Загальна структура сенсорних умінь

Для розкриття психологічних закономірностей функціонування перцептивних дій розглянемо їхню загальну структуру, яку складають: завдання, тобто мета сприймання в наданих умовах; засоби побудови і впізнавання образів об’єктів; операції – раціональні способи обстеження предметів і явищ, способи застосування засобів здійснення перцептивних дій у виявленні зовнішніх ознак об’єктів сприймання. Провідним із зазначених структурних компонентів є завдання, оскільки саме вони визначають предмети та їх властивості, які необхідно виділити для здійснення тієї чи іншої дії, однаково вони детермінують засоби і способи аналізу цих властивостей [10, с. 59].

Принципово важливим у конкретизації структури сприймання є виокремлення в його розгорнутій, нередукованій формі двох типів дій: ознайомлювальних і розпізнавальних [2, с. 86], які різняться за своєю метою і мають тому певні конструктивні відмінності.

Ознайомлювальна дія спрямована на формування цілісного образу об’єкта сприймання на підґрунті пошуку, знаходження «потрібної» інформації із загального потоку стимулів, розрізнення їх різноманітних видів, ідентифікації таких, які набувають сигнального значення [2, с. 80]. Засобами здійснення такої дії є створені її ефекторними компонентами моторні копії, уподібнені за своєю формою особливостям об’єкта сприймання й скореговані в ході багаторазового співвіднесення з оригіналом.

До операційного складу аналізованої дії належать: а) знаходження об’єкта; б) виділення адекватних завданню інформативних ознак; в) ознайомлення з виділеними ознаками [10, с. 63]. Можливість знаходження об’єкта закладена в анатомо-фізіологічній структурі апаратів сприймання й пов’язана з виокремленням цілого ряду властивостей, які розрізняються не досить виразно. Але в процесі подальшого ознайомлення суб’єкт починає виділяти одну або декілька властивостей як найбільш інформативні. Наприклад, при сприйманні форми об’єкта таким є його контур, кольору – кольоровий тон, музичного звука – його висота, мовленнєвого звука – вільне проходження струменя видихуваного повітря через ротову порожнину або наявність характерної перешкоди тощо. Процес ознайомлення з уже виділеним перцептивним змістом більш організований у порівнянні з першими операціями: спостерігається певна динаміка розвитку прийомів і способів ознайомлення з тими чи іншими ознаками об’єктів, ці способи стають більш економними й ефективними, будується базовий образ.

Після створення перцептивного образу стає можливим здійснення розпізнавальної дії, метою якої є віднесення пред’явленого об’єкта до відомого, зафіксованого в пам’яті класу (категорії) на основі відображення об’єктивної природи зовнішніх властивостей і відношень предметів, включаючи їхню кількісну та якісну характеристику [2, с. 83]. Спрямованість ознайомлювальної та розпізнавальної дії на вирішення різних завдань зумовлює відмінності між ними на змістовому, інструментальному та операційному рівнях. У змістовому аспекті виконання ознайомлювальної дії значною мірою детерміноване особливостями об’єкта й ґрунтується на виділенні в ньому ознак, необхідних для створення цілісного образу; у процесі ж розпізнавання виокремлюються лише ті ознаки, які є важливими з точки зору раніше сформованого образу, при цьому увага спостерігача акцентується на окремих відмінних ознаках об’єкта, які й дозволяють віднести його до відповідного класу.

Значно змінюються засоби реалізації розпізнавальної дії: моторні копії предметів поступово втрачають свій зовнішньоруховий малюнок, оперативними одиницями сприймання стають сенсорні еталони – вироблені суспільством і засвоювані кожною людиною нормативні зразки чуттєвих властивостей і відношень предметів (кольори спектра, геометричні форми, фонеми рідної мови, музичні звуки тощо).

Сенсорні еталони утворюють певні системи, у яких взаємовідношення елементів підпорядковане принципам класифікації та серіації.

Так, система кольорових тонів побудована за принципом класифікаційних груп (групи основних і похідних, «теплих» і «холодних», контрастних і споріднених кольорів; групи відтінків кожного кольорового тону), система світлот – за принципом серіаційного ряду (для ахроматичного ряду – чорний, темно-сірий, сірий, світло-сірий, білий; для хроматичного ряду – темно-зелений, зелений, світло-зелений). Система площинних геометричних форм уміщує класифікаційні групи і підгрупи, побудовані за різними ознаками (криволінійні й прямолінійні форми; правильні й неправильні многокутники; трикутники, чотирикутники, п’ятикутники тощо; квадрати та інші прямокутники тощо), причому в межах кожної групи можливі подальші класифікаційні (тупокутні, прямокутні, гострокутні трикутники) та серіаційні підрозділи (серія подібних трикутників, серія прямокутників з різним відношенням сторін). Співвідношення предметів за розміром мають характер серіації: довший – однакові за довжиною – коротший, ширший – однакові за шириною – вужчий, товщий – однакові за товщиною – тонший, вищий – однакові за висотою – нижчий.

