму. Вже в ХУІ ст. в композицію іконостасу широко входить різьблення по дереву, ікони прикрашаються орнаментом з вкрапленням дорогоцінних металів. Єдина та логічна композиція іконостасу акцентує ідею ієрархії феодального суспільства, подаючи її за допомогою живописної мови.Іконографічна композиція іконостасу складається з центральних царських воріт та декількох ярусів ікон, нижнього ярусу з іконами місцевих святих або свят, яким присвячений храм. Головний ряд - деісусний чин - в ценрі якого Христос, а з боків - з молитовно піднятими руками - Марія та Іоанн Предтеча. Над головним ярусом-святковий чин - зображення євангельських подій від Благовіщення Богоматері до Успіння, над святими - пророчеських чин, зображення пророків.

Великого значення для російського мистецтва мала поява зображення фігур в повний зріст. Висота деісусних ікон Благовіщенського іконостасу досягає 2 м. До Христа підходить не тільки Марія, Предтеча, апостоли, але й отці церкви - Василь Великий і Іоанн Златоуст. Новою в соборі була також іконографія Христа. Це вже Спас в силах - суддя на майбутньому суді для всіх. Фігури Благовіщенського іконостасу урочистими силуетами виступають на світлому або золотому тлі. Образи монументальні, незважаючи на виразну легкість сприйняття здалеку. Монументалізму сприяє феофанівський колорит побудований на поєднанні глибоких кольорів,створюючих живу поверхню живописного тла.

Близкість манері Феофана Грека простежується в розписах церкви Першої Пречистої на Волотову полі поблизу Новгорода. В основному це сцени з життя Христа та Марії. Фрески відрізняються емоційністю, експресивністю, фігури пристрастні, в бурхливому русі. Радість, смуток, подив - такі почуття передаються дещо утрирувано, але виразними жестами, позами, лініями одягу. Ряд соціально загострених сцен говорить про новгородське походження майстра. Обличчя деяких образів нагадують портрети за гострою індивідуальною характеристикою (архієпископи Моісей та Олексій).

Розписи церкви Спаса на Ковальові виконані у 80-і роки - більш сухі, менш гармонійні за кольором, ніж феофанівські або волотовські фрески.

Протягом ХІУ ст. стає помітним вплив фрескового живопису на іконопис, в якому починає формуватися своя художня школа. Для неї характерні лаконізм і простота композиційного рішення, точність малюнку фігур, яскрава палітра, ясність та зрозумілість сюжетів. Самі образи святих, зображених на іконах, близькі й зрозумілі майстрам, які зображали їх, оскільки пов`язані з їхнім життям - пророк Ілля, що проливає на землю дощ, святий Миколай, заступник подорожуючих, теслярів, Параскева П`ятниця - покровителька торгівлі.

Зміст новгородського мистецтва ХУ ст. визначають відносини між новгородським боярством та Москвою. Змінюється і співвідношення між видами мистецтва. Якщо в ХІУ ст. головною була фреска, то в ХУ ст. провідне місце займає ікона, яка стає основним видом образотворчого мистецтва. Одним з популярних образів новгородського іконопису був святий Георгій. На іконах Георгій зображався в момент битви "зі змієм", іноді драконом. Захоплює колористичне рішення ікони, блакитний плащ вершника, білосніжний кінь на пурпурному тлі, все разом створює єдине святкове декоративне ціле.

Виразні фігури Флора і Лавра в іконі - "Флор, Іаков і Лавр" (ХУ ст.), в яких відсутні благочестивість та смиренність. Прагнення передати зовнішність новгородців виявляється в іконі "Деісус і молящі новгородці". Представлені в іконі образи є членами однієї новгородської сім`ї, одягнені в характерний давньоруський одяг, представлені в молитовній позі, з обличчями, зверненими догори. Та ж думка про небесне заступництво громадян Новгорода, антимосковська направленість звучить в іконі ІІ пол. ХУ ст.

Новгородський іконопис ХУ ст. відрізняє особлива виразність живописної мови. Завжди проста й енергійна характеристика веде до зрозумілості образів. Ікони діляться на яруси, сцени в яких прочитуються як оповідь. Колористична мова ікон також проста й енергійна з пріоритетом чистих, яскравих кольорових плям.

До новгородського іконопису відносяться деякі ікони з областей поблизу міста, в яких відчувається вплив народного мистецтва. Найвідоміші з них - дві ікони святкового ряду іконостасу "Зняття з хреста", "Покладення в труну"(ІІпол. ХУ ст.). Цілісні за силуетом, виразністю ліній, по монументальній скорботності образів ці твори представляють класичні приклади давньоруського мистецтва. Псковський живопис ХІУ-ХУІ ст. як монументальний так і станковий, багато чим відрізняється від новгородського - трактовкою сюжету, сміливістю композицій та іконографічного рішення, підвищеною емоційністю образів. В іконах псковської школи фігури важкі, нерухомі, з використанням широких розмашистих мазків, відсутністю контурних ліній (ікони церкви святої Варвари виконані одним майстром - "Собор Богоматері", "Деісус", "Зішестя в пекло").

Особливе місце в образотворчому мистецтві Новгорода й Пскова цього часу займає графіка рукописних книг. ХІУ-ХУ ст. період розвитку так званого "тератологічного" орнаменту. В новгородських і псковських книгах ініціали, заставки заповнюються зображеннями потвор, оплетених ремнями, які боряться, щоб звільнитися від них. Напівпташині - напівлюдські обличчя чудовиськ набувають все більш людських рис, а пізніше - всі богослужбові книги наповнюються цими "тератологічними" образами (наприклад, гуслярів в червоних чоботях з гуслями на колінах - ініціали " Д" або " Т " і т.ін.).

З ІІ пол. ХІУ ст. загальновизнаною стає роль Москви як столиці держави, здатної чинити опір Литовському князівству (про що свідчить Куликовська битва, 1380). Москва була політичним центром відродження Русі й формування російської культури. Залишки перших будов Московського Кремля дають уявлення про білокам`яне будівництво, яке нагадувало Володимиро-Суздальське зодчество. Вже в ІІ пол. ХІУ ст. зводяться кам`яні стіни кремля замість дубових. Кам`яні будівлі цієї пори - Архангельський собор, церква-дзвіниця Іоанна Лествічника, Успенський собор, церква Спаса на Бору. На початку ХУ ст. було збудовано собори Троїцький та Різьдвяний.

Багато нового в московську архітектуру внесли автори Спаського собору Андроникова монастиря (ХУ ст.), створивши динамічний образ активного нарощування мас, раніше знайомий по Києво-Чернігівській архітектурі. Пам`ятники ХІУ-поч.ХУ ст. з типом одноглавого чотирьохстовпного храму, для яких характерним є переосмислення хрестовокупольної системи храму, мали велике значення для розвитку російської архітектури ХУ-ХУІ ст.

Вперше у зв`язку з розписами Благовіщенського іконостасу доходить звістка про геніального російського іконописця Андрія Рубльова, формування якого йшло в роки визволення від монголо- татарської навали З самого початку творчості, не дивлячись на вплив суворої емоційно насиченої живописної мови Феофана Грека, Андрій Рубльов виступає як самостійна творча індивідуальність.

До ранніх творів Андрія Рубльова дослідники відносять фрески Успенського собору в Звенігороді, а також мініатюри з зображенням символів євангелістів в Євангелії Хитрово (90 р. ХІУ). В 1408 р. Рубльов працюе з художником Даніілом Чорним над розписом Успенського собору Володимира. Краще всіх у розписах збереглася композиція "Страшного суду". Художник привніс нові принципи побудови образу: делікатне моделювання форми кольором, узгодження ритму архітектурних форм з ритмом фігур, який створюється використаний Андрієм Рубльовим художнім прийомом акцентованої лінії, виражаючої рух, граціозний ритм фігур. Рубльов і Даніїл в рамках традиційної іконографічної схеми створили зовнім інший образ. В композиції немає аскетизму,страху, навпаки, це перемога добра, справедливості, заклик до мужності, до життя світлого й праведного.

Для Успенського Володимирського собору Рубльов і Данііл виконали великий трьохрядний іконостас, 61 ікона якого мали більш 3 м висоти і вражали своєю монументальністю і лаконізмом ("Спас Вседержитель", "Іоанн Предтеча", " Григорій Богослов "). До творів самого Андрія Рубльова відносять три ікони з Успенського собору в Звенигороді, одержавших назву "Звенігородського чину ", образи яких багато в чому передбачають образи "Трійці" (поетичністю, етичним ідеалом людини ХУ ст. - " Апостол Павло ", "Архангел Михаїл", " Спас").

