Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 14. Навчання в підрозділах пожежної охорони





Зміст понять «дидактика», «навчальний процес», «функції навчального процесу», «структура засвоєння знань», «дидактичні принципи», «методи навчання», «знання», «уміння», «навички», «типи навчання». Дидактика як наука, її основні категорії мета освіти, завдання навчання, зміст освіти, навчальні плани, програми, методи. Структура процесу навчання. Функції навчання. Форми організації навчання. Типи навчання (догматичний, пояснювально-ілюстративний, програмований, проблемний і модульний) Принципи навчання та їх характеристика. Методи навчання та їх класифікації. Методика проведення навчальних занять з особовим складом пожежного підрозділу.

Діяльність працівників пожежних підрозділів постійно вимагає від них систематичної підготовки до успішного виконання оперативно-тактичної діяльності. Тому оволодіння професійною майстерністю, удосконалення знань, вмінь та навичок – службовий обов’язок кожного пожежного.

Суть процесу навчання, його зміст, організацію і методику викладання спеціальних дисциплін вивчає дидактика, яка є складовою частиною педагогіки. Слово дидактика (від грецького слова “навчаю”) – теорія навчання. До широкого вжитку його запровадив знаменитий чеський педагог Я. А. Коменський, у 1632 році він написав працю “Велика дидактика”. У розвиток дидактики зробили внесок відомі філософи і педагоги Ж-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф.А.В. Дістервег, вітчизняні педагоги К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Н.О. Данилов, Н.В. Замков, М.М. Скаткін та ін. Основними завданнями дидактики є розкриття об’єктивних законів, закономірностей навчального процесу, обґрунтування принципів змісту, форм, методів навчання. Дидактика має відповісти на такі питання:

Чого вчити?

Як ефективніше вчити?

Як вчитись?

Дидактика є самостійною педагогічною дисципліною, яка вивчає навчання, викладання, учення. Вона нерозривно пов’язана з іншими науками, особливо з методикам викладання дисциплін.

Навчання – один з видів людської діяльності, складається із двох пов’язаних процесів – викладання і учення. Викладання – це діяльність викладача в процесі навчання, що полягає у керівництві пізнавальною та самостійною роботою тих кого навчають. Учення – цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння вміннями та навичками. У широкому значенні оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті. Процес навчання формують такі компоненти: цільовий (постановка мети на затяті), стимулююче-мотиваційний (Створення умов які спонукають до активної діяльності), змістовний (підбір предметів навчального плану, зміст програм, планів), операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм навчання), контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, набуттям умінь і навичок), оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок).

Рушійними силами навчального процесу є суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом його, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань; між теоретичними знаннями й уміннями їх використовувати на практиці ті ін.

Функціями навчального процесу: освітня, розвиваюча та виховна. Освітня функція покликана забезпечити освоєння системи наукових знань, формування вмінь та навичок.

Знання – це узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей теорій тощо. Виділяють такі види знань: терміни і поняття, факти щоденної дійсності, основні закони науки, теорії, знання про способи діяльності, знання про норми ставлення ло різних явищ. Ці види знань можна поділити на теоретичні та практичні.

Уміння– здатність на належному рівні виконувати певні дії, засновано на використані знань.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому людина виконує швидко і точно дію (доведена до автоматичності).

Процес навчання – це спеціально організована діяльність викладачів та тих хто навчається, включає такі структурні елементи як: мета та форми навчання, зміст освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, умінь навичок, оволодіння яким забезпечує всебічний розвиток людини, формування її світогляду, моралі та поведінки.

Форми навчання – урок, заняття, лекція, семінари, практичні заняття; індивідуальна форма навчання, індивідуально-виховна, класно-урочна та ін.

Процес навчання – динамічне явище, має свою структуру, окремі етапи:

сприймання матеріалу;

усвідомлення матеріалу;

запам’ятовування матеріалу;

узагальнення та систематизація матеріалу;

застосування на практиці.

Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей та принципів. Принципи навчання – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи. Основні принципи навчання:

Принцип науковості, освіти та навчання. Його сутність – всі факти, положення, знання та закони, що вивчаються повинні базуватися на об’єктивних наукових фактах. Знання які отримують пожежні повинні відповідати сучасним даним науки, техніки, тактики пожежегасіння, організації бойової підготовки. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

Основою принципу науковості є теорія пізнання, яка доводить пізнання світу, здатність людини пізнати об’єктивну картину світу, перевірити знання на практиці. Даний принцип потребує, щоб знання, які доводить той, хто навчається, були правильними, відповідали тій інтерпретації, яка прийнята в сучасній науці. Науковість знань вимагає одночасно критику антинаукових, фальшивих поглядів, ідей, концепцій, які здатні завести в сторону від пізнання об’єктивної дійсності. Наукові знання в галузі забезпечення протипожежної безпеки народного господарства безперервно доповнюється. В той же час можливості тих, хто навчається по їх засвоєнню далеко не встигають за цим ростом об’єму наукової інформації. Звідси виникає завдання – навчитися відбирати з великої кількості різнобічних знань той зміст науки, який би забезпечив виконання в умовах бойової та службової підготовки рядового та начальницького складу пожежної охорони взаємозв’язаних завдань, засвоєння і відновлення загальних основ наук: політехнічну, теоретичну і практичну підготовку і наукові знання, які стосуються профілю роботи, на основі яких, слухачі засвоюють комплекс практичних умінь і навичок. Глибокі наукові знання можуть бути забезпечені тільки при умові коли ті, хто навчається оволодіють висновками, правилами, законами шляхом аналізу і синтезу на основі вивчення конкретних явищ дійсності, практичної діяльності апаратів і підрозділів пожежної охорони, матеріалів наукових досліджень і відкриттів.

Принцип систематичності й послідовності. Передбачає системність у роботі викладача а також системність у роботі тих кого навчають, зумовлений логікою науки. Повсякденна життя показує, що співробітник органів внутрішніх справ успішно діє в тій або іншій ситуації лише тоді, коли його знання, навички й уміння не просто систематизовані по вивченим їм відповідним предметам, а взаємозалежні, взаємообумовлені, являють собою складний, і в той час, єдиний, цілісний комплекс. Цей комплекс є не простою сумою систематизованих знань, навичок і умінь із різних предметів, а їх новим якісний станом. Він формується в процесі такого навчання, при якому навчальний матеріал підноситься послідовно, у строго логічному порядку, здійснюється систематичне керівництво навчальною працею тих, кого навчають, та постійна турбота про комплексність знань, навичок і умінь. У дотриманні систематичності і послідовності навчання велику роль грає правильне планування розкладу занять. Принцип систематичності, послідовності і комплексності в навчанні вимагає від керівника занять вчити так, щоб нові знання, які він викладає, спиралися на раніше засвоєні, виходили з них та в той же час розширювали і поглиблювали їх. Для цього необхідно завжди знати, що вже засвоєно тими , яких навчають , по даній навчальній дисципліні, ніколи не переходити до вивчення наступного, поки на засвоєне минуле. Одночасно керівник заняття повинний піклуватися про те, щоб одержувані на даному занятті знання підготовляли грунт для засвоєння наступного матеріалу. Для цього керівнику заняття потрібно добре знати зміст не тільки даної теми, але й наступних тем усієї навчальної дисципліни і заздалегідь планувати зміст наступних занять.

Принцип доступності навчання. Навчання буде успішним та ефективним за умови, що його зміст, форми і методи будуть відповідати віковим можливостям тих, кого навчають. Навчальний матеріал повинний відповідати по своєму змісту, об’єму, рівню теоретичної і практичної підготовки тих, кого навчають, їх загальному розвитку. Принцип доступності не означає відмови від рішення складних питань. Рівень засвоєння знань тими, кого навчають буде залежить зокрема, від характеру змістових матриць, на які керівник заняття як би накладає нові інформаційні потоки для їхньої переробки у свідомості слухачів. Викладач повинен допомагати порадами, підказувати шляхи рішення важких пізнавальних задач і цим полегшувати процес навчання. Але це не означає, що доступність варто розуміти як “легкість” навчання. Цей принцип потребує враховувати в процесі навчання відомі дидактичні правила: від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від часткового до загального, від простого до складного, від близького до далекого. Проте, ці правила не варто розуміти буквально. Нерідко зорове близьке буває дуже далеким по можливості розуміння тих, кого навчають та, навпаки, те, що віддалено від нього на великі відстані, може бути легко їм сприйнято та засвоєно. Дотримуватися вказаних дидактичних правил при формуванні, наприклад, системи професійних умінь і навичок - це означає тримати по шляху закріплення звичної дії, його вдосконалення, переходити від простих до більш складних дій.