Система фонем української мови ґрунтується в цілому на класифікаційній основі: звуки поділяються на дві групи (голосних і приголосних), у кожній з яких здійснюється поділ інших рівнів. Наприклад, голосні звуки класифікуються за місцем творення на голосні переднього і заднього ряду; за ступенем підняття язика – на голосні низького, середнього та високого підняття; за участю губ – лабіалізовані та нелабіалізовані; залежно від місця наголосу в слові – на групи наголошених і ненаголошених голосних. Так само розмежовуються й приголосні звуки: за участю голосу й шуму – сонорні та шумні (дзвінкі й глухі); за місцем творення – губні, передньоязикові, середньоязиковий, задньоязикові, глотковий; за способом творення – проривні, фрикативні, африкати, зімкнуто-прохідні, вібранти; за ступенем палаталізації – тверді й м’які. Серіаційні взаємовідносини спостерігаються між ненаголошеними голосними та їхніми позиційними модифікаціями: [е] – [е^и], [и] – [и^е], [о] – [о^у], а також у загальновизнаних акустичних парах, які утворюють споріднені дзвінкі й глухі ([б] – [п], [д] – [т], [д'] – [т'], [з] – [с], [з'] – [с'], [д̑з] – [ц], [д̑з'] – [ц'], [ж] – [ш], [д͡ж] – [ч], [ґ] – [к], [г] – [х]), тверді й м’які ([д] – [д'], [т] – [т'], [з] – [з'], [с] – [с'], [д̑з] – [д̑з'], [ц] – [ц'], [н] – [н'], [л] – [л'], [р] – [р']), шиплячі й свистячі приголосні звуки ([ж] – [з], [з']; [ч] – [ц], [ц']; [ш] – [с], [с']; [д͡ж] – [д̑з], [д̑з']).

У системі музичних звуків відповідно до їх основних властивостей можна виділити окремі підсистеми взаємовідношень елементів – за висотою, тембром, гучністю (силою) та тривалістю. За ознакою висоти музичні звуки класифікуються на дві групи: з невизначеною висотою, наприклад, звуки барабанів, і визначеною, які називаються тонами і фіксуються як ноти. Кожний звук другої групи має абсолютну висоту, вимірювану кількістю коливань вібратора, проте на рівні сприймання звуки різняться відносним положенням одного ступеня звукоряду стосовно іншого, тобто утворюють висхідні та низхідні серіаційні ряди із заданим інтервалом. За тембровим забарвленням звуки музики класифікуються на групи вокальних звуків (дитячих, жіночих та чоловічих голосів) і звуків музичних інструментів (струнних, духових, пневматичних, ударних, електричних, електронних), причому в кожній підгрупі існують більш дрібні диференціювання. Гучність, маючи абсолютне значення, на слух виявляється як умовне співвідношення сили звучання, тому за цією властивістю звуки систематизуються в динамічний серіаційний ряд із такими нюансами: fortissimo – forte – mezzo-forte – mezzo-piano – piano – pianissimo (або у зворотному порядку). Абсолютна тривалістьзвуків вимірюється в часі (секунди, хвилини і т. д.); відносна тривалість визначається серіаційними метро-ритмічними співвідношеннями зі специфічною одиницею – цілою нотою, яка відповідно дорівнює двом половинним, чотирьом четвертним, восьми восьмим і т. д.

Фізико-механічні властивості природних речовин у своїй більшості мають певну шкалу вимірювання, але ж за відчуттям оцінюються як відносна серіація з досить обмеженими градаціями, наприклад: предмети тверді – середньої твердості – м’які; пластичні – середньої пластичності – крихкі; поверхня шершава – середньої шершавості – гладка; рідина гаряча – тепла – холодна; повітря вологе – середньої вологості – сухе й т. ін.

Безумовно, характер та особливості оволодіння такими складними системами сенсорних еталонів прямо впливають на якість виконання операцій розпізнавальної дії, до яких відносяться: а) порівняння отриманої при сприйманні інформації зі слідами пам’яті (тобто засвоєними еталонами); б) категоризація обстежуваної властивості; в) називання зовнішніх якостей [10, с. 301]. Базовий перцептивний образ, створений у процесі ознайомлювальної дії, як інтегральна одиниця починає зіставлятися з набором еталонів, зафіксованих у пам’яті – виконується операція порівняння, у результаті якої встановлюється факт відповідності чи невідповідності між слідами пам’яті та перцептивною інформацією. За результатами цього порівняння здійснюється процес прийняття рішення про клас базового образу, тобто операція категоризації: після зіставлення з еталонами дуже широких і, очевидно, маловизначених класів (класифікаційна ідентифікація) відбувається оцінка ряду ознак базового образу (деталізувальна ідентифікація) та їх інтегрування в одну одиницю, яку, в свою чергу, потрібно порівняти з еталоном підкласів. Висновок про належність стимулу, що сприймається, до визначеного класу виявиться в називанні цього стимулу й актуалізації інших компонентів знання, пов’язаних з цим класом.

Очевидно, що сенсорне вміння як система перцептивних дій з відображення об’єктивних властивостей предметів і явищ дійсності включає всі розглянуті елементи (табл. 1.3).

Таблиця 1.3