Нормування оборотних коштів підприємства

Ритмічність, узгодженість та висока результативність діяль­ності підприємства багато в чому залежать від підтримання оптимальних розмірів його оборотних засобів - як оборотних фондів, так і певних елементів фондів обігу. Визначення опти­мальних, економічно обґрунтованих розмірів оборотних засо­бів підприємства здійснюється за допомогою нормування їх окремих елементів, тобто, інакше кажучи, обчислення норма­тиву оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів – це їхній мінімальний пла­новий розмір у вартісному вираженні, необхідний для забезпе­чення нормальної роботи підприємства.

Найпоширенішими є такі методи нормування оборотних коштів:

- аналітичний, що передбачає ґрунтовний аналіз наявних нормованих оборотних засобів підприємства та подаль­ше коригування потреби в їх обсягах залежно від умов виробництва;

- коефіцієнтний, що базується на уточненні фактичних обсягів нормованих оборотних засобів на величину ко­ефіцієнта, який враховує зміни умов виробництва й об­числюється на основі динаміки випуску продукції під­приємства впродовж кількох останніх років;

- метод прямого розрахунку, що полягає в обчисленні нормати­вів за кожним нормованим елементом оборотних засо­бів підприємства: виробничими запасами, незаверше­ним виробництвом, залишками готової продукції на складах. Цей метод є найточнішим, оскільки дає змогу точно здійснити нормування оборотних засобів, врахо­вуючи специфіку виробництва та умови роботи підпри­ємства.

Розглянемо особливості визначення нормативів оборотних коштів за окремими елементами нормованих оборотних коштів.

Економічно обґрунтовані обсяги оборотних коштів, що спрямовуються на формування виробничих запасів, відіграють важливу роль у забезпеченні ритмічності виробництва та своє­часному виконанні договірних зобов'язань підприємства. При цьому вони дають змогу не лише запобігти появі можливих зривів виробництва продукції через несвоєчасну поставку по­стачальником сировини, а й уникнути зайвих витрат грошових коштів через утримання надлишкових запасів матеріальних ресурсів (наприклад, витрат на утримання складів більшої площі, додаткову охорону тощо).

Мінімальний розмір виробничих запасів у грошовому ви­раженні, необхідний для забезпечення нормального функціо­нування підприємства, називається нормативом оборотних засобів у виробничих запасах.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (НОКвз) обчислюється за формулою

, грн.,

 

де - середньодобові планові витрати певного віщу матеріаль­них ресурсів (у натуральних вимірниках);

Ц – ціна одиниці матеріальних ресурсів, грн;

Нвз – норма запасу матеріальних ресурсів, дні.

Середньодобові планові витрати матеріальних ресурсів визначаються так:

 

, натур. од.,

 

де Взаг – річні витрати матеріалів у плановому періоді (у натуральних вимірниках);

Т – кількість календарних днів у плановому періоді.

Норма запасів матеріальних ресурсів – це мінімально необхідна кількість днів, на яку треба передбачити запас мате­ріалів для забезпечення нормального функціонування підпри­ємства.

Норма запасу певного виду матеріальних ресурсів (Нвз) включає транспортний (Зтр), підготовчий (Зпідг), технологіч­ний (Зтехн), середній поточний (Зпот) та страховий запаси (Зстр), обчис­лені у днях:

 

, дн.,

 

Транспортний запас створюється на період між моментом переказування коштів підприємства постачальнику за матеріаль­ні ресурси та часом їх отримання на підприємстві.

Наприклад, 1 березня підприємство переказало кошти поста­чальнику сировини. Протягом одного банківського дня ці кошти надійшли на рахунок постачальника; 2 березня постачальник почав комплектування партій замовлених матеріальних ресурсів. Відван­таження відбулось 4 березня; 5 березня матеріальні ресурси на­дійшли на підприємство. Таким чином, на період очікування ре­сурсів від постачальника слід зробити транспортний запас, якого вистачить на 4 дні нормальної роботи підприємства.

Підготовчий запас створюється на період, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, приймання, підготовки матеріалів до виробничого споживання (вимірювання щільнос­ті, сортування тощо). Його обчислюють з урахуванням специ­фіки конкретного підприємства та технологічних особливостей обробки сировини. Для більшості видів матеріалів норма підготовчого запасу встановлюється у розмірі 1- 3 дні.

Технологічний запас (спеціальний підготовчий запас) створюється у випадках, коли матері­альні ресурси, що надходять на підприємство, не відповідають вимогам технологічного процесу і до видачі у виробництво потребують попередньої обробки (наприклад, сушіння, роз­крою тощо). Його розмір, так само, як і розмір підготовчого запасу, визначається конкретними умовами технологічного процесу виготовлення продукції на підприємстві.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство. Норму середнього поточного запасу певного виду матеріальних ре­сурсів у відносному виразі () можна обчислити за формулою

 

, дні,

 

де і – інтервал між двома черговими поставками матеріаль­них ресурсів на підприємство, дні.

