Революція в Пруссії. Урядові реформи 1848-1849рр.В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня. 18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об'єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загальнонімецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Інший указ проголошував відміну цензури. 29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем'єром якого став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. 1 та 8 травня 1848р. відбулися двоступеневі вибори до прусських Установчих зборів. Навесні 1848 р. були проведені вибори до загальнонімець- Конституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів представництво в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканість приватної власності. Разом з тим королівська влада проголошувалася «Божою милістю». Король отримував у повноваження право абсолютного вето, безконтрольного управління армією, оголошення війни. Зберігалося попереднє карне законодавство та податкова система, вводилися певні обмеження виборчого права. 36. Пруссія на шляху до лідерства. Отто фон Бісмарк. Швидкий розвиток капіталізму в Німеччині з новою силою поставив питання національного об'єднання країни. На початку 50-х років 19 ст. намітилися два шляхи до об’єднання: „малонімецький” під проводом Пруссії і „великонімецький” – довкола Австро - Угорщини. Підтримка Пруссією Митного союзу послабила вплив Австрії на держави, які увійшли до нього. У м. Ольмюце відбулася австро-прусська зустріч. Пруссія відмовилася від наміру контролювати всю Німеччину. У вересні 1859р. сформувався Національний союз, який об’єднав усі північнонімецькі держави з метою остаточного об’єднання Німеччини під владою Пруссії. Питання про об’єднання країни стало головним у 60-ті роки. В цей час до влади Пруссії приходять нові політичні діячі – Вільгельм I та Бісмарк. У 1851 р. помер король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV. Його правління не виправдало очікувань німців – імперію створити не вдалося. Вільгельм І намагався мати сильну армію. Він був релігіозним й проникся думкою, що над династією Гогенцоллернов та всіма її вчинками існує благословення боже. За ініціативою Вільгельма у країні була проведена військова реформа, ціллю якої було збільшення регулярної армії (замість народного ополчення) та введення трьохрокової воєнної служби. Щоб зміцнити фінансову систему, реорганізувати армію, дати лад у середині Союзу, король Пруссії Вільгельм I 23 вересня 1862 р. запросив на посаду міністра-президента Отто фон Бісмарка, який мав репутацію „сильної людини”. З приходом до влади Бісмарка прискорилося проведення військової реформи. Об’єднання почалося війною з Данією і приєднанням території Шлезвіга і Голштейна. Австро-прусські війська за 4 місяці закінчили пруссько-датський конфлікт. Пруссія одержала Шлезвіг і герцогство Ладенбург, Австрія – Голштинію. Бісмарк діяв так, щоб витіснити Австрію з Німецького союзу. Пошук зовнішніх союзників привів майбутнього канцлера до підписання в квітні 1866 р. договору з Італією, якій він пообіцяв не заважати Савойський династії відвойовувати в Австрії Веніціанську область. У червні 1866 р. прусські війська зайняли Голштейн. Переозброєна, навчена, мобільна прусська армія 3 липня 1866 р. поблизу с.Садова у Чехії завдала австрійцям нищівної поразки.
