Тема 4. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА 3 страница

Тема 3. ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

1. Предмет фінансового права та методи регулювання.

2.Система і джерела фінансового права.

3.Поняття і види фінансово-правових норм.

4.Фінансово-правові відносини, їх особливості, види та суб'єкти.

5. Зміст і принципи фінансової політики. Фінансовий механізм.

6.Фінансовое планування.

7.Зміст,призначення і методи фінансового контролю.

2.Система і джерела фінансового права.

Фінанси охоплюють широкий спектр обмінно-розподільних і перерозподільних відносин, що за єдиної сутності мають характерні ознаки й особливості. "Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підстави для виділення поняття "фінансова система" як певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституціонального забезпечення"^*6.

*6: {Опарін ВМ. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти). — К.: КНЕУ, 2005. — 240 с.}

Не можна впевнено керувати фінансами не знаючи всієї сукупності цих взаємозв'язків, їх змісту, спрямованості, взаємодії. Під час прийняття рішень з окремих питань управління фінансами (регулювання діяльності підприємницьких структур, функціонування банківської системи, фінансового ринку тощо) потрібно враховувати, якими будуть наслідки для інших складових фінансової системи. Тобто, для ефективного управління фінансами слід мати чітке уявлення про об'єкт управління, розуміти проблеми формування та функціонування фінансової системи країни.

Питання щодо сутності та складу фінансової системи не менш дискусійне у фінансовій науці, ніж стосовно власне фінансів та їх функцій.

Ґрунтовне дослідження теоретико-методологічних аспектів розбудови фінансової системи України здійснив В.М. Опарін, який детально вивчив проблематику фінансової системи, визначив різні підходи щодо трактування фінансової системи у фінансовій науці. Ми поділяємо позиції В.М. Опаріна, що фінансова система — "не просто сукупність певних форм і методів фінансових відносин. Це відповідно організована система".

Заслуговують на увагу та підтримку й інші визначення фінансової системи. На думку О.Р. Романеска, "це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення"^*7. Вона характеризує фінансову систему в двох аспектах:

*7: {Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 312 с.}

1) за внутрішньою структурою — як сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, що відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

2) за організаційною структурою — як сукупність державних органів та установ, котрі здійснюють фінансову діяльність.

Узагальнюючи різні підходи до структуризації фінансової системи, слід зазначити, що загалом позиції авторів багато в чому збігаються, хоча вони використовують різні терміни. Майже всі автори зауважують, що до фінансової системи належать різні ланки державних фінансів, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок, але є розбіжності стосовно включення до фінансової системи фінансів домогосподарств і міжнародних фінансів.

Зважаючи на сказане вище, у структурі фінансової системи вирізняють такі сфери (підсистеми) (рис. 4.1):

1) централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, до котрих належать фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств;

3) фінансова інфраструктура, що включає фінансовий ринок і систему органів управління фінансами;

4) міжнародні фінанси.

 

Рис. 4.1.Структура фінансової системи

Отже, у цій структурі є і фінанси домогосподарств (населення), оскільки суб'єкти фінансових відносин — громадяни, здійснюють фінансову діяльність; і міжнародні фінанси, фінансові відносини у сфері яких, пов'язані насамперед із міжнародною торгівлею, характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн. У фінансовій науці міжнародні фінанси визнано важливою сферою фінансів, що зумовлено глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією фінансів.

Усі сфери фінансової системи поділяються на окремі ланки, що мають багатоаспектні взаємозв'язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідають певне місце в регулюванні ринкових відносин, визначним способом впливають на процес відтворення, виконують певні функції.

Централізовані фінанси — підсистема фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади з метою виконання державою функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП і національного доходу. До такої сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система, що організаційно залежить від форми державного устрою та, як правило, складається з державного й місцевих бюджетів.

Державний бюджет — головний централізований фонд грошових коштів держави, основний засіб перерозподілу національного доходу. Через державний бюджет перерозподіляється майже 40 % національного доходу країни.

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) — фінансова база місцевих органів влади й управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і доходах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи становить зведений бюджет — сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Законодавчі органи влади зведений бюджет не затверджують, його використовують для аналізу, прогнозування, визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку держави.

Державні цільові фонди мають цільове призначення. їх застосовують з метою розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. В Україні нині діють такі державні цільові фонди:

— Пенсійний фонд України;

— Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності;

— Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У перспективі — Державний фонд медичного страхування.

Державний кредит — специфічна ланка державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, оскільки е джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. У таких відносинах держава виступає позичальником коштів, а фізичні та юридичні особи — кредиторами. Однак можливі ситуації, коли власне держава є кредитором, а іноді й гарантом за певними угодами (див. розд. 8).

Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності та фінанси домогосподарств поєднуються поняттям децентралізовані фінанси.

Фінанси підприємств та установ — базова ланка всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, вона виступає об'єктом розподілу через фінансові відносини. Фінанси підприємств — економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення. Залежно від виду діяльності серед фінансів підприємств розрізняють: фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій.

Фінанси домогосподарств — це сукупність грошових фондів, що акумулюються у населення з таких джерел: доходи від трудової діяльності, доходи від капіталу, доходи від рухомого і нерухомого майна, доходи, отримані у вигляді спадщини, доходи з інших джерел.

Сфера міжнародних фінансів характеризує економічні відносини на світовому рівні, відображає грошові потоки між державами: урядами, підприємствами, громадянами. Перерозподільні відносини у сфері міжнародних фінансів виникають під час формування і використання фінансових ресурсів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Функціонуючи у міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні відносини учасників, формування їх фінансової політики, розвиток міжнародних інтеграційних процесів.

Фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійної діяльності всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема, це сукупність фінансових інститутів та елементів. До фінансової інфраструктури належать: система органів управління фінансами, нормативно-законодавча база; підготовка фахівців, інфраструктура фінансового ринку, спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Фінансовий ринок опосередковує рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку полягає у перетворенні тимчасово вільних грошових коштів (заощаджень) на позиковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок — підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, у якій формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку стосовно купівлі-продажу фінансових фондів.

Структура фінансової системи може змінюватися під впливом відповідних перетворень в економіці країни. У державах із перехідною економікою окремі ланки фінансової системи перебувають на стадії формування. Це, насамперед, фінансовий ринок, місцеві фінанси, державні позабюджетні цільові фонди.

Ефективна діяльність кожної зі складових фінансової системи можлива за умов чіткого законодавчого врегулювання їх взаємодії. Функціонування фінансової системи зумовлює фінансову діяльність держави, виявляється у відносинах, урегульованих відповідними нормами фінансового права. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

У нормах фінансового права закріплено права й обов'язки учасників фінансових відносин.

3.Поняття і види фінансово-правових норм.

Правове регулювання фінансової діяльності — провідна форма державного керівництва економікою. Система правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави, становить фінансове право.

Фінансове право — сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування.

Велика кількість фінансово-правових норм, із яких складається фінансове право, утворює складну систему, всередині якої ці норми групуються у різні підрозділи відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави. Отже, у фінансовому праві норми інтегруються у самостійні підгрупи — фінансові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, державного кредиту, державних позабюджетних цільових фондів тощо. Правові норми фінансового права включаються в акти різних правових форм: закони, укази, інструкції, рішення та ін.

Головне значення у правовому регулюванні фінансової діяльності держави має Конституція України, в якій містяться основоположні принципи (на них ґрунтується галузь фінансового права); вона визначає вихідні положення нормативної регламентації фінансових відношень, є базою для фінансового законодавства.

За статтями Основного Закону встановлюються повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати. У Конституції визначено також повноваження в галузі фінансів Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (ст. 141—143).

Істотну роль у правовій регламентації фінансової діяльності держави відіграють закони України з фінансових питань. Насамперед до них належать ті, які за п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють:

— державний бюджет України;

— бюджетну систему України;

— систему оподаткування;

— податки та збори;

— принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

— статус національної валюти, статус іноземних валют на території України;

— порядок утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів;

— порядок випуску й зберігання державних цінних паперів, їх види і типи.

У фінансове законодавство включається велика кількість підзаконних актів, якими є нормативні укази Президента з фінансових питань, постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України у сфері фінансів розробляються на основі законів.

У спеціальному фінансовому законодавстві держави чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою як знаряддям публічної влади, і фінансова діяльність, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами й організаціями.

Розвиток і деталізацію правове регулювання фінансової діяльності одержує у спеціальному фінансовому законодавстві, фінансово-правові норми якого регулюють якісно однорідні фінансові відносини відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави.

Для виконання завдань і функцій, визначених Конституцією України, держава повинна мати грошові фонди, котрі вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, за допомогою якого держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є державний бюджет. Через бюджет держави відображається вся багатоаспектна її діяльність і забезпечується виконання функцій. Бюджетні зв'язки згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу України регулюються Конституцією України, нормами статей Бюджетного кодексу, законами про Державний бюджет України, законами України, які встановлюють джерела доходів Державного і місцевих бюджетів, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що стосуються формування та виконання Державного і місцевих бюджетів, рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України.