Інтервал поставки розраховується декількома методами:

 

або , дн.,

 

де п – кількість поставок;

Пср – середня партія поставок (транзитна норма відвантаження), натур.од.

-- середньодобові планові витрати матеріалів на підпри­ємстві (у натуральних вимірниках).

Різновидом поточного запасу є сезонний запас, який фор­мується в умовах сезонного використання, сезонного транспор­тування або сезонної заготівлі сировини.

Страховий запас складається на випадок порушення по­стачальником запланованого режиму поставок матеріальних ресурсів на підприємство. Як правило, він приймається в роз­мірі, що не перевищує половини поточного запасу. Величина страхового запасу (З_стр) обчислю­ється за формулою

 

 

В деяких випадках норма страхового запасу визначається за формулою

 

, дн.,

 

 

де t1 – період часу на відвантаження матеріалу постачальником, дні;

t2 – період часу на транспортування матеріалу, дні;

t3 – період часу на приймання, складування матеріалу тощо, дні.

Таким чином, норма виробничого запасу матеріальних ресурсів певного виду в натуральних вимірниках стано­витиме

 

, натур.од.

 

Однією з умов забезпечення безперебійної та ритмічної ро­боти підприємства є наявність певної кількості напівфабрика­тів на кожному робочому місці та в процесі їх переміщення на випадок аварій, інших непередбачуваних обставин.

У масовому виробництві на величину незавершеного вироб­ництва впливають такі фактори: кількість робочих місць; кіль­кість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей (комплектуючих) з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці про­дукції.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробни­цтві (Ннвв) обчислюється за формулою

, грн.,

де -- середньоденний випуск товарної продукції за її собівар­тістю, грн.;

Твц -- тривалість виробничого циклу, дні;

-- коефіцієнт наростання витрат у незавершеному вироб­ництві.

На тривалість виробничого циклу впливають галузеві особ­ливості технологічного процесу виготовлення продукції.

Коефіцієнт наростання витрат являє собою відношення середньої собівартості виробів, що знаходяться у незаверше­ному виробництві, до собівартості готових виробів.

При рівномірному наростанні витрат величину коефіцієнта можна обчислити за формулами:

 

або

де – вартість матеріальних витрат у собівартості виробу, грн.;

С – собівартість виготовлення виробу, грн.;

-- одноразові витрати на початку виробничого циклу виготовлення продукції, грн. Для складних виробів із тривалим виробничим циклом ви­готовлення (наприклад, у машинобудуванні) витрати нароста­ють, як правило, нерівномірно. У цьому разі для визначення коефіцієнта наростання витрат тривалість виробничого циклу виготовлення виробу поділяють на інтервали часу (дні, тижні, місяці), протягом яких відбувається наростання витрат. Обчис­лення коефіцієнта здійснюється за формулою

 

,

 

де – середньоціклічна собівартість продукції, грн.;

С – планова собівартість одиниці продукції, грн.;

n – кількість одиниць у партії виробів (у натуральних вимір­никах).

Частка готової продукції у складі запасів виробничого під­приємства посідає друге місце. Тому оптимізація її залишків, що перебувають на складі підприємства, має особливу практич­ну значимість.

Скорочення періоду перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Деякі з них безпосеред­ньо пов'язані з виробничою та збутовою діяльністю підприєм­ства (якість, вартість, дизайн, номенклатура, кількість та стро­ки поставки виготовленої продукції з виробничих цехів на склад тощо), інші фактори - з фінансовою та маркетинговою діяльністю (система розрахунків з покупцями, ефективність реклами, ділові зв'язки зі споживачами, вивчення попиту та організація збуту продукції, правильне планування асортимен­ту в зв'язку із сезонними коливаннями попиту на внутрішньо­му та зовнішньому ринку, дотримання строків поставки, вид транспортування тощо).

Збільшення залишків готової продукції на складах спричи­няє уповільнення оборотності інвестованих в оборотні засоби коштів, оскільки вони не можуть бути використані для більш прибуткових вкладень, що скорочує рівень доходності підпри­ємства.

Для оптимізації величини залишків готової продукції на ^складі необхідно обґрунтувати норму їх запасу в днях. Норма запасу готової продукції на складі – це кількість днів, необхід­них для підготовки продукції до її реалізації (комплектування, пакування, відвантажування покупцям, виписка та передача у банк необхідних платіжних документів).

Норматив оборотних засобів у залишках готової продук­ції (Нгп) визначається як добуток одноденного випуску про­дукції за собівартістю на норму їхнього запасу на складі в днях:

 

, грн.,

де Qсер.д -- одноденний випуск продукції підприємства за собівар­тістю, грн.;

Дгп -- норма запасу готової продукції на складі, дні.

Загальна сума нормативів оборотних засобів, обчислених за окремими елементами (виробничими запасами, незаверше­ним виробництвом та готовою продукцією) становить сукуп­ний норматив оборотних засобів підприємства