ЕнтоніД. Сміт. Національна ідентичність

 

. ЕТНІЧНА ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ(фрагменти)

 

Зародки того, що ми називаємо національною ідентичністю, такі ж складні, як і ії природа. Я не просто стверджую, що зародження кожної нації значною мірою унікальне і сучасні нації репрезентують велике розмаїття вихідних пунктів, шляхів, темпів і періодів свого розвитку. Саме питання: "Як зароджується нація?" слід розбити на кілька окремих питань, як-от: "Що таке нація?", "Чому і як виникає нація?", "Коли і де виникає нація?"

 

Ці три питання й справді стануть у великій пригоді при пошуках загального пояснення зародження й розвитку сучасних націй. Що таке нація? Якими є етнічні основи і моделі сучасних націй? Чому виникла та або та окрема нація?

 

1. Чому і як виникає нація? Тобто якими є загальні причини й механізм, що започатковують процес формування націй з різних етнічних зв'язків і спогадів?

 

2.Коли і де виникає нація? Якими є специфічні ідеї, групи та території, що стають передумовою формування окремих націй у конкретний історичні період і в конкретному місці?

 

Відповівши на ці запитання, дарма що відповіді неминуче будуть загальні й неповні, можна сподіватися, що ми хоч трохи з'ясуємо проблему походження та розвитку нації, проблему, навколо якої точиться стільки суперечок.

 

"ЕТНІЧНІ ЯДРА" ТА ФОРМУВАННЯ НАЦІЙ

 

Релігійні реформи, культурні запозичення, участь народних мас та міфи про етнічну обраність — ось кілька механізмів, що разом із розміщенням, автономією, багатомовністю, торговельними здібностями та організованою релігією допомагають забезпечити виживання певних етнічних спільнот упродовж сторіч, незважаючи на численні зміни в їхньому соціальному складі та змісті культури. Ці приклади знову круто повертають нас до головного парадокса етнічної належності: співіснування тривкості й плинності, вічно мінливих індивідуальних і культурних виявів у межах відокремлених соціальних і культурних параметрів. Ці параметри прибирають форми спадщини і традицій, що їх передають від покоління до покоління, проте в трохи або в значно зміненій формі, і вони визначають межі світогляду спільноти та змісту її культури. Певні традиції образів, культів, звичаїв, обрядів, предметів матеріальної культури, так само як і певні події, герої, краєвиди та ва-ртості, починають формувати особливу скарбницю етнічної культури, якою вибірково користуються наступні покоління спільноти.

 

Як ці традиції впливають на наступні покоління? У суспільствах доновітньої доби традиції переказують, запроваджують і кодифікують священики й співці, часто об'єднані в гільдії та касти. Досить часто як єдиний письменний прошарок і з огляду на свою потрі-бність для заступництва перед божественними силами священики, писарі і співці в багатьох спільнотах досягають великого впливу й авторитету. Організовані в братства, храми, церії, вони формують мережу згуртування у великих містах та їхніх околицях, залежну від ступеня їхньої організованості та духовної монополії на території спільноти. І справді, в багатьох давніх і середньовічних імперіях священики, їхні храми й писарська інфраструктура ставали необхідними партнерами в урядуванні, а то й суперниками двору й бюрократії в боротьбі за владу, надто в Стародавньому Єгипті та в сасанідській Персії.

 

Навіть у діаспорних спільнотах ми бачимо священиків, рабинів, правників, організованих на більш-менш централізованих засадах: вони формують наскрізну мережу судів і рад, утримуючи далекі анклави в релігійній, юридичній та культурній єдності часто в неприхильному середовищі. Як показав Армстронг, ця високорозвинена мережа релігійних ієрархів та інституцій була спроможна забезпечувати суб'єктивну єдність і виживання спільноти та історичних і релігійних традицій, надто серед євреїв та вірмен.