Принцип зв’язку навчання з життям. Він потребує використання теоретичних знань і застосування їх у практичній діяльності. Теорія і практика в навчанні - дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу пізнання. У ході навчання майбутній спеціаліст повинний засвоїти не тільки теоретичний матеріал, але й опанувати засобами його застосування на практику, навчитися ефективно, використовувати його в практичній діяльності. Бойова та службова підготовка передбачає підтримку і поновлення навичок при роботі тих, кого навчають, із пожежно-технічним озброєнням, приладами, засобами зв’язку, довідковою й інформаційною літературою. Рішення практичних задач повинно бути для тих, яких навчають, джерелом формування пізнавального відношення до дійсності, засобом збагачення новими знаннями теорії. Виходячи з цього у відібраному навчальному матеріалі повинні сполучитися теорія і практика в їхньому логічному взаємозв’язку. Теоретичний матеріал завжди повинний бути максимально наближеним до практики і ґрунтуватися на ній.

Практичні завдання (матеріали практики) пронизують собою теорію, представляючи органічну єдність із ній. Необхідно також при викладі матеріалу теоретичного підкріплювати його практичними прикладами і фактами як позитивними, так і негативними. Одним із вимог цього принципу є максимальне наближення навчальної обстановки до дійсної на пожежах і в практичній діяльності пожежних підрозділів. Виконання цієї вимоги досягається проведенням пожежно-стройової підготовки, що включає себе підйом на висоти, самоврятування, роботу в газодимокамері, винос потерпілого; психологічної підготовки слухачів на відповідно обладнаних смугах; проведенням пожежно-тактичних навчань і рішенням пожежно-тактичних задач; відпрацюванням практичних задач на пожежній техніці по забору і подачі вогнегасячих речовин; проведенням лабораторних робіт і письмових вправ, організацією ділових ігор і групових вправ. Складні, небезпечні ситуації, що потребують від слухачів великої напруги, ризику, спроможності переборювати труднощі і приймати самостійні рішення повинні створюватися на практичних заняттях при вирішенні умовних задач і проведенні ділових ігор систематично. При цьому вони не повинні бути шаблонними, різка зміна обстановки, несподівані труднощі, різкий перехід від одних дій до інших, створювані як в умовах задач так і шляхом постановки вступних – усе це сприяє розвитку повсякденної роботи, виробляє реакцію мислення стимулює бажання до самостійного оволодіння теоретичним матеріалом.

Принцип свідомості і активності у навчанні.Цей принцип є повідним і базується на свідомому засвоєнні знань, яке забезпечується пізнавальною активністю. В основі цього принципу лежить розуміння характеру завдань навчання. Головне в навчанні - навчити переконувати, підтверджувати правила, висновки на фактах, прикладах в процесі виробництва, діяльності апаратів та підрозділів пожежної охорони. Ті, яких навчають, повинні не тільки розуміти зміст вивченого, але і вміти застосовувати знання на практиці. Необхідно навчити їх розуміти задачі своєї підготовки, свідомо ставити їх перед собою. Тільки при цих умовах вони будуть наполегливо активно їх засвоювати, максимально збагачувати себе знаннями, спрямовувати свої інтелектуальні зусилля на самостійне рішення різноманітних навчальних завдань, тобто потрібно виховувати відповідальне відношення тих, яких навчають, до навчальної роботи. Практикується створення на заняттях проблемних ситуацій, суть яких складаються в тому, що перед тими, кого навчають ставиться питання-задача. Керівник заняття вимагає від тих, хто навчається проаналізувати зміст задачі, самостійно визначити, що їм відомо, що невідомо, пригадати що відомо, намітити методи знаходження невідомого самостійно, а в деяких випадках за допомогою тих, кого навчають знайти це невідоме. Створити проблемну ситуацію - це значить так організувати навчання, щоб ті, кого навчають одержували знання не в готовому вигляді, а добували їх, “відкривали їх самі”. Для цього вони повинні усвідомити протиріччя між пізнаним та новим, ще їм невідомим, мобілізувати необхідні для вирішення цього протиріччя знання та використовувати їх в нових умовах, для вирішення нової задачі. Головною метою пояснень та демонстрацій керівника на такому занятті є допомога слухачам самостійно знайти відповіді на поставленні питання, активізувати їхню розумову діяльність. Важливим засобом підвищення активності є змагання. Воно спрямовано на підвищення якості і результативності навчання. Доцільно використовувати змагання на всіх практичних заняттях: яке відділення швидше зробить бойове розгортання, забор води з водоймища, підйом у вікно 3-го поверху по висувній драбині. При вирішенні таких завдань у слухачів розвиваються цілеспрямованість, почуття моральної відповідальності за свої дії і дії товаришів. Показником активності тих, кого навчають, свідомого ставлення до навчального процесу слугує їхня ініціатива і творчість на заняттях. Тому корисно не тільки схвалювати ініціативу, але і заохочувати слухачів за це. Якщо в процесі ініціативних дій тих, кого навчають, помиляється, йому варто роз’яснити, що помилка допущена через незнання деяких положень керівних документів будівельних норм і правил або невміння виконувати вимоги на практиці, то для запобігання подібних помилок у майбутньому йому треба уважніше вивчити відповідний матеріал. При цьому керівник занять повинний обов’язково схвалити прагнення слухача до ініціативних дій. У процесі навчання, проведеного з урахуванням вимог принципу свідомості й активності у слухачів розвивається як мислення і мовлення.

