Більшовики в краї 20-х років.

На початку червня і 920 року Перша кінна армія прорвала польський фронт і перейшла в наступ. У ході боїв кіннотники звільнили північні райони сучасної Хмель­ниччини. У цих боях відзначилися 45-та стрілецька дивізія, її. Е. Якіра і окрема кавбригада Г. І.Котовського, які діяли па лівому фланзі Першої кінної армії, 14-та армія, очолю­вана І. П. Уборевичем.

В той період посилилась партизансь­ка боротьба в нашому краї. Так, під час відступу білополя-к і в партизани Летичівського і Літинського повітів на перего­нах між станціями Сербинівці-Комарівці, Деражня-Богданів-ці пустили під укіс два ворожих ешелони з піхотою та інтен­дантським майном. У боротьбі за визволення нашого краю відзначилась 8-а червонокозача дивізія В. М. Примакова.

В ніч з 3 на 4 липня 1920 року оборо­на білополяків була прорвана. В утворений прорив увійшло шість червонокозачих полків. Червоні козаки зосередилися в районі Михамполя—Загінець—Маниковець. Наступного дня ворог був атакований у Фельштині і Ярмолинцях, а в селі Антонівцях було затримано машини з чинами шостої поль­ської армії і американської місії.

На світанку 6 липня 1-ша бригада червоних козаків обру-шнлась на тили шостої польської армії, яка зосередилася в Чорному Острові, а 3-я бригада рушила на Проскурів, де перебував білопольськиїі армійський штаб. Опір ворога був зламаний.

На визволеній території одразу роз­горнулось радянське будівництво. Очолили всю роботу губер ік'ькин і повітові партійні комітети. З метою підготовки пар­тійних і радянських працівників були відкриті політкурси і постійні курси радянського будівництва. Розгортають свою діяльність повітові, волосні і сільські ревкоми. Одночасно ор­ганізовуються сільські, волосні і повітові комітети незамож­них селян. На початок вересня, на Хмельниччині було ство­рено 907 комітетів незаможних селян.

В перші дні мирного будівництва від­булася перереєстрація членів партії. В кінці серпня створю­ються волосні і сільські партійні організації. В Проскурівсь-кому повіті їх налічувалося 11, в Староконстянтинівському — 4. Протягом серпня в усіх повітах створюються комсомольські організації.

Партійні комітети і ревкоми безпосеред­ньо займалися відродженням місцевої промисловості. З Летичева 18 серпня повідомляли, що там взято на облік фабри­ки, заводи і розгорнулася заготівля сировини. В Проскурові па початку вересня стали до ладу хімічний, миловарний, сві­чковий заводи і завод по виготовленню цвяхів. Завершували­ся роботи по відбудові окремих цехів механзаводу.

В той час відбувалися комуністичні суботники. В Кам'янці-Подільському в суботнику взяли участь військові частини гарнізону, робітники і службовці радянсь­ких установ. В Проскурові він відбувся за участю 2815 чоло­вік. На станціях Проскурів і Гречани було виконано робіт на суму 513000 карбованців. У серпні відбулись такі суботники в Дунаївцях, Городку, Шепетівці. У Старокостянтинові під час суботника вантажили зерно по продрозкладці.

Па початку вересня 1920 року було підготовлено до ви­робничого сезону 20 цукроварень з 52, почали діяти кустар­ні підприємства в Дунаївцях, Кам'янці-Подільському, Летичеві, Проскурові, Старокостянтинові.

У волостях і селах йшов розподіл по­міщицьких земель між безземельними і малоземельними се­лянами. Цю роботу передбачалося завершити до початку осінньої сівби. Створювались також методичні, культосвітні заклади. В кінці липня Кам'япець-Подільський відділ охоро­ни здоров'я повідомив, то населенню міста надається без­платна медична допомога. Новоушицький відділ народної ос­віти дав розпорядження всім волосним ревкомам, щоб підшукали приміщення для влаштування дитячих ясел. У Проскурові готувались відкрити профшколу, партійні коротко термінові педогогічні курси, відкрили міську і повітову біблі­отеки. Значну роботу серед населення вели артисти Кам'янець-Подільєького, Проєкурівського театрів та самодіяльний колектив Дунаєвець.