Саме завдяки такому об'єднавчому і всеохопному механізмові мало-помалу вибудовується те, що можна назвати "етнічним ядром". Такі етнічні ядра — це добре згуртовані самосвідомі відокремлені етнічні групи, що формують осереддя й основу держав і царств, як-от, приміром, варварських ге^па, королівств, на початку середньовічної доби. В королівствах франків, лангобардів, саксів, скоттів, вестготів чуття спільності звичаїв і спільне походження відігравали суттєву роль, попри те, що чимало їхніх жителів не належали до панівної етнічної спільноти. Проте в народному сприйнятті такі королівства видавались дедалі згуртованішими, такими, що мали об'єднавчу культурну основу. В пізньосеред-ньовічну добу ці суб'єктивно об'єднані культурні спільноти формували ядро, навколо якого виростав адміністративний, юридичний, фіскальний і військовий апарат великих і могутніх держав, що спромоглись анексувати навколишні території та їхнє інше за культурою населення. За Едуарда І, наприклад, англійська (англо-норманська) держава поширилась на Уельс, поваливши валлійські королівства і втягши більшість валлійців як периферійну культурну спільноту до складу панівної англійської держави. Щось подібне до цього трапилось у Франції за Людовіка

 

VIII з pays d'oc, Провансом, надто з графством Тулузьким у часи хрестового походу проти альбігойців.

 

Розміщення таких етнічних ядер великою мірою вказує нам на наступну форму й характер націй

 

— якщо (і коли) ті нації виникнуть. Воно допомагає нам дати майже повну відповідь на запитання: "Що таке нація?", трохи пояснюючи й друге: "Де виникає нація?" Так би мовити, етнічне ядро держави часто визначає характер і кордони нації: адже дуже часто саме на основі такого ядра постає держава й формується нація. Хоча більшість сучасних націй, по суті, поліетнічні, чи, радше, більшість національних держав по-ліетнічні, чимало націй формувалось передусім навколо домінантної етнічної групи, що об'єднувала чи приваблювала інші етнічні групи або етнічні фрагменти в державу, якій давала назву й визначала її культуру. Оскільки етноси, за визначенням, пов'язані з певною територією (не так уже й рідко це зв'язок обраного народу з конкретною священною землею), ймовірні кордони нації великою мірою визначені міфами і спогадами панівного етносу, до складу яких входить міф про заснування, міф про золоту добу і пов'язані з ними територіальні вимоги, або етнічні документи на власність. Звідси й численні конфлікти, навіть у нашу добу, за відокремлені частини етнічної батьківщини — у Вірменії, в Косово, в Ізраїлі і в Палестині, в Огадені тощо.

 

І тісний зв'язок, і відмінності між концепціями етнічної групи й нації та їхніми історичними відповідниками можна добачити, пригадавши наше визначення нації. Нація, як уже сказано, це сукупність людей, що має власну назву, спільну історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, масову громадську культуру, однакові економічні й однакові юридичні права для всіх членів. За визначенням, нація, як і етнічна група, — це спільнота, що має спільні міфи та спогади. До того ж нація — теж територіальна спільнота. Та якщо у випадку з етносами зв'язок з територією може бути лиш історичний та символічний, у випадку з нацією він фізичний і реальний: нації володіють територіями. Іншими словами, нації завжди вимагають етнічних "елементів". Ці елементи можна, звичайно, розвинути, дуже часто вони вже є. Але не можна уявити собі нації, що не мала б якихось спільних міфів та спогадів про свою територіальну домівку.

 

З цього випливає певна кругобіжність аргументації у твердженні, що нації формуються на основі етнічних ядер. Адже між етносом та нацією існує величезне історичне та концептуальне взаємоперекривання, проте ми й далі розглядаємо дві "окремі концепції і дві різні історичні формації. Етнічні спільноти не мають деяких атрибутів нації, їм нема потреби жити на "своїй" територіальній батьківщині, їхня культура не обов'язково має бути громадською або спільною для всіх членів, їм не потрібно мати — часто вони й не мають—суспільного поділу праці або економічну єдність. Не треба їм мати і єдиний юридичний кодекс з однаковими правами і обов'язками для всіх. Як ми переконаємось, ці атрибути є витворами осібних соціальних та історичних обставин, що діяли на етнічні ядра та етнічні меншини перед утворенням націй.

