Відображення змісту сенсорного розвитку школярів у Державному стандарті початкової загальної освіти і навчальних програмах

Державний стандарт початкової загальної освіти – це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів та гарантії суспільства в її досягненні. Він надає цілісне уявлення про зміст початкової загальної освіти, поданий через освітні галузі, які побудовано за змістовими лініями. Відзначимо, що розвиток процесів сприймання як окрема лінія не визначається в жодній освітній галузі, проте навчальний матеріал сенсорного спрямування є складовою загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи.

Аналіз змісту початкової освіти свідчить, що найбільші можливості для сенсорного розвитку мають такі освітні галузі: «Мови і літератури», «Мистецтво», «Математика», «Здоров’я і фізична культура» [11]. Їхній зміст презентує безпосередній підхід до формування перцептивних процесів у молодших школярів, насамперед, зорових і слухових. На розвиток зорових чуттів (кольорових і просторових) спрямований зміст галузей «Мистецтво» (образотворча лінія), «Математика» (лінія «Просторові відношення. Геометричні фігури»), «Здоров’я і фізична культура» (лінія «Фізична культура»); на вдосконалення фонематичного слуху – зміст галузі «Мови і літератури» (мовна лінія); розвиткові музичного слуху сприяє змістове наповнення галузі «Мистецтво» (музична лінія).

Формування дотикового сприймання певною мірою передбачає зміст освітніх галузей «Технології» (лінії «Ручні техніки обробки матеріалів», «Технічна творчість») і «Природознавство» («Об’єкти природи», «Методи пізнання природи»), але опосередковано, у ході оволодіння учнями художніми техніками обробки різних матеріалів; у процесі спостереження за змінами, що відбуваються з тілами і речовинами; під час дослідного визначення їхніх властивостей.

Положення Державного стандарту початкової загальної освіти стосовно змісту навчальних досягнень учнів молодшого шкільного віку конкретизовано в навчальних програмах з окремих дисциплін [9]. Навчальна програма – це документ, що визначає обсяг і зміст знань, умінь і навичок із кожного навчального предмета, подає зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Змістові можливості розвитку зорового (кольорового та просторового) сприймання відображено в навчальних програмах «Мистецтво» та «Образотворче мистецтво», розроблених двома авторськими групами.

Програму курсу «Мистецтво» (Л. Масол, О. Гайдамака, Н. Очеретяна, О. Дмитренко) побудовано на інтегративних засадах. Вона включає декілька змістових ліній відповідно до основних видів мистецтва. Домінувальною для вдосконалення зорової перцепції є лінія візуального (образотворчого) мистецтва. Метою вивчення зазначеного навчального предмета автори вважають формування комплексу мистецьких компетентностей, який забезпечить здатність особистості до художньо-творчої самореалізації, а одним із головних завдань – опанування учнями художньо-образною мовою візуального мистецтва, елементарними художніми вміннями і навичками, у тому числі з розрізнення кольорових і просторових властивостей предметів [9, с. 270–271]. Програмою передбачено ознайомлення учнів із розмаїттям кольорів у художніх творах і довкіллі; засвоєння ними груп кольорів (хроматичні – ахроматичні, основні – похідні, холодні – теплі); виконання спеціальних вправ на змішування й отримання кольорів та їхніх відтінків (шляхом розбілення і затемнення); зображення ліній, простої форми предметів; розміщення зображень предметів на аркуші залежно від форми і розмірів (пропорційне співвідношення); відтворення об’ємної форми предметів у ліпленні. Зміст програми орієнтує вчителя на вдосконалення зорової перцепції дітей упродовж усього періоду навчання в початковій школі, при цьому засвоєння і поглиблення більшості уявлень і понять про елементи художньо-образної мови візуального мистецтва планується в 1–2 класах; у наступні роки забезпечується збагачення індивідуального сенсорного досвіду в різних видах художньо-творчої діяльності.

