Студопедия — Тема 3. Політична діяльність і політичні відносини
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 3. Політична діяльність і політичні відносини






 

План

 

1. Поняття, зміст, типологія політичної діяльності

 

2. Політична участь та політичне функціонування як структурні компоненти політичної діяльності

 

3. Політичні відносини: типологія, форми та функції

 

1. Однією з форм людської діяльності є політична діяльність. У політичній діяльності людини, соціальних верств, класів, націй та інших суб’єктів політики виявляється їхнє ставлення до навколишнього світу, політичних явищ і процесів, політичних цінностей, існуючої політичної системи. Отже, в найбільш загальному


 

значенні політична діяльність – це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих соціальних груп (класів, націй, соціальних верств, партій, громадських організацій) по реалізації своїх політичних інтересів, насамперед, щодо завоювання, реалізації і утримання влади.

 

Політична діяльність завжди тісно пов’язана з типом суспільних відносин. Зміцнення і підтримка його або руйнування й заміна іншою системою суспільних відносин – два протилежні напрями політичної діяльності, за якими розрізняють суб’єкти політично.

 

Мотиваційною основою політичної діяльності виступають певні політичні інтереси особистості, різних соціальних груп і верств суспільства. Тому аналіз політичної діяльності суб’єкта політики вимагає з’ясування його політичних інтересів, політичних потреб, політичної свідомості, здатності до мобілізації політичної волі і визначення політичних цілей. Від рівня розвиненості цих складових елементів залежить і рівень культури політичної діяльності, її результативність, доцільність і законність.

 

Політичний інтерес є першопричиною, одним з найголовніших важелів політичної діяльності. Множинність суб’єктів політики визначає і різноманітність політичних інтересів, а саме: загальнонародні, регіональні, відомчі, колективні, національні, соціально-групові, особисті. Усвідомлення суб’єктами політики політичних інтересів і реалізація їх у політичній діяльності, створення механізму їх втілення забезпечує стабільний розвиток суспільства, природний еволюційний розвиток політики, втілення в ній політичних потреб. Найбільш успішно вони реалізуються тоді, коли суспільні класи і соціальні групи, усвідомивши корінні стратегічні потреби, створюють політичні інститути і механізми їх реалізації.

 

Політичні потреби виявляються і реалізуються в процесі діяльнісного і активного освоєння політики через процес політичної соціалізації особистості, її входження у світ політики. А це означає набуття навичок політичної участі, формування політичних уявлень, орієнтацій та установок, формування політичної


 

культури. Діяльнісне задоволення політичних потреб веде до творення самого суб’єкта політики. Актуалізація політичних потреб веде до виникнення нового політичного інтересу, політичних мотивів і орієнтацій, політичних інститутів. Чим більш розвинена політична діяльність, тим більш розвинені політичні потреби суб’єктів політики.

 

Політична діяльність як спосіб втілення і реалізації політичних інтересів та потреб здійснюється волевиявленням суб’єкта політики. Політична воля означає здатність суб’єкта політики до напруження і спрямування своїх політичних можливостей на досягнення політичних цілей. Таким чином, політичні інтереси, потреби і політична воля, що втілені у політичній діяльності, спрямовані на досягнення політичних цілей.

 

Досягнення цілей політичної діяльності значною мірою детерміноване характером економіки, змістом економічної діяльності її суб’єктів, рівнем розвитку соціальної структури, культурним розвитком суспільства. У свою чергу, політична діяльність впливає на економічну та інші форми діяльності, прискорює або уповільнює їхній розвиток. В цілому, на характер політичної діяльності впливають як об’єктивні так і суб’єктивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.

 

До об’єктивних детермінант належать суспільні потреби, інтереси певних соціальних груп, інституцій, угруповань тощо. До суб’єктивних детермінант – політична свідомість, правова та політична культура.

 

Історико-політичний процес характеризується широкою палітрою типів і форм політичної діяльності. Вона може бути стихійною і організованою; політично усвідомленою і спонтанною; цілеспрямованою і хаотичною; простою і складною; тривалою і одномоментною; традиційною та інноваційною; законною і незаконною; активною і пасивною.

 

Серед форм політичної діяльності можна виділити такі:


 

- за напрямами здійснення – державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

 

- за суб’єктами політики – класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

 

- за специфікою завдань – теоретична, практична;

 

- за політичним простором – зовнішньополітична, внутрішньополітична;

 

- за специфікою сфер – військова, діяльність органів безпеки та ін.

