паризьке повстання1356-1358 ррВикликане різким погіршенням економічного становища парижан, головним чином внаслідок збільшення податків під час Столітньої війни. Невдоволення парижан посилили поразки французів при Пуатьє (1356) і чергова перечеканка (псування) монети, до якої вдався дофін Карл, який намагався таким чином отримати кошти для викупу з полону свого отця Іоанна II Доброго і подальшого ведення Столітньої війни Генеральні штати, скликані після битви при Пуатьє, пред'явили дофінові ряд вимог, що обмежували його владу. Дофін відмовився їх виконати і розпустив штати. У відповідь в Парижі почалися хвилювання. На чолі парижан став купець Етьєн Марсель. На скликаних в 1357 Генеральних штатах було вироблено проект реформ - Великий березневий ордонанс, який обмежував виконавчу владу дофіна. Основну роль у появі Великого березневого ордонанса зіграла багата частина паризького купецтва на чолі з Е. Марселем. У лютому 1358 р останній, щоб зламати опір дофіна намітився реформам, підняв на виступ ремісничі шари Парижа. Ок. 3 тисяч повсталих на чолі з Е. Марселем увірвалися в королівський палац, де у присутності Карла вбили двох його радників - маршалів Шампані і Нормандії, самого Карла врятував Е. Марсель. Дофін біг з Парижа і, видавши указ про заборону поставок продовольства Парижу, став готуватися до його облозі. Марсель спробував використати почалося селянський рух (Жакерию) в своїх інтересах, потім багаті городяни на чолі з ним вирішили піти на зраду і впустити до столиці загони англійських найманців на чолі з Карлом Злим. Велика частина прихильників покинула Марселя, незадоволені городяни відкрили ворота дофінові. У липні 1358 Паризьке повстання було придушене. «Великий березневий ордонанс» (фр. La Grande Ordonnance de mars) – документ, вершина діяльності Генеральних штатів, який був прийнятий «третім станом» 1357 року в період розмаху народного руху 1356-1358 років у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Етьєном Марселем. «Великий березневий ордонанс» був вираженням глибокого невдоволення городян політикою монархії в умовах Столітньої війни і повинен був здійснити глибокуреформу державного управління. Генеральні штати змусили спадкоємця короля Карла підписати цей документ.[1] Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого: · надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для обговорення державних справ два рази на рік (§5); · проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів; · Генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів (§2); · королівська влада без узгодження з Генеральними штатами не могла запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивником, змінювати цінність монети (§39); · запроваджувалася відповідальність посадовців за доручену їм справу; · заборонялася незаконна конфіскація майна; · контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат; · змінювати цінність монети (§15). · передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання[2] Королівські чиновники тепер не могли займати тільки одну посаду і передавати свої функції іншим особам. Ордонанс забороняв продавати на торгах посади суддів.Король був обмежений у праві помилування. Скасовувалася практика грошового викупу за 8 тяжких злочинів (як правило, представники ««третіх станів» це через відсутність коштів не практикували). Виникла можливість перетворити Генеральні штати на постійно діючий парламент. У країні півтора роки існувало двовладдя: влададофіна і Генеральних штатів. Скасування ордонансу[ред. код] Згода Карла підписати ордонанс була вимушена. Після втечі з Парижу Карл став збирати сили для розправи з містом. На допомогу Парижу надійшло велике селянське повстання 1358 року – Жакерія, яка переслідувала антифеодальні цілі. Але паризький патриціат виступив проти повстання. Без підтримки міста селянське повстання було придушено, а слідом за ним надійшла черга Парижу.[3] Березневий ордонанс утратив чинність, а багатьох депутатів Генеральних штатів було страчено. Після закінчення для Франції Столітньої війни роль Генеральних штатів падає і вони збираються епізодично. В 1439 році Генеральні штати дозволили королю Карлу VIIзбирати постійний прямий податок, що звело нанівець рішення «Великого березневого ордонансу». Маючи постійне джерело поповнення королівської скарбниці, Карл VII провів військову реформу, збільшив контингент постійних військ, які стали основою збройної могутності королівської влади. З посиленням влади короля падає рольГенеральних штатів і в 1614 році вони скликаються останній раз аж до 1789 року. Головними джерелами з політичної історії Франції XIII - XIV ст. є хроніки, особливо численні починаючи з XIV ст. У зв'язку з поступовим об'єднанням країни навколо Іль-де-Франса з його столицею - Парижем, виростає значення королівських хронік, що складалися в Сен-Дені. провінційні місцеві хроніки відсуваються на задній план; хоча в період Столітньої війни спостерігається деяке їх відродження. Про повстання Жакерии згадуються в "Великих хроніках" за період з 1350 - 1380гг. Вони складалися вже не в Сен-Дені, а безпосередньо при королівському дворі і під керівництвом Карла V. Автором цієї частини був канцлер і найближчий радник короля П'єро Д'Ормемон, який переглянув і заново відредагував колишній текстової французький звід. Характер зроблених ним змін повністю відповідає