Принцип наочності в навчанні. Цей принцип був обґрунтований Я.А. Коменським. Учений сформулював його як “Золоте правило дидактики” “…все, що тільки можна подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, смакове – смаком, доступне дотиком – через дотик. Залежно від характеру наочність поділяють на такі види: натуральні об’єкти, зображувальні, символічні, схематичні та ін. Використання наочності в процесі навчання сприяє розумовому розвитку та допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями та життєвою практикою. Біля 80% відомостей про навколишній світ людина одержує за допомогою зору. При цьому варто мати на увазі, що наочність у навчанні припускає постійну опору не тільки на зір, але і на всі органи відчуттів тих, кого навчають, між якими існують взаємозв’язок і взаємозалежність. Наочність навчання припускає нерозривний зв’язок, постійну взаємодію живого сприйняття і слова керівника заняття. Слово в цій взаємодії грає дуже важливу роль: воно спрямовує сприйняття, допомагає узагальнювати й осмислювати досліджуваний матеріал. При навчанні засоби наочності дуже широко використовуються виконуючи при цьому різноманітну роль. Так, при вивченні нового матеріалу засоби наочності відіграють роль джерела відчуттів і сприйняттів; при повторенні матеріалу вони допомагають відтворити в пам’яті раніше вивчене, розширити і поглибити знання. У процесі навчання прийомам роботи з пожежною технікою засоби наочності сприяють виробленню необхідних навичок і умінь. В усіх випадках вони полегшують засвоєння знань, збуджують інтерес до навчання, роблять його більш доступним і міцним. При навчанні особового складу застосовуються різноманітні види наочності. Основні з них: натуральна або природна наочність – це основна і спеціальна пожежна техніка, пожежно-технічне озброєння, засоби зв’язку, установка автоматичного пожежного захисту, димокамери, полігони і психологічні смуги; ілюстративна та графічна наочність - засоби імітації (прапорці, димові шашки), об’ємні наочні посібники (макети, моделі, стенди, электрофіковані стенди), графічні наочні посібники (плакати, малюнки, схеми, креслення, діаграми і т.п.), екранні засоби наочності (кіно, діафільми), звукові засоби наочності (магнітофони й інші засоби звукозапису). В деяких випадках у якості засобів наочності використовуються тренажери і контрольно-перевірочні прилади. Наочні приладдя - не самоціль, а засіб кращого успішного навчання, котрим потрібно користуватися правильно. Якщо керівник заняття забуває про неї, то ті, яких навчають, не одержують достатньої кількості сприйняттів, і це знижує дієвість пояснення керівника занять, веде до начотництва і формального засвоєння навчального матеріалу. Якщо керівник у ході занять залучає занадто багато наочних посібників, то це розсіює увагу підлеглих і тим самим знижує якість засвоєння. Зміст кожної теми варто ілюструвати такою кількістю наочних приладь, яке б допомогло тим, якого навчають, глибоко засвоїти основну, головну ідею заняття. Демонструвати посібники треба не всі відразу, а в міру того, як з’являється необхідність привернути увагу тих, яких навчають, до досліджуваного предмета. На класних заняттях варто активно використовувати дошку і крейду. Нескладна схема, графік, діаграма зображені на дошці, привертають увагу, підвищують інтерес до навчання, дають можливість краще зрозуміти досліджуваний предмет або явище. При підготовці до занять важливо завчасно продумувати які наочні посібники, коли і як краще використовувати в ході занять. Кожний керівник занять зобов’язаний постійно удосконалювати методику застосування наочних посібників.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь та навичок. Підготовка сучасного фахівця передбачає поряд із розвитком у нього творчого мислення міцне оволодіння науковими знаннями, системою умінь та навичок, необхідних для професійної діяльності. Вимоги міцності знань виходять із того, що подальше накопичення знань неможливо, якщо отримані раніше знання забуті. Таким чином, для подальшого вивчення матеріалу, використання знань на практиці необхідно, щоб усе вивчене засвоювалося тими, кого навчають досконально, запам’ятовувалося надовго. Міцні знання - це такі знання, які, по-перше, надовго зберігаються в пам’яті, по-друге, відтворюються в словах або діях без особливих зусиль, по-третє слухачі вміло користуються ними при рішенні інтелектуальних або практичних завдань. Міцність засвоєння знань, навичок, умінь досягається шляхом навчання. Яскрава і переконлива розповідь керівника заняття, його вмінням зацікавити підлеглих і правильно організувати їхню практичну діяльність, свідоме та активне ставлення до навчання - все це дозволяє запам’ятовувати матеріал мимоволі за першим сприйняттям. Міцність засвоєння знань у значній мірі залежить від установки на запам’ятовування, яку дає викладач в ході занять. Викладаючи той чи інший матеріал, він говорить: “Це треба запам’ятати добре” – і цим як би мобілізує пам’ять курсантів. Більш міцному та глибокому запам’ятовуванню сприяють записи конспектів, придбання міцних знань і умінь допомагають систематичні повторення навчального матеріалу. Закріплення і поглиблення знань, удосконалювання навичок та умінь проходить в процесі практичної діяльності тих, кого навчають.