Написана для іконостасу Троїцького собору Тройця -Сергієва монастиря ікона "Трійця" (поч ХУ ст.) - один з досконаліших творів Андрія Рубльова. Опускаючи сюжетні мотиви композиції майстер залишає трьох ангелів, фігури яких різні за силуетами, утворюють коло, ритм якого повторюється в абрисах голів,рук, силуетах пагорбів, дерев, створюючи відчуття гармонійності (коло в старовину - символ гармонії). Таке ж відчуття створює колорит ікони завдяки м`ягким тоновим співвідношенням золотистих, світло - блакитних тонів тла, фігур, більш інтенсивніших блакитних і зелених кольорів в предметах одягу. Вражає в іконі "Трійця" багато чого: підпорядкування композиції площині іконної дошки, символічне багатство ритмів, гармонія кольорів із підкресленим трьохкратним звучанням ляпіс-лазурі. Тема ікони - про єдність трьох іпостасей- бога-отця, бога-сина, бога-духа святого трактується Андрієм Рубльовим як символ злагоди, гармонійного об`єднання воєдино ідеї (любові, послуху, готовності до жертвоприношення). Ця єдність втілюється в композиційній темі кола, як основного ритмічного змістовного мотиву композиції ікони.

В І пол. ХУ ст. Андрій Рубльов розписує храми Москви, Звенігорода, традиції його мистецтва зіграли важливу роль не лише в московському іконопису, а й мали вплив на всю російську культуру в цілому. А ХУ ст. на Русі стає золотим століттям руської іконописної школи.

Художні ідеали доби Андрія Рубльова найшли відбиток в прикладному мистецтві: чеканка,скань, оклади ікони, панагій (оклад Євангелія (1392) на замовлення боярина Федіра Андрійовича Кошки) зі сканим орнаментом, ажуром, живописною грою відтінків емалі, гравіювання на металі. До високого рівня в цей період піднімається зображувальне (лицеве) шиття та дрібна пластика. В Києві ще в ХІ ст. була створена школа шиття і ткання, так що храми ХІ-ХІІ ст. прикрашалися тканинами (покров з зображенням Сергія Радонежського, поч. ХУ ст.). Розвиток скульптурної школи тісно пов`язаний із церквою, яка не допускала круглої скульптури. В основному це різні медальйони, хрести, розп`яття.

В кінці ХУ ст. ще відчутний був вплив мистецтва Андрія Рубльова. Представником московської школи живопису був Діонісій (30-40 р. ХУст.). Художник очолював велику артіль, виконував монастирські замовлення, князів та митрополитів. Разом з синами Володимиром і Феодосієм та артіллю були виконані фрески вівтарної частини Успенського собору Московського Кремля, розпис собору Різдва Богородиці в Ферапонтові монастирі. Фрески Ферапонтова монастиря уціліли майже повністю і в первозданному вигляді. Тема розпису присвячена Богородиці (близько 25 композицій), має святковий настрій який створюеться, в першу чергу, колоритом акварельним по гармонійності.

Для собору Різдва Богородиці був створений багатоярусний іконостас, від якого нам відомі декілька ікон деісусного ряду і місцеві ікони "Зішестя в пекло", "Одигітрія". Збереглися також дві ікони з іконостасу Павло-Обнорського монастиря - " Спас в силах","Розп`яття". Ця ікона вражає своєю світлістю, великою кількістю білого. Композиція пронизана рухом, фігури складають динамічні групи, які то зникають, то знову з`являються, велику роль в яких відіграють композиційні паузи. З іменем Діонісія дослідники пов`язують дві великі житійні ікони митрополита Петра (Успенський собор Московського Кремля) і митрополита Олексія.

Мистецтво Діонісія маало вплив на все ХУІ ст. і не тільки монументальний і станковий живопис, але й на мініатюру, прикладне мистецтво.

В ХУ ст. сталася значна подія - заміна пергаменту папером. Це стало помітно на техніці та колориті мініатюр, більш схожих не на емаль, або мозаїку, а на акварель (Євангеліє - 1507). Рукописні книги наповнюються великою кількістю ілюстрацій ("Великі Четьї-Мінеї", "Апостол" Івана Федорова і Петра Мстиславцева). Друковані книги визвали до життя гравюру на дереві - ксилографію, дали поштовх для розвитку різних стилів орнаменту і різного характеру заставок.

В скульптурі цього періоду вперше вирішуються проблеми статуарної пластики (Єрмолін, фрагменти кінної статуї Георгія - змієборця). До нас дійшло багато пам`ятників дерев`яного різьблення ХУІ ст. - царські ворота, різьбляні іконостаси. В Оружейній палаті на той час працюють кращі ювеліри, емальєри, чеканщики.