37.Північнонім.союз і утв. Нім.імп. Важл. кроком до обэдн. Нім. «зверху» стала айстро-пруська війна. В 1866 в битві при Садовій було розгромлено австр. армію. Після цього Австрію викл. з Нім. союзу. Перемога над своїм основ. супротивником дозволила Пруссії ств. об'єднання частини нім. держав під власним керівництвом. Т.ч. у серпні 1866 нім.держави об’єдн. у Пв.нім. союз. Він стан.собою військ.-політ.блок нім.держ. Пв.нім.с. був федеративним обєдн.22 незалежн.держ. пв.Нім., без Австрії та три вільні міста(Гамбург, Бремен,Любек).Через рік обраний на підставі заг.виборчого права рейхстаг затвер. конституцію союзу. На чолі Пв.нім.с. стояв президент, що ним ставав прус. король. У його руках була зосеред. вся повнота влади -затвердж.і відхил.законів, розпуск і склик.палат, призн.посадових осіб, оголош.війни та миру та ін.- яку він доручав союзному канцлеру, що відпов. тільки перед президентом. Ств. також дві палати: рейхстаг, який обир. Насел., і союзна рада з представників окремих держав.Кожна держ.мала к-сть голосів, що відповід.її значенню(з 43 Прусії належ.17). Головував у раді союзний канцлер – голова прусс.Ради міністрів, цю посаду дл 1890 обіймав Бісмарк. Законодавчу гілку влади уособл.рейстаг, що обирався на основі загального виборчого права. Так під гегемонією Пруссії було об'єднано частину Німеччини. Важл.значення мало встан.у Пв.нім.союзі єдиної екон.с-ми: свободи пересув., єдиної с-ми мір і ваг, єдиного карного законод.Це відкрило простір екон.ініціативі нім.підприємців.Однак,за межами утв.Союзу залиш. пд.нім. держави, їх приєнд. Заваж. Франція. Конфлікт між Пруссією і Фр. знайшов своє заверш. у фр.-прусській війні 1870. Перемога була на боці Пруссії, яка отр. контрибуцію з Фр. і приєдн.ряд пд.нім. тер. 18.01. 1871 в Версалі Вільгельм І був прогол. Нім. імп. Так виник. нова (друга) Нім.імп. 16.04.1871 установчий рейхстаг прийняв Конституцію Нім. Союзна тер. Скл. з 22 монархій і 3вільних міст. Конституція передавала всю повноту суверенних прав Нім.імп. в цілому. «Імперія корист. правом законодавства в межах союзної тер. на підставі змісту даної конституції і притому так, — було сказано в статті 2,— що імперські закони вваж.вищими від законів кожної держави». Імп.законодавству підлягали такі важливі справи, як зовн.відн., військо і військ.флот імперії, митне і торгове законодавство, законодавство про податки, які йдуть на потребу імперії, визначення системи мір і ваг і т.д. Окремі держави, що вход. до складу імперії, збер. свої конституції, ландтаги, уряди, але їх автономія була дуже обмеженою. Імп.з-вство здійсн.рейхстагом і союзною радою (бундесратом). Рейхстаг обир.споч. на 3, а потім на 5 р. Збирався щорічно. Ніякого контролю над міністерствами рейхстаг не мав. Союзна рада скл. з представ. союзних держав, признач. їх урядами. Всього було 58 депутатів. Кожна держава отрим. певну кількість голосів — від одного до шести. Але Пруссії було надано 17 голосів. Поряд з рейхстагом союзна рада брала участь у законодавстві, утв. постійні комітети. Вона могла засідати самостійно, рейхстаг такої можливості не мав, Бундесрат мав право перед. імпер. своє рішення щодо розпуску рейхстагу. Главою імперії був Нім. імпер. (кайзер) — король Пруссії. «Головування в союзі належ. королю Пруссії(ст.11)який має титул Нім. імпер.». Йому належ. право скликати і закрив. рейхстаг і союзну раду. Він призначав і звільняв чиновників. Особл.місце займав єдиний імп.міністр з величезними повноваж. — імп.канцлер. Він призн.імп. і відпов. лише перед ним. Головував у бундесраті, керував постійними комітетами, підпис. закони після імп. За поданням к. імп. Призн. і звільняв статс-секретарів закорд. справ, внутр.справ, адміралтейства, скарбниці і колоній. Основ. закон досить чітко відбивав гегемонію Пруссії в Союзі. Про це свідчили такі факти: головування в Союзі належало королю Пруссії, тобто імператору, в бундесраті Пруссія мала 17голосів, а зміни в Конституції вваж. недійсними, якщо 14голосів будуть подані проти, головував в союзній раді канцлер, який призн. королем Пруссії, армія була підпорядкована імп. – прус. королю, в армії було введено «в повному обсязі прус. військ. закон-ство», імператор мав право оголосити на воєнному стані кожну частину імперії, було в нього і право екзекуції - покарання члена Союзу, який не хотів визн. рішення імп. В цілому ж сис-ма вищих органів влади і управління Нім. імп. являла собою єдиний, в значній мірі централіз. держ. механізм з особл. привілейованим становищем в ньому ряду прус.держ. органів. Об’єдн. Нім. навколо Прусії з її особл. сильними традиціями правлячої монархії і здійсн. військ. шляхом доволі швидко привело до росту знач. в урядовій політиці єдиної імперії військ.мілітаризму, до прагнення підвищити держ.знач. Нім. за рахунок ін. сусідніх країн.
