Альбатрос».

За Бодлером, поет увесь час поряд з людьми, він їх постійний супутник, вони йому цікаві, можливо, поет навіть хоче стати таким, як люди, жити на землі. Але він інший – у нього крила. Натовп (матроси) спостерігають за поетом-птахом, визнають його велич, але заздрять таланту, намагаються у слушну мить принизити, поставити в незручне становище, висміяти. Отже, талант і натовп – це завжди протистояння, завжди драма митця.

75. Моральна чи аморальна книга роман О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»?

Все, що потрібно Доріану – це його краса, яка є аморальною, а портрет, що відображає всю потровність душі Доріана греє є променем моральності. Доріан обміняв чистоту невинності і цнотливості на вічну молодість, тим самим він зробив свій найстрашніший гріх. Доріан Грей. Юнак з душею грішника. Про аморальні вчинки Доріана можна говорити багато, але читаючи я у всьому звинуватила Генрі Уортона. Його, замаскована під естетичну філософію, потворність душі, яку він сам у собі виробив, не обмінюючи її на вічну молодість, вражає.Портрет імітує життя Доріана, відображаючи всю потворність його душі, показує не лише фізичні страждання, але й душевну кризу та в кінці кінців приводить героя до покарання. Цей портрет – совість Доріана Грея.

76. Краса як центр філософсько-естетичної концепції Шарля Бодлера.

Цікавий філософсько-естетичний цикл віршів першого розділу, де Бодлер порушує загальні питання мистецтва. Становище поета в тогочасному суспільстві бачиться Бодлеру безправним і трагічним. Поет приречений на нерозуміння. Дивовижне, воістину символічне втілення здобули ці думки у вірші "Альбатрос". Тут - усе символ, і Альбатрос - великий прекрасний сильний птах, і моряки, які спіймали його, щоб посміятися з нього. Альбатрос - образ символ поета. Бодлер називає птаха "королем блакиті". Його вірші часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності. Але якщо поезія насичена образами суспільного й морального занепаду, то це не означає, що сама вона випромінює зло.

77. Оноре де Бальзак і Україна

Письменник двічі відвідав Україну (у 1847-1848 і 1848-1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Мщкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українських селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. Життя українського селянина Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою поміщика, не стане краще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки. Жив у селі Верхівня, в маєтку Ганських.У 1850 році одружився з Евеліною Ганською. Вінчання відбулося 2 березня 1850 року в костьолі Святої Варвари міста Бердичів. На вінчанні були присутні дочка Евеліни — Анна, Густав Олізар та граф Жорж Мнішек.В Бердичеві, навпроти костелу Варвари,на честь Бальзака було відкрито пам'ятник славетному письменнику.

78.. Різновиди романів та їх приклади в світовій літературі. Роман— велика форма епічного жанру літератури нового часу. Основні риси роману: зображення людини в складних формах життя, кілька сюжетних ліній, багато дійових осіб, великий обсяг. Роман як літературний жанр починає формуватися в епоху Відродження, стає епосом приватного життя (звичайна людина та її особисте життя, орієнтація на сучасність, на повсякденне життя у всій багатогранності його виявів на відміну від епічних творів) Виділяють роман соціально-побутовий (людина й соціальне середовище, соціально зумовлені форми буття), морально-психологічний (внутрішній світ людини і світ зовнішній), історичний (про минулі події), філософський (розкриття головних проблем людського буття, створення цілісної картини світу), роман — епопею (великий за обсягом художній твір, в якому широко відображено значні історичні події), роман — міф (створення символічної моделі існування людини та людства). Художні можливості роману безмежні; саме з цим жанром пов'язують літературознавці подальший розвиток літератури.

79. Композиція твору та система образів («Анна Кареніна»). А.Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усе, що йде ззовні («загальноприйнятні» норми моралі або універсальні «закони розуму», «здоровий глузд» або «добрий смак»), він сприймав як нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише ніякого насильства, а й «приручення до середовища», відчуваючи себе істотою, що належить до «іншої раси», «чужинцем» у світі, настільки ж неприємним для оточення, наскільки й воно було неприємне йому.Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». «Я той» хто страждає, і хто збунтувався», — писав митець в «Осяяннях». Мова йде не тільки про бунт проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних, 'моральних, інтелектуальних звичок. Це «я» для нього не вичерпувало людської суті, воно — маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що творять дійсну сутність людини і потребують звільнення. На думку письменника, існування особистості у буденній

80. Декаданс- загальна назва явищ європейської культури другої половини 19-початку 20 ст.,позначених настроями смутку,безнадії,тенденціями індивідуалізму. Настрої Декадансу притаманні творчості Бодлера,Верлена,Рембо,Уайльда.

81. Художній світ поезіїї Артюра Рембо. Рембо вважав себе бунтівником, П.Верлен називав його "ангелом і демоном". Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як "вічне блукання й поривання у нетрях духу". Рембо намагався віднайти своє "я" серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому соціальне середовище. Щоб перетворити себе на поета-ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема, культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких "правил": зберігаючи часом риму, він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом. Стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у "вільному злеті слів і асоціацій.

82. Натуралізм та ранній модернізм в художній прозі кінця XIX століття

Натуралізм (лат. nature – природа) – літературний напрям, який характеризується прагненням до об'єктивістського, фактографічного зображення дійсності та людських характерів, зумовлених біологічними, спадковими чинниками і соціально-матеріальним середовищем. Виник у Франції у 70-і роки ХІХ ст. й охопив у 80–90‑ті літературу Західної Європи та США (Е. Золя, Гі де Мопассан, Г. Ібсен, Г. Гауптман). Натуралісти, як і реалісти, прагнуть вести розповідь в об'єктивному плані. Велику роль у їхніх творах відіграють документалізм, бажання охопити соціальні явища і живу природу. Вони сприймають людину як не тільки соціальний феномен, а й природний, підкреслюючи проблеми спадковості; намагалися наблизити мистецтво до науки.Предметом спостереження проголошували "вся людину", про яку натуралісти мали намір розповісти "всю правду".Отже, життя людини у творах натуралістів — це життя насамперед біологічного організму. Письменники напряму концентрують свою загальну увагу на дослідженні саме біологічних, фізіологічних імпульсів л Модернізм (фр. modern – сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій кінця ХІХ ст. початку XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого. Виник у 60–70-і роки ХІХ ст. у Франції (Бодлер, Верлен, Рембо) поширився у Росії (Блок, Анненський), в Україні (М. Вороний, М. Коцюбинський).Поява модернізму пов'язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям. Прагнення до свободи самовиявлення митця, усвідомлення твору як особливої реальності» не менш значущої, ніж дійсність, а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці ХІХ ст
83. Мала проза - досить умовна назва для прозових творів, обсяг яких інтуїтивно визначається автором і читачем як менший, ніж типовий для національної літератури даного періоду.

84. Збірка «Листя трави». Творча історія, сенс заголовка

1. "Листя трави" - збірка, яка прославила ім'я письменника. За життя поета вийшло дев'ять видань цієї книги. Перше її видання (1855) він набрав власноруч. Воно було здійснене за кошти автора, без вказівки на його ім'я. Книга містила 12 віршів і поем без назви. Але тут був його портрет і згадувалося про те, що права на видання мав Уолт Уїтмен. На обкладинці домінував зелений колір.Упродовж усього життя з кожним черговим виданням поет поповнював збірку, залишаючи символічну назву "Leaves of Grass", яка могла перекладатися по-різному - "листя", "стебла", "паростки", "аркуші" трави. Третє видання (1860) налічувало вже майже 100 віршів. Дев'яте (1892) - 400 поезій різного обсягу.

2. З дванадцяти віршів і поем у цілком новому стилі Уїтмен уклав збірку з такою ж, як і самі вірші, дражливою назвою: «Листя трави». Хто ще ніколи не бачив у трави листя, може, просто погано вдивлявся в природу, не злився з нею до такої міри, щоб і самому стати лише листком трави?.. Адже листя трави — реальність «трансцендентна»...

85. Вітмен і трансценденталізм

Волт Вітмен називав своїм учителем філософа і поета, безумовного лідера трансценденталістів Ралфа Емерсона, який виголосив найважливіші для розуміння творчості Вітмена тези: «Природа — це символ духу», «Творення краси є мистецтво».
Волт Вітмен творить свій поетичний всесвіт, в якому перемагає гармонія. Його поетичні образи прості, як сама природа, і разом із тим багатовимірні і таємничі, як прояви духу. Саме такі образи переважають у «Поемі про себе». У простих і звичних речах Вітмен побачив прояви вічного і прекрасного, всесвітнього і дуже особистого. Поет ніби закликає подивитися на світ новими очима, очима дитини, безпосередньої і чистої.

86. Естетичні погляди Бодлера

У своїй творчості Ш. Бодлер розробляв принципи нового модерністського мистецтва. Він наголошував, що роль Краси у світі є надзвичайною. На його думку, мистецтво стає Прекрасним лише тоді, коли виражає почуття, пристрасті, мрію кожного. Прекрасним у мистецтві може бути будь-яка річ, будь-яке переживання, але таїну Прекрасного ніхто й ніколи так і не осягне. Таємниця співчуття — це теж ознаки краси. Бодлер завжди наголошував на тому, що досконале не може бути завершеним. Це означає, що справжній витвір мистецтва має знайти своє продовження в душі читача, викликати в нього певні переживання, почуття, змусити зазирнути в самого себе.

87. Провідні теми й мотиви лірики А.Рембо.

Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у «вільному злеті слів і асоціацій».
Роль поета на землі — бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту і оповісти про неї людям.
Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити «вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу».
Поезія — магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.
«Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин...»
Настрій захопленості волею, сп'янілої насолоди життям, анархічного бунту проти дійсності — емоційне підґрунтя поезії Рембо («П'яний корабель», «Голосівки», «Моя циганерія»).
А.Рембо сповідував у поезії ті самі принципи, що й П.Верлен. Його віршам був характерний інтерес до деталей, які ніби переростали одна в одну, «розірваний стиль», що зумовив свободу асоціацій.
Яскравим зразком символістської лірики став знаменитий сонет «Голосівки». Успадкувавши бодлерівську ідею про загальні «відповідності» у природному храмі, Рембо використав її у своїй концепції «ясновидіння». Поет розглядав природу і світобудову, ігноруючи причинно-наслідкові зв'язки та об'єктивні закономірності

88.. Золя й імпресіонізм

Відношення Золя до імпресіонізму не було раз і назавжди сталим і однаковим. Він гаряче й жагуче підтримував художників-імпресіоністів у шістдесяті - сімдесяті роки, коли вони вступали в життя, будили розуми. Ідеї імпресіоністів були те саме що естетическим погляди самого Золя. Надалі, однак, шляхи імпресіоністів і творця «Ругон-Маккаров» розійшлися. У вісімдесяті - дев'яності роки у творчості художників-імпресіоністів взяв гору суб'єктивізм.

89. Естетизм у літературі

Особливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.

90. Особливості стилю О.Уайльда

Оскар Уайльд виробив свій особливий «декоративний» стиль оповіді. Докладно смакуючи деталі, він описує інтер’єр, одяг і зовнішність героїв, коштовності й прикраси, дерева й квіти. Усе, що зображує письменник, як правило, є надзвичайно мальовничим, витонченим, вишуканим: «З перського дивана, де лежав лорд Генрі Уоттон, можна було побачити лише блиск золотаво-ніжного, як мед, цвіту верболозу, чиє тремтливе віття немовби насту витримувало тягар полум’яної краси. Зрідка на довгих шовкових шторах величезного вікна миготіли химерні тіні птахів, утворюючи на мить щось подібне до японського малюнка».