 

Типи і форми політичної діяльності суб’єктів політики пов’язані з

 

перетвореннями у суспільстві і державі. Як і для будь-якої суспільної діяльності, для політики характерна наявність суб’єкта, який здійснює певні дії, і об’єкта, на якого ці дії спрямовані. Як суб’єкт, так і об’єкт є учасниками політичного процесу.

 

Суб’єктом політики є та особистість, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно бере участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливає на політичну поведінку інших суб’єктів, викликає своїми діями ті чи інші зміни у політичній системі. Найбільш загальним є поділ суб’єктів політики на індивідуальних і групових. Груповим суб’єктом може бути будь-який з елементів соціальної структури, що усвідомлює і прагне захистити свої інтереси за допомогою політичних дій; будь-яка громадська організація чи установа, а також керівні центри (владні структури) різного рівня (місцевого або загальнодержавного) та різної організаційної приналежності (від керівних структур політичних об’єднань до державних органів).

 

Хоч усі групові суб’єкти політики складаються з індивідів, окремо взятого індивіда ми можемо вважати суб’єктом політичного процесу лише в тому разі, якщо він діє від імені тієї чи іншої суспільної групи, має від неї підтримку, наділений певними повноваженнями, владою. І хоч статус громадянина сам по собі передбачає володіння певною політико-правовою суб’єктністю, усе ж рівень цієї суб’єктності незначний. Лише окремі громадяни, як А.Сахаров, Л.Лук’яненко,


 

В.Чорновіл, силою своєї особистості могли впливати на політичну атмосферу у суспільстві й готували грунт для приходу демократії у тоталітарному СРСР.

 

Можна визначити декілька рівнів політичної суб’єктності індивіда:

 

1) пересічний пасивний громадянин, що частіше виступає у ролі об’єкта, ніж суб’єкта політики;

 

2) громадянин, що бере участь у політиці через виконання загальних громадських обов’язків або через громадську організацію;

 

3) член політичної організації, що з власної ініціативи поринув у політичну діяльність;

 

4) громадсько-політичний діяч;

 

5) професійний політик;

 

6) політичний лідер.

 

Зовсім не однаковою є включеність у політичний процес та вплив на прийняття і виконання політичних рішень і групових суб’єктів політики. Саме з урахуванням цих відмінностей і здійснюється класифікація суб’єктів політики на базових або первинних, вторинних і безпосередніх.

 

Базові або первинні суб’єкти політики – це великі суспільні групи, що виникають спонтанно і спонукають людей, що належать до них, займаючи певне економічне, соціальне та політичне становище, включатися у політичну боротьбу за його збереження або зміну.

 

Суб’єктами цього рівня можуть бути нації, етнічні групи, соціальні верстви, класи, регіональні об’єднання тощо. Інакшою є роль вторинних суб’єктів: громадсько-політичних організацій, партій, груп тиску, лобі. Вони створюються як інструменти здійснення влади або впливу на неї – заради захисту інтересів базових суб’єктів, формулювання і втілення в життя їх цілей і цінностей, закріплених у політичних програмах. Їх вторинність полягає в тому, що вони утворені на базі чогось, що існувало до них, і є похідними від нього.


 

Нарешті – це безпосередні суб’єкти політичної діяльності, тобто ті особи або групи людей, що самі приймають політичні рішення і організовують їх виконання. До них належать керівні центри всіх політичних та громадсько-політичних партій і організацій, структури держаної влади, політичні лідери, еліти і контреліти, безпосередньо причетні до здійснення влади.

 

Об’єктом політичної діяльності може бути все суспільство або будь-який структурний його елемент, включно з елементами самої політичної системи. Одна й та сама суспільна група, залежно від ситуації, виступає або суб’єктом, або об’єктом політичної діяльності. Домагаючись владних позицій або політичного впливу, політична партія, наприклад, є суб’єктом політики. Але вона повинна підкорятися законам держави і в цьому аспекті виступає об’єктом регулюючої діяльності вищого законодавчого органу.

 

Залежно від того, хто й навіщо займається політикою та на який об’єкт спрямована його діяльність, змінюються зміст і форма самої поличної діяльності. Класифікація політичної діяльності здійснюється за суб’єктами, об’єктами та рівнем інноваційності.

