Студопедия — Рівень безробіття. Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Рівень безробіття. Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття.






Платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певнийпроміжок часу, як правило, за рік.

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, — це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд.

Те́мпи інфля́ції — середньорічне збільшення загального рівня цін у відсотках.

 

5. Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протя г ом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками — метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами — розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт, тобто:

ВВП = С + Іg + G+Xn, де

С — особисті видатки на споживання; Іg - інвестиційні видатки; G — урядові закупівлі товарів і послуг; Xn — чистий експорт.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Тобто,

ВВП = W + R + i + P + Tн + A, де

W – заробітна плата, R – рента, i – відсоток, P – прибуток, Tн – непрямі податки, A – амортизація.

Ще одним методом обчислення ВВП є виробничий метод (доданої вартості). Додана вартість – різниця між вартістю вироблених товарів, послуг та вартістю витрат на виробництво й реалізацію продукції. За цим методом ВВП обчислюють як суму доданої вартості, створеної на усіх стадіях вир-ва товарів та послуг за рік.

Тобто,

ВВП = ВДВ + Tr, де

ВДВ – валові додані вартості, Tr – чисті податки.

Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

ВНП = ВВП + на фактори вир-ва — за фактори вир-ва

 

6. Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартiсть кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протя г ом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення.

Коливання реального ВВП простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У тривалому періоді, більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

Для виявлення динаміки загального рівня цін в економіці використовують індекс Пааше. Цей індекс, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Іншими словами, дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального.

Реальний ВВП = ВВПн / дефлятор ВВП.

Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ВВП дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП рівний одиниці.

 

 

7. Чистий національний продукт (ЧНП) — це валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

ЧНП = ВНП — Амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка — домогосподарства, фірми, уряд та іноземці — може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

У системі національних рахунків особле значення має національний дохід (НД).

Національний дохід (НД) — це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес:

НД = ВНП — Амортизація — Непрямі податки.

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів — заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

Національний дохід можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

У вітчизняній практиці національний дохід досі поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання — це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону і т.д.).

Фонд нагромадження — це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

 

8. Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахункового року.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Ласпейреса:

Значення індексу Ласпейреса показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.

Індекс Пааше відображає динаміку цін усіх вироблених товарів і послуг, а індекс Ласпейреса — тільки споживчих товарів і послуг, що входять до фіксованого набору; у індексі Пааше враховується зміна цін тільки на товари, які вироблені в даній країні. Оскільки у ВВП включається чистий експорт, то імпорт не входить до складу ВВП і не відображується в індексі Пааше. Але в індексі Ласпейреса зміна цін на імпорт враховується; найбільш суттєва розбіжність полягає у тому, що індекс Ласпейреса розраховується для фіксованого набору товарів і послуг, а індекс Пааше враховує зміну структури ВВП.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ВВП до реального,номінальної зарплати до реальної тощо.

 

9. Економічний цикл – це короткострокові коливання обсягу виробництва.

Економічний цикл охоплює дві головні фази — піднесення і спад та два поворотні пункти циклу — бум і криза. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають бумом, а найнижчу точку спаду — кризою. Бум – повне використання ресурсів, економіка працює на повну потужність. Криза – скорочення обсягів вир-ва, безробіття, порушення кредитно-грошової сис-ми.

Економічні цикли бувають:

1.Короткі (3-5 роки) – кризи кредитно-грошової системи. Матеріальною основою є порушення грошового обігу.

2.Середні (7-11 років) – кризи промислового виробництва товарів. Матеріальною основою є оновлення основного капіталу.

3.Довгі (40 – 60 років) – пов‘язані з періодично виникаючою необхідністю технологічного відновлення способу виробництва. Матеріальна основа – зміни інфраструктури в сус-ві.

 

10. Економічне зростання – це реальний приріст обсягу національного вир-ва в результаті збільшення факторів вир-ва або удосконалення техніки та технологій. Суть економічного зростання полягає в дозволі і відтворенні на новому рівні основного протиріччя економіки: між обмеженістю виробничих ресурсів і безмежністю громадських потреб.

Економічне зростання визначається чинниками:

- кількість і якість трудових ресурсів, природних ресурсів;

- обсяг капіталу, що використовується у виробництві;

- рівень технології та організації національного виробництва;

- факторами попиту;

- факторами розподілу.

Перші 3 фактори об'єднуються під назвою факторів пропозиції, які роблять економічне зростання фізично можливим. При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Зокрема, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння та введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров'я та тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин та устаткування тощо). Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві. На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають і фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Взаємодія цих чинників дає можливість забезпечити поступальний розвиток національної економіки.