Принцип колективізму та індивідуального підходу в навчанні. Діяльність органів внутрішніх справ по своєму характеру колективна. Колективізм, особливо яскраво виражений в діях відділення, варти, інспекції, ланки ГДЗС та проявляється в чіткій організованості, узгодженості дій особового складу, у готовності й умінні бійців і командирів своєчасно прийти на допомогу друг другу, якщо треба - замінити товариша, зуміти забезпечити роботу з пожежно-технічним озброєнням за нього, перекрити будь-яку ділянку: профілактичної роботи. Колективізм, як єдність думки, волі, дій і відповідальності особового складу є обов’язковою умовою забезпечення успіху при виконанні повсякденних службових обов’язків, при гасінні пожеж. Водночас, він виступає у якості вагомої умови успіху в навчанні. Основою розвитку колективізму є організація колективних дій на заняттях і навчаннях, при несенні служби в наряді, виконанні господарчих робіт. Керівництво колективною навчальною працею потребує від викладача уміння розуміти психологію колективу, враховувати загальні й індивідуальні думки, настрої, запити, активізувати загальну пізнавальну і практичну діяльність тих, яких навчають. В рахунок засобів, які використовуються в цих цілях, велике місце посідають постановка колективних навчальних завдань, відбір кращих рішень, висновків, прагнення викликати та направити в необхідну течію цікаві для усіх творчі дискусії, відтворення умов для того, щоб ті, яких навчають, могли радитися один з одним, взаємно оцінювати свої зусилля і якість роботи. і т. ін. Організація розумових взаємодій між слухачами відтворення сприятливих умов для їхньої колективної навчальної роботи багато в чому залежить від уміння викладача індивідуально підійти до кожного з них. Це означає, що колективізм та індивідуальний підхід у навчанні взаємозалежні та взаємообумовлені. Здійснювати індивідуальний підхід - це добре знати духовні і фізичні особливості кожного з тих, кого навчають і впливати на нього з урахуванням цих особливостей. У процесі навчання керівнику заняття дуже важливо встановити справжню причину низької успішності того або іншого з тих, кого навчають. В першому випадку – це невміння вчитися, у другому – відсутність інтересу, у третьому – відсутність наполегливості, лінь, у четвертому – відсутність впевненості у своїх силах, у п’ятому – нечуткий підхід самого керівника до тих, кого навчають, його репліки та саркастичні зауваження під час відповідей. У залежності від характеру причини низької успішності керівник визначає і форму індивідуальної допомоги кожному. Індивідуальний підхід до тих, кого навчають здійснюється на всіх етапах навчання. Особливості їх керівник заняття враховує при поясненні нового матеріалу, при відповідях на питання, при проведенні тренувань, вправ та навчань. З урахуванням особливостей, керівник дає їм завдання для самостійної роботи й організовує перевірку їхньої підготовленості. Такий зміст принципів навчання та шляхи їх реалізації в ході підготовки або перепідготовки слухачів. Кожний із розглянутих принципів виражає яку-небудь одну сторону процесу навчання, визначену його закономірність. Навчання – це єдиний, цілісний процес, усі ланки якого тісно пов’язані між собою. Тому і принципи навчання обумовлюють і доповнюють один одного. Для успішного вирішення задач навчального процесу по бойовій підготовці особам начальницького складу необхідно чітко уявити всі принципи навчання і керуватися їхніми вимогами.