 

Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають у суспільній та політичній ієрархії, виділяють два основних рівні політичної діяльності:

 

- елітарний рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регулювальної діяльності стосовно: самих себе; суспільних груп; основних сфер суспільного життя (суспільних відносин);

 

- рівень масової участі (або масової політики, через розмаїті форми якої народ здійснює свій суверенітет; реалізує своє право контролю за діяльністю владних структур; чинить тиск на владні структури, заявляючи про свої потреби та вимагаючи їх задоволення на груповому та індивідуальному рівнях. На цьому рівні відбувається формування організацій, рухів, партій для безпосередньої участі в політичному процесі на вищому державному рівні.


 

За кількістю та ступенем взаємозалежності суб’єктів політики діяльність може бути:

 

- індивідуальна: індивідуальний акт протесту, особиста публічна маніфестація поглядів (у пресі, на мітингу), відставка політика під впливом самостійно прийнятого рішення тощо;

 

- колективна: сума індивідуальних дій з мінімальним ступенем організації (демонстрація, що виникає стихійно під впливом масових емоцій);

 

- групова: суб’єктом політичних дій виступають суспільні групи з певною самосвідомістю, стійкою єдністю, організацією і програмою дій (політичний страйк, повстання);

 

- загальносуспільна (національно-визвольна боротьба, революція).

 

Дуже важливим критерієм аналізу політичної діяльності є її класифікація за змістом. Останній визначається метою, яку ставлять перед собою суб’єкти, та характером об’єктів, на котрих спрямовані їхні зусилля. За типом об’єктів виділяють:

 

- діяльність, спрямовану безпосередньо на здобуття влади (боротьба за владні повноваження);

 

- діяльність, спрямовану на створення, удосконалення і заміну політичних інститутів (владно-управлінських структур, політичних і правових норм);

 

- діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів (регулювання суспільних відносин).

Прагнення змін у структурах влади або політичних курсах є найважливішою

 

спонукою до участі людей у політиці. Зміни – мета і сутність політичної діяльності. Проте не всі учасники політичного процесу однаковою мірою зацікавлені у змінах. Деякі з них вважають, що їхнім інтересам відповідає існуючий стан речей (статус кво) і докладають зусиль, щоб його зберегти. Інші виступають за такі зміни, які обернені в минуле, спрямовані на його повернення


55 (реставрацію). Тому є ще один критерій класифікації політичної діяльності – її спрямованість у майбутнє або, навпаки у минуле.

 

Відповідно до цього критерію політична діяльність буває:

 

- інноваційна, орієнтована на впровадження нових інституцій і на оновлення політичних курсів держави;

 

- стабілізуюча, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності й недопустити деструктивних, руйнівних змін;

 

- консервуюча, націлена на недопущення суттєвих змін взагалі;

 

- реставраційна, тобто протилежна до інноваційної, спрямована на відновлення віджилих інститутів і форм суспільного життя.

 

Залежно від характеру і методів політичних дій, що їх застосовують для запровадження змін, в інноваційній діяльності виділяють революційну і реформаторську діяльність. Реформи є найпоширенішим різновидом політичних інновацій. Вони є складним процесом поступового перетворення існуючої суспільної системи та її окремих елементів – без руйнування основ цієї системи. Реформи переважно започатковують владні структури. Якщо вони зачіпають існуючі суспільні відносини достатньо глибоко, то їх інколи називають “революціями згори”.

 

Революція також є інноваційною діяльністю. Але вона передбачає глибшу, порівняно з реформами, трансформацію суспільно-політичної системи, зміни в системі владних відносин – захоплення влади новими політичними силами, найчастіше насильницькими методами, та залучення до цієї діяльності широких верств населення. Революція – це загальнонаціональний, загальносистемний процес, і цим вона відрізняється від політичних переворотів, які є доволі короткочасною дією вузького кола осіб, що спрямована на захоплення політичної влади. Останні можуть мати як інноваційний, так і реставраційний характер, а


 

можуть і не справляти суттєвого впливу на загальний стан політичної системи і суспільних відносин.

 

У політичній діяльності вирізняють такі типи політичної поведінки людини: конформізм, політичну індиферентність, політичний активізм.

Конформізм пов’язаний з орієнтацією на чужу думку, погляд, підтримку будь-якої чиєїсь позиції, пристосуванням до існуючих умов, позицією “як усі, так і я”. Людей з такою позицією активно використовують політики-маніпулятори, авантюристи, ті, хто в своїй діяльності вдається до дешевого популізму.

