Тема 4. Філософія Нового часу.

Знання – це сила.

Френсіс Бекон

План.

1. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість.

2. Характеристика вчень відомих мислителів XVI – XVII ст.

3. Основні характеристики німецької класичної філософії.

1.Новим часом називають епоху, яка розпочалася буржуазними революціями в Західній Європі. Проблематику філософії Нового часу визначали такі фундаментальні чинники, як наукова революція XVI – XVII ст., та формування буржуазного громадянського суспільства у XVIII ст. Цим зумовлене домінування гносеології, зокрема проблеми методу пізнання, на першому етапі (XVIIст.) розвитку тогочасної філософії і соціально-політичної проблематики на другому (XVIIIст.), в епоху Просвітництва.

Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Емпіризм – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). Раціоналізм – філософський напрям, який визнає центральну роль у пізнанні розуму, мислення. Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилежні течії існували і раніше, але тепер вони набули чіткішої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти – Бога, душу. Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на самостійний суб’єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми – деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали самість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій – духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.

Отже, в XVII – XVIII ст. світ почав розглядатися людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, тобто вихідний автономний пункт такої активності; світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник; людина повинна була пізнати цей механізм та опанувати його; природа тепер поділяється на живу і неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності; нарешті, почало вважатись, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.

2. Родоначальником нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки вважається Ф.Бекон (1561 – 1626). Саме він сформулював поняття матерії, яка перебуває у русі; обґрунтував принцип емпіризму; став фундатором індуктивного методу пізнання. Бекон також визначив систему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод у процесі пізнання істини. У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Знаменитий афоризм Бекона «Знання – сила» виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка дає людині практичну користь (збільшує владу над природою).

Засновником раціоналістичного напрямку у філософії Нового часу став французький мислитель Р.Декарт (1596 – 1650). Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі («вроджені ідеї»). Суть дедуктивного методу Декарт сформулював у чотирьох правилах. 1. Починати побудову науки слід з простих і очевидних істин. Істиною є знання, дане чітко і виразно. 2. Ділити складні речі (знання) на прості, аж до найпростіших (аналіз). 3. Йти від простого, очевидного до складного, неочевидного (синтез). 4.Під час цих операцій на кожному етапі брати до уваги всю повноту висновків. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу. Єдиною абсолютною очевидністю, в якій принципово не можна сумніватись, є істина «Я мислю». Декарт є творцем дуалістичного вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. Людина, за Декартом, це механічне поєднання цих двох субстанцій, обумовлене Богом.

Емпіричний напрямок у філософії Нового часу розвивався переважно англійською філософією XVII – XVIII ст., а саме, Томасом Гоббсом (1588-1679) та Джоном Локком (1632-1704). Раціоналістичну методологію продовжували розвивати Бенедикт Спіноза (1632-1677) та Блез Паскаль (1623-1662).

3. Німецька класична філософія зробила великий внесок у розвиток діалектики і методології, онтології і гносеології; здійснила глибоке дослідження проблем «мікрокосмосу», зокрема його моральної складової; дослідила співвідношення пізнавальних, вольових, діяльних можливостей людини і суспільства; розкрила зв’язок між об’єктивними законами історії і діяльністю різних суб’єктів історичного процесу в різні епохи; дослідила взаємозв’язок людини і суспільства в перспективі подолання релігійного відчуження. Її найвидатнішими представниками були Іммануїл Кант (1724-1804), Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872).

Основоположником німецької класичної філософії вважається І.Кант, який здійснив своєрідний «коперниковський переворот» у філософії. Його творчість може бути поділена на два періоди: докритичний і критичний. Для першого характерний матеріалізм і діалектичний підхід у вирішенні проблеми походження сонячної системи. На другому етапі Кант на основі критичного аналізу пізнавальних здібностей людини розробляє нове коло проблем. Єдність нової системи поглядів визначається тим зв’язком, якого він надає постановкою і вирішенням наступних питань: 1. Що я можу знати? 2. Що я мушу робити? 3. На що я можу сподіватися? 4. Що таке людина? Відповідь на перше питання веде до вирішення проблеми меж пізнавальних можливостей людини. Відповідь на друге питання виводить Канта на вирішення проблеми природи моралі. Тут він робить глибоко гуманістичний висновок про те, що людина – це мета, а не засіб. Етика Канта була значним кроком вперед в обґрунтуванні законності вимог поваги до гідності особистості. Ця гідність вища за будь-яку іншу цінність на землі. Відповідь на третє питання вивела Канта на з’ясування суті і ролі релігії в житті людини і суспільства. Нарешті, четверте питання пов’язане з визначенням місця людини і її призначення. Людина, за Кантом, є істотою, що крім чуттєвості наділена ще також розсудком і розумом, які надають людській активності «умосяжний» характер. Звідси і реальність свободи, яку Кант визначає як здатність самочинно починати ряд дій. Саме тому людина і тільки людина – ціль і ніколи засіб. Кант виводить в зв’язку з цим вищий практичний принцип по відношенню до людської волі – категоричний імператив, зміст якого формулюється так: чини так, щоб завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився до неї тільки як до засобу.

Підсумок класичній німецькій ідеалістичній традиції підводить Гегель. Йому належить найбільш глибока і всебічна розробка діалектичного методу мислення і світорозуміння. Гегель створив цей метод у рамках ідеалістичної системи об’єктивного ідеалізму.

Звільнити гегелівську діалектику від ідеалізму можна було лише теоретично спростувавши його. Саме це завдання намагався виконати Фейєрбах. Фейєрбах був учнем Гегеля, але під впливом суспільних настроїв і нових досягнень природознавства перейшов на матеріалістичні позиції. Критиці релігії присвячена основна його праця «Сутність християнства». Він вважав Бога – сутністю людини, перенесеною на небо і протиставленою їй. Головне завдання філософії полягає в подоланні релігійного відчуження. Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитись до неї як до Бога. Свою філософію Фейєрбах називав антропологізмом, оскільки людина проголошується основним предметом філософії. Родовими рисами людина він вважав мислення (розум), волю, чуттєвість (серце).

Німецька класична філософія за часом входить до філософії Нового часу, проте вона змогла ввібрати в свої теорії провідні проблеми всієї попередньої філософії, надати їм нового вирішення, а тому постала завершенням і найвищим досягненням європейської класичної філософії.

Контрольні питання та завдання

1. Назвіть характерні особливості філософії Нового часу.

2. Назвіть основні протилежні напрями у філософії Нового часу.

3. Напишіть філософське есе «Бекон і Декарт про методи пізнання».

4. Визначте характерні риси німецької класичної філософії.

5. Назвіть основні ідеї філософської концепції І.Канта.

6. Дайте характеристику антропологічної філософії Л.Фейєрбаха.

Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Етичні та естетичні ідеї І. Канта.

2. Принцип активізму у філософії І.-Г.Фіхте.

3. Антропологічні та соціальні ідеї Г.Гегеля.

Завдання для самостійного опрацювання

Я можу не погодитись з Вашою точкою зору, але я віддам життя за Ваше право її висловлювати.

Вольтер

Завдання:

1. Опрацюйте тему «Філософія Просвітництва».

2. Визначте основні ідеї на яких базувалась філософія Просвітництва.

3. З’ясуйте роль і місце людини у філософії Просвітництва.

Література:

1. Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-IV рівнів акредитації. – К.: «Каравела», 2002. – С.133-137.

2. Причепій Є.М. та ін. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Академія», 2001. - С.111-118.

3. Філософія. Курс лекцій: навч. посібник/ Бичко і. В та ін. – К.: Либідь, 1994. – С.118-127.