Просвітління
Окупаційний характер “соввласти” виявився дуже швидко. Більшовицький історик Л.Маймескулов зазначав: “Распоряжения о создании коммун на базе национализированных монастырских земель и земель лесничества вызвали недовольство крестьян.... Это недовольство крестьян усугублялось также ”русотяпскими тенденциями””.11)Мова йшла, як свідчить інший російський документ, про повне ігнорування української мови та обсадження головних керівних посад прийшлими неукраїнськими кадрами. Зелений зрозумів, що “прошпетив здуру”... У березні 1919 р. отаман повернув зброю проти російської комуни.
“Існує ряд версій, — пише Михайло Карасьов, — чому Данило Терпило взяв собі кличку ”Зелений”. Одні кажуть: тому, що носив зелену солдатську шинель. Інші заперечують це, розповідаючи, що ім’я його походить від гори Зеленої, що на околиці Обухова. Мовляв, там збиралися його загони. Ще інші виводили слово ”Зелений” від ”молодий”. Кажуть, цю кличку дав Терпилові сам Петлюра, адже проти Петлюри Терпило був ”молодий і зелений”. Проте більш вірогідною здається думка, що ім’я собі Терпило вибрав у противагу ”білим” і ”червоним”, підкреслюючи свою незалежність, та ще й з гумором”...
Жителі згадували: “Зелений зупиняв солдат, котрі верталися з фронту, і силою заставляв служити в нього. Добував, де міг, зброю... Прийшов Зелений до мого батька. Брат батьків, нежонатий, уже був у Зеленого, тепер Зелений агітував і батька — за вільну Україну, проти жидів і руських... Зелений командував тут над всією округою. Боялися всі його. Нікого не признавав. Ні білих, ні красних. Ревком побив і по хліб з Києва не пускав. А в яке село приїдуть хліб забирать, то люди зразу до Зеленого, в Трипілля... Чоловік він був неабиякий — розумний, сміливий і удачливий. До таких завжди горнуться люди”.
25 березня 1919 р. “Рада Народних Комісарів УРСР”
25 березня почалось повстання селян Васильківського повіту, що коло Києва. Активну участь в ньому взяли трипільці. 7 квітня повстали селяни сусідніх з Києвом сіл – Нових та Старих Петрівців, 9 квітня до них приєднались жителі Вишгорода. З телеграм “Бюро украинской печати” Леніну довідуємось, що “зеленовцы осмелели, собираются обложить Киев. Бандиты усиливают свои конные части, направляют разведки для выбора удобных позиций, разведки проникают в город... Силы его исчисляются 4000, конница 1800... Противник располагает шестью орудиями”. “Обнаглевший отаман, — писав у своїх записках комендант Деміївського укріпрайону Галчинський, — дошел до того, что предъявил ультиматум Совнаркому о сдаче города. В случае непринятия ультиматума он грозился силой захватить Киев”.
В думі про отамана Зеленого співалося: Та вже гай листям вкриє, хоч він ще малий. Ой, дай, Боже! Щоб скоріше став він зелененький! Ой, дай, Боже! Та вже гай листям вкриє, гей, густіше від лози. ”Ой, час, батьку, розплатитись за вкраїнські сльози!”
"Ой, час, батьку, ой, час, батьку, гей, ой, час ще й година. Бо вже стогне від ворога вся Україна! Ходім, батьку, до Києва, гей!"...12)
10 квітня почався наступ селян на Київ... Цілий день у столиці точилися запеклі бої... Лише під вечір, близько 19.00., повстанці, маючи брак зброї та боєприпасів, організовано відступили... Попри відступ, більшовикам було не до свята — Київ лишався в облозі: Зелений, перекривши Дніпро з півдня, поширив свій контроль на Васильківський, Фастівський, Ржищевський, Обухівський повіти Київщини, Струк підняв повстання проти совєтської влади в Чорнобильському та Радомиському повітах, блокував Київ з півночі. “Восстание Зеленого, — згадував Микола Скрипник, — почти совершенно отрезало Киев от подвоза продовольствия, разрушило военные коммуникации”.
Побачивши, що жодна влада не вирішила земельного питання, Зелений сам взявся за його розв'язання: адже, хто дасть землю, за тим і підуть селяни. Окупаційна газета “Більшовик” 10 квітня 1919 року обурювалась, що Зелений їздить повітами з двома нотаріусами і роздає землю: “Заїжджаючи в село, вони скликають схід. Починається мітинг, а потім поділ землі. Кожному дають наділ землі і видають документ з печатками нотаріуса”. Після цього проводилась мобілізація селян в дивізію Зеленого. В середині квітня Зелений захопив на Дніпрі коло Києва 30 барж з сіллю, вугіллям та залізом і роздав селянам. Це теж сприяло зростанню авторитету отамана. Його слава розляглася по всій Київщині. Дніпровська дивізія виросла у значне повстанське з’єднання. Н.Супруненко в книзі “Очерки истории гражданской войны...” писав, що у Зеленого на травень 1919 року було 12000 чоловік. Скрипник говорив про десятки тисяч. Начальник Деміївського “укрєпрайона” В.Галчінскій стверджував, що Зелений мав 30-40 кулеметів і дві гармати. Був у нього і “флот”: він обладнав кулеметами захоплений пасажирський пароплав. Обставив борти мішками з піском. Назвав його “Шарлотта”. Співробітник розвідвідділу Київського окружного воєн-комату стверджував, що Зелений “отдал строгий приказ — не трогать крестьян, умалчивая совершенно о евреях. На еврейское население города Ржищева было наложено 20 тыс. рублей контрибуции и 300 пар сапог... Крестьяне сочувствуют зеленовцам ввиду того, что их пугает коммуна. ”Я буду робить, а другой лежать — и из одного котла с ним есть, хай они сдохнут со своей коммуной!”,— вот подлинные слова крестьян... В общем крестьяне признают ту власть, которая укрепилась на местах, все стоят за Советскую власть (Зеленый тоже стоит за Советы) и никто не признает коммуны”. Далі більшовицький розвідник пише: “Из беседы с начальником гарнизона м.Ржищева, который нас арестовал и прямо заявил: ”Я, товарищи, прекрасно вижу, зачем вы сюда пришли, и знаю, кто вы такие”, — мы узнали, что зеленовцы стоят за Советы, что они ”незалежны” большевики, что украинцы не могут равнодушно смотреть, как русские завоеватели, называющие себя коммунистами, везде насаживают своих комиссаров и ”жидов”, что последние захватили всю власть в свои руки, что в стране с 80% украинского населения у власти должны быть главным образом украинцы, а не жиды, великороссы и латыши, что украинцы сами сумеют организовать власть без русских и что они скорее пригласят союзников, чтобы при их помощи добиться самостийной Украины, чем подчинятся российским и жидовским комиссарам... 19 апреля 1919 года. г.Киев. Завразведотделом (підпис)”.13)
|