 

Індиферентність – байдуже ставлення до політики, відчуженість від неї. Люди цього типу вважають, що їхня участь у політиці безперспективна, не потрібна, бо вона мало що або нічого не дасть.

 

Політичний активізм притаманний тим, кого реальний стан не лише в політиці, а й у суспільстві не влаштовує. Люди з таким типом політичної поведінки активно залучаються до політичного, суспільного життя, глибоко переконані, що завдяки їхній особистій участі стан справ у суспільстві зміниться на краще. Саме з таких громадян формуються справжні політичні лідери: традиційні (“як робили до нас, так робимо і ми”); легальні або бюрократичні (лідерство посади, а не реальних дій”); харизматичні (лідерство, як кажуть від Бога, як історична необхідність).

 

Підсумовуючи, необхідно відзначити, що сутність політичної діяльності полягає насамперед у діях, спрямованих на завоювання, утримання, функціонування і розвиток політико-владних відносин, а змістом політичної діяльності є вольові дії по виявленню, осмисленню і реалізації політичних потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб’єктів суспільства стосовно влади.

 

2. У структурі політичної діяльності розрізняють діяльність як політичну участь ідіяльність як політичне функціонування.

Політична участь – це включення індивідів та соціальних спільностей у процес політичної життєдіяльності за допомогою вироблених у політичній


 

практиці форм політичного впливу на політичні структури з метою втілення своїх політичних потреб, інтересів, постановки вимог, вираження настроїв і пропозицій.

 

Існують різні види політичної участі в політиці: індивідуальна і колективна; активна і пасивна; інтенсивна і зведена до мінімуму; традиційна і новаторська; законна і нелегальна; організована й неорганізована, систематична і періодична та ін.

 

Зокрема, типологію політичної участі можна провести і за таким критерієм:

 

1. Несвідома, стихійна участь у політичній діяльності. Цей тип учасника живе безпосередніми інтересами найближчого оточення. У нього відсутнє обо обмежене розуміння політичної сфери і законів її розвитку, знання політичної системи суспільства, призначення і механізмів функціонування політичних інститутів.

 

2. Напівсвідома участь у політиці грунтується на повному нерозумінні значення політики, однак на безумовному підкоренні суб’єктові політики, існування і діяльність якого сприймається як належне і не підлягає сумніву. Цей тип учасників не володіє необхідними знаннями і навичками впливати на політичну систему та її елементи.

 

3. Свідома участь у політиці має своїм підгрунтям усвідомлення політичних інтересів і політичних потреб, знання політичних цінностей, прагнення зберегти і примножити їх. Цей тип учасників охоплює найактивніших, які знають структуру і механізми функціонування політичної системи, розуміють своє місце та роль у політичному житті.

 

Від того, який тип учасників у політиці переважає, залежить активність використання різних форм політичної участі, збереження або руйнування їх демократичної і гуманістичної природи. Так, конкретні форми політичної участі можуть тяжіти до екстремістського стилю або до взаємного узгодження. Екстремізм – це схильність до крайніх заходів і дій, нетерпимість, несприйняття інших позицій, поглядів чи рішень, абсолютна безкомпромісність. Часто


 

екстремістська політика буває пов’язана з настановою на використання сили, примусових засобів впливу, нав’язування за допомогою крайніх заходів якоїсь однієї обмеженої позиції усім людям.

 

Політична діяльність у стилі узгодження інтересів грунтується на принципі толерантності (тобто терпимого ставлення при загальній незгоді, незбігу з інтересами і позиціями інших політичних сил); на визнанні правомірності існування й здійснення багатоманітних інтересів і цілей, які не суперечать правам і свободам людини (принцип плюралізму); на компромісності політики, а це означає іти на поступки, жертвувати якоюсь часткою своєї позиції задля досягнення згоди. Політична згода або консенсус – це згода в головному, згода, якої досягають шляхом взаємних поступок. Вона є єдино можливою передумовою й основою співіснування різноманітних соціальних спільнот.

 

Формами політичної участі є мітинги, демонстрації, страйки, пікетування, участь у різного роду політичних акціях та ін. Масовою участю у політичному житті можна вважати читання періодичної преси, перегляд політичних передач на телебаченні. Це пасивна форма участі. Особливою формою політичної поведінки є звернення до державних органів, газет та журналів, на радіо і телебачення з проблем державного та громадського життя суспільства.

