Тема. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

 

До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти цей віковий період поділяється на три етапи: молодший середній і старший.

Сьогодні склалася науково обґрунтована система фізичного виховання, розрахована на залучення до фізичної культури усього підростаючого покоління. Основа цієї системи – обов’язковий курс фізичного виховання.

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети. Мета – це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних та взаємопов’язаних завдань.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні (Додаток 7).

Освітні завдання полягають в тому щоб:

- зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання нагромаджені у сфері фізичної культури;

- забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

- навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Оздоровчі завдання передбачають:

- забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку.

- зміцнення і збереження здоров’я;

- удосконалення будови тіла і формування постави;

- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.

Оцінюючи значення фізичної культури у шкільному віці, необхідно враховувати її необхідність у вирішенні завдань загальної фізичної освіти і фізичного розвитку. Необхідно виходити з того, що рухова активність – природна потреба організму, що росте, неодмінна умова фізичного розвитку, зміцнення здоров’я та підвищення опору організму несприятливим умовам.

Фізична культура у шкільному віці має особливо велике значення для формування необхідних у житті рухових вмінь, навичок, оволодіння основами їх практичного використання у різних умовах рухової діяльності. У навчанні рухових дій у цьому віці можна виділити етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного засвоєння нових рухових дій. У процесі цілеспрямованого використання цієї особливості створюються найкращі умови для всебічного розвитку рухових якостей. Набуті у шкільному віці рухові вміння і навички, а також, фізичні, інтелектуальні, вольові та інші якості стають базою для швидкого і повноцінного оволодіння професійно-трудовими, військовими та іншими спеціальними руховими діями, подальшого фізичного вдосконалення у зрілому віці. Не менше значення має внесок шкільної фізичної освіти у розвиток особистості молодих людей, формування їхнього світогляду та життєвої позиції, моральних рис, інтелектуальної й естетичної культури, вольової зосередженості.

Основним компонентом фізичної освіти є відповідні знання. Методика їх формування не тільки ґрунтується на загально-педагогічних положеннях, а й визначається специфікою предмета.

До методики формування знань у процесі фізичного виховання ставляться такі вимоги:

1. Методика повинна забезпечувати повноцінність засвоєння знань без шкоди для рухової активності учнів. Цього можна досягти при органічному поєднанні теоретичного матеріалу із змістом практичної діяльності. Наприклад, гігієнічні правила виконання фізичних вправ повинні викладатися в процесі їх вивчення; формування знань правил спортивних ігор доцільно виконувати на прикладі роз’яснення допущених учнями в двосторонній грі помилок. Окремі теоретичні дані можуть подаватися у вигляді коротких повідомлень (3-5 хв) на початку уроку. Теми методичного характеру, із записуванням учнями матеріалу, краще планувати на вступних уроках.

2. Методика повинна передбачати реалізацію міжпредметних зв’язків, тобто використання знань учнів з інших предметів (фізики, біології) для розуміння причинно-наслідкових залежностей між окремими компонентами техніки рухової дії, впливу фізичних вправ на організм.

3. Використання методів активізації пізнавальної діяльності учнів (самостійної роботи, завдань для самоконтролю, взаємоаналізу дій товаришів тощо).

4. Забезпечення контролю, що дозволяє вносити корективи в дії учнів та використовувану методику. Формами контролю можуть бути нагляд, опитування, спеціальні завдання щодо застосування знань на практиці.

Перед викладанням теоретичного матеріалу вчителю необхідно психологічно підготувати учнів до сприйняття певної інформації. Яка б методика викладання знань не застосовувалась на уроці, обов’язковою має бути умова – заінтересованість учнів у надбанні знань, формування у школярів бажання дізнатись про деталі явища, що вивчається, або виконуваної дії, активізація застосування набутих теоретичних знань у практичній діяльності.

До основних методичних прийомів формування інтересу до навчального матеріалу відносяться:

1. Новизна, різноманітність засобів, методів, способів організації учнів на уроках.

2. Постановка конкретних задач навчання, які можуть бути виконані вже до кінця уроку або системи уроків.

3. Забезпечення точного і глибокого розуміння кожним учнем змісту і значення кожної навчальної теми в цілому, кожного розділу програми.

4. Застосування ігрового і змагального методу на етапі вдосконалення рухів, що вивчаються.

5. Постійне спонукання учнів до самостійних занять фізичними вправами у позаурочний час, шляхом використання системи заохочень.

6. Регулярний контроль досягнень учнів в засвоєнні знань, формуванні рухових навичок, розвитку основних рухових якостей.

7. Широке використання наочних і технічних засобів навчання, нестандартного устаткування та інвентаря.

8. Проведення уроків із музичним супроводом.

Перевірка знань може відбуватися в ході уроку, після викладання певної теми, а також наприкінці навчального року. При поточному опитувані для вчителя важливо не стільки виставити оцінку, скільки з’ясувати, в якому обсязі школярі засвоїли матеріал, чи є прогалини в їхніх знаннях, які питання вимагають додаткового вивчення.

Коли проводити опитування учнів, вчитель вирішує сам. При виставлені підсумкових оцінок успішності з фізичної культури необхідно звернути увагу на рівень засвоєних знань. Критеріями оцінки знань є їх глибина, розуміння сутності питань і вміння використовувати одержані знання.

До найраціональніших методів формування звички до фізичних вправ належать методи: а) що забезпечують усвідомлене засвоєння знань, вмінь і навичок; б) що розвивають інтерес до занять фізичною культурою; в) що сприяють розвитку самооцінки рухів; г) що забезпечують урахування індивідуальних особливостей учнів при самостійному виконанні домашніх завдань з фізичної культури; д) що виховують звичку до активного відпочинку в режимі дня.