Аналізуючи програму в аспекті формування в учнів еталонних уявлень про кольорові й просторові властивості предметів і вдосконалення способів обстеження таких властивостей, констатуємо, що повною мірою зміст навчального матеріалу спрямовано на вирішення другого завдання шляхом організації сприймання творів мистецтва, їхнього аналізу-інтерпретації та оцінювання, відтворення зовнішніх властивостей предметів у різних видах практичної художньої роботи з паралельним засвоєнням школярами відповідних естетико-мистецтвознавчих понять і термінів. У доборі ж матеріалу для опанування дітьми кольоровими та просторовими еталонами простежується деяка непослідовність: засвоєння відношень між основними й похідними, теплими й холодними відтінками планується без опори на характеристику сонячного спектру як загальноприйнятої системи кольорів. Серед просторових еталонів головна увага приділяється ознайомленню з різними формами ліній, взаємним розташування предметів, співвідношенням між ними за розміром, що ми пояснюємо врахуванням авторами особливостей образотворчої діяльності; формування ж уявлень про геометричні форми, які саме і складають основу просторових еталонів, у програмі не передбачено.

Автори програми «Образотворче мистецтво» (Р. Шмагало, Ж. Марчук, І. Вачкова, О. Чорний, М. Гнатюк) розвиток чуттєво-емоційної сфери і спостережливості особистості відносять до провідних завдань навчального курсу, чітко визначають специфіку формування компетентностей учнів стосовно кольору і форми впродовж кожного року початкового навчання [9, с. 246]. Так, у 1–2 класах рекомендовано основну увагу приділяти оволодінню дітьми елементарними основами кольорознавства і формоутворення (ахроматичні та хроматичні кольори, спектральні кольори та їх послідовність, групи основних і похідних, теплих і холодних, споріднених і контрастних кольорів, відтінки кольорів та способи їхнього отримання; основні геометричні форми та тіла, взаємозв’язок основної форми та її частин). Програма 3 класу передбачає актуалізацію раніше набутих знань, їх поглиблення та розширення на ґрунті ускладнення палітри кольорів і збагачення композиційної організації зображувальної площини. У 4 класі пропонується узагальнити вивчене, що сприяє створенню системи знань з образотворчої грамоти (дод. Б.2). Основними видами художньої діяльності щодо організації сенсорного розвитку молодших школярів є, на думку авторів програми, цілеспрямоване сприймання явищ і об’єктів навколишнього світу, творів мистецтва, а також практична художня діяльність – репродуктивно-творча і творча, – яка передбачає ознайомлення з різноманітними художніми матеріалами й техніками та включає роботу за зразком, із пам’яті, з натури, за уявою на площині та в об’ємі.

Програма курсу «Образотворче мистецтво» спрямовує вчителя на впорядкування уявлень молодших школярів про сенсорні еталони та формування повноцінних способів обстеження зовнішніх властивостей предметів. Зазначимо, що в програмі вдало дібрано навчальний матеріал для утворення як кольорових, так і просторових еталонних уявлень. Проте, ознайомлення учнів з ахроматичними і хроматичними кольорами передбачається лише у другому класі, хоча саме цей розподіл є першорядним у класифікації всього розмаїття кольорових відтінків навколишньої дійсності. Навчальний матеріал для засвоєння просторових еталонів подано послідовно: від розрізнення простих геометричних форм, об’єднаних у класифікаційні групи площинних і об’ємних, до сприймання складної форми шляхом з’ясування взаємозв’язків між її частинами та відтворення форми в зображенні на площині або в об’ємі. Удосконалення таких умінь планується впродовж усіх років навчання в початковій школі та доповнюється формуванням уявлень про розмір предметів, їхнє взаємне розташування в просторі. Опанування дітьми способами обстеження кольору та форми передбачено в аналізованому документі через виконання художньо-творчих завдань у різних техніках образотворчої діяльності (графіка, живопис, плямографія, штампування, ліплення, аплікація, витинанка, оригамі, колаж, об’ємна паперопластика, конструювання тощо).

У програмі курсу «Трудове навчання»(В. Сидоренко, О. Мельник, О. Морін, Л. Савка, О. Пархоменко, Н. Павич, Д. Боровик, Л. Мельник, Р. Лещук, Т. Кульчицька, М. Гасин, Н. Котелянець) розвиток зорового сприймання як спеціальне завдання не виокремлюється, однак формування предметно-перетворювальної діяльності учнів, засвоєння ними елементів графічної грамоти безумовно передбачає якісне розрізнення багатьох просторових характеристик об’єктів (форми загальної й окремих частин, їхньої величини, особливостей розташування) [9, с. 296]. Навчального матеріалу, який презентує безпосередні впливи на засвоєння школярами просторових еталонів, у програмі не багато, здебільшого він пов’язаний із розміткою деталей за допомогою шаблону, лінійки, кутника, виготовленням виробів з геометричних фігур. Уся ж інша навчальна інформація буде сприяти створенню еталонних уявлень опосередковано, у процесі вирішення різних практичних завдань. Формування способів обстеження просторових властивостей предметів заплановано в таких специфічних для трудового навчання видах практичної діяльності, як-от: виготовлення аплікацій, орнаментальних композицій, об’ємних паперових фігур, контурних мозаїк, декоративних листівок і конвертів, закладок, ялинкових іграшок, робота з пластиліном і природним матеріалом, конструювання, макетування, ліплення тощо.

Величезний потенціал удосконалення зорового просторового сприймання закладено в програмі курсу «Математика» (О. Онопрієнко, С. Скворцова, Н. Листопад). Розрізнення властивостей предметів і явищ навколишнього світу розглядається як складова загального розвитку молодших школярів, а опанування ними геометричними компетентностями визнано одним з найважливіших завдань навчання математики [9, с. 138]. На створення стійких еталонних уявлень про форму предметів орієнтований геометричний навчальний матеріал, систематизований у програмі за принципом багаторівневої класифікації. Ознайомлення з розмаїттям форм передбачено так, що учні усвідомлюють відзнаки площинних геометричних фігур і просторових геометричних тіл. Площинні фігури, у свою чергу, подано групами іншого порядку – точка, лінії, відрізки, промені, кути, многокутники, круги. У групах цього рівня наявні подальші класифікаційні підрозділи: лінії (прямі, криві, ламані); кути (прямі, непрямі – гострі, тупі); серед многокутників виокремлюються трикутники, чотирикутники, п’ятикутники, шестикутники, у межах яких теж є підрозділи – трикутники прямокутні, гострокутні, тупокутні, а також різносторонні, рівнобедрені, рівносторонні. Геометричні тіла представлено такими різновидами: куб, куля, конус, циліндр, піраміда.

За програмою усвідомлення відношень між предметами за їх розміщенням у просторі пропонується здійснювати у процесі оволодіння молодшими учнями класифікаційними та серіаційними групуваннями. Наприклад, усвідомлення просторових ознак «між»; «під», «над», «на»; «попереду», «позаду», «поруч» організується на засадах класифікації, а положення «ліворуч», «праворуч», «угорі», «внизу» доповнюються ще з’ясуванням серіаційних відношень «лівіше», «правіше», «вище», «нижче»; засвоєння відмінностей об’єктів сприймання за розміром заплановано через їх серіаційне впорядкування за довжиною, висотою, товщиною та встановлення певних інтервалів такої градації: найбільший – однакові – найменший, найдовший – однакові за довжиною – найкоротший тощо.

Удосконалювати способи обстеження просторових властивостей предметів рекомендовано в різних видах практичної та пізнавальної діяльності молодших школярів. Насамперед, це такі навчальні дії, у яких вирішення перцептивного завдання становить увесь їхній зміст. До них належать завдання на розпізнавання і групування наочних засобів навчання за певними просторовими ознаками, креслення, моделювання і конструювання геометричних фігур від руки та за допомогою простих креслярських інструментів, відтворення форм із підручних матеріалів, вимірювання геометричних величин, зіставлення геометричних образів фігур із навколишніми предметами. В інших видах навчальної діяльності виконання перцептивного завдання є умовою комплексної вправи, коли зображення геометричних фігур застосовується як ілюстративний матеріал для вивчення чисел і арифметичних дій з ними, розкриття утворення частин та дробів, розв’язання задач тощо.

Розвиток зорового просторового сприймання заплановано також у програмах курсів «Українська мова» (М. Вашуленко, К. Пономарьова, О. Прищепа, В. Мартиненко, С. Караман, Н. Лунько) та «Русский язык»(І. Лапшина, І. Ґудзик, О. Вербецька, Л. Купцова). Засвоєння графічної системи мови є, на думку розробників, обов’язковою умовою навчання молодших школярів грамоти. Важливість цього аспекту обґрунтовується тим фактом, що на момент вступу до школи дітям властива слабкість дрібних м’язів руки, недостатня регуляція рухів під час письма, значна стомлюваність при тривалому напруженні, недостатня сформованість сприйняття образу букви, що потребує координації дій рухового та зорового аналізаторів [9, с. 12]. Формування перцепції у процесі вивчення мови пов’язане з опануванням учнями: графічними навичками письма – орієнтування на сторінці зошита та в його графічній сітці, упізнавання й називання букв відповідно до алфавіту, розрізнення друкованого і рукописного письма, відтворення форми, висоти й ширини рукописних букв, їхніх елементів і поєднань; культурою оформлення письмових робіт – відступ від верхнього краю сторінки, розташування заголовка на рядку, дотримання абзаців, полів, розміщення слів у стовпчик, зображення підкреслень; культурою письма на дошці – вміння писати на дошці з орієнтацією на її площину, збереження пропорційності букв, дотримання горизонтальності рядків, доцільне розташування матеріалу на дошці тощо. У програмі з російської мови, окрім розглянутих вимог, висувається ще одна – розрізнення букв російського та українського алфавітів [9, с. 107]. Роботу з оволодіння молодшими учнями формою та іншими просторовими властивостями букв рекомендовано здійснювати у 2–4 класах початкової школи за допомогою спеціальних вправ із написання окремих літер, їх елементів, буквосполучень, слів, під час виконання інших письмових робіт.

На підвищення рівня сформованості просторових уявлень молодших школярів певним чином спрямовано навчальний матеріал програми «Фізична культура» (Т. Круцевич, В. Єрмолова, Л. Іванова, О. Кривчикова, Г. Смоліус). Звичайно, удосконалення зорової перцепції не є окремим напрямом роботи з розвитку основних фізичних якостей та рухових здібностей учнів, але орієнтування в просторі складає основу техніки багатьох вправ, об’єднаних за видами рухової діяльності у своєрідні наскрізні «школи» [9, с. 333]. До таких належать, перш за все, вправи «Школи культури рухів з елементами гімнастики» (повороти на місці «Праворуч!», «Ліворуч!», «Кругом!», перешикування із колони в колону способом послідовних поворотів ліворуч за позначеними орієнтирами; розрізнення частин і точок розмітки в гімнастичному залі), «Школи пересувань» (ходьба «змійкою», «протиходом», по діагоналі, зі зміною напрямку за звуковим або слуховим сигналом; біг із зміною напрямку), «Школи стрибків» (стрибки з поворотами праворуч, ліворуч, кругом, на 45, 90, 180 градусів тощо).

Можливості змісту початкової освіти з розвитку слухового фонематичного сприймання учнів відбиває програма «Українська мова» (авт. М. Вашуленко, К. Пономарьова, О. Прищепа, В. Мартиненко, С. Караман, Н. Лунько). Одним із головних завдань цього курсу в контексті формування ключової комунікативної компетентності школяра успішно користуватися всіма видами мовленнєвої діяльності є організація засвоєння учнями знань про мову, вироблення в них аналітико-синтетичних дій зі звуками мовлення. Необхідність розвитку в дітей цього віку фонематичного слуху аргументується авторами програми тим, що зазначені дії є базовими для навички читання і письма [9, с. 11]. Удосконалення еталонних уявлень про звуки рідної мови рекомендовано здійснювати у процесі ознайомлення школярів з групами немовних і мовних звуків, які далі класифікуються на голосні та приголосні, приголосні – на тверді та м’які, дзвінкі та глухі звуки. У програмі ретельно дібраний навчальний матеріал щодо вдосконалення способів обстеження звуків – відтворення послідовності звуків у почутому слові, виділення окремих звуків слова або поєднання окремих звуків у склади та слова, спостереження за роботою артикуляційних органів, відпрацювання правильної вимови окремих звуків, вправляння у вимовлянні слів складами тощо. Активну роботу над розвитком фонематичного слуху учнів за програмою передбачається проводити в 1–2 класах з обов’язковим удосконаленням отриманих умінь у наступні роки.