38.Соц.-екон.розвиток Нім.імп. Найважл. передумовою бурхл. індустр. розвитку Нім. було об´єдн. країни в 1871 р. Ств. єдиного внутр. ринку, заверш. промислового перевороту, викор. новітніх досягнень науки і техніки, багаті природні ресурси, подвоєні п´ятимільярдною контрибуцією з Франції та захопленням Ельзасу і Лотарінгії — все це сприяло економічному піднесенню Німеччини. В 70-х pp. XIX ст. було проведено ряд реформ заг.імп. масшт.: запров. єдину грошову с-му (золоту марку), встан. єдина с-ма судочинства, ств. імп. банк (Рейхсбанк) тощо. Наприкін. XIX ст. екон. розвиток Нім. відбув. Прискор. темпами, а на початку XX ст. за основн. показниками вона поч. випередж. Великобританію (частка Нім. у світовому промисл. виробн. склала 15,8%, а Великобританії - 14,1%). Зросло виробн. заліза, сталі, видобуток вугілля, збільш. протяжність залізниць. При створенні великої машинної індустрії в Німеччині використов. досвід ін. екон. розвинених держав світу. Особл. швидкими темпами розвив. провідні галузі виробництва — електротехнічна та хімічна. Оскільки в Нім. не було колоній, її капітали значною мірою вклад. у націон.економіку. Нім. промисловість мала першокласну організацію, суч. на той час структуру. її також підживл. військові замовл. з боку держави, яка розпоч. процес гонки озброєнь. На поч. XX ст. відбув. посилення конкуренції виробн. та капіталізації, що вело до заснув. монополістичних об´єднань — картелів, синдикатів, трестів та банків (Круппа, Штумма, Кірдорфа). Концентрація банківського капіталу відбув. найвищими в Європі темпами, а деякі банки (Націон.банк Нім., Дрезденський банк) набули світового значення. З 1902 по 1913 pp. вивіз капіталу зріс більше ніж утричі, проте німецькі капіталовкладення були вчетверо менше за британські. У с\г переважав «прусський шлях» розвитку — юнкерське (поміщицьке) господар.повільно перетвор. на капіталістичне; зростає середнє і велике одноосібне селян. господарство. За рахунок шир. викор. нової агротехніки та хім. добрив урожайність зернових і картоплі зросла вдвічі. Швид. темпами розвив. зовн. торгівля.
39.Внутр.політика уряду Бісмарка. Перший канцлер Нім. Імп. князь Отто фон Бісмарк корист. повною довірою Вільгельма І і фактично сам керув. країною впрод. 20 р., з 1871 по 1890 р. Завдяки розуму, енергії, величезній волі цей видат. Політ. діяч заслужив у суч. прізвисько «залізний канцлер».З утв. єдиної нім. держави 1 своє завд. Б. вважав викон. Тепер його зусилля були спрям. на централіз. влади в імп., зміцн. 'її екон. та військ.-політ. могутності, забезп. першості Нім. в Європі. Канцлер, зокрема, прекрасно розумів знач. екон. Піднес. Країни, він всебічно сприяв промисл. зрост. Нім., прагнув рахуватися з інтересами вел. нім. буржуазії, хоча у такій політ. канцлера юнкери вбачали обмеж. своїх інтересів. Але важка індустрія була основою військ.-промисл. комплексу і, піклуючись про її розвиток, Б. думав насамп. про технічне оснащення нім. армії. Зміцн.військ. могутності імп. стало одним з провідних напрям. внутр. політ. Б.Він прагнув ств. найсильнішу в Європі армію, за допом. якої міг би диктувати умови ін. країнам. Тому пит. Військ. буд-тва неодноразово став. предметом гострого обговор. в нім. парламенті. У 1874 канцлер зумів домог. від рейхстагу згоди на збіл. армії в мирний час до 400 тис. чол. і затверд. військ. витрат на 7 р. уперед. Після цього військ. відомство було факт. звільнене від парламентського контролю. Б. першим з європ. політиків відмов. від застарілого принципу свободи торгівлі й держ. невтручання в екон. З огляду на зрост. конкуренції на світ. ринку, в 1879 він провів через рейхстаг закон, який захищав нім. промисловість і с\г протекційними митами. Уряд запров. держ. монополію на тютюн і алког. вироби, націонал. залізниці Пруссії, що дало йому не тільки додат.