Серед зазначених актів основним систематизованим є Бюджетний кодекс, уведений у дію 1 січня 2002 р. У цьому документі визначено відносини, що регулюються кодексом, головні терміни, принципи побудови бюджетної системи, бюджетну класифікацію, склад доходів та видатків Державного та місцевих бюджетів, розкрито стадії бюджетного процесу з Державного та місцевого бюджетів, з'ясовано сутність міжбюджетних відносин, контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Державні цільові фонди потрібні з метою фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічних завдань держави й органів місцевого самоврядування. Правовий статус державних позабюджетних цільових фондів визначається нормами Конституції України (ст. 46, 49, 50), в яких встановлено напрями соціальної політики держави. На основі Конституції розроблено документи, що містять концептуальні засади із соціального захисту населення котре працює, пенсіонерів, інвалідів, інтересів дітей та матерів. До таких документів належать: концепція пенсійної реформи, Закони України "Про пенсійне забезпечення" (1992 р. зі змінами і доповненнями), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (2003 p.), "Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 р.), "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (2001 р.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням" (2001 p.).

Згідно з цими законами створено чотири централізованих цільових фонди: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. У документах визначено порядок формування та використання фондів. Вони формуються за рахунок обов'язкових внесків та відрахувань юридичних і фізичних осіб, сприяють соціальному захистові населення, підвищенню його життєвого рівня, збереженню та поліпшенню здоров'я, соціальної орієнтації безробітних.

Зв'язки, що виникають у процесі управління державним внутрішнім боргом регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" (1992 р.), в якому визначено сутність внутрішнього державного боргу, гарантії, права емісії державних цінних паперів, сферу розміщення боргових зобов'язань. Умови, порядок випуску державних цінних паперів регулюються Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок". Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням зовнішніх позик, розміщених, як правило, в іноземній валюті на фондових ринках за межами держави. Граничне регулювання обсягу державного боргу здійснюється за допомогою окремих статей Конституції України, норм Бюджетного кодексу, спеціальних поточних законів України "Про Державний бюджет", "Про Національний банк України" та інших спеціальних законів.

Фінанси державних і муніципальних підприємств та суб'єктів господарюва інших форм власності регулюються Конституцією України, Господарським кодексом, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також іншими правовими актами.

Наприклад, за Господарським кодексом України (2003 р.) встановлено відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, визначено відносини, що регулюються Кодексом, основні терміни, засоби державного регулювання господарської діяльності, розкрито сутність засад підприємництва, регламентовано діяльність різних видів підприємств, правила їх створення та ліквідації, забезпечено самостійність підприємств, їх права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, впорядковано відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Декрети Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" (1992 р.), "Про місцеві податки і збори" (1993 p.), Закони України "Про податок на додану вартість" (1997 р.), "Про плату за землю" (1996 р.), "Про оподаткування прибутку підприємств" (1997 р. зі змінами та доповненнями), Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" (1999 р.) та інші фінансово-правові акти регулюють порядок сплати податків і зборів суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність домогосподарств (населення) регулюється Конституцією України (ст. 42, 43, 67) та спеціальними законами. Наприклад, у ст. 43 Основного Закону зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку добровільно погоджується; у ст. 67 наголошується, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом, та щороку подавати в органи податкової служби за місцем проживання (реєстрації) декларації про свій матеріальний стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Фінанси населення регулюються також Законами України "Про оплату праці" (1995 p.), "Про податок з доходів фізичних осіб" (2003 p.), іншими законами, що визначають надходження доходів населення з позабюджетних фондів (пенсій, державних допоміг, стипендій тощо).

Фінансові відносини у сфері міжнародних фінансів визначені Конституцією України (ст. 9,18,116 п. 1), Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1991 p.), договорами між Україною та фінансовими міжнародними організаціями й інституціями.

У ст. 9 Основного Закону зазначається, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дає Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України. Укладати міжнародні договори, що суперечать Конституції України, можна лише після внесення до неї відповідних змін.

За ст. 18 регулюється зовнішньоекономічна діяльність України, визначаються її засади.

Правове регулювання фінансового ринку України ґрунтується на ст. 99 і 100 Конституції, спеціальних законодавчих актах: Законах України "Про банки і банківську діяльність" (2001 р.), "Про Національний банк України" (1999 р.), "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (1993 p.), "Про цінні папери і фондовий ринок" (2006 р.), "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (2001 p.), Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку України (2001 р.) та ін.

У ст. 99 визначено грошову одиницю України — гривню; ст. 100 — завдання Національного банку щодо розробки грошово-кредитної політики.

Зазначені закони забезпечують правове регулювання діяльності банківської системи України, банківського кредитування, функціонування фондового ринку, порядку випуску й обігу цінних паперів, управління грошовим обігом, зміст валютних цінностей, валютного контролю тощо.

Функціонування органів управління фінансами забезпечено ст. 85, 96, 97, 113, 116—119 Конституції України, ст. 109—115 Бюджетного кодексу України, Законами України "Про державну податкову службу в Україні" (1998 р. зі змінами і доповненнями), "Про контрольно-ревізійну службу в Україні" (1993 р.), "Про аудиторську діяльність" (1993 р.), "Про місцеве самоврядування" (1997 р.) та ін.

Фінансове право закріплює загальні принципи та форми фінансової діяльності, методи мобілізації та розподілення грошових коштів через централізовані й децентралізовані фонди. Фінансова діяльність держави ґрунтується на відповідних принципах: загально правових, галузевих, міжгалузевих і принципах окремих інститутів фінансового права.

Загальноправові принципи є визначальними для формування окремих галузей права. До них належать: законність, верховенство права, суверенітет держави, рівність усіх форм власності, право власності народу. Зокрема, сутність принципу законності стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить детально регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечує можливість застосування до правопорушника засобів державного примусу.

Галузеві принципи фінансової діяльності держави — основоположні правила і вимоги, що відображають її найістотніші особливості. Головний зміст цих принципів визначено у Конституції України та нормах права, що безпосередньо регламентують фінансову діяльність. Принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу (створення законів), забезпечують взаємозв'язок фінансового права та фінансової політики держави.

До галузевих принципів фінансової діяльності належать: принцип публічності фінансової діяльності, принципи гласності, плановості, розподілу функцій представницької та виконавчої влад, пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами, а також принцип пріоритетності публічних видатків стосовно доходів бюджету та принцип обліку й контролю.

Також до принципів фінансової діяльності держави належать:

— принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;

— принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави;

— принцип самостійності в установлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування;

— принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави;

— принцип фінансової безпеки держави тощо.

Зважаючи на ці принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою них наповнює її правовим змістом.

У сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ мобілізує, розподіляє й використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення резервів тощо. Що стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства та міністерства. Такі фонди є фінансами галузей народного господарства.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності стоїть два головних завдання: зібрати передбачені державним бюджетом кошти і розподілити їх відповідно до суспільних потреб. Із розподілом коштів пов'язане ще одне завдання — проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів.

Згідно з цими завданнями вирізняють три групи і методи фінансової діяльності держави:

1) методи формування грошових фондів;

2) методи розподілу;

3) методи їх використання.

Різноманітність методів зумовлено суб'єктами, з якими у держави формуються відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів.

Методи фінансової діяльності — це сукупність прийомів і способів, за допомогою котрих уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів^*8.

*8: {Финансовое право / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. — М.: "ТК Велби", 2003. — 538 с.}

Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, серед яких вирізняють обов'язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.

Обов'язковий метод мобілізації е провідним, його сутність полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави і реалізує безумовні імперативні обов'язки щодо виконання, а також гарантії цього виконання. Найпоширеніший із видів обов'язкових платежів — податок. Окрім податків, до такого методу належать різні державні збори. Разом із обов'язковим методом застосовується й добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, що полягає переважно в диспозитивних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод передбачає брак імперативу (повеління) з боку держави під час здійснення платежів і реалізується шляхом проведення держаних лотерей, випускання державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб тощо.

Друга група — методи розподілу грошових ресурсів. У процесі розподілу державних грошових коштів використовуються два головні методи: метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів з централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів) і метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, поворотності через певний термін).

Методи фінансування поділяються на підвиди залежно від певних ознак, наприклад, мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів, об'єкта та суб'єктів тощо.

Так, якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування; під час виділення грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характеру відомчого; за умов фінансування з цільових фондів матиме місце фінансування з цільових фондів.

Залежно від суб'єкта, що одержує грошові ресурси, й умов отримання вирізняють дотації, субсидії та субвенції.

Дотація — допомога, надана підприємствам, установам та організаціям на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами. У фінансовій діяльності держави застосовуються різні види дотацій. Бюджетна дотація — це безоплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджетові нижчого, що не має цільового характеру та надається у разі перевищення видатків над доходами. У бюджетній діяльності використовується дотація вирівнювання, тобто міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.