Суттєвим додатком до цілеспрямованого розвитку фонематичного слуху як складової читацької компетентності школярів є зміст навчального предмета «Літературне читання»(О. Савченко, В. Мартиненко, В. Науменко, Н. Колесникова, Л. Лаптєва), важливими завданнями якого визнано вдосконалення звукової культури мовлення дітей, формування в них навичок виразного читання: розвиток чіткої дикції, відпрацювання правильної вимови звуків рідної мови і наголошення слів під час читання, регулювання темпу читання та сили голосу, дотримання ритмічних пауз [9, с. 71]. Для вирішення цих завдань автори в наскрізному розділі програми «Формування і розвиток навички читання» пропонують застосовувати спеціальні вправи для розминки і тренування мовленнєвого апарату учнів; відпрацьовувати чітку вимову скоромовок, чистомовок, поєднань голосних і приголосних звуків, закінчень слів, багатоскладових слів тощо.

Зміст початкової освіти, спрямований на розвиток у молодших школярів слухового музичного сприймання, подано в програмі інтегрованого курсу «Мистецтво» (Л. Масол, О. Гайдамака, Н. Очеретяна, О. Дмитренко) та програмі курсу «Музичне мистецтво» (Л. Хлєбникова, Л. Дорогань, І. Івахно, Л. Кондратова, О. Корнілова, О. Лобова, Н. Мищенко). Незважаючи на наявність певних відмінностей, підходи до формування музичних перцептивних умінь у цих чинних документах схожі: метою музичної освіти у початковій школі автори вважають опанування учнями основами музичної культури, а важливими завданнями – розвиток чуттєво-емоційного сприйняття навколишнього світу, засвоєння початкових знань про особливості художньо-образної мови музичного мистецтва, одиницею якої є музичні звуки [9, с. 213, 270].

Оволодіння школярами еталонами звуків музики і становить зміст слухового музичного розвитку молодших учнів. Вони мають розрізняти звуки шумові та музичні, музичні звуки – за висотою, довжиною, гучністю, а також темброві особливості звучання окремих музичних інструментів і людських голосів. Найефективнішими для вдосконалення способів обстеження звуків у програмах визнано такі види художньо-творчої діяльності дітей: сприймання музики, спрямоване на порівняння, аналіз, узагальнення, класифікацію різних явищ музичного мистецтва; спів – хоровий, ансамблевий, сольний; виконання музично-ритмічних рухів, що передбачають пластичне інтонування, вільне диригування, танцювальні рухи, крокування; гру на елементарних музичних інструментах; творення музики, яке виявляється в мовній, вокальній, ритмічній і пластичній імпровізації пісенних мелодій, створенні нескладних мотивів, складанні елементарних танців, темброво-ритмічних супроводів. Окрім цього, у формуванні музичного слуху програмами рекомендовано використовувати можливості позаурочного спілкування школярів із музикою, зокрема участь у музично-виховних заходах, роботі музичних гуртків, відвідування концертів і спектаклів, домашнє музикування тощо.

Опосередковано розвиток звуковисотного та метро-ритмічного слуху молодших школярів зможе вдосконалюватися також у процесі виконання видів діяльності, передбачених змістовою лінією синтетичних мистецтв навчальної програми «Мистецтво» (інсценізація народних пісень, імпровізація танцювальних образів до музики, театралізація обрядів, виконання фрагментів дитячих опер, характерних елементів танців народів світу) та розділом «Школа пересувань» навчальної програми «Фізична культура», який стосується виконання різних танцювальних вправ (приставний крок в сторону, вперед, назад, поперемінний крок, кроки з притупуванням; крок «галопу», «польки», «вірьовочка», «вихилясник», «припадання», «бігунець», «голубець», найпростіші комбінації з елементів українського танцю; ритмічні завдання тощо).

