Відповідальність за порушення авторських прав в Інтернеті

 

Останнім часом значно зросла увага правоохоронних органів до діяльності різних Інтернет-ресурсів, які використовують об'єкти інтелектуальної власності: музичні твори, фото- та відеозображення тощо.

Показовою щодо цього є ситуація, яка склалася з Інтернет-ресурсом «Інфостор» (infostore.org), а нещодавно з'явилося повідомлення про те, що правоохоронні органи зупинили роботу близько 50 сайтів, які продавали музичні твори, порушуючи авторські права.

У зв'язку з цим надто актуальним є вирішення питання про те, хто має відповідати за правопорушення, пов'язані з використанням об'єктів інтелектуальної власності в Інтернеті.

Відносини у галузі телекомунікаційних послуг в Україні регулюються відповідно до вимог Закону «Про телекомунікації» (надалі — Закон) та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 р. № 720 (надалі — Правила).

Згідно з визначеннями термінів у вищенаведених нормативно-правових актах, власники Інтернет-ресурсів є або операторами телекомунікацій, або ж провайдерами телекомунікацій.

Так, у п. 4 ст. 40 Закону чітко визначено, що оператори, провайдери телекомунікацій не відповідають за зміст інформації, що передається їхніми мережами.

А згідно з п. 427 і п. 428 Правил, оператори, провайдери телекомунікацій не мають права контролювати зміст інформації, що передається або приймається споживачем (абонентом), а відповідає за ризики через використання інформаційних ресурсів Інтернету споживач (абонент).

Таким чином, за умови наявності на Інтернет-ресурсах операторів, провайдерів телекомунікацій інформації (матеріалів), які порушують права інтелектуальної власності третіх осіб, відповідають за таке розміщення особи, які розміщували ці матеріали. А в більшості випадків такими особами є саме користувачі (споживачі) Інтернет-ресурсів.

Однак 7 вересня 2005 р. Верховна Рада ратифікувала Конвенцію про кіберзлочинність, підписану від імені України 23 листопада 2001 р. в Будапешті (надалі — Конвенція).

Відповідно до ст. 10 Конвенції, кожна сторона Конвенції вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для встановлення кримінальної відповідальності відповідно до її внутрішнього законодавства за порушення авторських та суміжних прав.

Для виконання вимог п. 3 ст. 19 Конвенції Україна, в особі її уповноважених органів, може застосовувати такі законодавчі та інші заходи, які можуть бути необхідними для надання своїм компетентним органам повноважень арештовувати або вчиняти подібні дії щодо комп'ютерних даних. Такими заходами будуть повноваження для:

· арешту або подібних дій щодо комп'ютерної системи або її частини чи комп'ютерного носія інформації;

· копіювання і збереження копії таких комп'ютерних даних;

· збереження цілісності відповідних збережених комп'ютерних даних;

· заборони доступу або вилучення цих комп'ютерних даних з комп'ютерної системи, до якої здійснювався доступ.

Тож уповноважені органи, керуючись положеннями Конвенції, мають право здійснювати заходи щодо усунення правопорушень, що зазіхають на права інтелектуальної власності третіх осіб, зокрема арешт або подібні дії щодо комп'ютерної системи або її частини чи комп'ютерного носія інформації.

Враховуючи, що інформація (матеріали), яка містить ознаки зазіхання на об'єкти інтелектуальної власності третіх осіб і яка передаються користувачами (споживачами) Інтернетом зберігається на комп'ютерному носії (сервері) оператора або провайдера, уповноважені органи мають достатньо підстав для арешту комп'ютерної системи або комп'ютерного носія інформації. Звичайно, оператора або провайдера не притягнуть до відповідальності за розміщення користувачами (споживачами) інформації (матеріалів), що зазіхають на інтелектуальну власність, утім його комп'ютерна система або носій (сервер) можуть бути вилучені уповноваженими органами до встановлення осіб, винних у скоєнні правопорушення.

Таким чином, з одного боку, маємо ситуацію, коли оператори і провайдери не відповідають за дії користувачів (споживачів), а з іншого — саме оператори і провайдери можуть постраждати за розміщення користувачами (споживачами) інформації (матеріалів), що зазіхають на права інтелектуальної власності третіх осіб.

Виходом з цієї ситуації, на наш погляд, може бути лише ухвалення нормативного акта, який би чітко прописував механізм реалізації протидії правопорушенням, які здійснюються за допомоги Інтернету, та взаємодії операторів і провайдерів телекомунікацій з уповноваженими компетентними органами.