прибутки, але й сильні важелі для впливу на господ. життя країни. Провод. політ. централіз. Імп. та нарощув. її військ. міці, Б. рішуче придуш. будь-які спроби опору своєму курсові. Так, на поч. 70-х р. він розпоч. наступ на кат. церкву, навколо якої згуртув. всі сепаратистські сили країни. Дворянство і буржуазія дрібн. нім. держав небезпідставно вваж., що пруссаки відтісняють їх від влади, а кат. духівництво було невдов. підтримкою, якою з боку імп. керівництва корист. протестантська церква. Форм.антиклерикальні заходи Б. були спрямовані проти засилля духівництва у сфері к-ри, тому вони й дістали назву «культуркампф» (б-ба за культуру). Однак факт. удару зазн. автономне станов. церкви в державі, її вплив на політ. життя країни. У 1872 катол. дух-цтво було позбавл. права нагляду за школами, а дія-сть єзуїтів - забор. Потім, на вимогу Б., рейхстаг прийн. закон про обов'яз. цивіл. шлюб і скас. статтю конституції про автономію кат. церкви. Держ. Контрол. підготовку і признач. на посади дух. осіб, а «непримиренні» священики зазн. репресій. Пост. гоніння на церкву послабшали, але кат. опозиція більше не загрож. Центр. владі. Так чи інакше, але бісмарк. «культуркампф» сприяв перетв. Нім. на світську держ. Серйозну загрозу своїй політ. Б. вбачав також у зрост. впливу нім. соціал-демократії. У 1878, скор. із невдалого замаху на імпер., він провів через рейхстаг «винятковий закон проти соціалістів», який факт.поставив партію поза законом. 12р. соціал-демократи переб. на напівлег. становищі. Але розправ. із лівою опозицією, Б. виявив неабияку гнучкість і схильність до соціал. реформізму. У 1881 було огол. про поч. «ери робітн. законодавства», після чого рейхстаг прийн. закони про страхув. на випадок хвороби (1883), виробнич. травматизму (1884) і втрати працездатності (1889). У 1889 р. було також запровадж.пенсії для робітників із 70-го віку. Т.ч., Нім. стала перш. країною, де було прийняте розгорнуте соц. законодавство.
40.Політ.розвиток Нім.імп.кін.19-поч20ст. Після смерті Вільгельма І трон незабаром перейшов до його онука - Вільгельма II. Воцаріння нового кайзера із захватом вітали військові та прусські консерватори. 28-річний імпер. був типовим юнкером, що понад усе пишався воєнними перемогами прус. зброї. Його погляди сформ. під впливом військ.-аристокр. середовища і відрізн. крайнім консерватизмом. Кайзер відразу ж вислов. за необх. б-би з «руйнівними елементами», маючи на увазі, що «воля імпер. - вищий закон».Новий імпер. був дуже своєрідною людиною: він часто подорожував, особисто втруч. в усі справи, любив повчати оточуючих - від слуг до європ. монархів, прагнув завжди перебув. в центрі уваги. Сучасників спантелич. часті зміни планів і політ. «курсів» В. II. Німці назив. його то Незбагненним, то Мандрівним.На поч. правл. В. II різко загостр. відносини Німеччини з Францією, Англією та Росією. Терпіти біля себе Бісмарка і бути його тінню імпер. не міг і не хотів (хоча вважався його другом). Незваж. на суперечливість характеру, кайзер був досить амбітним і енергійним політиком. Між ним і старим канцлером відразу ж виникли розбіжності щодо внутр. та зовн. політ. Кайзера не влаштов. «перестрахувальний» курс Б., його прагнення будь-якою ціною уникнути війни з Росією. В. II і його оточення припуск. можливість війни на два фронти (проти Фр. і Росії) і були готові до б-би за переділ колоніального світу. Розбіжності вияв. також у ставл.і до робітничого руху. На відміну від Б., кайзер вваж. небезп. продовж. політ. репресій і був схильний до соц. маневрування. На поч.. 1890 за згоди імпер. рейхстаг відх. пропозицію Б. перетв. «винятковий закон проти соціалістів» на постійний, і незабаром після цього «залізний канцлер» був змуш. піти у відставку. Його замінив ставленик імпер. генерал Лео Капріві. Зміна режиму влади в Нім. супроводж. численними заявами кайзера про намір здійсн. «новий курс» у внутр.. політиці. Вже в 1890 В. II пообіцяв поліпшити становище робітників і пом'якшити соц.. напруженість у країні. Після цього рейхстаг прийняв ряд законів, які частково обмеж. сваволю підприємців. У 1891 у Нім. було запровадж. 