Діагностика навчальних досягнень в освітньо-професійній підготовці фахівцівЗміст
1. Педагогічний контроль в умовах кредитно-модульної системи організації навчання Контроль є обов’язковим елементом навчання як складової процесів освіти, пізнання. Пізнання і освіта є суспільно-історичними процесами творчої діяльності людей, вони формують їх знання, за допомогою яких виникають цілі й мотиви їх діяльності. У знаннях здійснюється переведення розрізнених уявлень в теоретично систематизовану суспільно значущу форму, отримання того, що може бути збережене, передане, спадкоємно розвинуте як стала опора наступної діяльності. Педагогічним контролем (або скорочено контролем) в навчально-виховному процесі називають систему перевірки і оцінювання результатів навчання і виховання студентів. Різноманітні види педагогічного контролю стимулюють навчання і поведінку студентів. Це підтверджує як практика, так і численні наукові дослідження. Спроби повністю або частково вилучити педагогічний контроль з навчального процесу знижують якість навчання, дають інші негативні результати. В європейській освіті історично склалися дві традиції, дві тенденції в побудові педагогічного контролю навчальних досягнень. Характерна риса однієї з тенденцій - головну увагу приділяти усним формам контролю. Наприклад, на іспиті студент готується і усно відповідає на два-три досить об’ємних запитань. При цьому вважається, що відповіді на ці запитання адекватно репрезентують рівень володіння всім курсом. Іспити приймаються звичайно самим викладачем курсу або рідше комісію з декількох осіб. Цей підхід можна умовно позначити як “німецька традиція”. В іншому підході як головну розглядають письмову форму контролю. При цьому студент отримує багато невеличких завдань з різних тем. Письмові відповіді на завдання перевіряють інші викладачі. Крім цього, інколи ще вдаються до шифрування авторської належності письмових робіт. Цей підхід можна умовно позначити як “англійська традиція”. Історично склалося так, що в Росії дореволюційного часу, а потім в Радянському Союзі, відповідно і в українських ВНЗ закріпилася “німецька” традиція домінування усних форм контролю. У США і на європейському континенті в контролі знань поступово поширився письмовий „англійський” підхід. Останнім часом він дістав додаткову підтримку в документах Болонського процесу. В Україні після її приєднання до Болонської декларації треба здійснювати невідкладні кроки з модернізації системи та засобів педагогічного контролю. Сьогодні вищі навчальні заклади на етапі переходу до європейських інтерактивних методів навчання ведуть перебудову свої системи контролю навчальних досягнень студентів. У цьому відчутну роль відіграють науково-педагогічні пошуки й дослідження. Автори виходять з можливості максимального використання в умовах різних ВНЗ рейтингової системи оцінювання та тестового контролю знань, умінь і навичок (ЗУН). Система дозволяє підвищити об’єктивність, ритмічність та всебічність контролю з урахуванням індивідуальних рис студентів. Вона передбачає зміни в психології студента, якому стає прагматично вигідно працювати самостійно, ініціативно, ритмічно протягом всього семестру. Викладачу треба вміти використовувати всі функції педагогічного контролю – діагностичну, навчальну, виховну, організуючу – для корекції навчального процесу та взаємовідносин “викладач-студент”, “студент-студент”, “студент-родина”, “студент-суспільство” тощо. Навчальний процес у ВНЗ має у своєму доробку різні форми контролю знань, вмінь та навичок: співбесіда, контрольні роботи, колоквіуми, реферати, семінари, самоконтроль, лабораторні й практичні роботи, розрахунково-графічні роботи, курсові й дипломні проекти (роботи), різні види навчальної виробничої практик, заліки, іспити. Перелічені форми педагогічного контролю є традиційними і широко застосовуються у ВНЗ України при наявному домінуванні окремих з них залежно від профілю навчального закладу, факультету, кафедри або навчальної дисципліни. Наприклад, при викладанні курсів спеціальних інженерних дисциплін колоквіуми й семінари як форма контролю знань практично не використовується, але ця форма контролю має широке розповсюдження в загальноосвітніх та в деяких фундаментальних дисциплінах. Педагогічний контроль забезпечує безперервність процесу виховання, освіти та професійної підготовки, маючи при цьому чотири головні взаємозв’язані функції: діагностичну, освітню, виховну та організаційну. Деякі форми контролю забезпечують переважний вплив однієї з функцій, знижуючи ефективність інших. Так, іспит виконує в основному діагностичну й виховну функції, семінар – діагностичну, освітню й виховну, захист курсових проектів (робіт) включає в себе всі чотири функції. Бажано, щоб педагогічний контроль був багатофункціональним, враховував, одночасно з підвищенням рівня знань, вмінь і навичок, активність студента, участь в конференціях, олімпіадах, дебатах різного рівня та ін. Об’єктивно оцінювати академічну та громадську активність студента за традиційними формами контролю майже неможливо. Використання найбільш розповсюджених сьогодні форм контролю – усних та письмових контрольних робіт, рефератів, колоквіумів, іспитів і т. ін. для діагностики знань потребує значних витрат часу викладача. Діагностика рівня знань, вмінь та навичок в цьому випадку зв’язана з великим психологічним навантаженням на студента і викладача, спонукає до суб’єктивного впливу. В умовах кредитно-модульної системи організації навчання найбільш прийнятні такі види контролю: попередній, поточний, проміжний і підсумковий. За допомогою попереднього (стартового) контролю викладач виявляє залишкові знання студентів з дисциплін, які забезпечують вивчення його курсу. Після встановлення обсягу і рівня знань викладач планує організацію навчального процесу з урахуванням результатів стартового контролю. Результати попереднього контролю не зараховуються рейтингом дисципліни, що вивчається. Якщо програма забезпечуючих дисциплін узгоджена з даною дисципліною і студенти мають достатньо знань, то стартовий контроль можна не проводити. Його застосування доцільне також в разі перегляду, уточнення і доповнення програми. Поточний, проміжний і підсумковий види контролює обов’язковими, їх необхідно здійснювати за графіком, затвердженим кафедрою, і враховувати в рейтинг. Результати поточного контролю викладач використовує для оцінки рівня знань студентів, формування їх вмінь і навичок. Поточний контроль проводиться після вивчення змістових модулів, які мають логічну завершеність. До поточного контролю, поряд з результатами виконання тестів, включаються результати практичних занять, курсового проектування, лабораторних робот та інших видів занять, передбачених програмою дисципліни. Поточний контроль знань проводиться зі змістових модулів дисципліни і тому не повинен мати всі типи тестових завдань,а тільки ті, які найбільше відповідають змісту контрольованого матеріалу. Організація курсу як модулів і змістових модулів є складним завданням, що вирішується на основі системного аналізу понятійного апарату дисципліни. Змістовий модуль складається з тем, формується системою навчальних елементів дисципліни і розглядається як самостійна структурна одиниця дисципліни, одночасно логічно пов’язана з іншими. Це дозволяє уникнути повторювань всередині курсу або між дисциплінами, супроводжувати кожен модуль переліком рекомендованої літератури, вивчати більш досконало, наприклад, аспірантам не весь курс, а тільки окремі його складові. Проміжний (рубіжний) контроль проводиться в навчальному процесі лише тоді,коли дисципліна вивчається протягом декількох семестрів. Він розглядається як підсумковий за семестр, але не з дисципліни в цілому. Так, при вивченні дисципліни протягом двох семестрів проміжний контроль здійснюється в першому або в обох семестрах. При оцінюванні знань з окремих модулів та з дисципліни в цілому можуть враховуватися не тільки результати (якість) навчання, а його ритмічність, бали за своєчасне виконані домашні завдання, розрахунково-графічної роботи, курсові проекти (роботи), лабораторні роботи та інші завдання, передбачені робочою програмою дисципліни. Тобто всі види робіт розділяються на етапи з визначенням строків виконання і оцінкою їх у балах. Тому конкретна частка кожного проміжного контролю визначається викладачем. Підсумковий контроль визначає систему і структуру знань студента в цілому, він є заключним з дисципліни. У тестові завдання підсумкового контролю вносяться питання, що стосуються всього курсу. Для підвищення значення підсумкового контролю його частка може складати до 60% сумарної оцінки знань з дисципліни, а частка поточних і проміжних контролів в сумі – 40%. Такий розподіл може використовуватися для дисциплін, вивчення яких за навчальним планом закінчується іспитами. Якщо навчальним планом передбачені заліки, то частка підсумкового контролю не повинна перевищувати 50%. Крім того, частка балів, що виділяється на підсумковий тестовий контроль, зменшується з покращенням методичного забезпечення дисципліни і зростанням