Міжнародний договір як основне джерело міжнародного права.

1. Після Другої світової війни кількість міжнародних договорів різко зросла і вже давно подолала першу сотню тисяч. Питома вага міжнародних договірних норм явно перевищує норми, що випливають з інших джерел міжна­родного права.

2. Міжнародний договір має переваги перед іншими джерелами права в тому, що він є чітко висловленою зго­дою держав, зручним засобом формулювання норм, вза­ємних прав і зобов'язань. Наявність як самого міжнарод­ного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.

3. Міжнародний договір дає змогу оперативно врегу­лювати міжнародні проблеми, що виникли. Швидкі зміни в міждержавних відносинах вивели міжнародний договір на перше місце щодо можливостей внесення відповідних змін, конкретизації, розвитку або створення нових норм міжнародного права з метою врегулювання цих відносин.

Переважаючої ролі міжнародний договір набув у другій половині XX ст., коли цілі інститути (прав люди­ни, роззброєння і контролю за його здійсненням, міжна­родної боротьби зі злочинністю тощо) і навіть галузі між- народного права (міжнародне ядерне право, міжнародне космічне право, міжнародне договірне право, міжнародне посольське і консульське право, міжнародне морське пра­во, міжнародне економічне право та ін.) або набули дого­вірного оформлення, або почали розвиватися здебільшо­го через укладення відповідних міжнародних договорів.

5. Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його вико­нанням як міждержавними і внутрішньодержавними ін-ституційними механізмами, так і неурядовими організа­ціями, широкою громадськістю.

6. Глобальні та інші подібні проблеми сучасного між­народного життя поставили перед державами та міжна­родними організаціями вимогу здійснювати свідомий, уз­годжений вплив на міжнародні відносини, шо є можли­вим лише через міжнародний договір.

7. Лише через міжнародний договір можна програму­вати міжнародні відносини, викликати до життя нові від­носини або сприяти їх виникненню. Отже, договір є най­більш відповідним засобом внесення цілеспрямованих змін у міжнародні відносини.

8. Процедура укладення міжнародного договору по­рівняно проста. Період його створення значно коротший за період створення міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

9. Норми міжнародного договору не ведуть до супе­речливого тлумачення або специфічного, особливого ро­зуміння.

10. Механізм реалізації міжнародних договорів ефек­тивніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

11. Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин. У сучасних міжнародних відносинах з'явилися цілі галузі міждержавних стосунків, які взагалі не можуть бути вре­гульовані без міжнародного договору або регулюються виключно договором (роззброєння, співробітництво в атомній промисловості, міжнародна безпека, економічна, науково-технічна та інші види спеціалізованої співпраці).

Зрозуміло, що таке значення міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права об'єктивно ви­суває до нього певні вимоги. Отже, він має:

• бути об'єктивно правомірним;

• бути укладеним відповідно до: а) принципів та норм сучасного міжнародного права; б) норм права міжна­родних договорів; в) законодавства держав у частині, що стосується процедури укладення міжнародних до­говорів;

• реалізовуватися відповідно до принципів та норм між­народного права і положень самого договору;

• надавати право покладати обов'язки на суб'єктів міжна­родного права;

• регулювати відносини, що підпадають під об'єкт міжна­родно-правового регулювання, тощо.

З урахуванням цих та інших вимог до міжнародного договору як до джерела міжнародного права тривалий час (більш як століття) розвивається думка про існування дого­ворів — джерел міжнародного права і договорів, які таки­ми бути не можуть. Перші називають «правотворчими до­говорами» (Г. Єллінек, С Бергбом, X. Трігшель, Дж. Старк, А. Ульоа, Е. Хіменес де Аречага та ін.), «конститутивни­ми договорами» (М. Коркунов), «договорами-законами» (Ш. Руссо, Г. Даам, П. Фошіль, П. Гугенхейм, Ш. Вішер та ін.), «нормотворчими договорами» (А. Фердросс, К. Сак-сена, Г. Лаутерпахт, Г. Уоддок та ін.). Договори, які не можуть бути джерелом міжнародного права, ще назива­ють «договорами-правочинами», «індивідуальними дого­ворами», «договорами — юридичними фактами», «парти­кулярними конвенціями». Такий поділ підтримують і су­часні теоретики міжнародного права. Але як раніше, так і сьогодні щораз більше наголошується на його умовності (Ш. Руссо), «практичній зручності, але теоретичній не­спроможності» (Л. Оппенгейм, Г. Лаутерпахт). Критерієм такого поділу може бути лише бажання домогтися чіт­кішого тлумачення змісту договорів, а не їх юридичної природи (П. Гугенхейм).