 

З другого боку, слід мати на увазі можливість формування націй без етнічних груп, що безпосередньо передували б їм.

 

РОЗДІЛ 3. ВИНИКНЕННЯ НАЦІЙ

 

Якщо наявність і відбудова етнічних зв'язків і минувшини дають змогу визначати, які сукупності людей придатні для ймовірного формування нації, це ще нічого не каже нам про те, чому і як відбуваються ті перетворення. Щоб відповісти на запитання: "Якими є загальні причини та механізми формування націй на основі різних етнічних зв'язків і спогадів?", нам слід вивчити головні особливості формування ідентичностей і ті масштабні зміни, які сприяють цим процесам.

 

У цьому контексті термін "формування націй" має велике значення. Він нагадує, що, хоч задля зручності ми виділили й визначили осібне уявлення про націю, насправді ми розглядаємо радше складну низку розподілених у часі процесів, ніж статичні "сутності". В першому розділі висвітлено складну і неясну природу уявлення про "національну ідентичність". Як сукупність людей, що має власну назву, спільну історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, масову громадську

 

культуру, спільну економіку і однакові для всіх членів юридичні права та обов'язки, нація репрезентує багатовимірну концепцію, ідеальний тип, який становить стандарт або пробний камінь, Що його конкретні приклади наслідують більшою або меншою мірою. Нам слід розглянути окремі приклади, щоб показати значну варіативність ступеня, якого відповідно до кількох вимірів досягають різні процеси і, поєднавшись, створюють наближення до ідеального типу нації. Цього ніколи не слід забувати при дослідженні причин та механізмів виникнення націй.

 

НАЦІЇ ДО НАЦІОНАЛІЗМУ?

 

На початку розділу 2 я згадував про націоналістичну віру, ніби нації існували з давніх-давен, хоч нерідко в стані "довгого сну". Отже, для націоналіста, як і для попереднього покоління вчених, не існувало ніякої осібної проблеми походження і причин виникнення націй, не було потреби досліджувати процес їхнього формування. Нації споконвічні, змінюється тільки ступінь їхньої самосвідомості та активності.

 

Всупереч цьому знайомому давньому поглядові сучасне покоління вчених показало можливі шляхи виникнення націй та націоналізму в історії та їхню відносну сучасність. Більшість учених датує націоналізм як рух та ідеологію лише кінцем XVIII ст. Перед добою, що породила Французьку революцію, ми спостерігаємо лише минущі вияви національних почуттів або непевні натяки на центральну ідею націоналізму з її наголосом на незалежності культур різних націй. Навіть сама нація — це чисто сучасна конструкція, хоча щодо періоду її виникнення в Європі серед "модерністів" існують великі розбіжності: одні схиляються до XVIII ст. або й раніших часів, інші — до кінця XIX — початку XX ст., коли маси були нарешті "націоналізовані", а жінки дістали право голосу. Одне слово, серед модерністів — тих, хто проголошує, ніби нація цілком "сучасна", — поширені різні уявлення про націю. Та якщо модерністи мають слушність, то в доновітні часи не могло бути ні націй, ні націоналізму. В античні часи не існувало умов, що породжують нації, а відмінності між доновітніми і новітніми колективними культурними ідентичностями надто великі, щоб їх можна було увібрати в єдину концепцію нації. Масові "громадянські нації" змогли вини-кнути тільки в добу індустріалізму та демократії.

 

У такому погляді багато правди, проте в деяких важливих пунктах його слід уточнити. Він припускає, що тільки один критерій — охоплення мас і жінок — є вирішальним при визначенні виникнення та існування націй.

 

Друкується за: Ентоні Д. Смітт. Національна ідентичність.—К.: "Основи", 1994.

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

 

1.Поняття етносу, нації та етнополітики.

 

2.Національна свідомість, Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм.

 

3.Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики. Етнополітика укрїнської держави.