Методи навчання.Дидактичні вимоги щодо організації навчального процесу. Не менш важливою умовою ефективності процесу навчання є знання викладачем методів навчання. Під методом навчання необхідно розуміти такі способи, за допомогою яких викладач, спираючись на свідомість та активність слухачів, дає їм знання, виробляє уміння та навики. Вибір методів навчання залежить від змісту навчального матеріалу та складу слухачів. До основних методів навчання, які отримали розповсюдження при проведенні занять з особовим складом державної пожежної охорони відносяться: Усне викладення матеріалу. Застосовується з метою надання нових знань по темі, що вивчається. Усне викладення навчального матеріалу використовується в вигляді лекції, розповіді, пояснення. Розповідь. Коротке викладення матеріалу навчальної теми, коли викладач доводить слухачам здебільшого фактичний матеріал. При цьому викладач під час розповіді звертається з питаннями до слухачів з метою перевірки їх уважності та мобілізації уваги. Пояснення. Послідовне, логічно побудоване викладення складних питань, правил, принципів та законів. Пояснення супроводжується демонстрацією техніки, приладів, схем та прийомів. Пояснення значно коротше розповіді. Воно повинно використовуватися при вивченні прийомів роботи з пожежно-технічним озброєнням на заняттях по пожежно-стройовій підготовці, обладнання пожежної техніки та пожежно-технічного озброєння, коли за мету ставиться оволодіння тими чи іншими практичними навичками. Лекція. Розгорнутий теоретичний аналіз тих чи інших питань. Основне місце в лекції повинен займати розбір фактів, встановлення зв’язку між ними, аргументація положень, узагальнень та висновків. Ефективність лекції при навчанні, забезпечується рядом її позитивних якостей: доступність завдяки живій усній мові; можливістю її ілюстрації схемами та плакатами; можливістю її поповнення відомостями про нові досягнення в області пожежної справи; значно більшим колом слухачів, ніж при інших заняттях; значно більшим об’ємом навчального матеріалу. Якість лекції, в основному, залежить від підготовки викладача. Підготовку до лекції слід починати з вивчення необхідного матеріалу та складання плану лекції. Вона повинна складатися з трьох частин: вступу, основної та заключної частин. При викладенні матеріалу лекції необхідно розраховувати час на кожне питання, підготуватися до можливих за питань з боку слухачів. Як правило, лекцію потрібно починати, з нагадування раніш вивченого матеріалу навчальної дисципліни. Потім оголошувати назву теми, яка буде вивчатися, її мету та навчальні питання, а також вказати літературу, з якою слухачі повинні ознайомитися. Основні питання рекомендується підкріпляти прикладами. Важливо, щоб лектор був “не прив’язаний” до тексту лекції, а утримував його в своїй пам’яті і навчальний матеріал лекції викладав простою, доступною для слухачів мовою. В кінці лекції слід залишати 5-10 хвилин для відповіді на можливі запитання слухачів, їх інструктажу відносно самостійної роботи. Бесіда. Запитально-відповідальний метод навчання, який служить для доведення до слухачів нових знань, закріплення та повторення вивченого матеріалу, перевірки знань слухачів. Метод бесіди більш частіше використовують на заняттях по вивченню статутів, пожежно-технічного обладнання, пожежній профілактиці. Викладач, як правило, повинен ставити питання перед слухачами, вимагаючи від них відповідей. Допускається, щоб слухачі ставили запитання перед викладачем, якщо характер цих запитань не порушує змісту та плану бесіди. Цінність бесіди полягає в тому, що вона повинна утримувати слухачів в стані активності і сприяти розвитку логічного мислення. До кожної бесіди викладач повинен ретельно готуватися. Умовою успішного застосування методу бесіди є складання її плану та передчасна підготовка основних питань теми, з якими необхідно звернутися до слухачів. Бесіду необхідна будувати так, щоб слухачі постійно відчували тему бесіди. Це досягається умілим чергуванням питань та відповідей. Щоб усі слухачі були готові до відповідей, питання необхідно ставити перед всією групою чи аудиторією, а для відповіді викликати одного слухача. Такий порядок необхідно поєднувати з відповідями по бажанню, що сприяє розвитку ініціативи слухачів. Бесіда сприяє виникненню у слухачів питань до викладача. Звертання до викладача з питаннями необхідно всіляко заохочувати. Це допомагає розвитку мислення, ініціативи та самостійності. Разом з тим, необхідно слідкувати, щоб питання, які задають слухачі не відволікали викладача від теми заняття. На питання, які не пов’язані з навчальним матеріалом необхідно відповідати в перерві чи інший час. Практичний показ та пояснення. Застосовується при навчанні виконанню прийомів та способів роботи з пожежною технікою, пожежно-технічним озброєнням та обладнанням, вивченням практичних тем з пожежно-тактичної підготовки. Перевага показу перед іншими методами навчання заключається в тому, що слухачі наочно сприймають прийоми, які показує викладач. Метод простий і економний. Він дозволяє в короткий час озброїти пожежних необхідними прийомами дій, необхідними при виконанні обов’язків номерів бойового розрахунку під час гасіння пожеж. Цей метод особливо ефективний при початковій підготовці пожежних. Перед початком показу викладач роз’яснює призначення тих чи інших дій та їх практичне значення, після чого показує порядок їх виконання. Не слід відволікатися на показ непотрібних деталей, які відтіняють основне та заважають слухачам зосередити на ньому свою увагу. Вправа. Це багаторазовий повтор прийомів або дій, з метою оволодіння найбільш швидкими та точними способами виконання цих прийомів та дій. Вправи займають провідне місце в бойовій підготовці особового складу державної пожежної охорони. Вони допомагають виробленню, закріпленню та удосконаленню уміння та навиків які необхідні слухачам для практичної роботи. Цей метод особливо важливий при вивченні пожежно-стройової, фізичної та пожежно-тактичної підготовки. Вправа повинна складатися з слідуючих основних елементів: показу та роз’яснення прийому, його вивчення та тренування курсантів. Навики формуються значно легше, якщо поєднувати відпрацювання нових прийомів з повторенням раніше вивчених. Демонстраційний метод. Один із засобів реалізації принципу наочності при навчанні. Він забезпечує краще сприйняття навчального матеріалу. Показ предметів, різних схем та таблиць повинно супроводжуватися короткими поясненнями. Самостійна робота. Метод, без якого неможливо навчитися виконувати прийоми з пожежно-стройової та фізичної підготовки, оволодіти прийомами роботи з пожежно-технічним озброєнням та обладнанням. Практична робота. Один із важливих методів навчання, що допомагає поглибленню знань, удосконаленню уміння та навичок особового складу державної пожежної охорони. Особливістю цього методу є те, що особовий склад діє більш самостійно, ніж при інших методах навчання. Практична робота лежить в основі пожежно-стройової та пожежно-тактичної підготовки, вивченні пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння та обладнання. До практичної роботи особовий склад приступає тільки після того, як засвоїв певний об’єм знань, навичок та умінь. При виборі методів навчання для кожного заняття необхідно виходити з навчальних задач, змісту навчального матеріалу, рівня підготовленості слухачів, наявності матеріальної бази га інших факторів.