тій політичній обстановці, яка склалася у Франції на першому етапі Столітньої війни. Він виступає як ворог повсталих парижан і селян, як ревний захисники панівного класу і феодальної держави. Його докладна розповідь про повстання Етьєна Марселя і коротке повідомлення про Жакерии не тільки тенденційні і сповнені почуття класової ненависті до народу, а й дають у цілому спотворене уявлення про ці повстаннях. Події бурхливих 50-х років XIV ст. найкраще викладені в "Хроніках Жана де Венет" (близько 1307 - близько 1370). Це чудовий твір, що стоїть осібно не тільки серед французьких, а й європейських хронік XIV ст. Автор народився у селянській родині в селі Венет, потім став ченцем і пріором королівського монастиря в Парижі. У своїх творах він залишився одним селянства і записав багато народних легенди й перекази. Його латинська хроніка була розпочата в 1345г. Вона охоплює 1340 - 1368гг. і вся пронизана ненавистю до жадібному і розбійного дворянства. Дуже цінні в цієї хроніки сторінки, присвячені мужню боротьбу французького народу проти іноземних загарбників і особливо Етьєна Марселя і Жакерії. Автор майже у всьому виправдовує повсталих (осуджуючи лише жорстокість) і з гнівом обрушується на панівний клас. Завдяки його яскраво вираженим симпатіями до народу ми маємо багато цінні відомості, які малюють найважчі становища селянства напередодні Жакерии і жорстоку розправу над жакамі після придушення повстання. Дуже цінний матеріал з історії Жакерии міститься в "Нормандської хроніці" і в "Хроніці перших чотирьох Валуа". Перша з них була складена близько 1372г. невідомим по імені нормандським лицарем, учасником військових дій в Нормандії; вона охоплює період з 1337 - 1372гг. і містить точні і детальні відомості з історії війни про Жакерии і паризькому повстанні. Автор писав за чутками, але, оскільки Жакерія вибухнула в прикордонній з Нормандської області і зачепила почасти й саму Нормандію, дані, наводяться в хроніці, в цілому точні. У "Хроніці перших чотирьох Валуа" описані події за 1327 - 1393гг. Вона складена, ймовірно, в кінці XIV ст., Також в Нормандії лицарським кліриком, наближеним архієпископа, і являє собою, по суті, історію Нормандії, але автор був добре обізнаний про військові дії, паризькому повстання і особливо про Жакерии. Його розповідь про це селянське повстання є найбільш детальним з усіх дійшли до нас звісток. Автор вказує на зв'язку Жаков з Етьєном Марселем і на царську ідеологію селян. Він не чорнить повсталих і не зводить наклеп на них, як інші хронікери. Особливий інтерес представляють документи, пов'язані з Жакерии і повстання тюшенов в Лангедоку. Головна їх частина складається із грамот помилування, виданих урядом, амністованим учасників повстань. У цих грамотах, що складалися на основі підданих в королівські суди прохань, роль амністованих прохачів завжди виставлена в сприятливому світлі і тому до тексту грамот слід підходити суто критично. Але разом з тим вони повідомляють безліч важливих подробиць про дати і місця подій, про учасників, окремих епізодах, промовах, виступах. Тільки за цими джерелами можна простежити територіальне поширення повстань, їх тривалість, місцеві особливості, характер вимог селян. Намело відомостей про ці та інші, селянських і міських повстаннях міститься в міських регістрах і в адміністративний листуванні королівських чиновників. Жакерія (фр. Jacquerie) — назва селянського повстання, що спалахнуло у Франції в 1358 році й охопило 1/6 частину держави. Назва походить від зневажливого фр. Jacques bon homme — Жак-добродій, як феодали називали селян. Сучасники називали повстання «війною недворян проти дворян», назва «Жакерія» з'явилася пізніше. Причини повстання[ред. • ред. код] · Феодальні утиски селян, посилення їхньої експлуатації. · Розорення країни Столітньою війною. · Великі податки і повинності, які постійно зростали, · Грошові побори на викуп рицарів, які потрапляли в полон. · Грабежі, голод, епідемії. У 1348—1349 роках Західною Європою прокотилася чума — «чорна смерть»). · Тяжке становище і велике бідування французького народу в умовах затяжної війни і поразок французьких феодалів[1].
Причини поразки повстання[ред. • ред. код] 1. Стихійний характер повстання, що означало відсутність: підготовки повстання; організації і дисципліни серед повсталих; єдиного керівництва; плану дій. 2. Віра селян у те, що король не знає про їхні бідування. 3. Довірливість селян до ворогів. Г. Каль довірливо пішов у табір противника для переговорів, де його було схоплено і страчено. У відносинах з селянами феодали не дотримувалися ні правил рицарській честі, ні християнської моралі. 4. Розрізненість загонів. 5. Погане озброєння повсталих. 6. Місцевий характер повстання, коли селяни не хотіли надовго відриватися від свого господарства й обмежувались боротьбою проти свого пана[1]. Наслідки повстань[ред. • ред. код] Жакерія була одним з найвизначніших селянських повстань у середні віки. Вона виникла як стихійний протест гноблених селян Франції проти феодальної експлуатації. У селян не було програми дій. Усі їх прагнення зводились до того, щоб винищити всіх сеньйорів. Прагнучи поліпшити своє становище, селяни не знали, якими способами домагатися цього. Проте, феодали були налякані повстаннями і не наважувались збільшувати повинності. Повстання прискорили звільнення селян від особистої залежності
|
