Столипінська аграрна реформа в краї.

Здійснення земельної реформи в подільських та волинських селах було покладено на губернські та повітові землевпорядні комісії. Упродовж 1906-1907 років у Волинській та Подільській губерніях було створено по 12 землевпорядних комісій. У зв'язку з тим, що на багатьох волосних сходах селяни відмовлялися вибирати своїх представників до повітових комісій і для прискорення їх створення, Столипін направив у Подільську губернію помічника керуючого земельним відділом Міністерства внутрішніх справ професора Л.П. Петражицького і чиновника з особливих доручень В. Водиско. У підсумку діяльності комісій землевпорядні роботи було проведено для 185 583 господарств Волинської губернії, а в Подільській -73 060 господарств. У результаті на Волині з'явилося 49 091, а на Поділлі - 11 597 одноосібних господарств. Цим самим було реалізовано право селян на виділення своєї частини общинної землі в особисту власність єдиним масивом, що створювало передумови для більш ефективного госпо­дарювання.

Якщо землевпорядні комісії брали на себе, так би мовити, технічний бік реалізації аграрної реформи, то Селянський поземельний банк повинен був надавати фінан­сову допомогу всім бажаючим розширити розміри свого землеволодіння. Банк, здійснюючи купівлю з наступним продажем їх селянам за пільговими цінами, сприяв цим самим швидкому розвитку фермерських господарств. Лише 1910 року на землях, куплених банком у Подільській губернії, було створено 273 нових хуторів. Всього на 1 січня 1916 року на Поділлі виникло 23 364 хутори і 46 845 відрубів і загальною площею 303343 дес. землі, з яких 75% було створено на землях сільських громад*. Найбільшого по­ширення хутірська система землеволодіння набула на Волині. Тут площа, яку займали хутори і відруби, складала 626 429 дес. Це означало для краю повну і остаточну перемогу індивідуального селянського землеволодіння. Останній перед більшовицьким переворотом сільськогоспо­дарський перепис у 1916 р. засвідчив, що у Волинській губернії 290 648 селянських господарств засівали 884,2 тис. дес. землі, тоді як поміщики - 200,5 тис. дес; у Подільській - 573 687 селянських дворів засівали 1198,8 тис. дес, а поміщики - 583,3 дес. землі.

Немає жодного сумніву в тому, що фермерські селянські господарства могли ще більше потіснити поміщицькі землеволодіння, якби для цього було створено відповідні умови. Високі викупні платежі підривали фінансову базу індивідуальних господарств, перешкоджаючи значній частині купувати кращий сільськогосподарський реманент, робочу худобу чи нову ділянку землі. І якщо навіть за цих складних умов селянське господарство пробивало собі шлях до прогресу, не тільки вистоявши, але й перемігши велике поміщицьке землеволодіння в жорсткій конкурентній боротьбі "за місце під сонцем", то це свідчило про його величезні потенційні можливості.

Подільська губернія мала нерозвинену мережу навчальних закладів. У 1914 році тут нараховувалося 2 759 навчальних закладів різних типів, у тому числі 17 гімназій, 1 жіноча прогімназія, 3 реальних училища, 4 комерційних і 6 духовних училищ, 379 початкових єврейських училищ. Відсоток дітей, охоплених школою, був досить низьким. Один учень припадав на 23,6 жителів краю. Ще гірше становище було у Південно-Східній Волині. Приміром, у повітовому Старокостянтинові у двох початкових училищах навчалося лише 137 дітей. Лише у 1913 році тут було від­крито гімназію. У сусідньому Ізяславському повіті функціо­нувало міське двокласне та жіноче вище початкове училище. Тут не спромоглися відкрити гімназії. Загалом, у краї не було жодного вищого навчального закладу.

На початку XX століття з'являється ряд нових часописів. З 1906 по 1920 рр. друкувалася політична, громадська і літературна газета "Поділля". Видавалася земством у 1913-1916 рр. "Зкономическая жизнь Подолии"; виходили "По-дольские известия" - газета ліберального напряму (1911— 1915 рр.), "Зкономический листок" і "Кооперативний листок" (1911-1916 рр.), у Проскурові - "Земская мьісль" (1914-1915 рр.). У цей час на Поділлі плідно пра­цювали ряд учених-краєзнавців. Серед них чільне місце належить Юхиму Йосиповичу Сіцінському. Йдеться, насамперед, про його тита­нічну працю щодо збирання мате­ріалів з археології краю. У 90-х роках XIX ст.. маючи зв'язки зі своїми кореспондентами (інтелігенцією і селянами), дослідник зібрав і уза­гальнив надзвичайно великий мате­ріал. На основі систематизації та картографування, здобутих даних, Ю.Й. Сіцінський підготував і опублікував капітальну джерелознавчу працю "Археологическая карта Подольской губернии", яка вийшла друком у 1901 році. Через три роки було опубліковано працю вченого "Матеріали до історії цехів в Подолії" (1904 р.). Не стояв осторонь учений від громадського життя. На Подільському єпархіальному з'їзді (вересень 1906 р.) Ю.Сіцінський разом з іншими домагався від влади ухвали про запровадження вивчення української літератури, історії України і Поділля у Подільський духовній семінарії та української мови у церковно-парафіяльних школах.

