МЕСТО РОССИИ В МИРОВОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ

«+» (згоден): 2, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 22, 25, 27, 29, 31, 32, 34, 36, 37, 39, 42, 44.

«-» (не згоден): 1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 18, 21, 23, 24, 26, 28, 30, 33, 35, 38, 40, 41, 43.

Аналiз результатів. Локус контролю — це характеристика вольової сфери людини, яка вiдображає її схильнiсть приписувати вiдповiдальнiсть за результати своєї дiяльностi зовнiшнiм силам або власним здiбностям i зусиллям. Приписування вiдповiдальностi за результати своєї дiяльностi зовнiшнiм силам називається екстернальним, або зовнiшнiм, локусом контролю, а приписування вiдповiдальностi власним здiбностям i зусиллям — iнтернальним, або внутрiшнiм, локусом контролю.

Таким чином, можливi два полярних типи особистостей залежно від локалiзацii контролю: екстернальний та iнтернальний.

 

0 _______________¦______________ 44

екстернальний інтернальний

 

Отриманий у процесi обробки результатів показник локусу контролю (Іо) розшифровується так:

 

Величина Іо	Локус контролю
0—21	Екстернальний
22—44	Iнтернальний

 

У цiлому, чим бiльша величина iнтернальностi, тим менша екстернальнiсть.

Локус контролю, характерний для людини є унiверсальним стосовно будь-яких типiв подiй i ситуацiй, з якими їй доводиться стикатися. Один i той же тип контролю проявляється як у разi невдач, так i в разi досягнень, причому, це спостерiгається в рiзноманiтних сферах життєдiяльностi суб’єкта.

Для певного рiвня локусу контролю користуються такими межами шкали iнтернальностi:

 

Показник iнтернальностi (Іо)	Рiвень локусу контролю
0—11	Низький рiвень iнтернальностi
12—32	Середнiй рiвень iнтернальностi
33—44	Високий рiвень iнтернальностi

 

При низькому рiвнi iнтернальності люди майже не бачать зв’язку мiж своїми дiями i важливими для них подiями життя. Вони не вважають себе здатними контролювати розвиток подiй i вважають, що бiльшiсть їх є результатом випадку чи вчиикiв iнших людей. Тому «екстернали» емоцiйно нестiйкi, схильнi до неформального спiлкувания i поведiнки, слабкокомунiкабельнi, у них поганий самоконтроль i висока напруженiсть.

Високий рівень iнтернальностi вiдповiдає високому рiвню суб’єктивного контролю над будь-якими значущими випадками. Люди, якi мають такий локус контролю, вважають, що бiльшiсть важливих подiй в їхньому життi — результат їхнiх власних дiй, що вони мож ними керувати i вiдчувають вiдповiдальнiсть i за цi події, i за те, як складається їхнє життя в цiлому. «Iнтернали» з високими показниками суб’єктивного контролю мають емоцiйну стабiльнiсть, вони впертi, рiшучi, вiдрiзняються комунiкабельнiстю, значним самоконтролем i стриманiстю.

Середній рiвень інтернальностi властивий для бiльшостi людей. Особливостi їхнього суб’єктивного контролю можуть дещо змінюватися залежно вiд того, здається людинi ситуацiя складною чи простою, приємною чи неприємною тощо. Хоча їхня поведiнка i психологiчне почуття вiдповiдальностi за неї залежать вiд конкрет них соцiальних ситуацiй, усе ж можна i в них встановити перевагу того чи іншого локусу контролю.

Таким чином, суб’єктивний локус контролю пов’язаний з вiдчуттям людиною своєї сили, вiдповiдальностi за те, що вiдбувається iз самоповагою, iз соцiальною зрiлiстю i самостiйнiстю особистостi.

 

 

Методика № 5 "Дослiдження iндивiдуальних особливостей наполегливостi";Інд розв дитини

Мета: виявлення рiвня наполегливостi.

Матерiали та обладнання: три пронумерованих бланки з набором слiв, папiр i ручка для письма, секундомiр.

Процедура дослiдження. дослiдження наполегливостi експериментатор проводить у парi з дослiджуваним, якого треба зручно посадити за добре освiтлений стiл. У процесi дослiдження послiдовно видають бланки з набором слiв i просять скласти iз слiв речення. Труднощi в складаннi речень у першому й другому наборах практично однаковi, а з третього набору скласти речення практично неможливо, але треба, щоб дослiджуваний про це не знав.

Інструкція дослiджуваному. «Використовуючи всi слова набору, надрукованi на бланку, складiть змiстовне речення. Час вашої роботи фiксується».

Завдання експериментатора — фiксувати час виконання кожного завдання iз складання речень з наборiв слiв i відмічати емоцiйнi реакцiї дослiджуваного.

Набори слів:

Набір № 1	Набір № 2	Набір № 3
Викликати Влада Напад Обстановка Заходи Невдоволення Мета В Кола Польськi Нормалiзацiя В З Опозицiйнi Вжитi Польща	Країна Холодна Умова Передусiм В Найбiльшi Координацiя Загострення Значення Обстановка Вiйна Дiї Викликаний Держав Усiх Великий Полiтика Набувала Мiжнародний	Країна Оцiнка Зростати Представники В Тобто Мирнi Дії Розглянути Повiдомлеиня Арабськi Iз Налагодити Експерти Напруга Допомагати Персонал

 

Обробка результатiв. Пiд час обробки результатiв, спочатку перевiряють правильнiсть виконання дослiджуваним завдань, а потiм спiввiдносять час, витрачений дослiджуваним на складання кожного речення, i вираховують показник наполегливостi.

Зразок правильно складених речень iз набору слiв

1. Заходи, вжитi польською владою з метою нормалiзацii обстановки в Польшi, викликали напад невдоволення в опозицiйних колах.

2. В умовах загострення мiжнародної обстановки, викликаної полiтикою холодної вiйни, передусiм, найбiльших держав, великого значення набувала координацiя дiй усiх країн.

3. Немає вирiшення.

Якщо перших два речення складено правильно, то вираховують показник наполегливостi Рн. Показником наполегливостi є вiдношення часу, витраченого на виконання третього завдання, до середнього часу, витраченого на вирiшення перших двох завдань:

де Т₁ — час, затрачений на складання першого речення; Т₂ — час, затрачений на складання другого речення; Т₃ — час, затрачений на спроби скласти трете речення.

Аналiз результаатiв. Рiвень наполегливостi визначаютъ за величиною гiоказника Р_н за допомогою шкали:

 

Величина Рн	Рiвень наполегливостi
Вiд0до 1,9	Низький
Вiд 2,0 до 2,9	Середнiй
Вiд 3,0 i бiльше	Високий

 

Пiд час аналiзу результатiв треба враховувати тривалiсть часу, затраченого дослiджуваним на вирiшення завдань. У цiлому, чим бiльше часу, тин наполегливіша людина. Під наполегдивiстю звичайно розумiють особистiснi риси, пов’язанi з умiнням i бажанням досягати поставленої мети, долаючи зовнiшнi i внутрiшнi (психологiчнi) перешкоди. Наполегливiсть пов’язана з особливостями розвитку довiльностi лсихiчних процесiв. Аналiзуючи результати дослiдження, важливо зiставити їх з успiхами в навчальнiй дiяльностi студента, взявши при цьому до уваги програми розвитку саморегуляцiї i самовиховання.

 

 

МЕСТО РОССИИ В МИРОВОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ

Основной вопрос этой дискуссии – как соотносятся в истории России наследие восточной и западной цивилизаций? В какой мере самобытна цивилизация России?

Западники или "европеисты" (В. Г. Белинский, Т. Н. Грановский, А. И. Герцен, Н. Г. Чернышевский и др.) предложили рассматривать Россию как составную часть Европы и, следовательно, в качестве неотъемлемого составного элемента западной цивилизации. Они полагают, что Россия, хотя и с некоторым отставанием, развивалась в русле западной цивилизации.

