Василь ЗАХАРЧЕНКО, письменник

м. Черкаси

Ми стаємо справжніми українцями

 

Я – учениця 10 класу СШ № 46. Мені 16 років. Дуже люблю радіопередачі “Отамани Гайдамацького краю” і з нетерпінням чекаю на кожну з них. Коли я у школі, мама записує на касету Ваші розповіді, щоб я могла їх прослухати. Дуже вдячна за промені світла, які проливає ця передача на повсякденне, втоплене в побутових турботах, життя. Дізнаючись про наших Героїв, про боротьбу, а найголовніше – про те, що ми не були покірними, безсилими бідняками, що наші предки демонстрували великий героїзм, самопожертву і високий патріотизм, стаємо справжніми українцями.

Але ж чому все це зламалося? Як могло таке статися? Невже Україна не досить страждала?

Юлія ТОКАР, учениця

м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.

 

А що ж Інститут історії?..

 

З нетерпінням чекаю і захоплено вислуховую кожну радіопередачу “Отамани Гайдамацького краю” – таку патріотичну, таку потрібну і таку несподівану. Історичні факти, які вдалося розшукати Історичному Клубові “Холодний Яр”, майже не відомі навіть для мене, хоч я понад 20 років цікавлюся історією України, прочитав з цього приводу десятки книжок і сотні статей у періодичних виданнях.

Тривалий час я щиро вважав, що з більшовиками боролися лише “західняки”… Проживши у Кривому Розі 24 роки, ніколи не чув про повстання мобілізованих селян Криворізького повіту і формування у Кривому Розі повстанської Степової дивізії (фактично корпусу) на чолі з Костем Пестушком.

Московській комунії вдалося-таки вибити пам’ять про захисників Батьківщини. А ще комунії вдалося провести серед нашого народу селекцію у гігантських масштабах, винищивши всіх українців, що виступали або могли виступити в обороні національної гідності, незалежності, самостійного життя, натомість привівши до влади завезених з Московії росіян (або вирощених вже тут манкуртів).

Тому тепер гостро стоїть проблема виховання нового покоління українців, і саме для цього необхідна правдива історія України, яку допомагає писати Історичний Клуб “Холодний Яр”. Працю, яку він здійснює, мусив би виконувати Інститут історії НАН України…

Вважаю, що треба все зробити, аби реабілітувати національних героїв і в належний спосіб вшанувати їхню пам’ять – поставити пам’ятники, відкрити музеї, увічнити їхні імена, відобразити їхні діяння у підручниках. Для цього готовий докласти і свої зусилля.

Хай щастить вам у надзвичайно важливій роботі.

 

Анатолій ГОРІЛИЙ, професор,

зав. кафедри економіки і соціології праці

Тернопільської академії народного господарства

 

м. Тернопіль

Гіркота і сум

 

8 грудня 2000 р. у Запорізькому державному університеті відбувся захист моєї дисертації “Селянські повстання в Правобережній частині УСРР у 1921 – 1923 рр. (за матеріалами петлюрівського руху)”. Незважаючи на успіх, відчуваю, що справу не закінчено. Навіть під час захисту дисертації, попри досить толерантну атмосферу дискусії, я відчув, що не досягнув головної мети роботи – так і не переконав членів спецради в тому, що петлюрівське повстанство – це не бандитизм, а один із найгероїчніших етапів української національно-визвольної боротьби. Мені закидали, що я з бандитів хочу зробити героїв.

Гіркота і сум, біль за тих, хто поклав голову за волю України, але так і залишається з більшовицьким тавром бандитів, залишились у моєму серці.

 

Павло СТЕГНІЙ, к. і. н.

м. Кременчук Полтавської обл.

Потрібна зброя у боротьбі

 

У школах України про визвольну боротьбу українського народу розповідають побіжно і прохолодно. Тому такі передачі, як “Отамани Гайдамацького краю” особливо необхідні вчителям зі східних областей України, бо їм потрібна зброя у боротьбі за перевтілення покоління духовно скалічених дітей у покоління патріотів нашої держави.

Л. ОЛЕЩУК, Є. РИЖИЙ

м. Миколаїв

 

Ділюся думками

 

Я – інвалід першої групи із зору і з великим задоволенням слухаю по радіо передачі “Отамани Гайдамацького краю”. Намагаюся не пропустити жодної передачі. З приводу почутого про боротьбу українського народу ділюся думками з друзями, які живуть у Києві, Одесі, Донецьку, Луганську, Львові, у селах, з моїми родичами, які живуть коло с. Пилипчи, звідки отаман Галака.

У мене склалося враження, що ці передачі слухає вся Україна – і не дивно, адже вони змістовні, цікаві, патріотичні, просвітлюють наші серця і голови…