Історичні погляди В. Липинського.

В'ячеслав Липинський народився в с.Затурцях на Волині в шляхетській родині.

Своєрідність політичного вибору В.Липинського значною мірою зумовлювалася його польським походженням та українським оточенням. Ще в гімназії юнак зацікавився історією України і козацтва.

Говорячи про В.Липинського-історика, слід наголосити на ролі М.Грушевського, який підтримував історіософські пошуки свого молодого колеги і в той же час не поділяв його політичних поглядів.

У своїх перших польськомовних історичних працях, створених на загальноприйнятій тоді позитивістській методологічній основі, В.Липинський додає нові моменти до розуміння переломних подій української історії, уточнюючи висновки М.Грушевського, висловлені в "Історії України-Руси".

Основним моментом існування й розвитку України вчений вважав незалежне, суверенне життя її як самостійної держави. Адже без власної держави годі сподіватися будь-якого економічного, політичного та культурного розвою нації. Створення самостійної держави для Липинського - це питання існування українців як нації. Адже нація і держава - поняття взаємозалежні. Без першого немає другого, і навпаки. Липинський трактував націю як категорію надетнічну, головним критерієм буття якої є усвідомлення всіма народами, що вони живуть в Україні, усвідомлення своєї єдності в Українській державі. Ширення ідеї незалежної України, за Липинським, є головною метою українського суспільства, без огляду на етнічне походження окремих його верств.

Друга важлива теза в теорії В.Липинського - висвітлення тяглості української державності. В найбільшому своєму історичному творі "Україна на переломі" він переконливо довів існування Української держави за часів Б.Хмельницького - зразкового будівничого державної структури України, яку В.Липинський пов'язував лише з ідеєю гетьманства, відкидаючи шлях демократичної республіки. В.Липинський провідною верствою суспільства вважав у кожний історичний період аристократію (еліту). В давньоруські часи - це князь та дружина, в польсько-литовський - українська шляхта, в XVII ст., під час занепаду шляхти та її полонізації роль аристократії перебирають козацтво і частина старої шляхти, що відмежувалась від покатоличеної собратії; у XVIII -XX ст. -нащадки русифікованої та полонізованої шляхти, заможне селянство і, частково, інтелігенція, Слід мати на увазі, що аристократія для Липинського - активний, організовуючий елемент у кожній нації. Україна, на його думку, тому й втратила свою незалежність, що провідна верства її була поступово залучена до польського та російського державних організмів.

В. Липинський не приймав класової теорії побудови суспільства за К.Марксом і тим більше не погоджувався з принципом антагонізму між панством та селянством, робітництвом та буржуазією.

Центральне місце в ідеології Липинського займає критика слабкостей українського руху, які призвели, на його думку, до поразки Української держави у 1917-1920 рр., та пошуки шляхів виходу із національно-політичної кризи.

Хоча В.Липинський був принциповим критиком демократії, його ідеологія спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей та поборювання тоталітарних тенденцій в українській політичній думці XX ст.

Як історик В.Липинський не тільки зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної історіографії, але й започаткував новий напрям історичних досліджень - державницький. З цих позицій написані майже всі його історичні праці: монографія про Данила Братковського (1908 р.), "Шляхта на Україні, її участь в життю українського народу в перспективі історії" (Київ-Краків, 1908), розвідки "Назви Русь і Україна і їх історичне значення", "Відгомін минулого", "Недоспівана пісня", "Станіслав-Михайло Кричевський", "Документи Руїни", "Богдановим шляхом"(1912р) та ін.