В пользу такой точки зрения говорят многие характеристики российской истории. Абсолютное большинство населения России исповедует христианство и, следовательно, привержено тем ценностям и социально-психологическим установкам, которые лежат в основе западной цивилизации. Реформаторская деятельность многих государственных деятелей: князя Владимира, Петра I, Екатерины II, Александра II направлены на включение России в западную цивилизацию.

Существует иная крайняя позиция, приверженцы которой пытаются отнести Россию к странам с восточным типом цивилизации.Сторонники этой позиции считают, что те немногочисленные попытки приобщения России к Западной цивилизации закончились неудачно и не оставили глубокого следа в самосознании российского народа и его истории. Россия всегда была разновидностью восточной деспотии. Одним из важнейших аргументов в пользу такой позиции является цикличность истории России: за периодом реформ неизбежно следовал период контрреформ, за реформацией – контрреформация. Сторонники данной позиции также указывают на коллективистский характер менталитета российского народа, отсутствие в российской истории демократических традиций, уважения к свободе, достоинству личности, вертикальный характер общественно-политических отношений, их преимущественно подданическую окраску и т.д.

Но наиболее крупным течением в исторической и общественной мысли России является идейно-теоретическое, отстаивающее идею самобытности России. Сторонниками этой идеи являются славянофилы, евразийцы и многие другие представители так называемой "патриотической" идеологии. Славянофилы (А. С. Хомяков, К. С.Аксаков, Ф. Ф. Самарин, И. И. Киреевский и их последователи) идею самобытности российской истории связывали с исключительно своеобразным путем развития России, и, следовательно, с исключительным своеобразием русской культуры. Основополагающей идеей русского православия, а, следовательно, и всего строя русской жизни является идея соборности. Соборность проявляется во всех сферах жизнедеятельности русского человека: в церкви, в семье, в обществе, в отношениях между государствами. По мнению славянофилов, соборность является тем важным качеством, которое отделяет русское общество от всей западной цивилизации.

Русской цивилизации присущи высокая духовность, базирующаяся на аскетическом мировоззрении, и коллективистское, общинной устройство социальной жизни. С точки зрения славянофилов, именно православие породило специфическую, социальную организацию – сельскую общину, "мир", который имеет в себе хозяйственное и нравственное значение.

Славянофильство базируется на идеологии панславянизма. В основе их представления об особой судьбе России лежит идея об исключительности, особости славянства. Другим важнейшим направлением, отстаивающим идею самобытности России, является евразийство (П. А. Карсавин, И. С. Трубецкой, Г. В. Флоровский и др.). Евразийцы, в отличие от славянофилов, настаивали на исключительности России и русского этноса. Россия представляет собой особый тип цивилизации, который отличается как от Запада, так и от Востока. Этот особый тип цивилизации они называли евразийским.

В евразийской концепции цивилизационного процесса особое место отводилось географическому фактору (природной среде) – "месторазвитию" народа. Эта среда, по их мнению, определяет особенности различных стран и народов, их самосознание и судьбу. Россия занимает срединное пространство Азии и Европы, приблизительно очерчиваемое тремя великими равнинами: Восточно-Европейской, Западно-Сибирской и Туркестанской. Эти громадные равнинные пространства, лишенные естественных резких географических рубежей, наложили отпечаток на историю России, способствовали созданию своеобразного культурного мира.

Значительная роль в аргументации евразийцев отводилась особенностям этногенеза русской нации. Русский этнос формировался не только на основе славянского этноса, но под сильным влиянием тюркских и угрофинских племен. Особо подчеркивалось влияние на российскую историю и русское самосознание восточного "туранского", преимущественно тюркско-татарского элемента, связанного с татаро-монгольским игом.Следует отметить, что каждая из концепций, определяющих место России в мировой цивилизации, базируется на определенных исторических фактах. Вместе с тем, в этих концепциях ясно просвечивает односторонняя идеологическая направленность.