Типи економічного зростання:

- екстенсивний – збільшення виробничих потужностей в результаті збільшення кількості використовуваних факторів вир-ва;

- інтенсивний – збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки та технологій;

-змішаний – збільшення виробничих потужностей в результаті збільшення кількості використаних факторів вир-ва і вдосконалення техніки і технологій.

Показником економічного зростання є ТЕМП РІЧНОГО ПРИРОСТУ ВВП:

 

 

11. Економічне зростання – це реальний приріст обсягу національного вир-ва в результаті збільшення факторів вир-ва або удосконалення техніки та технологій.

Економічне зростання визначається факторами:

- кількість і якість трудових ресурсів, природних ресурсів;

- обсяг капіталу, що використовується у виробництві;

- рівень технології та організації національного виробництва;

- факторами попиту;

- факторами розподілу.

Перші 3 фактори об'єднуються під назвою факторів пропозиції, які роблять економічне зростання фізично можливим. При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Зокрема, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння та введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров'я та тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин та устаткування тощо). Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві. На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають і фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Взаємодія цих чинників дає можливість забезпечити поступальний розвиток національної економіки.

Розглядаючи економічне зростання з точки зору інтересів усього товариства, можна виділити його основні цілі: підвищення матеріального добробуту населення і підтримка національної безпеки.

Під ефективністю економічного зростання розуміється: поліпшення якості товарів і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, освоєння виробництва нових товарів, освоєння нових технологій, збільшення віддачі від використання виробничих ресурсів і т. п.

Поняття «Якість економічного зростання» в економічній теорії зв'язується з посиленням соціальної спрямованості економічного розвитку країни. Основними складовими якості економічного зростання є:

–поліпшення матеріального добробуту населення;

–збільшення вільного часу;

–підвищення рівня розвитку галузей соціальної інфраструктури;

–зростання інвестицій в людський капітал;

–забезпечення безпеки умов праці і життя людей;

–соціальна захищеність безробітних і непрацездатних;

–підтримка повної зайнятості.

Багато економістів вважають, що найбільш прийнятні невисокі (2-4 % в рік), але стійкі темпи економічного зростання.

 

12. Найпростішою посткейнсіанською моделлю економічного зростання є модель Домара. Технологія виробництва представлена виробничою функцією Леонтьєва з постійною граничною продуктивністю капіталу. Ця функція передбачає, що праця і капітал використовуються в заданій пропорції і не можуть змінювати один одного.

Модель Домара ґрунтується на таких засадах:

- на ринку праці існує надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни НЕгнучкі;

- очікування суб*єктів є статичними;

- вибуття капіталу відсутнє;

- інвестиційний лаг відсутній;

- гранична продуктивність капіталу є постійною;

- гранична норма заощаджень є постійною;

- ринок благ є збалансованим.

Ця модель ґрунтується на наявності тільки двох суб*єктів економіки – домогосподарств (виконують функцію заощаджень) і фірм (виконують функцію інвестування).

Фактором збільшення сукупного попиту і сукупної пропозиції є приріст інвестицій.

Приріст сукупного попиту поточного періоду забезпечується приростом інвестицій поточного періоду. Згідно з теорією мультиплікатора, якщо інвестиції поточного періоду збільшились на ∆It, то приріст сукупного поточного періоду ∆ADt становитиме:

 

∆ADt = m∆It = 1 / 1-c′, ∆It = ∆It / s′,

де m – мультиплікатор інвестицій, s’ – гранична норма заощаджень

 

Рівноважне зростання економіки досягається тоді, коли темп приросту інвестицій дорівнює добутку значень продуктивності капіталу і граничної схильності до заощадження. Стійкість динамічного зростання в моделі Домара залежить виключно від очікувань підприємців, їхньої схильності до інвестування.

Таким чином, згідно з теорією Е. Домар існує рівноважний темп приросту реального доходу в економіці, при якому повністю використовуються наявні виробничі потужності.

Така динамічна рівновага виявляється нестійкою, як тільки темп зростання планових інвестицій приватного сектора відхиляється від рівня, заданого моделлю.

 

13. Модель Харрода ґрунтується на тих же засадах:

- на ринку праці існує надлишкова пропозиція, що зумовлює постійний рівень цін, тобто ціни НЕгнучкі;

- очікування суб*єктів є статичними;

- вибуття капіталу відсутнє;

- інвестиційний лаг відсутній;

- гранична продуктивність капіталу є постійною;

- гранична норма заощаджень є постійною;

Особливості моделі Харрода:

- на відміну від моделі Домара, яка базується на інвестиційній функції, заданій екзогенно, ця модель використовує ендогенну інвестиційну функцію;

- попередня модель ґрунтувалась на принципі мультиплікатора, ця – на принципі акселератора;

- модель Домара виходила із незмінності очікувань підприємців, а модель Харрода – із змін, що відбуваються в їхніх очікуваннях.

Фірми у цій моделі пред*являють інвестиційний попит відповідно до теорії акселератора. Обсяг інвестицій поточного періоду залежить від обсягу очікуваного доходу в поточному періоді. Це означає, що будь-яке зростання доходу зумовлює пропорційне зростання обсягу інвестиційного попиту і навпаки.

Підприємці планують обсяг власного виробництва виходячи з ситуації, що склалася в економіці в попередній період: якщо їх минулі прогнози щодо попиту виявилися вірними і попит повністю урівноважив пропозицію, то в цьому періоді підприємці залишать темпи зростання обсягу випуску незмінними; якщо попит в економіці був вищий за пропозицію, вони збільшать темпи розширення виробництва; якщо пропозиція перевищувала попит у попередньому періоді, вони знизять темпи зростання.

Харрод ввів поняття «гарантований» темп зростання: підтримуючи його, підприємці будуть повністю задоволені своїми рішеннями, оскільки попит буде дорівнювати пропозиції і їх очікування будуть збуватися. Такий темп зростання забезпечує повне використання потужностей капіталу, але повна зайнятість при цьому не завжди досягається.

Аналіз співвідношень між гарантованим і фактичними темпами зростання дозволив зробити наступний висновок: якщо фактично запланований підприємцями темп зростання пропозиції відрізняється від гарантованого темпу зростання (перевищує або не досягає її), то система поступово віддаляється від стану рівноваги.

Крім гарантованого темпу зростання Харрод вводить поняття «природного» темпу зростання. Це максимальний темп, що допускається зростанням активного населення та технічних прогресом.

При такому темпі досягається повна зайнятість факторів - праці і капіталу.

Якщо гарантований темп зростання, що задовольняє підприємців, вище природного, то внаслідок нестачі трудових ресурсів фактичний темп виявиться нижче гарантованого: виробники будуть розчаровуватися у своїх очікуваннях, знизять обсяг випуску та інвестиції, в результаті чого система буде перебувати в стані депресії.

Якщо гарантований темп зростання менше природного, то фактичний темп може перевищувати гарантований, оскільки існуючий надлишок трудових ресурсів дає можливість збільшити інвестиції. Економічна система буде переживати бум. Фактичний темп росту може також дорівнювати гарантованому, й тоді економіка буде розвиватися в умовах динамічної рівноваги, цілком задовольняють підприємців, але за наявності вимушеного безробіття.

Ідеальне розвиток економічної системи досягається при рівності гарантованого, природничого та фактичного темпів росту в умовах повної зайнятості ресурсів.

Часто обидві моделі об'єднують в одну модель Харрода-Домар. З обох моделі випливає висновок, що при цих технічних умовах виробництва темп економічного зростання визначається величиною граничної схильності до заощадження, а динамічна рівновага може існувати в умовах неповної зайнятості.

Обмеженість даних моделей задана вже передумовами їх аналізу. Наприклад, в них використовується виробнича функція Леонтьєва, що характеризується відсутністю взаємозамінності факторів виробництва - праці і капіталу, що в сучасних умовах не завжди відповідає дійсності.

14. Модель економічного зростання Солоу розроблено у 50-60-ті рр. 20 ст.

У даній моделі Солоу бере за основу зростання продуктивності праці Y = Y/L, де Y - обсяг вир-ва, L – кількість працюючих.

Передумови моделі:

- досконала конкуренція на ринках ресурсів;

- взаємозамінність ресурсів, що зумовило замість виробничої функції Леонтьєва використання функції Кобба-Дугласа, у якій праця і капітал – товари-субститути.

- постійна норма амортизації (вибуття) капіталу;

- відсутність інвестиційних лагів (зношений капітал відразу відновлюється);

- спадна гранична продуктивність капіталу.

Характеристики моделі Солоу:

- Модель Солоу враховує вплив трьох факторів:

  • капіталоозброєнності (k=K/L);
  • зростання населення (∆L);
  • технологічного прогресу (Т.П.);

- Праця і капітал мають короткостроковий вплив на економічне зростання, а технологічний прогрес – довгостроковий;

- Параметри моделі беруться в розрахунку на одиницю праці.

За моделлю Р.Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєнності (k*), який визначає економічну динаміку s/σ=k*/f (k*)

s – норма заощаджень, σ- норма амортизації, k* - стійкий рівень капіталоозброєності, f(k*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєнності

Джерелами економічного зростання за Солоу є

а) Зростання капіталоозброєнності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постій­ним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С).

Солоу сформулював «золоте правило» (при визначенні норми заощад­жень критерієм повинна бути максимізація добробуту сус­пільства, тобто якнайбільше споживання), яке вико­нується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації — σ): МРК=σ

б) Зростання населення (tL - темп зростання на­селення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

∆K=I/L - (σ + tL)*k

де І/L - інвестиції на одного працюючого; σ; - норма амортизації; tL - темп зростання населення; k - капіталоозбросність.

в) Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y)/ Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом техно­логічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктив­ність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL+g:

Y=(tL+g)y0L

y0 — базова продуктивність праці.

 

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на графіку

k - капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефек­тивністю; k* - стійкий стан капіталоозбросності, за якого σ k = І, тобто величина капіталу, що вибуває (σk), дорівнює капіталу, що інвестується (І = s f(k));

σ; — норма амортизації; tL — темп зростання населення; g — темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу

15. Ринок праці - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару, яким є праця. Особливе місце у системі регулювання відносин, що виникають на ринку праці належить державі.

Суб'єктами ринку праці є: роботодавці, наймані працівники.

Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на 3 категорії:

1.зайняті - це особи, що виконують оплачувану роботу (в тому числі ті, хто зайняті неповний робочий день), і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки.

2.безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають. Зайняті та безробітні становлять економічно-активне населення (робочу си­лу) країни.

3.економічно неактивне населення - це люди віком до 16 років, частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням, чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

Безробіття - це стан ринку праці за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробіття зумовлене низкою причин: структурними змінами в економіці;
нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві загалом і в окремих його регіонах; постійним прогресом техніки, особливо розгортанням НТР; пошуком працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи; диспропорційним розвитком економіки; обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Функції безробіття як інструмента ринкового механізму:

- Стимулювання ефективності зайнятості та конкуренції на ринку праці;

- Стихійне регулювання попиту і пропозиції в галузевому, територіальному, професійному та кваліфікаційному аспектах;

- Пристосування найманих працівників до умов ринку;

- Резервування частини робочої сили в різні періоди економічної кон*юнктури в одних сегментах ринку та надання можливості її використання в інших.

- Забезпечення мобільності ресурсів у просторі і часі

- Надання тимчасової перерви в трудовій діяльності найманим працівникам з метою зміни роботи і таке інше.

Деякі види безробіття: • фрикційне - виникає в результаті постійного руху населення між регіономи і видами праці. Цей вид безробіття вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання або переїзду на інше місце прроживання шукають роботу, яка б відповідала їх вимогам.

структурне - виникає у зв'язку зі змінами, що відбуваються в національній економіці. Ці зміни пов'язані у першу чергу з тим, що одні сектори економіки розширюються, а інші навпаки звужуються або взагалі зникають. • циклічне - викликане спадом виробництва внаслідок перебування економіки в стадії спаду, кризи або депресії. Сезонне – викликане залежністю роботи від сезону; інституціональне – породжується правовими нормами.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття = безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%.

Наслідки безробіття. Надмірне безробіття веде до значних економічних і соціальних втрат. Серед головних економічних втрат найважливіше місце посідає невипущена продукція. Залежність між рівнем безробіття і втратами а обсязі ВВП обгрунтував Артур Оукен в своєму закон і. Він стверджував, що, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (5%) на 1%, то втрати ВВП становлять 2,5%.

Безробіття має і величезні негативні соціальні наслідки. Серед безробітних вищим є (порівняно з середнім по країні) рівень злочинності і смертності. Крім того в силу зростання рівня вимог до працівника в сучасних умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття = безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%.

 

16. Безробіття класифікують за причинами його виникнення. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Інституціональне – безробіття, зумовлене правовими нормами, що панують в сус-ві, та механізмом устрою ринку праці.

Найпоширенішими формами є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне – виникає у зв*язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю найманих працівників відповідного кваліфікаційного рівня, бажаючих працювати за наймом за певного рівня з/п та умов праці, з одного боку, та кількістю і якістю робочих місць – з іншого, потребує певного часу.Ця форма безробіття реалізується у праві на пошук привабливішої за змістом, умовами праці чи рівнем доходу роботи. Складові:

- безробіття очікувань – виникає тоді, коли людина припиняє роботу за чинним трудовим договором заради більш високооплачуваної роботи, приступити до якої можна тільки з часом.

- спекулятивне – виникає у зв*язку з тимчасовим зниженням реальної заробітної плати.

Структурне – виникає у зв'язку зі змінами, що відбуваються у структурі попиту і відповідно вимагають зрушень у стр-рі вир-ва. Відповідно до зрушень, що відбуваються у вир-ві, роботодавці вимагають змін у кваліфікації, навиках та знаннях найманих працівників. Різновидом структурного безробіття є конверсійне безробіття – зумовлене закінченням військових дій, переорієнтацією з військової на цивільні галузі.

Циклічне – викликане спадом виробництва внаслідок перебування економіки в стадії спаду, кризи або депресії. У цей період суттєво зменшуються сукупні витрати, знижується сукупний попит і зростає чисельність вивільнених у результаті погіршення економічної кон*юнктури найманих працівників.

Існують і інші форми безробіття:

Сезонне – зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв*язку зі специфічними умовами вир-ва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників.

Молодіжне – спостерігається серед молоді, що вперше виходить на ринок праці й не може отримати роботу.

Технологічне безробіття – пов*язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, амортизованої, техніки та технології.

Регіональне – виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників.

Залежно від активності пошуку роботи, засвідченого реєстрацією на ринку праці, розрізняють:

Відкрите – це така ситуація, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи і реєструється на біржі праці.

Приховане – пов*язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття = безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%.

В даний час у світовій практиці застосовується 2 основних методи виміру безробіття: на основі даних відповідних служб про зареєстрованих безробітних та загальнонаціональних вибіркових обстежень домогосподарств.

Кожен з методів має свої переваги і недоліки.

Вибіркове обстеження населення дозволяє виявити практично всі категорії безробітних, у тому числі й ті, які з яких-небудь причин опинилися поза поля зору служб зайнятості. Крім того, дані обстежень зручні для міжкраїнових зіставлень. У той же час можливості застосування названого методу обмежені.

По-перше, для регулярного і якісного проведення опитувань на основі репрезентативної (у тому числі за регіонами) вибірки та оперативної обробки їх результатів потрібні відповідне технологічне забезпечення, кваліфіковані кадри та чималі фінансові витрати.

По-друге, будь-яке вибіркове обстеження на відміну від суцільного спостереження об'єктивно припускає наявність статистичної похибки.

По-третє, ті чи інші концептуальні положення, що становлять вибірки, питання анкети періодично переглядаються, що призводить до непорівнянності даних за різні періоди часу.

Переваги обліку безробіття на основі даних реєстрації полягає в тому, що при цьому не потрібно значних фінансових витрат, а звітність має суцільний і безперервний характер, що дозволяє легко відділить сезонні коливання зайнятості, безробіття та інших параметрів ринку праці від довгострокових тенденцій їх зміни. Суцільна статистика дає можливість докладно аналізувати ситуацію в кожному регіоні і становище безробітних за окремими категоріями.

17. Соціально-економічні наслідки безробіття відображаються у таких моментах: відбувається знецінення, недовикористання трудового потенціалу нації, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, посилюється тиск на рівень заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці; збільшуються затрати суспільства і особи на відновлення або зміну проф







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 1108. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Сравнительно-исторический метод в языкознании сравнительно-исторический метод в языкознании является одним из основных и представляет собой совокупность приёмов...

Концептуальные модели труда учителя В отечественной литературе существует несколько подходов к пониманию профессиональной деятельности учителя, которые, дополняя друг друга, расширяют психологическое представление об эффективности профессионального труда учителя...

Конституционно-правовые нормы, их особенности и виды Характеристика отрасли права немыслима без уяснения особенностей составляющих ее норм...

ОСНОВНЫЕ ТИПЫ МОЗГА ПОЗВОНОЧНЫХ Ихтиопсидный тип мозга характерен для низших позвоночных - рыб и амфибий...

Принципы, критерии и методы оценки и аттестации персонала   Аттестация персонала является одной их важнейших функций управления персоналом...

Пункты решения командира взвода на организацию боя. уяснение полученной задачи; оценка обстановки; принятие решения; проведение рекогносцировки; отдача боевого приказа; организация взаимодействия...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия