Морфологічний і функціональний розвиток сенсорних систем організму людини

 

Зоровий аналізатор. Зорову функцію у новонародженого можна перевірити, піднісши до його очей джерело світла: дитина, яка не спить, зажмурить очі і прагнутиме повернути лице до світла, при яскравому і раптовому світлі у дитини стуляються повіки і закидається назад головка (рефлекс Пейпера).

До вікових особливостей зорового аналізатора можна віднести наступне.

У новонародженого немає повної морфологічної зрілості всіх відділів аналізатора. Тому після народження завершується формування центральної зорової ямки
(до 4 міс.), відбувається мієлінізація зорових шляхів (до 4 міс.), інтенсивний розвиток
нейронів латерального і колінчастих тіл та зорових проекційних зон кори (до 1 року),
нейронів асоціативних зон кори, що беруть участь в аналізі зорової інформації
(до 6 – 7 років).

У новонароджених зображення на сітківці обернене. Поступово за рахунок діяльності кіркового відділу аналізатора формується сприйняття прямого зображення.
Цей період відображається в тому, що в перші місяці життя дитина плутає верхню і нижню сторони предмету. Наприклад, якщо дитині показати свічку, що горить, то стараючись схопити полум’я, вона протягне руку не до верхнього, а до нижнього кінця свічки.

Захисні рефлекси (мигання) виявляються в перші дні життя, але швидкість мигання
нижча (2 рази в 1 хв.), ніж у дорослого (20 разів в хв..). Слізний рефлекс з’являється на 2 міс.; донині дитина плаче без сліз. Зіничний рефлекс є у новонародженого, але по своєму прояву він стає «дорослим» тільки до 3 – 6 років. У новонародженого зіниця вузька – діаметр не більше 3 мм, в 6 – 8 років вона стає широкою, оскільки в цей період на м’яз, що розширює зіницю, починають надходити тонічні впливи симпатичних волокон.

У новонародженого координація очей недосконала: рухи схожі на поштовхи; періодично може виникати косоокість. Ефективна координація досягається до 3 – 7 років.

89% новонароджених має гіперметропію, і лише для 11% властива еметропія. Далекозорість обумовлена кулястою формою ока і короткою його передньо-задньою віссю. За рахунок зростання очного яблука поступово гіперметропія зменшується. До 8 – 12
років око стає еметропічним. Одночасно, перш за все внаслідок дуже близького (менше 30 см від ока) розташування тексту, у 30 – 40% дітей передньо-задній розмір очного яблука з віком надмірно збільшується, що приводить до міопії (близорукості) – однієї з найпоширеніших аномалій рефракції ока.

Гострота зору, тобто здатність розрізняти дрібні деталі даного предмета, у новонароджених дуже низька – в межах 0,004 – 0,002 ум. од., в 1 рік вона складає
0,3 – 0,6; в 3 роки – 0,6 – 1,0; в 5 років – 0,8 – 1,0; в 7 років і старше – 0,9 – 1,0. Таким чином, нормальна гострота зору встановлюється в 3 – 5 років. Зростання гостроти зору пов’язане з морфологічним розвитком сітківки (зсув біполярних і амакринових клітин в
сторони від центральної ямки).

У дітей кришталик має велику еластичність, що сприяє високій акомодаційній здатності ока. Її максимальний розвиток доводиться на 10-річний вік.
У цей період об’єм акомадації складає 14 Д, в 15 років – 12 Д, в 20 років – 10 Д, в 30 років – 7 Д. Найближча точка ясного бачення, що характеризує здатність акомодації,
у 10 років рівна 7 см; в 20 років – 8,3 см; в 30 років – 11; в 40 років – 17; в 60 років – 80 см.
Зниження акомодаційної здатності ока відображає процес старіння і пов’язане з багатьма причинами, зокрема із зниженням еластичності кришталика і зв’язок.

Бінокулярний зір, що забезпечує рельєфне сприйняття навколишнього світу,
глибину розташування предметів і відстань, на якій вони знаходяться, розвивається
поступово. З 3-тижневого віку дитина стійко бінокулярно фіксує погляд на
нерухомих предметах. Після 6 – 9 міс. з’являються стереоскопічне сприйняття і відчуття глибини, яке досягає досконалості до 16 – 17 років. Після 40 років ця здатність знижується.

Світлова чутливість у новонароджених низька. Вже з перших місяців життя вона
у багато разів збільшується, досягаючи максимального розвитку до 20 років. Після 30 років вона починає знижуватися. Функціональна рухливість аналізатора, яка визначається по максимальній частоті злиття мигтінь спалахів світла, підвищується до 30 років.

У новонароджених і грудних дітей слабо розвинена темнова і світлова адаптація.
Здібність до темнової адаптації наростає до 20 років, а до світлової – до 24 років.

До 4 місяців, не дивлячись на функціонування паличок, поле зору дуже звужено. Поступово відбувається розширення периферичного зору, особливо, в період з 5 до 10 років.

У новонароджених колбочок менше, ніж паличок. До 6 міс. центральна частина сітківки повністю розвивається. При народженні дитина не диференціює кольори у зв’язку з
незрілістю колбочок. Судячи по можливості вироблення умовних рефлексів, диференціювання кольорів починається з 5 – 6 міс., але усвідомлене відчуття кольорів формується пізніше. Правильно назвати кольори забарвлених предметів діти можуть вже в 2,5 – 3 роки. В 3 роки дитина розрізняє абсолютну величину яскравості кольору і співвідношення яскравості кольорів. Істотне підвищення здатності розрізняти кольори спостерігається в 10 – 12 років (максимум – в 30 років, після чого ця здатність знижується). В цілому з віком абсолютна чутливість до кольорів знижується, а здатність розрізняти колірні відтінки, навпаки, збільшується.

Слуховий аналізатор. Плід з 30 тижня здатний реагувати на звуки зовнішнього середовища – у нього виникає рухова реакція і підвищення частоти серцевих скорочень. Гіпоксичний стан плоду знижує цю реакцію. Звуковий тест використовується в акушерській практиці для антенатальной діагностики стану плоду.

У новонародженого вухо морфологічно розвинене. Але для нього характерні наступні особливості: короткий зовнішній слуховий прохід, горизонтальне розташування барабанної перетинки, коротка і широка Євстахієва труба.

Новонароджений чує, але чутливість до звуків – низька. Це обумовлено також тим, що порожнина середнього вуха новонародженого заповнена амніотичною рідиною і звукові хвилі можуть досягати кортієва органу тільки за допомогою їх проведення через кістки черепа. Після розсмоктування амніотичної рідини (7 –8 тиждень) рецепція звукових хвиль різко зростає.

Реакція на звук у новонародженого – генералізована. На 6 – 7 тиждень дитина реагує на звук поворотом голови у бік звукового подразника.

Чутливість до звуку поступово зростає, досягаючи максимуму до 14 – 19 років, після чого йде її зниження. Межі звуку, що сприймається, у дітей – від 12 до 22000 Гц; з віком верхня межа знижується (в 35 років – 15000 Гц, в 50 років – 13000 Гц). Для всіх вікових періодів максимальна чутливість виявляється до звуків з частотою 1000 – 4000 Гц, тобто до звуків мовного діапазону.

Новонароджені розрізняють звуки по силі в 12 дБ, а дорослі – в десяті частки дБ. Диференціювання звуку по висоті тону у дітей можлива з 2,5 – 3 міс. В цей період вони розрізняють звуки, відмінні між собою на 17 тонів, а в 7 місяців – на 0,5 тону.

Диференціювання тембру, тобто різних звуків, наприклад, гудка і дзвінка, можливе на 2 – 3 місяці.

Просторова слухова орієнтація у дитини з’являється з 3 місяців.

Діти, володіючи здібністю до диференціювання звукових хвиль від різних предметів, дуже погано оцінюють звукове оформлення слова, що свідчить про недостатню зрілість вторинної слухової кори великих півкуль дитини.

В розвитку музичного і мовного слуху велике значення має спілкування з дорослими.

Температурний аналізатор. У новонародженого є температурні рецептори. На дію холодового подразника у нього виникають загальні рухи, крик, спазм шкірних судин; на теплові подразники дитина заспокоюється.

Больовий аналізатор. Больові рецептори з’являються внутрішньоутробно на 12 тиждень.

Новонароджений реагує на больовий подразник криком, зміною міміки, частоти серцевих скорочень і узагальненої рухової реакції.

У новонароджених і грудних дітей больова чутливість нижча, ніж у дорослих. Зміна больової чутливості в процесі раннього онтогенезу вивчена недостатньо.

Нюховий аналізатор. Нюхові рецептори формуються до 28 тижня внутрішньоутробного розвитку.

Новонароджений володіє нюховою чутливістю – він реагує на всі види запахів однаково: зміною частоти серцевих скорочень і дихання, мімікою. Але чутливість до запахів у нього низька. На запах молока перший місяць дитина не реагує. Проте до 2 міс. життя у неї можна виробити умовний рефлекс.

На 4-у місяці дитина вже диференціює приємні і неприємні запахи – відповідно появою позитивних і негативних емоцій.

До 1 року у дитини в основному завершується формування нюхового аналізатора; відчуття запаху у неї таке ж, як у дорослого. Проте диференціювання складних запахів удосконалюється аж до 10 років і пізніше.

Смаковий аналізатор. Смакові цибулини розвиваються з 12 тижня внутрішньоутробного розвитку. У новонародженого смакові цибулини розташовані на більшій поверхні, ніж у дорослого, – на язиці, на твердому піднебінні, на слизистій губ, щік.

Новонароджений реагує на всі 4 види подразнення: на солодке (при цьому виникають позитивні емоції, смоктальні рухи, заспокоєння), а також на солоне, гірке і кисле (в цьому випадку з’являються негативні емоції, гримаса, незадоволення, закриття очей, загальні рухи).

Чутливість до смакових подразників у новонародженого низька. Вона істотно зростає до 2 – 6 років і досягає максимуму до 10 років.

Вестибулярний аналізатор. Вестибулярний апарат і центральна частина вестибулярного аналізатора розвивається у плоду порівняно рано: на 16 – 20 тижні у нього вже спостерігається вестибуло-тонічні рефлекси.

Раннє дозрівання і початок функціонування вестибулярного аналізатора є необхідною умовою підтримки пози плоду в утробі матері і гарантом дозрівання ЦНС плоду, оскільки плід практично не піддається дії чинників зовнішнього середовища і тому надходження нервових імпульсів до головного мозку від інших аналізаторів дуже низьке.

У новонародженого функціонування вестибулярного аналізатора виявляється в реалізації статичних (рефлекси положення) і статокінетичних рефлексів. У грудних дітей вестибулярний аналізатор сприяє розвитку випрямних рефлексів, забезпечує утримання головки, сидіння, стояння.

До 2 міс. дитина диференціює гойдання вгору-вниз і в різні боки. З віком збудливість вестибулярного апарату знижується. Діти відчувають позитивні емоції при збудженні вестибулярного апарату, тому вони з великим задоволенням гойдаються на каруселях, гойдалках. Це сприяє розвитку моторики, локомоції і інтелекту дитини.