Під організаційними формами навчання слід розуміти способи організації навчального процесу. Вони залежать від змісту навчальної мети, рівня підготовки слухачів та місця проведення заняття. Досвід показує, що основними формами навчання особового складу державної пожежної охорони являються заняття типу уроку, оперативно-тактичне вивчення районів та об’єктів, які знаходяться під охороною, пожежно-тактичні навчання та розбір пожеж. Заняття типу уроку є однією із найбільш розповсюджених форм навчання. В залежності від теми та мети, заняття типу уроку можливо проводити в учбовому класі, на об’єкті, на спортивному майданчику та інших місцях. Сутність уроку заключається в тому, що процес вивчення навчальних питань ведеться при одночасній участі всієї групи в цілому. На кожному занятті, в залежності від його мети, змісту навчального матеріалу, рівня підготовленості слухачів, а також матеріального забезпечення, повинні використовуватися різні методи, які повинні бути завчасно продумані керівником занять. Оперативно-тактичне вивчення району (об’єкту), що охороняється. Метою цією форми навчання є всебічне та глибоке вивчення району виїзду частини, його окремих дільниць та об’єктів. Це одна із основних форм навчання особового складу. Вона дає можливість більш конкретно вирішувати питання попередження та гасіння пожеж в таких районах та об’єктах. Під час проведення цих занять особовий склад, з одного боку, удосконалює тактичне мислення, а другого – виявляє порушення протипожежного режиму. Заняття по оперативно-тактичному вивченню об’єктів, як правило, проводяться перед практичними заняттями з пожежно-тактичної підготовки. Пожежно-тактичні навчанняє вищою формою бойової підготовки, основним способом досягнення високої практичної виучки особового складу. Вони проводяться на об’єктах, в будь-який час доби і пори року, з максимальним наближенням обстановки до дійсної. Особливості цієї форми бойової підготовки є те, що під час її проведення навчаються всі від рядових, до керівників навчань. Крім того, на навчаннях об’єднуються в єдиний комплекс всі знання, уміння та навички, які набули слухачі в процесі навчання по всіх видах підготовки. Пожежно-тактичні навчання також допомагають вдосконалювати тактичну майстерність особового складу по гасінню великих та складних пожеж, ліквідація яких потребує залучення значної кількості сил та засобів. Розбір пожеж є найбільш загальною формою навчання особового складу, яка дозволяє розкривати недоліки в діях особового складу при гасінні пожеж, намічати шляхи їх усунення, виробляти конкретні заходи по попередженню пожеж. Ці заняття дозволяють глибше пізнавати та аналізувати процеси розвитку та гасіння пожеж, виховувати у особового складу уміння проявляти ініціативу при вирішенні задач в області попередження та гасіння пожеж. Описані форми та методи навчання вироблені багаторічною практикою і застосовуються для вирішення конкретних задач навчання та виховання особового складу. Неможливо успішно проводити навчання, не знаючи яких результатів досягли слухачі, наскільки твердо вони засвоїли пройдений матеріал, як уміють застосовувати свої знання в практичній діяльності. Вирішенню цих задач допомагає систематична перевірка та оцінка знань, умінь та навичок слухачів. Перевірка знань може бути усною – у вигляді опитування, письмовою – у вигляді виконання завдань по тій чи іншій дисципліні, а також практичною – у вигляді виконання вправ по пожежно-стройовій та фізичній підготовці або вирішенню пожежно-тактичних задач. В практиці навчання особового складу державної пожежної охорони застосовуються три основних види перевірок: поточна перевірка, підсумкова перевірка і контрольна перевірка.