Сама ж звичка – це сформована дія, виконання якої за деяких обставин стає потребою людини.

На уроці навчання загально-розвиваючих вправ слід проводити в такій послідовності: спочатку 4-5 вправ пропонують всьому класу, далі слід виконувати вправи, які кожний підготував вдома для розвитку індивідуальних якостей. Вчитель при цьому вибірково оцінює виконання, враховуючи новизну вправи, допомагає уникнути тих або інших помилок. Важливо добитись, щоб учні при виконанні ранкової гімнастики вдома паралельно із засвоєнням рухових дій запам’ятовували порядок їх виконання, правильно визначали дозування.

Ряд вправ на розвиток рівноваги, спритності, гнучкості викликають у деяких учнів відчуття страху, що заважає в подальшому впровадженню їх у побут школяра. Розсіяти цей страх допомагають роз’яснення, що сприяють наполегливості, сили волі, сміливості. Важливо також при цьому дотримуватись принципу посильності виконання вправ, поступового переходу від простих до складних дій. Порушення такої послідовності, включення на перших порах складних вправ може призвести до невиконання їх і навіяти невпевненість у своїх силах, погасити інтерес до занять фізичною культурою.

Гарний результат дає включення до занять елементів гри, романтики; створення ситуації, яка потребує прояву вольових якостей. Навчаючи лазіння по канату або вправ на колоді, учнями ставиться завдання: “Сьогодні ви маєте врятувати людину. На вершині скелі знаходиться ваш товариш, він потрапив під сніговий обвал. До скелі можна підійти лише вузькою колодою, яка висить над прірвою”. Виходять 6-7 учнів, викликаних учителем. Перед ними перевернуті гімнастичні лавки. За сигналом учні проходять по лаві. При підведенні підсумків учитель вказує кожному на помилки й дає домашнє завдання для оволодіння прийомами подолання перешкод. Для одних таке завдання буде тижневим, для інших – місячним, але воно сприятиме виробленню звички постійно включати до своїх занять вправи на збереження рівноваги і т.п.

У ході формування звички займатися фізичною культурою слід використовувати розмітку спортивного залу, роз’яснюючи учням користь її використання в самостійних вправах.

Викликає інтерес і сприяє закріпленню звички раціонально користуватися фізичними вправами елемент новизни. Так, при закріпленні вже відомої вправи її можна виконувати в різному темпі, з різних положень і т.п., рекомендувати виконувати їх у різних умовах – на відпочинку в лісі, в туристичному поході і т.п. Його джерелами можуть бути:

а) завчасна (до початку уроку) підготовка спортивного залу, спортмайданчику, необхідного інвентаря згідно з темою уроку і з конкретними завданнями формування звички;

б) економне використання часу на підготовку учнів до уроку;

в) короткі пояснення вчителем нового матеріалу;

г) збільшення моторної щільності уроку шляхом поділу класу на 10-12 груп по 3-4 учні.

Встановлено, що обов’язковою складовою успіху у формуванні вказаної звички є відповідна спрямованість у використанні засобів виховання. Так, метод прикладу можна використовувати як у навчальній, так і у позакласній роботі для конкретизації мети занять фізичною культурою, постановки перед учнями близької та далекої перспективи. Методи коригування і стимулювання, інструкції, заохочення й покарання активізують мислення та дії учнів; громадська думка сприяє виконанню навчальних і виховних завдань.

В оцінкових судженнях учнів провідне місце посідають такі якості дорослої людини і підлітка, як сила, спритність, витримка і т.п. Володіючи такими якостями, вони розцінюють це як шлях до самоутвердження в класі. Педагог повинен використовувати це як стимул до фізичного вдосконалення, орієнтуючи учнів на позитивний приклад товаришів, батьків і вказуючи шляхи цієї мети – заняття у спортивних секціях, планування рухового режиму і т. ін. Підхід тут мусить бути суто індивідуальним. Одних можна зацікавити виконанням обов’язків судді й інструктора на заняттях груп ЗФП, спортивних секцій, інших – туристичними походами, третіх слід включати в організацію фізкультурних свят і зустрічей з ветеранами спорту і т.п. Потрібно зважати на те, що школярі охоче займаються такими видами фізичної культури, які їм доступні, де вони з успіхом можуть докласти свої здібності.

Для закріплення звички до занять фізичною культурою надзвичайно корисні групові завдання; їх виконання створює сприятливі умови для взаємодопомоги і взаємоконтролю при виконанні ранкової зарядки, під час фізкультурних пауз, виконання домашнього завдання. До того ж діяльністю такої мікрогрупи вчителю легше керувати.

У формуванні звички займатися фізкультурою чималу роль відіграє систематичний контроль вчителя за виконанням фізичних вправ школяра в режимі дня. Одним з видів контролю є аналіз записів у щоденниках самоконтролю учнів. Аналіз щоденників можна проводити за такою схемою: визначення правильності записів порядку виконання вправ, дозування їх відповідно до індивідуального фізичного розвитку школяра та завдань вчителя; перевірка правильності проведення самоконтролю та врахування фізичного стану організму, дотримування гігієнічних вимог; перевірка систематичності занять фізичною культурою в режимі дня.

Використання прийомів самоконтролю, взаємоконтролю та контролю з боку вчителя, ведення щоденників рухової активності допомагають учням оволодівати вміннями самоспостереження за своїм фізичним розвитком, характеризувати вплив вправ на організм, вміло чергувати розумову та фізичну працю.