Велику допомогу, подавали трудящі Червоній Армії. Організовувались «Тижні Армії». Газета «Комуніст» писала, що в Кам'янець-Подільському повіті се­ляни підвозили хліб і продовольство безплатно, уважно слід­кували за ходом воєнних дій, багато пішли служити добро-вільцями до Червоної Армії. За два дні «Тижня» в Дунаївцях зібрали одягу, білизни, продуктів на 1О0 тисяч карбованців.

6.УТВЕРДЖЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

У квітні-травні 1920 року наш край знову опинився у вирі війни у зв'язку з наступом об'єднаних польсько-українських військ на Київ. 1 травня 1920 року до Кам'янця-Подільського прибув Симон Петлюра. Після пишної зустрічі він одразу ж взявся за державні справи - почергово приймав міністрів, делегацію студентів, представників політичних партій. Після взяття Києва Петлюра планував перенести резиденцію уряду УНР до Вінниці. Проте контр­наступ радянських військ змусив польські й українські війська спішно відступати. Червона армія у липні оволоділа Летичевом, Проскуровом, Кам'янцем-Подільським. Польські та українські війська відступили за Збруч і на території краю було відновлено радянську владу. Проте у вересні українські й польські війська завдали поразки Червоній армії на річці Збруч, а до жовтня вийшли в район Летичева - Літина - Ялтушкова - Бару - Могилева-Подільського.

12 жовтня 1920 року в Ризі було підписано між РСФСР і УСРР, з одного боку, та Польщею, з іншого, угоду про перемир'я. За його умовами воєнні дії могли тривати ще 6 днів. При цьому застерігалося, що війська протиборчих сторін будуть тимчасово займати територію, на якій вони опиняться в день' закінчення війни, тобто 18 жовтня. Польське командування скористалося цим пунктом і взяло під свій контроль значну територію Поділля і Волині. У деяких місцях їм вдалося просунутися вглиб краю до 70 км. На час припинення бойових дій вони вийшли на лінію, що проходила на схід від Старої Синяви через Новокостянтинів, Літин, Бар, Шаргород, вздовж течії річки Мурафи, до Яруги на Дністрі. Таким чином, в їхніх руках опинилися Кам'янецький, Проскурівський, Ушицький, Летичівський, частина Могилівського, Вінницького та Літинського новітів. Окрім польських військ, оборону в цьому регіоні зайняли українські війська (40 тис. осіб), а також російські козачі частини під командуванням генерала Перемикіна, які номінально підпорядковувались генералу Петру Врангелю (10 тис. осіб). їм протистояла 14-та радянська армія під командуванням І.П. Уборевича. До її складу входила 45 дивізія І.Є. Якіра, окрема кавалерійська бригада Г.І. Котовського, кінний корпус В.М. Примакова, а також 41, 24, 60-ті піхотні дивізії.

10 листопада радянські війська розпочали наступ на півночі та на півдні Подільського плацдарму. 12 листопада українські війська залишили Могилів-Подільський, Нову Ушицю, а 14 листопада кавалерійська бригада Кочубея оволоділа Дунаївцями.

Під ударами радянських військ об'єднані польсько-українські війська 16 листопада залишили Кам'янець-Подільський із значними запасами матеріальних цінностей, військовими обозами. 19 листопада радянські війська ви­йшли на лінію Кузьмин - Новоселки - Лісоводи - Кутків-ці - Чемерівці - Кугаївці - Лянцкорунь. Єдиним центром опору став Проскурів, який обороняли найбільш боєздатні частини Симона Петлюри і Кавказький зведений козачий полк під командуванням полковника Яковлева. У ніч з 19 на 20 листопада розпочався запеклий бій за місто. На ранок радянські війська увірвалися в Проскурів. Після цього рештки українського, російського і польського війська розпочали евакуацію через річку Збруч. Проте здійснити її повністю не вдалося. Вранці 22 листопада бригада Григорія Котовського форсованим маршем вийшла із села Ванієвка, що близько Чорного Острова, у напрямку на Волочиськ. Сюди ж рушив корпус Червоного козацтва Віталія Прима­кова. Зламавши опір військ, що прикривали переправу через річку Збруч на лінії Гарнишівка - Янушівці, бригада Котовського надвечір 22 листопада увірвалася у Волочиськ. Останніх п'ять верст до міста котовці пройшли галопом під шквальним артилерійським і кулеметним вогнем. Із захопленням Волочиська відрізані від переправи українські воїни попали в полон.

