Козацькі літописи» 17-18 ст. – особлива категорія іст. Творів.

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як літописи Граб’янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності XVII ст. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літературознавців, мовознавців, любителів старовини. Як історичне джерело його не обминає жоден історик, що вивчає історію українського народу другої половини XVII ст. Літопис Самовидця залишив глибокий слід в українській історіографії та літературі XVIII — XX ст.

Високу оцінку праці Самовидця дали відомі українські історики, філологи, письменники: Т. Шевченко, О. Бодянський, М. Максимович, М. Костомаров, О. Левицький, В. Іконников, І. Франко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Возняк та ін.

На відміну від інших літописів про цей твір є величезна наукова критична література. Найважливішими працями про літопис Самовидця є студія видатного історика, академіка АН УРСР О. Левицького ¹та фундаментальна праця члена-кореспондента АН УРСР М. Петровського ².

Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини XIX ст. без назви та імені автора зберігався в списках. Його популярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст. Про це може свідчити кілька списків цієї пам’ятки, які дійшли до нас. Починаючи з другої половини XVIII ст. літопис Самовидця витискується працею Граб’янки, і твір Самовидця залишається на довгий час забутим. І лише 1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості.

Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московських «Чтениях» ³. О. Бодянський, готуючи рукопис Самовидця до друку, мав у своєму розпорядженні чотири списки: 1) список П. Куліша, який охоплював історичні події з найдавніших часів і закінчувався 1668 р.; 2) список М. Костомарова (одержаний від харківського вчителя Третякова), який закінчується 1690 р. (у ньому пропущено опис історичних подій з 1683 по 1687 р.); 3) список у перекладі російською мовою (друга половина XVIII ст.) з численними помилками (належав бібліотеці московського «Общества истории и древностей российских»); 4) список київського урядовця М. Юзефовича, що був переписаний у 40-х роках XIX ст. Списки Юзефовича й Куліша переписані з одного і того ж джерела.

За часом написання другим козацьким літописом (після «Літопису Самовидця») вважається "Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р. став Гадяцьким полковником. Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р. Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Російської держави.

Зміст літопису передає його поширений заголовок.

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р., падіння Мазепи і вибору на гетьманство І.Скоропадського. Але головна і найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б.Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів. Далі коротко передано історію Русі, її завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього — у воєводство. Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б.Хмельницького — про Івана Брюхо-вецького, І.Самойловича. Гетьман Б.Хмельницький зображений як національний герой. Ставлення автора до І.Виговського неприхильне, таке воно і до І.Золотаренка, І.Брюховецького; до М.Пушкаря, В.Сомка, І.Самойловича, С.Палія — позитивне. Гадяцька угода осуджується. Ворожою є постава автора до турків і татар. Орієнтацію на союз з Росією схвалює, але не без застережень. В одному місці московський режим устами Б.Хмельницького названо "ігом московського самодержавства". П.Дорошенка автор осуджує як безбожника, винного у сплюндруванні України; І.Мазепа для літописця — злохитрий.

Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України, виважене обґрунтування її специфічних особливостей, прав, традицій та інтересів.

"Літопис..." Грабянки в питаннях ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І.Гізеля.

Що ж до "Літопису Самула Величка ", то мета й основний зміст твору сформульовані у заголовку. Цей літопис написаний 1720 р., а вперше виданий у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. (4-й том вийшов 1864 р.).

Перший том обіймає події 1648-1659 рр., другий — 1660-1687 рр., третій — 1687—1700 рр., четвертий том не завершений. З погляду об'єктивності та детальності відображення історичних подій третій том найцінніший. Автор знав ці події як канцелярист генерального писаря В.Кочубея та службовець Генеральної канцелярії. Загалом літопис С.Величка як історичний твір на фоні інших козацьких літописів вважається слабшим. Автор зібрав дуже багато цікавих фактів і матеріалів, але не зумів дати їм належної наукової інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки розвитку історичного процесу. Однак автор має свою ідейну концепцію, крізь яку чітко проступає соціальна позиція автора: він чітко бачить завдання своєї праці у захисті автономії України в складі Московської держави.

При описі національно-визвольної війни С.Величко спочатку ніби перегукувався (давав свою інтерпретацію) з поемою польського поета С.Твардовського "Війна домова". Але пізніше літопис набув самостійного значення. С.Величко прославляє Б.Хмельницького, осуджує І.Виговського, подає пункти Ю.Хмельницького, не знаючи, що вони вже були сфальсифіковані царським урядом. Івана Сірка апологізує, Івана Мазепу називає Макіавеллі, лисом, бабієм, хоч його дії інтерпретує об'єктивно.

Незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису С.Величка, ніж літописів Самовидця і Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного твору.