У радянській науці міжнародного права, за незначни­ми винятками, панувала думка, що всі міжнародні дого­вори є джерелами міжнародного права (В. М. Корецький, 1.1. Лукашук, Ф. 1. Кожевніков, В. М. Шуршалов, Є. О. Ко­ровій, Г. і. Тункін та ін.).

На відміну від внутрішньодержавного права джере­ла міжнародного права не мають чіткого підпорядку­вання.

Водночас і міжнародному праву не чужа властивість пріоритетів джерел права. Так, Статут ООН є сьогодні найавторитетнішим утіленням основних загальновизнаних принципів міжнародного права, які мають імперативний (jus cogens) характер. Усі договори, що суперечать йому, є недійсними. Договори, які вміщують імперативні норми міжнародного права, мають перевагу перед міжнародни­ми договорами, що формулюють диспозитивні норми.

Визнається пріоритет міждержавних договорів перед міжурядовими, міжурядових — перед міжвідомчими. Уні­версальні договори мають перевагу перед регіональними, регіональні — перед локальними і партикулярними. За­значені критерії не є стійкими, визнаними в міжнародно­му праві у договірному порядку. Вони можуть сприйма­тися тільки як спроба теоретичної класифікації джерел міжнародного права, а не як стала класифікація їх за юри­дичною силою.

Пріоритетність міжнародних договорів залежить від:

простору дії (Статут ООН, універсальні договори ма­ють перевагу в силу того, що вони покладають зобов'я­зання і наділяють правами переважну більшість суб'єктів права, діють на всьому просторі земної кулі);

часу дії (трактати до XX ст., а пакти в першій поло­вині XX ст. вважалися найважливішими міжнародними договорами; сьогодні перші практично не укладаються, а пакти не можуть суперечити Статуту ООН);

часу укладення договору (принцип lex posterior derogat priori властивий і міжнародному праву);

характеру норм (імперативні норми мають перевагу перед диспозитивними);

змісту норм (норми категоричні мають перевагу перед рекомендаційними);

відповідності чинним принципам і нормам міжнарод­ного права (обов'язки держави за партикулярними зобо­в'язаннями поступаються перед обов'язками, що випли­вають із принципів міжнародного права та універсальних норм);

раніше взятих зобов'язань (наприклад, не вступати в блоки, нейтралітету, неприєднання тощо);

форми міжнародного договору (вважається, що усний договір є повноцінним джерелом міжнародного права, але коли одні й ті самі відносини регулюються усним догово- ром і письмовою угодою, в разі суперечності між ними перевага визнаватиметься за письмовою угодою);

від суб'єктів як сторін міжнародної угоди (угоди між­державних організацій є джерелом другого порядку, во­ни укладаються і виконуються в межах норм, установ­лених міждержавними договорами, насамперед статута­ми) та ін.

Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулюван­ня. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжна­родних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому між­народному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оператив­ного врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підго­товки і переговорів з метою укладення деяких багатосто­ронніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особ­ливо це є характерним для відносин роззброєння, конт­ролю над озброєнням, заборони зброї масового знищен­ня тощо.

Ці та інші недоліки міжнародного договору суттєво продовжують впливати на авторитет міжнародного звичаю як джерела міжнародного права.

Отже, міжнародний договір - угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.