У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Метод оборотності грошей застосовується для визначення мінімальної суми грошей, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році. Розрахунок ведеть­ся у такій послідовності:

1. Визначається оборотність грошей за формулою:

,

де ОГ — оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Т_{ц. обороту} — цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2. Визначається мінімальна необхідна сума грошей за формулою:

,

де Гmin — мінімальна сума грошей, тис. грн.

В_р — річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди, (%), та ін., тис. грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

У системі ринкової економіки в діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва..

Норма оборотних коштів стосовно виробничих запасів (сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів) включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас створюється на період часу знаходження матеріалів в дорозі з моменту одержання їх у постачальника до фактичного прибуття вантажу на підприємство.

Підготовчий запас – час на розвантаження, сортування, складування та прийняття матеріалів на склад підприємства.

Технологічний запас – час на підготовчі операції з виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Поточний (складський) запас – створюється для забезпечення процесу виробництва необхідними матеріальними ресурсами на період часу між окремими поставками виробничих запасів від постачальників. Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у місяці (30) на число визначених договором поставок.

Гарантійний (страховий) запас створюється для забезпечення безперервності виробництва при виникненні непередбачених перебоїв з постачанням підприємства виробничими запасами від постачальників. Гарантійний (страховий) запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

3. Планування прибутковості підприємства

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

- валовий;

- від операційної діяльності;

- від звичайної діяльності до оподаткування;

- від звичайної діяльності;

- чистий.

Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати, а збиток – це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток

Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибуток (збиток), визначають як суму валового прибутку від операційної діяльності та іншого операційного доходу, вираховуючи адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, складається з:

- фінансового результату від операційної діяльності;

- доходу від участі в капіталі, інших фінансових доходів;

- вирахування фінансових витрат від участі в капіталі та інших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності визначають як різ­ницю між прибутком до оподаткування і податком на прибуток.

Чистий прибуток — це прибуток від звичайної діяльності, а також дохід від надзвичайної діяльності (події) за мінусом витрат від надзвичайної діяльності та зменшення податку на прибуток від збитків від надзвичайної діяльності. Так визначається чистий прибуток фактично за певний період. При плануванні цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли відбудуться. Тому чистий прибуток плановий — це прибуток від звичайної діяльності.

При плануванні прибутку враховуються зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства. Зовнішні — це зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції та інше).

Слід звернути увагу на те, що існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку. Розробка плану з прибутку із урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, це є пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продаж, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, та інше.

Планування, прогнозування отримання прибутку підприємствами необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Особливу увагу слід приділити вивченню методів планування. На підприємствах можуть бути застосовані три методи планування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування: прямий, за показниками витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний метод). У процесі планування також визнача­ються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:

де Пр — прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; n — кількість видів продукції; П _і — прибуток від реалізації і -го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто

П _і = Ц _і – С _і,

де Ц _і — оптова ціна і -го виробу, грн; С _і — повна собівартість і -го виробу в плановому періоді, грн; N_і — кількість і -го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.

Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад. Витрати на 1 грн продукції, що реалізується у звітному періоді, — 85 коп. (розраховують як відношення повної собівартості продукції до обсягу реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн продукції, що буде реалізована, на 3 коп. Обсяг реалізації, що планується, в оптових цінах — 1500 тис. грн.

Розв’язок. Планові витрати на 1 грн продукції — 82 коп.
(85 – 3). Повна собівартість реалізованої продукції за планом — 1230 тис. грн (0,82 грн ´ 1500 тис. грн). Прибуток від реалізації продукції у плановому періоді — 270 тис. грн (1500 тис. грн. – 1230 тис. грн).

Економічний (аналітичний) метод використовують на підпри­ємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асорти­менту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій послідовності:

1. визначають базовий рівень рентабельності стосовно собівар­тості реалізованої продукції звітного року: наприклад, прибуток становив 5000 грн, собівартість продукції — 20 000 грн, рентабель­ність дорівнює 25 % (5000: 20 000 ´ 100 %);

2. розраховують прибуток від реалізації планового обсягу
порівняної продукції (за її собівартістю) за базового рівня рентабельності: наприклад, собівартість реалізованої продукції у плановому році становитиме 22 000 грн, прибуток — 5500 грн
(22 000 ´ 25: 100 %);

3. визначають збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості на 2 % в результаті впровадження організаційно-технічних заходів; отже, собівартість продукції дорівнюватиме 21 560 грн (22 000 – 440), а плановий прибуток — 5940 грн (5500 + 440).

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції обчислюють методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції на підприємстві.

Такими методами можна визначити плановий операційний прибуток.

Потім обчислюють плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховують доходи й витрати від інвестиційної та фінансової діяльності.

Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:

1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;

2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подаль­ше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

Розглянемо кожен із зазначених пунктів.

1. Суть методу — у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою

О_пр × Ц = С_пост + V × О_пр ,

де О_пр — обсяг продажу, шт.; Ц — оптова ціна продажу, грн;
С_пост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн; V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді О_кр = С_пост / (Ц – V),

де О_кр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) оптову ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;

3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується, змінні витрати скорочуються, і навпаки. До змінних витрат належать витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персо­налу, електроенергію, транспортування і т. ін.

Приклад. Визначити планову точку беззбитковості за такими даними:

ціна виробу — 3 тис. грн;

постійні витрати — 10 млн грн;

змінні витрати — 1 тис. грн на один виріб.

Розв’язок. О_кр = 10 000: (3 – 1) = 10 000: 2 = 5000 шт. Підприємство повинно випустити й продати 5000 шт. виробів, щоб не мати збитків і покрити валові витрати.

1. Графічно точку беззбитковості визначають у точці перетину ліній валового доходу й валових витрат (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Визначення точки беззбитковості підприємства

Точку беззбитковості можна розрахувати і в грошових одиницях — гривнях. Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

О_кр = С_пост / (1 – V / Ц). (11.5)

У наведеному прикладі Окр = 10 000: (1 – 1: 3) = 14 925 (близько 15 000 тис. грн). Тобто підприємству необхідно продати продукції на суму 15 млн грн, щоб покрити свої витрати.

Логіка аналізу беззбитковості може використовуватися і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання цільової величини прибутку.

Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшення валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (МR) та граничними витратами (МС) дорівнює нулю.

МR – МС = 0.

Особлива увага повинна бути звернена на показники прибутковості підприємства.

Абсолютна сума прибутку, яка отримана підприємством, є важ­ливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюється рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначається співвідношенням прибутку з авансованою вартістю (авансовим капі­талом) або поточними витратами. Рентабельність означає прибут­ковість або дохідність виробництва та реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів.

Залежно від того, з яким показником порівнюється прибуток, визначається відповідна рентабельність.

Види рентабельності підприємства та їхні розрахунки:

— рентабельність капіталу

,

;

— рентабельність продукції

,

;

рентабельність конкретного виду продукції

 

рентабельність продажу продукції або обороту

 

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Якщо прибутковість підприємства знижується, то зменшу-
ється ціна акцій та співвідношення прибутку на акцію (ПНА) та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими. Чистий прибуток використовується у розрахунках ряду показників акціонерного капіталу:

Прибуток на звичайну акцію (ПНА)	=	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції	;
Кількість звичайних акцій

;

.

Більш об’єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства можна отримати за допомогою комплексу, системи показників, що всебічно характеризують економічний стан підприємства.

У процесі фінансового планування та оцінювання фінансового стану підприємства використовуються фінансові документи, за даними яких розраховуються та аналізуються показники фінансово-господарської діяльності. До таких документів відносяться: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів.