Конституція України про гілки влади в Україні

РОЛЬ РІЗНИХ ГІЛОК ВЛАДИ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Система органів публічної влади. Законодавча влада в системі державного управління. Поняття, склад і структура парламенту, його повноваження.

Державне управління і виконавча влада: поняття, співвідношення, взаємозв'язок. Роль виконавчої влади в управлінні. Види органів виконавчої влади та питання їх класифікації. Уряд і державне управління.

Судова влада у системі державного управління. Поняття і роль судової влади у суспільстві. Судові системи та судові органи. Здійснення судової влади.

Сутність і види контролю у суспільстві. Контрольна влада у системі управління, її органи та форми діяльності.

Особливості організаційної структури державного управління в зарубіжних країнах.

 

 

Конституція України про гілки влади в Україні

 

Провідною світовою тенденцією початку XXI ст. є пріоритет моделі правової держави і панування теорії природного права. Оскільки основною передумовою зміцнення цієї тенденції є су­часні уявлення про демократію й основні принципи її втілення, особливу важливість набуває вивчення основних засад реалізації такої демократії на практиці, передусім «принципу поділу влади» і «системи стримувань і противаг».

У політико-правовій практиці сучасних демократичних країн доктрина поділу влади реалізована через формування механізмів стримувань і противаг та балансу владних повноважень гілок вла­ди. Саме ця система механізмів забезпечує демократичний, право­вий характер держави та ефективність її функціонування.

Реалізація системи стримувань і противаг пов'язується з необ­хідністю не лише запобігти надмірній концентрації влади, а й за­безпечити стабільність і сталість діяльності державних інститутів, слугувати ліпшій їх організації та злагодженості діяльності, подо­ланню можливого протистояння всередині державного механізму.

Попри те, що в конституційних засадах реалізації державної влади в Україні закріплено і принцип єдності, і принцип поділу влади, модифікована форма правління в країні не запровадила дієвого механізму вирішення протиріч і розбіжностей між окре­мими гілками влади, механізмів їх узгодженого функціонування.

Отож, виникає необхідність теоретичного обґрунтування шля­ хів забезпечення у нових умовах самостійності гілок влади і шля­ хів їх співробітництва, ліквідації дисбалансів, що виникають у середині державного механізму, запобігання претензій будь- якої з гілок влади на пріоритет у відносинах із іншими гілками. Актуальним є теоретичне обґрунтування нової системи рівноваги всередині державної влади, зміни ролі політичних партій у систе­мі поділу влади, що пов'язано із виробленням нових підходів до розуміння традиційних державно-правових інститутів.

Система стримувань і противаг між гілками влади є комп­лексним, багатоаспектним і багатофункціональним державно- правовим феноменом. Вплив стримувань і противаг на держав­ну владу здійснюється у різних напрямах: встановлення та під­тримання рівноваги між гілками; забезпечення їх взаємодії на базі конструктивної співпраці; здійснення виховно-стимулюючого впливу на гілки влади; перешкоджання трансформації політико- правових конфліктів між ними та кризи, що загрожують консти­туційному ладу; забезпечення спадкоємності влади і усталеності політичної системи. Система стримувань і противаг є основою са­морегуляції державної влади.

Поділ засобів, які забезпечують взаєморівновагу та взаємо- стримування гілок влади, на стримування і противаги, є досить умовним. Противаги часто фактично схожі зі стримуваннями як по характеру, так і за умовами застосування. Водночас їх розмеж­ування є у деяких випадках доцільним. Головну роль в урівнова­женні гілок влади відіграють стримування, тобто, техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці впливати на сферу функціо­нального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, по­кликані забезпечити максимально рівну значущість гілок у різ­них сферах відправлення державної влади [17].

Інститути, що охоплюються системою стримувань і противаг, є самостійними структурними або функціональними елементами державної влади, оформленими у правовому або організаційному відношенні, і спрямованими на забезпечення функціонування цієї системи. їх основними ознаками є відносна відокремленість, мож­ливість самостійного застосування і, водночас, єдність із іншими елементами цієї системи, наявність стійких зв'язків із демокра­тичними принципами.