Волочиська операція завершила смугу кровопролитних боїв між регулярними військами протиборчих сторін на теренах краю.

7. АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ

Навіть після того, як у листопаді 1920 року останній солдат української, польської та білої армій покинув наш край, більшовикам було далеко до повного контролю над подільським селом. Велика кількість селянства, особливо заможного, залишалася запеклим ворогом комунізму, продовжувала вперту, хоча і неузгоджену партизанську війну з більшовиками. На Поділлі і Південно-Східній Волині діяли загони Шепеля, Гальчевського, Палія, Погиби, Хмари, Орлика, Байди та інших. Особливою активністю відзначався загін під командуванням Якова Гальчевського (Орла), есера за партійною приналежністю, вчителя за освітою. Його загін здійснював сміливі напади на радянські й партійні органи, продзагони, військові частини. Лише впродовж 1921 року загоном Гальчевського було вбито завідуючого земельним відділом М. Ревуцького, військового комісара М. Сандела, командира червонокозачого полку Ф. Святогора, члена Вінницького губкому партії М. Литвинюка, важко поранено голову Летичівської повітової Ради Л. Паколюка.

1 травня 1922 р. в лісі біля села Майдан-Вербецький на Летичивщині був скликаний перший з'їзд командирів партизанських загонів Подільської губернії. Тут було створено губернський штаб партизанського руху на чолі з Яковом Гальчевським. Повстанське військо для кращого оперативного керівництва розділено на десять округів.

Більшовицьке керівництво для придушення селян зосередило на Поділлі значні військові сили. Тут було дислоковано 6-ту армію. Зокрема, 60-та стрілецька дивізія взяла під свій контроль Проскурівський, Кам'янець-Поділь-ський, Новоушицький, Летичівський повіти. На початку 1921 року на Поділля і Південно-Східну Волинь передис­локовано корпус Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова. Зважаючи на значний розмах селянського повстання у Летичівському повіті, сюди особисто прибув командуючий військами України та Криму Михайло Фрунзе. У такій складній ситуації 5 серпня 1922 року поблизу села Майдан-Голенищивський на Летичивщині відбувся другий з'їзд командирів партизанських загонів, на якому було розроблено нову тактику боротьби з комуністичним режимом: створення невеликих мобільних і постійно рей­дуючих партизанських груп. Наказом Головного отамана Збройних сил УНР Симона Петлюри від 20 серпня 1922 року Якова Гальчевського було призначено командувачем повстанськими силами Правобережної України. З метою обезглавити повстанський рух чекістами було проведено ряд операцій щодо захоплення командирів партизанських загонів. У вересні 1922 року їм вдалося заарештувати дружину Гальчевського - Марію. У сутичці з чекістами були важко поранені отамани Орлик, Хмара, Конопляний. Біля села Зіньків зазнала поразки група Голюка, села Белічин - Байди. Радянська влада розгорнула шалений терор проти повсталих селян. Широко практикувалось взяття заручників. Упродовж 1922-1923 рр. було вбито 237 повстанців, полонено 214, прийшли з повинною 580 осіб. Дивом вдалося врятуватися із пастки, влаштованої чекіс­тами, Якову Гальчевському. З групою товаришів він емігру­вав до Польщі, звідки продовжував надсилати на Поділля своїх емісарів. Проте в умовах непу стомлене багаторічною боротьбою, залякане нещадним терором подільське селянство припинило збройну боротьбу проти більшовицького режиму.