У 1911 році до Кам'янця-Подільського повертається після викладацької роботи на посаді професора кафедри зоології Новоросійського університету Петро Миколайович Бучин-ський. Тут учений згуртував навколо себе видатних до-слідників-науковців В.Д. Лашкарьова, А.І. Набоких, С.М. Маковецького та інших. Разом з ними у вересні 1914 року він організував "Товариство подільських природодослідників". У 1914 році до складу товариства входило близько 250 осіб. За п'ять років діяльності товариство опублікувало три томи наукових записок (1912, 1913, 1915), редактором яких був П.М. Бучинський. За його ініціативи при науковому товаристві у Кам'янці-Подільському було створено природничий музей Поділля, який став одним з кращих в Україні. У музеї знаходилось близько 8 тисяч експонатів.

Особливо цінною була найбільша в Україні орнітологічна колекція, яка нараховувала 700чучел птахів Поділля. Товариство заснувало ботанічний сад, відкрило громадську бібліотеку, лекторій. Воно споряджало експедиції для зби­рання природничих пам'яток Поділля. У 1914 році професор Петро Миколайович Бучинський провів дослідження басейну Дністра від Жванця до гирла. Його результати не втратили свого значення і сьогодні.

Помітний внесок у розвиток агрономічної науки зробив Іван Євгенович Овсінський. Він був уродженцем Подільської губернії, спеціальну агрономічну освіту здобув у Москві, стажувався у Німеччині. Зацікавившись особливостями східного землеробства в Китаї, здійснив довготривалу наукову подорож по Південно-Уссурійському краю. Повер­нувшись на Поділля, збагачений досвідом агрономічної науки різних країн, І.Є.Овсінський все своє життя присвя­тив улюбленій справі - боротьбі за підвищення врожайності в умовах недостатньої вологи полів. Працюючи як агроном у різноманітних господарствах Поділля, Іван Овсінський розробив досить струнку, обґрунтовану безплужну систему обробітку ґрунту, суть якої виклав у праці "Нова система землеробства". Рукопис її упродовж п'яти років блукав по різних редакціях і, нарешті, був надрукований невеликим тиражем у 1899 р. в Києві. У 1902 р. ця книга вийшла в світ у Петербурзі, а в 1909 та 1911 рр. - у Москві.

Основна ідея І.Є. Овсінського зводилася до пропозиції обробляти ґрунт не глибше п'яти сантиметрів, щоб знищити бур'яни і одержати спушений шар землі для закладки насіння. На думку агронома-новатора, при глибокій оранці однаково небезпечні і засуха, і надмірність дощів. Проте концепція вченого була поставлена під сумнів прибічни­ками глибокого обробітку ґрунту. Лише в наш час система Овсінського привернула особливу увагу вчених, у зв'язку з роботами полеводів Т.С. Мальцева, А.І. Бараєва, Ф.Т. Мор­гуна. Застосовуючи в своїх господарствах систему обробітку грунту подільського вченого- агронома,.ці люди довели, що вона стає міцним заслоном проти розпилення ґрунту, пилових бур, втрати верхнього найродючішого ґрунту. Наша земля давала наснагу не тільки тим, хто на ній народився, вона надихала на творчість і людей, які приїздили сюди. Не­забутньою сторінкою у мистецтві нашого краю є творчість худож­ника передвижника, учня А.І. Куінджі, В'ячеслава Костянтиновича Розвадовського. Період перебу­вання у Кам'янці-Подільському (1904-1908 рр.) є найбільш плід­ним у творчості художника. За­слуга його перед нашими земля­ками не лише в тому, що він створював неповторні полотна, присвячені Поділлю, а ще й тому, що сіяв він прекрасне серед простих людей, які не мали змоги спілкуватися з мистецтвом.

Невеликий віз, навантажений репродукціями картин відомих художників, приїздив до віддаленого подільського села, і там не лише розглядалися картини, а велась розмова і з талановитими дітьми, які б хотіли навчитися малювати. Такі народні пересувні виставки наштовхнули Розва­довського на думку про відкриття у Кам'янці-Подільському рисувальних класів для селянських дітей. З проханням про відкриття такої школи В'ячеслав Костянтинович звернувся до віце-президента Академії мистецтв графа Івана Толстого. 1905 року відбувся перший набір селянських дітей у Кам'янець-Подільську художню школу-інтернат, єдиного навчального закладу такого типу в Україні, де учні утримувалися на повному забезпеченні. Уже через три роки 12 картин учнів школи виставляли свої роботи на народній виставці. Проте у 1908 році як "розсадник національних порядків" школу було закрито. Розвадовський покинув Кам'янець-Подільський, переїхавши в Галичину.