ефективності самостійної роботи студентів. Максимальна кількість балів за кожен модуль при тестовому контролі визначається викладачем, виходячи із складності завдання і його значущості у формуванні знань, вмінь та навичок. Штучне (нормативне) обмеження кількості балів в окремо взятому тесті призводить до зайвих труднощів в його формуванні, обмежує творчість викладачів, зменшує обсяг матеріалу, що підлягає контролю. Є приклади, коли сума балів за семестр сягає 800-1000 балів і це не призводить до якихось вад. Кількість балів з дисципліни, за нашим досвідом, залежить від складових контролю з дисципліни, може змінюватися і не є фіксованою величиною. При трансформації зароблених студентом балів в існуючу так звану 5-бальну систему (насправді ця система фактично є 4-бальною) виходимо з положення, що майбутній фахівець повинен опанувати хоча б половину потрібних знань, вмінь та навичок. Тому не можна погодитися з пропозицією механічного розділу всіх балів тесту на чотири або п’ять рівних часток і переведення цієї пропорції в діючу систему оцінок. Вважаємо, що точкою відліку є встановлена викладачем мінімальна кількість балів, яку повинні набрати студенти для позитивної атестації. Наприклад, у ХНАМГ студент вважається встигаючим, якщо він у сумі з усіх видів контролю набирає не менше 51% балів від максимально можливих при обов’язковому виконанні всіх видів завдань (усіх лабораторних і практичних робот, колоквіумів і та ін.), які включені до програми дисципліни. Діагностика навчальних досягнень в освітньо-професійній підготовці фахівців Сучасна світова практика широко застосовує для визначення рівня знань тестовий контроль і рейтинг, які в повному обсязі враховують усі функції педагогічного контролю. Це об’єктивні, прозорі й науково обґрунтовані методи кількісного подання результатів діагностики. Ідею тестування запропонував у збірці своїх праць “Дослідження про здібності людей та їх розвиток” (1883 рік) відомий англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон. Винахідником тестування рухала ідея створення своєрідного засобу вимірювання якостей людини, її здібностей, навичок, умінь, знань тощо. Застосуванні тестів для вимірюванні навчальних досягнень учнів має багато позитивних наслідків. Головний з них пов’язаний із загальною властивістю вимірювання – об’єктивністю результату. Наприклад, коли вимірюють зріст студента, то результат майже не залежить від того, хто саме проводив вимірювання. Тільки б він правильно користувався зрістомером і шкала зрістомера була повірена з еталоном. Так само і тестування стало дієвим засобом зменшення суб’єктивізму педагога в оцінюванні навчальних досягнень студентів, а це дуже важливо і для викладача і для студента. З початку ХХ ст. одночасно з практикою тестування почала складатися наука про тести. Вона виникала як окрема галузь досліджень з середині психології, педагогіки, соціології. Сьогодні англомовні психологи називають її психометрикою (Psychometrika), а англомовні педагоги - педагогічним вимірюванням (Educational measurement). У Росії В.С.Аванесов запропонованувал назву “тестологія" (тестология). Тестологія займається теоретичними засадами і технологіями створення і використання тестів. Залежно від галузі застосування тестологія може бути педагогічною, психологічною, соціологічною. Педагогічна тестологія - це прикладний розділ теоретичної педагогіки, це теорія одного з методів практичної педагогічної діяльності. Основні (базові) поняття педагогічної тестології - завдання, тест, тестування (педагогічне вимірювання). Педагогічне (навчальне) завдання - це вихідне поняття тестології, воно включає в собі запитання, текстові задачі, навчальні проблеми та інші подібні педагогічні засоби. Поняття "завдання" визначається як засіб інтелектуального розвитку, освіти і навчання, що активізує навчальну роботу і підвищує підготовку студентів та ефективність педагогічної праці. Педагогічні завдання виконують як навчаючі, так і контролюючі функції. Деяка частина завдань може використовуватися тільки для навчання або контролю. Навчаючі функції активізують самоосвіту студента, засвоєння навчального матеріалу, саморозвиток. У цьому і є навчальний потенціал завдань. Контролюючі функціїполягають в їх використанні педагогом (роботодавцями та контролюючими органами) після закінчення терміну навчання з метою діагностики рівня підготовленості. Поняття "завдання" є загальним, що включає мету і сенс всіх навчальних завдань, в тому числі тестових. Тобто завдання можуть формулюватися в