Розвиток демократії в Україні зумовлює необхідність створен­ня системи державної влади, яка б здійснювала якісне управлін­ня країною під контролем народу та в його інтересах.

Влада у демократичній державі у вигляді її трьох гілок (зако­нодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи «поділеною», влада у державі повинна за­лишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій.

Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає у тому, що:

органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

різні органи держави не можуть приписувати тим самим суб'єктам за тих самих обставин взаємовиключні правила пове­дінки.

Поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади України.

У раціонально влаштованій державі влада здійснюється за до­помогою спеціальних органів. Звідси різні галузі влади: законо­давча, виконавчо-розпорядча і судова. Для того, щоб запобігти зловживанню владою і виникненню авторитарної, абсолютної вла­ди, не зв'язаної правом, ці гілки не повинні поєднуватися в руках одного органу, тобто повинні бути розділені. Розподіл влад, таким чином, є структуроутворюючим і функціональним принципом ра­ціональної організації і контролю.

Разом з тим, як стверджується у Щорічному посланні Прези­дента України Віктора Януковича (ганьба) до Верховної Ради України, упродовж попередніх років усі конституційні зміни взаємовідно­син між гілками влади узалежнювалися чинником владної пер- соналізації. Головними рушіями конституційних ініціатив були прагнення тих чи інших політичних сил до розширення повно­важень президента або їх звуження на користь уряду чи парла­менту — щоразу залежно від політичних симпатій чи антипатій до глави держави. І щоразу розробники конституційних проек­тів нехтували суспільною потребою у встановленні системи стри­мувань і противаг та становленні ефективного механізму держав­ного управління. У підсумку сталося найнебезпечніше, що може бути на етапі розбудови держави — розмивання її правових основ.

Основний Закон став полем політичної боротьби, нові зміни характеризувалися недосконалістю, суперечливістю, неузгодже­ністю положень. Наслідком такого законотворення стали перма­нентні політичні кризи, стрімке зниження ефективності влади в цілому, практика прямого нехтування конституційними норма­ми. Результатом такого шляху утвердження конституалізму ста­ла слабкість Основного Закону.

На сьогодні конституційні норми містять низку суттєвих не­доліків: нечіткість принципу народовладдя, зокрема права народу змінювати та встановлювати конституційний лад; недосконалий спосіб формування та відповідальності уряду; закріплення неефек­тивної системи центральних органі виконавчої влади; відсутність реальних гарантій незалежності судів та прокуратури; невідповід­ність адміністративно-територіального устрою принципам органі­зації ефективної системи влади та управління тощо.

Недосконалість Основного Закону створює суттєві перешкоди для здійснення необхідних реформ, адаптації країни до викликів посткризового світу, підриває довіру громадян до державних ін­ституцій та нівелює цінність державного суверенітету.

Тому Президент як гарант дотримання Конституції України підтримав ініціативу щодо створення Конституційної Асамблеї, завданням якої є вироблення узгоджених пропозицій до зміни Основного Закону нашої держави.

Конституційна Асамблея має стати мозковим центром, що об'єднає незалежних експертів, визнаних фахівців з конституцій­ного права, досвідчених політиків, представників вітчизняних, іноземних та міжнародних правозахисних організацій. Робота Асамблеї будуватиметься на принципах конструктивного діалогу, свободи дебатів і компромісного ухвалення рішень. Конституційна Асамблея має бути відкритою та відповідальною перед громадя­нами України.

Пропозиції Конституційної Асамблеї обговорюватимуться та схвалюватимуться Верховною Радою з подальшим можливим ви­несенням їх на всеукраїнський референдум. Запропонований ал­горитм прийняття Конституції дозволить подолати вади попере­днього конституційного транзиту, зокрема монополію політиків на конституційні зміни, сформує у громадян відчуття причетнос­ті до творення нової країни, закладе підвалини нових демократич­них традицій в Україні, сприятиме підвищенню довіри до влади та консолідації суспільства.