 

Кожна із названих форм політичної участі має свій зміст і призначення. Так, політичні вибори спрямовані на формування представницьких органів державних, партійних та громадських організацій.

 

Формою прямої демократії, безпосередньої участі народу у здійсненні державної (а саме законодавчої) влади є референдум. Референдуми проводяться з найважливіших політико-правових питань. Батьківщиною референдумів вважається Швейцарія, де вперше у 1449 р. було проведено голосування щодо вирішення питання про фінансовий стан республіки. Таємним голосуванням громадяни віддали перевагу республіканській формі правління перед монархією в Італії у 1946 р., у Греції- у 1974 р., в Ірані – у 1979р. Понад 90% громадян України


 

підтримали на референдумі першого грудня 1991р. Акт незалежності України і цим зробили свій історичний вибір.

 

З метою привернути увагу громадськості до певної соціально-політичної проблеми проводяться політичні демонстрації.

 

Політична демонстрація – це масовий похід прихильників певної соціально-політичної ідеї для доведення до властей вимоги, політичного протесту, солідарності та ін. Є такі види демонстрації: на підтримку уряду, антиурядова, за мир, антивоєнна, святкова та ін. Демонстрацію слід відрізняти від маніфестації.

 

Маніфестація – це зосередження учасників в одному місці для проголошення прихильності певній ідеї, висловлення солідарності, співчуття або протесту у формі скандування, гасел, закликів, проголошення промов, піднесення лозунгів і транспорантів.

 

Прихильники певної ідеї можуть перетворювати її на вимогу заборонити або дозволити, підтримати або засудити дії щодо неї, рішення, прийняті з приводу неї. Така форма участі у політичному житті набирає рис мітингу.

 

Мітинг – це публічні збори громадян з актуальної суспільно-політичної проблеми, які збираються для формування психологічної готовності їхніх учасників до безпосередньої політичної дії.

 

На мітингах не ведуться дискусії і не з’ясовуються питання. Вони використовуються як важливий засіб агітації і пропаганди вироблених політичних ідей. Найчастіше на них емоційне переважає над раціональним. На чолі мітингової демократії з’являється політичний лідер з популістськими лозунгами і недалекоглядністю політичного бачення. Отже, популізм це необгрунтовані обіцянки, експлуатація одномоментних сподівань і упереджень мас.

 

Будь-які види і форми політичної участі в життєдіяльності політичних структур передбачають усвідомлення суб’єктами реальної політичної ситуації, співвідношення політичних сил, володіння політичними методами тощо. Без цього


 

їхня участь у політичному житті стає авантюристичною, такою що ігнорує знання політичної ситуації і реальних умов, законів суспільного життя.

 

Політичне функціонування – це діяльність політичних інститутів (державних структур, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань), пов’язана з політичним управлінням суспільством. Воно включає в себе такі форми, як добір і використання кадрів, визначення механізмів прийняття рішень та контроль за їх виконанням.

 

Політичні інститути – це стабільні регулятори суспільно-політичних процесів і поведінки людей, вони носії політико-правових норм і цінностей. Інституціональний механізм призначений для пізнання політичних процесів, з’ясування і відображення політичних інтересів соціальних спільностей, організації політичної діяльності.

 

Отже, політична діяльність – це різноманітні форми, методи та засоби реалізації соціальних інтересів, потреб, цінностей громадян та їхніх об’єднань за допомогою політичної влади; це свідома, цілеспрямована боротьба за завоювання, зміцнення і використання політичної влади, участь у керівництві та управлінні державними та громадськими справами.

 

3. У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільності вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб’єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичних цілей. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з’єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами.

 

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.


 

Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб’єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Політичні відносини у системі суспільних відносин мають такі характерні особливості: надзвичайну різноманітність; глибоку зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження – у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання по вівдношенню до всіх інших видів суспільних відносин, в які вступають суб’єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільностей, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше ніж інші впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх елементів політичної системи суспільства, забезпечують її цілісність.

 

Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу. Вона може бути пов’язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом, а ті що утвердилися вдосконалюються шляхом реформ.

 

Історичний досвід показав, що політичні відносини є різноманітними за своїм характером. Їх типологію можна здійснювати за такими принципами:

 

1) за характером соціальних суб’єктів – міжнародні; міжнаціональні; між соціальними групами; між особами (індивідами, лідерами);

 

2) за організацією соціальних суб’єктів політики – міждержавні; міжпартійні; між громадськими об’єднаннями; державно-партійні; між державою і громадськими об’єднаннями; між партіями і громадськими об’єднаннями;


 

3) за характером відносин між суб’єктом і об’єктом політики – відносини панування, підкорення; партнерські;

 

4) за характером упорядкованості – координаційні; субординаційні;

 

5) за характером різних сфер політичної влади – законодавчі, управлінські, судові;

 

6) за характером тривалості – сталі, тривало існуючі політичні відносини, що виражають докорінні особливості даної політичної влади; рухомі, динамічні, що відображають зміну співвідношення соціально-політичних сил у процесі повсякденної політичної життєдіяльності суспільства);

 

7) між світовими політичними структурами – міжурядові, сформовані національними урядами; неурядові організації, що складаються з національних організацій та асоціацій; транснаціональні організації, які створюються індивідами;

 

8) за територіальною спрямованістю – у масштабах політичної системи однієї країни; у глобальному масштабі між політичними системами різних країн;

9) за механізмом формування і прояву – стихійні; свідомі.

 

Складне, розвинене суспільство має безліч форм політичних відносин. Зупинимось на основних формах політичних відносин та їх змісті.

 

Політична позиція – порівняно стійка сукупність взаємодій та взаємозв’язків політичних суб’єктів, що формує спосіб їхньої спільної діяльності. Вона відображає політичний інтерес суб’єкта політики при його взаємовідносинах з іншими суб’єктами політики і знаходить свій вияв у різних політичних цілях і настановах, ціннісних орієнтаціях, ідеалах, фіксується у політичних програмах, основних правових документах.

 

Політичне співробітництво – форма політичних відносин, що відображає спільні дії суб’єктів політики, які не суперечать цілям кожного з них. Воно може здійснюватись як політичний компроміс.


 

Політичний компроміс є формою політичних відносин, за якої розв’язання конфлікту і досягнення на цій основі угоди відбувається шляхом взаємних поступок сторін.

 

Політичне співробітництво набуває не лише вигляду компромісу, а й конкуренції в політиці.

 

Конкуренція у політиці – форма політичних відносин виражена у змаганні в процесі здійснення політичної діяльності між соціальними групами, окремими особами – політичними лідерами або індивідами, політичними партіями та іншими організаціями для досягнення поставленої мети.

 

Політичний компроміс і політична конкуренція пов’язані узгодженням, з’ясуванням, утвердженням, близькістю політичних завдань і цілей. Цьому підпорядкована така форма політичних відносин як політична консолідація.

 

Політична консолідація – форма політичних відносин, що виражає об’єднання суб’єктів політики з метою досягнення загальних цілей на основі спільних принципів взаємовідносин.

 

Протилежна форма політичних відносин – політичний конфлікт, яка характеризується зіставленням політичних інтересів і зіткненням політичних сил, що протиборствують і дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності.

 

Однією з форм політичних відносин суб’єктів політики є політична боротьба. Це форма політичних відносин між суб’єктами політики, спрямованих на досягнення міцних позицій у системі владарювання, впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі.

 

Політичні відносини у формі політичної боротьби мають напругу і гостроту різної сили. Спокійніше здійснюються такі форми діяльності: парламентська боротьба суперників, партійні взаємовідносини, а також відносини між партіями і громадськими організаціями, ідейна боротьба. До гострих форм виразу політичної


 

боротьби належать насильницькі методи вирішення політичної ситуації, збройна боротьба, громадянська війна та ін.

 

Залежно від рівня політичної культури суб’єкти використовують різні форми політичних відносин.

 

Політичні відносини виконують такі соціальні функції: об’єднувальну, координаційну, соціально-політичного творення, діяльнісну.

 

Політична система як система політичного владарювання покликана спрямовувати механізм політичних відносин на здійснення самоврядування народу на основі соціальної справедливості, гуманізму і демократії.

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 5321. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЦЕНТРА ТЯЖЕСТИ ПЛОСКОЙ ФИГУРЫ Сила, с которой тело притягивается к Земле, называется силой тяжести...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Методика обучения письму и письменной речи на иностранном языке в средней школе. Различают письмо и письменную речь. Письмо – объект овладения графической и орфографической системами иностранного языка для фиксации языкового и речевого материала...

Классификация холодных блюд и закусок. Урок №2 Тема: Холодные блюда и закуски. Значение холодных блюд и закусок. Классификация холодных блюд и закусок. Кулинарная обработка продуктов...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия