Зовнішня політика Третьої республіки в 1871-1914 рр. Французька колоніальна імперія.Друга колоніальна імперія Франції кінця XIX і початки XX століття була, частково, породженням обставин. Завоювання Алжиру було почате Карлом Х напередодні свого падіння. Під час II Імперії індокитайська авантюра почалася з ініціативи купки місіонерів, торговців і морських офіцерів. Нарешті, велика експансія в Тунісі, в Марокко і в тропічній Африці була зроблена як компенсація за національне приниження, викликане втратою Ельзаса і Лотарінгиі в 1871 році. У правлячих кругах Франції стали обговорюватися перспективи проникнення до Африки на південь від Сахари. Через географічні суспільства урядом фінансувалися і забезпечувалися експедиції на заморський континент. Першою жертвою французького капіталу став Туніс. Туніс мав чимале значення для боротьби за панування в Середземноморському басейні. Франції дуже хотілося повністю захопити Туніс, окупував його французькими військами. Головною перешкодою для здійснення цього плану була серйозна внутрішньо протидія в самій Франції. Вся опозиція – і права, і ліва, і радикали, і монархісти – сходилися на тому, що Франція не може відволікати свою увагу і сили від німецького кордону. Під виглядом такої «допомоги» французький експедиційний корпус окуповував найважливіші центри Тунісу. Поряд з Константинополем і протоками найважливішим об'єктом в боротьбі за панування на Середземному морі і над дорогами з Європи до Індії був Єгипет. До другої половини 70-х років в Єгипті володарював французький капітал, а разом з ним і переважав і політичний вплив Франції. У травні 1876 р. було досягнуто угода про організацію в Єгипті інституту міжнародного фінансового контролю, так званої каси єгипетського державного боргу і про консолідацію єгипетських позик. Проте, в листопаді 1876 р. хедіву були нав'язані два радники: англієць і француз. Перший контролював доходи, другий витрати єгипетської казни. Система англо-французького контролю на практиці звелася до здирства останніх засобів країни для своєчасної оплати купонів. Країну грабували самим нещадним чином. У серпні 1978 р. адміністрація Каси змусила хедіва створити нове міністерство на чолі з Нубар-пашею. При цьому на ряд міністерських постів були призначені іноземці. Пов'язана з банкірами і перш за все з Ротшильдамі англійський і французький друк мотивував створення міністерства інтересами країни. Обуренню банкірів і капіталістичної преси не було меж. Проте англійський уряд не був невдоволений: воно вважало, що з видаленням міністерства Нубара відкривається простір для самостійних дій Англії в Єгипті. Щоб чинити тиск на Єгипет, паризький Ротшильд відмовився виплатити єгипетській казні залишок по останній позиці, реалізованій ще при Нубаре. Результатом відновлення іноземного режиму в Єгипті з'явилося подальше розорення країни і нове національне повстання, 9 вересня 1881 р., під керівництвом полковника Ахмета Арабі. націоналісти добилися того, що хедив, хоча і проти волі, підкорявся їх впливу. 12 червня спалахнуло повстання в Александрії, направлене проти іноземців, – було убито близько 50 підданих різних європейських держав. Чекаючи інтервенції, єгипетський уряд став укріплювати Александрію з моря. У влади в цей час знаходився вже не Гамбетта, а Фрейсине. Він відмовився від озброєного виступу проти Єгипту, опасаючись опозиції палати, в якій переважала думка, що Франція не повинна відволікати свою увагу від лотарінгськой кордону. Французькі кораблі отримали наказ покинути Александрію. 10. липня Сеймур вручив ультиматум єгипетським властям, а 11-го почалося бомбардування зміцнень і самого міста, яке незабаром виявилося обійнятим полум'ям. Французький уряд не зважився перешкодити Англії висадити десант в Александрії. Проте воно невпинно протидіяло англійцям через Касу єгипетського боргу, користуючись своїм впливом на єгипетські фінанси. В загальному підсумку захват Єгипту надзвичайно загострив англо- французькі стосунки, до найбільшої радості Бісмарка, що ніколи не забував 1875 років, коли він на мить виявився перед грізним фактом англо-франко- російського зближення.
|