Потенціал розвитку дотикового сприймання найбільш повно відображено в програмі навчальної дисципліни «Трудове навчання»(В. Сидоренко, О. Мельник, О. Морін, Л. Савка, О. Пархоменко, Н. Павич, Д. Боровик, Л. Мельник, Р. Лещук, Т. Кульчицька, М. Гасин). Лінія вдосконалення дотикової перцепції не має у програмі самостійного статусу і підпорядкована завданню формування в учнів алгоритмів і способів предметно-практичних дій у складі ручних технік обробки матеріалів [9, с. 297]. Змістове наповнення курсу спрямоване на організацію розпізнавання на дотик форми, величини предметів, просторових відношень між ними, а також їх фізико-механічних властивостей (твердість, міцність, пружність, пластичність, гладкість або шорсткість поверхні, проникність, щільність, рідкість тощо). Для формування просторового дотику найбільші можливості має запропонована в програмі практична діяльність учнів щодо відтворення різної форми об’єктів: вирізання геометричних фігур і симетричних форм, макетування конструкцій у техніці аплікації, конструювання з природного матеріалу, виготовлення з пластиліну плоских зображень фруктів, овочів і тварин, а також об’ємних іграшок на основі розгорток прямокутника і циліндра тощо. Виявлення просторових властивостей предметів здійснюється шляхом їх полісенсорного, зокрема зорово-дотикового обстеження, у якому дотикові відчуття виконують не головну, а додаткову функцію. Розрізнення фізико-механічних властивостей предметів, універсальними способами дослідження яких є тертя та натискування, здійснюється за допомогою зворотної комбінації аналізаторів, у якій дотику належить головна функція, а зору – додаткова. Розвиток дотиково-зорового полісенсорного сприймання передбачається організовувати через обстеження школярами різноманітних матеріалів (паперу, ниток, тканин, пластиліну, дроту, пластику, поролону, синтепону, вати, бісеру) і природних об’єктів (сухих квітів і листя, плодів, кори, гілок, моху, камінців, насіння, круп та ін.) у процесі різання, розривання, згинання та складання паперу; ліплення; вишивання, бісероплетіння та плетіння зі стрічок, товстих ниток, шнурів; виготовлення виробів техніками пап’є-маше, квілінгу, аплікації; створення контурних мозаїк шляхом торцювання тощо.

Удосконаленню в школярів дотиково-зорових розпізнавальних операцій сприяє також зміст навчального предмета «Природознавство» (Т. Гільберг, Т. Сак, Д. Біда, І. Грущинська). Виконання програмного завдання цієї дисципліни щодо формування елементарних уявлень і понять про об’єкти та явища природи, навичок спостерігати за ними передбачає ознайомлення учнів із властивостями води, снігу, льоду, повітря, гірських порід, корисних копалин, ґрунту та проведення дослідів щодо їх обстеження [9, с. 186].

Отже, у Державному стандарті початкової загальної освіти і навчальних програмах для 1–4 класів загальноосвітніх навчальних закладів визначено чіткі вимоги до сенсорного розвитку молодших учнів: провідними цільовими напрямами піднесення чуттєвої сфери особистості є вдосконалення зорового (кольорового і просторового), слухового (фонематичного і музичного) і дотикового (просторового і фізико-механічного) сприймання; зміст освіти перцептивного спрямування відбиває в цілому соціальний досвід із такими компонентами: знання про типові (еталонні) ознаки предметів і явищ; узагальнені навички обстежувати об’єкти оточення на основі засвоєних знань; досвід творчого відтворення зовнішніх якостей речей у різних видах навчально-пізнавальної діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності через залучення школярів до сприймання зразків образотворчої, мовної, музичної культури людства; формування перцептивних процесів рекомендовано організовувати на поліпредметній основі (традиційній для початкової школи). Проте в більшості програм розвиток сприймання на рівні самостійного завдання не виокремлюється і є одним із завдань загальної мети викладання певного предмета. До того ж, сенсорні процеси різної модальності визначено в програмах нерівномірно – питому вагу серед них складають зорові та слухові, дотикові ж не позначаються зовсім, їх удосконалення планується здійснювати лише опосередковано.