різноманітних формах, включаючи тестову. Тестове завдання - це кінцева форма, яку досягає завдання у тестовій формі. Відмінність його від завдання у тестовій формі полягає в тому, що воно “відкалібровано” в складі цілісного тесту і є результатом “калібрування”. Для вимірювання будь-якої якості людини одного завдання недостатньо. Тому студенту (учню), якого тестують, завжди пропонується набір з декількох тестових завдань. Тим самим створюється принципово новий об’єкт, який поступово може бути перетворений у тест. Якщо поняття “завдання” вихідне, то поняття “тест” основне (центральне) для тестології. Розрізняються види й стадії побудови тестів. Квазітести. У масовому повсякденному користуванні слово "тест" пов’язане з питаннями або завданнями, що мають готові відповіді, серед яких потрібно знайти правильну, тобто з деякою формою ігри, забавку. Або в перекладі з англійської слова "test" як пробу, випробування, перевірку. У підручниках з педагогіки про тести пишуть мало і так, що нерідко написане важко зрозуміти. У науково-педагогічних колах і сьогодні доволі часто зустрічаємося зі спрощеним сприйняттям поняття "тест" як простий вибір однієї відповіді з декількох запропонованих. Різниця в розумінні суті тестів провокує різне відношення до них користувачів. Сьогодні використовується багато різновидів тестів, тому дати єдине загальне визначення всіх цих різновидів доволі складно. Традиційний тест визначається як стандартизований метод діагностики рівня і структури підготовленості студента. При цьому всі студенти, які тестуються, відповідають на одні і ті ж тест-завдання протягом одного терміну, в однакових умовах і з єдиними правилами оцінювання відповідей. Головна мета використання традиційних тестів - упорядкувати тестованих відповідно до рівня знань, виявлених при тестуванні. На цій основі визначають місце (рейтинг) кожного серед усіх тестованих. Одне з головних питань теорії тестів - це створення оптимального тесту, який би найбільш повно відповідав освітньо-кваліфікаційній характеристиці фахівця. Тест може відрізнятися від інших кількістю тест-завдань та іншими якісними характеристиками. З прагматичної точки зору доцільно конструювати тест, що має відносно невелику кількість завдань, а його діагностичні властивості характерні для більш "довгих" тестів. Кількість завдань у тесті Ч. Спірмен запропонував визначити як "довжина тесту" [14]. З чисельністю завдань пов’язана точність педагогічного вимірювання якості навчання. Достатніми для забезпечення відповідної точності вимірювання є довжина тесту в межах 25-420 тест-завдань (балів). Якщо помилка вимірювання не повинна перевищувати 5%, то довжина тесту має становити 380-420 тест-завдань (балів), для точності в 10 і 20% - відповідно 80-120 і 25-30. Така інтерпретація тестових результатів є нормативно-орієнтованою. Діагностичні властивості педагогічного тесту значною мірою залежать від якісних характеристик тест-завдань, а останні залежать від форми, типу і виду тест-завдань. Під педагогічним тестом розуміється система взаємозв’язаних предметним змістом завдань специфічної форми, зростаючої складності, що дозволяють оцінювати структуру і вимірювати рівень знань та інші характеристики особистості. Поширеним засобом виміру характеристик особистості є тести досягнень – психодіагностичні методики вимірювання та оцінювання досягнутого рівня розвитку здібностей, умінь і знань. Тести досягнень (на відміну від широковідомих тестів інтелекту) віддзеркалюють не стільки вплив накопиченого досвіду і загальних здібностей на поведінку та розв’язання тих чи інших задач, скільки вимірюють вплив спеціальних програм навчання, професійної та іншої підготовки на ефективність навчання тому чи іншому комплексу знань, формування різних спеціальних умінь. Перехід ВНЗ України до ступеневої системи освіти посилив увагу з боку викладачів до тестового контролю, до широкого застосовування його в навчальному процесі поряд з традиційними методами. У перехідний період впровадження принципів Болонського процесу тестовий контроль поступово перетворюється у невід’ємну складову кредитно-модульної системи навчання [7, 8]. Багаторічний досвід авторів з використання тестового контролю для діагностики та оцінки знань студентів різних курсів з різних дисциплін у ХНАМГ і в ХНУ ім. В.Н. Каразіна виявив як його переваги, так і недоліки. Це дозволяє рекомендувати в посібнику вдалі й ефективні типи тестових завдань, умови їх використання, методи оцінки тестових завдань, тестів і результатів тестування [9, 10].
|