Для командира-викладача важливим є: досконале знання технології навчального заняття, яка полягає в наявності п’яти складових: встановлення змістового та логічного зв’язку даного заняття з попереднім. Без цієї умови, той кого навчають, буде неспроможним сприймати новий матеріал; Визначення мети та завдань заняття, очевидно, що ця складова є головною умовою теорії професійно-цільового навчання; визначення засобів і методів досягнення мети, саме реалізації найкращих варіантів можна досягти високого педагогічного ефекту у викладанні; плануванні тривалості окремих фрагментів заняття. Без планування будь-який процес не може здійснюватися, однак викладач – це творча людина і він повинен бути творцем у ході викладання навчального; визначення змісту і обсягів самостійної роботи.

Методика проведення занять для особового складу підрозділу. Заняття має певну структуру: вступна частина (організаційний момент, рапорт, перевірка зовнішнього виду, оголошення мети заняття); основна частина - вивчення теми заняття (контроль, опитування, пояснення матеріалу, відпрацювання перших дій, виконання тактичних завдань, закріплення матеріалу); заключна частина (підведення підсумків, закріплення дій підрозділів). Заняттю передує ґрунтовна підготовка, планування, добір методів, засобів наочності, ТЗН.

Питання для самоконтролю

Що вивчає дидактика ?

Дайте характеристику процесу навчання.

Назвіть основні функції процесу навчання.

Дайте характеристику принципам навчання.

Які методи навчання можна використовувати в практичній діяльності командира ?

Назвіть основні групи методів навчання.

Визначити основні етапи навчального заняття з особовим складом.






Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 102. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.017 сек.) русская версия | украинская версия