11-годинний роб. день для жінок і забор. працю дітей до 13 р. Утім, лібер. «новий курс» кайзера вияв. недовговічним. У 1894 Капріві було відпр. у відставку, а на зміну йому прийшов князь фон Гогенлое. У внутр. політиці ця кадрова перестановка знамен. поворот від соц. реформізму до реакції, нових репресій проти лівої опозиції. Протягом 5 р. оточення В. II подавало до рейхстагу один за іншим законопроекти, які повинні були обмежити і без того урізані права і свободи німців. Н-д, т. зв. «каторжний законопроект» 1899 передб. покарання трирічними каторжними роботами для учасників страйків і до 5р. каторги для їхніх організаторів. Однак усі законопроекти було провалено в парламенті ліберал. партіями. На межі XIX-XX ст. зміцнів нім. робітничий рух. Соціал-демократія вийшла з підпілля, прийн. в 1891 нову «Ерфурдську програму», і отрим. підтримку 1/3 виборців. У складі Соціал-демократичної партії Нім. були відомі лідери і теоретики робітн. руху К. Каутський, А. Бебель, В. Лібкнехт, Е. Бернштейн, а сама СДПН перетв. в одну з найбільш масових європ. партій. 41.Зовнішня пол.Нім.імп. Осн.метою зовн.політ. курсу Нім.імп. стало ств.військ.-політ.коаліції європ.держав, спрям.проти Франції. Правлячі кола в Берліні спирал.на Авст-Угорщину, яка після фр.-пруської війни пішла на зближ.з Нім. та Італією- суперн. Фр.на Середземному морі та пв.Африки. З метою залуч.до коаліції Росії, потенц.союзника фр., було запровадж.ідею спільної б-би проти соц.-демокр. руху. 6.05.1873 Росія та Нім.підпис.союзний договір. Через місяць аналог.угоду підпис.Росія та Авст-угорщина. Так виник Союз трьох імператорів, завдяки чому Фр.було ізольовано, а Нім.посіла чільне місце на європ.арені. Союз 3імп. Проісн. до 1887, поки не загостр.рос-нім. та рос-австр. протиріччя. 1879 р. Нім. уклала союзн. договір з Австро-Угорщиною (проти Росії), а 1882 р. було засн.. Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) проти Росії та Франції. У сер. 80-х р. Нім. розпоч. колоніальні загарб.: здобула колонії у Того, Камеруні, Новій Гвінеї тощо. 1888 р. Імпер. став Вільгельм II, який вваж. зовн. політ. Бісмарка нереальн.для досягн. могутності Нім.. До того ж Рейхстаг відмовив Б. у продовж.чинності "виняткового закону", після чого він пішов у відставку. 1891 найагрес. представ. вел. капіталу і юнкерства ств. Пангерманський союз, що мав за мету закорд. експансію. З кін. 90-х р. Нім. стала на шлях нарощ. морських і суходільних озброєнь. Ств. могутній військ.-морський флот, що, на думку німецької вояччини, мало покласти край британ. владарюванню на морі, розробл. план війни проти Фр. та Росії. Нім. намаг. протидіяти колон. політ. Англії в Африці (під час англо-бурської війни 1899-1902), встанов. протекторату Франції над Марокко.Під час боснійської кризи 1908-1909, сприч. анексією Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини, Нім. погрож. Росії війною на боці Австрії, якщо рос. дипломатія буде підтр. Сербію. Росія поступилася. Це був небезп. крок на шляху до світової війни. Різко загостр. англо-німецькі суперечності: Англію, Росію і Фр. турбув. спорудж. німцями Багдадської залізниці. Нім. промислові товари тіснили аналогічні товари конкурентів в усіх куточках світу, посилення гонки морських, озброєнь свідчило про безпосередню підготовку до війни і загрозу для англійського флоту. Спроби Англії домов. з Нім. не поліпшили віднос. між країнами. Наймогут. європє держ. – Нім.- ставало "тісно" в її кордонах. Вона готова була вступити у війну з метою перерозподілу світу.Т.ч. «світова політ.» Нім. стала однією з причин І Світ. війни.
|
